Дипломна робота

«Поетичний стиль Р. Бернса»

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ДО ХАРАКТЕРИСТИКИ ПОЕТИЧНОГО СТИЛЮ рОБЕРТА бЕРНСА

РОЗДІЛ ІІ. З УКРАЇНСЬКОЇ БЕРНСІАНИ

2.1 Грабовський як популяризатор і перекладач Бернса

2.2 Український Каменяр і шотландський бард

2.3 Внесок Василя Мисика в українську бернсіану

2.4 Микола Лукаш і його переклади Роберта Бернса

2.5 Дві українські інтерпретації балади «John Barleycorn»

2.6 Поезія Р. Бернса у сучасних українських перекладах (М. Бажан, С. Голованівський, В. Колодій, С. Борщевський)

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Історія літератури знає мало імен, оточених такою глибокою пошаною і любов'ю співвітчизників, як ім'я уславленого шотландського поета Роберта Бернса. Слава прийшла до нього зразу ж після виходу з друку у маловідомого провінційного видавця влітку 1786 року його першого збірника під скромною назвою "Вірші Роберта Бернса, переважно на шотландському діалекті", в якому оспівувалось життя шотландського фермера-хлібороба, краса рідної природи, героїчне минуле Шотландії, засуджувалась пиха тогочасних пануючих класів.

В англійській літературі й до Бернса було немало вихідців з найнижчих верств суспільства. Стаючи літераторами, вони здебільшого втрачали ознаки свого плебейського походження. Цього не можна сказати про Бернса. І ставши відомим поетом, він не відокремився від свого сільського середовища, не зрікся вбогої хати шотландського селянина-орендаря й тоді, коли перед ним широко розчинились двері аристократичних едінбурзьких салонів.

Творчість Р.Бернса – своєрідне явище в історії англійської літератури. Він писав глибоко реалістичні, демократичні твори, в яких уславлював могутні перетворюючі сили рідного народу, відстоював його право на свободу й незалежність. Жоден з англійських поетів ХVІІІ ст. не оспівував з такою силою працю трудівника, як це зробив Бернс.

Поетичним творам Бернса властиві надзвичайна свіжість образів, влучність епітетів і порівнянь, лаконізм, динамічність, багатство мови.

Актуальність дослідження.

В історії кожного народу перекладу належить важлива роль. Він завжди є засобом опосередкованого спілкування, взаємопроникнення літератур, могутнім джерелом збагачення національної культури. Для народу українського, з огляду на драматичну долю рідної мови і літератури, переклад був засобом самоствердження рідного слова, яскравим свідченням його довершеності, спроможності повноцінно передавати глибину думки й почуття. Звідси – надзвичайно висока місія перекладача як посередника у зближенні народів і культур, як митця, що підносить національну культуру до свідомого рівня й засвідчує силу й досконалість рідного слова.

«За Нового часу, – пише Марина Новікова, – особливо в епоху технічних революцій та інформаційних вибухів, переклад перебрав на себе гігантську функцію, що її раніше виконував хіба що фольклор. Переклад перетворив усі сюжети літератури на міжнародні та мандрівні, всіх письменників (разом з їхніми різномовними перекладачами) – на «сказителів» – оповідачів, а всі національні мови та культури ввів у прямий діалог, де співбесідники мовлять по-різному про єдине. Але в такий спосіб переклад перебрав на себе й супровідні функції: створення "діалогу часів", введення в акустично чутний нам регістр далеких історичних голосів. Нині це само собою зрозуміло; та чи розуміємо ми, що переклад, отже, втягує в національне. Питання української бернсіани потребує подальшого вивчення. Адже немає ще жодного повного збірника поезій Роберта Бернса українською мовою. Дві збірки поезій перекладених на українську мову, вийшли досить давно (Р.Бернс. Вибране (1959), (Р.Бернс. Поезії (1965). Збірка "Роберт Бернс. Поезії" в основному повторює однотомник 1959 року. Переклад здійснили В.Мисик та М.Лукаш.

У 1990 році у видавництві "Дніпро" вийшли з друку книги Василя Мисика "Захід і Схід" та Миколи Лукаша "Від Боккаччо до Аполлінера". Ці збірки містять переклади творів Р.Бернса в більш повному об’ємі.

Поодинокі переклади поезій великого шотландця знаходимо у Сави Голованівського ("Джон Ячмінний Колосок"), Миколи Бажана ("Спомини про Бернса", Василя Колодія ("Про когось").

Питання української бернсіани ще чекає свого дослідника. Остання велика робота, яка була присвячена цьому питанню, надрукована у 1973 році (Нечипорук О.Д. Великий поет Шотландії (Роберт Бернс в українських перекладах та літературознавстві).

В наш час на цю проблему звертала увагу Марина Новікова в своїх роботах "Пригоди з Робертом Бернсом" (1989р.), "Вино зелено: Роберт Бернс українською" (2004р.).

На нашу думку, це питання потребує більш повного і систематичного дослідження.

Відзначимо, що будь-який, навіть найблискучіший і найпереконливіший переклад може лише частково відповідати оригіналові, прагнути до всебічного його відтворення, але ніколи не зможе з ним злитися повністю. Тому що кожен переклад має, по-перше, свого неповторного творця; по-друге – свій і так само унікальний повний матеріал: по-третє – свого читача, своє життя у рідному історико-соціальному і культурно-естетичному середовищі.

Отже, ми значно бідніше розуміємо, поверховіше оцінюємо і оригінал, і переклад, якщо бачимо у них лише текстура багато хто саме так і читає літературу). Зате наше читацьке розуміння, наші критичні оцінки робляться глибші й точніші, коли ми розглядаємо текст у широкій системі контекстів – як авторських, так і перекладацьких "сьогодні" національне "вчора" і «позавчора»? а також перетворює національні можливості на національні культурні фактори?».

Мета і завдання дослідження.

Наша мета показати, як освоювалася творчість великого шотландського поета на Україні, як перекладали та інтерпретували його вірші українські письменники і літературні критики.

Реалізація поставленої мети зумовила необхідність вирішення таких завдань:

-     проаналізувати поетичний стиль Роберта Бернса;

-     систематизувати наявні в українському літературознавстві погляди як питання перекладу творів Бернса на українську мову;

-     з'ясувати роль П. Грабовського та І. Франка як популяризаторів і перекладачів Роберта Бернса;

-     охарактеризувати внесок Василя Мисика та Миколи Лукаша в українську бернсіану;

-     дослідити українські переклади М. Бажана, С. Голованівського, В. Колодія, С. Борщевського.

Об’єктом дослідження є поезія Роберта Бернса українською мовою.

Предметом вивчення в роботі є український переклад творів Р.Бернса, здійснений Павлом Грабовським, Іваном Франком, Василем Мисиком, Миколою Лукашем, Миколою Бажаном, Савою Голованіським, Василем Колодієм, Сергієм Борщевським.

Наукова новизна отримання результатів дослідження полягає в тому, що вперше систематизовано переклади та інтерпретації поезій Р.Бернса українськими письменниками.

Методологічну основу дослідження складають наукові принципи сучасної історії та теорії літератури, комбінація підходів до вивчення теорії і практики художніх перекладів. У цьому сенсі визначальним стали визначальними стали ідеї Нечипорука О.Д., який піднімає питання "Роберт Бернс в українських перекладах та літературознавстві". Стратегія дослідження розроблена з урахуванням праць щодо обраної проблеми Елистратової А., Зорівчак Р.П., Коптілова В., Корунця М., Кочура Г., Кундзіга О., Ніканорової О., Новикової М., Симоненка І.П., Франка І., Шаповалової М.С. У роботі поєднано порівняльно-типологічний, порівняльно-історичний методи дослідження із системно-аналітичним підходом при аналізі літературних явищ.

Структура роботи визначається логікою вирішення проблеми. Робота складається із вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури.

РОЗДІЛ І. ДО ХАРАКТЕРИСТИКИ ПОЕТИЧНОГО СТИЛЮ рОБЕРТА бЕРНСА

Народний шотландський поет Роберт Бернс – велична постать в історії світової літератури. Волелюбність, глибокий демократизм і художня досконалість поезії шотландського співця впродовж століть привертають увагу до його творів. Його поезією захоплювались класики світової літератури – Байрон, Шеллі, Гете, Гейне, Уїтмен, Гюго, Драйвер, та безліч інших видатних митців. Творчість Бернса викликала глибокий інтерес класиків української літератури – Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, П. Грабовського.

Художня спадщина Бернса не втратила своєї актуальності і в наш час. Якими близькими і зрозумілими мільйонам простих людей є слова Бернса: "Я протестую проти війни: нещастя і злидні тисячам людей несе кожний подих цього демона розрухи". Всьому світові відомі пророчі рядки з балади Бернса «Дерево Свободи»: "Коли виросте багато таких дерев, у всьому світі наступить мир, брат шабля буде служити мирним цілям, гуркіт війни припиниться, брат!". Свого найвищого розквіту творчість Роберта Бернса досягла між 1789-1796р.р., коли у Франції відбувались революційні події. Проте аналіз його поезій 1773-1789р.р. свідчить, що демократичний світогляд та реалістичний творчий метод поета сформувались у своїх основних рисах до початку французької революції.

Тематично твори Бернса 1773-1789р.р. можна поділити на три основні групи – інтимну лірику, сатиру і громадсько-політичну поезію.

В інтимній ліриці з особливою наочністю виявився вплив шотландського фольклору на поезію Роберта Бернса. Але навіть тут поет не обмежується збереженням провідних мотивів народної любовної лірики, а розвиває їх, наповнює свої пісні про кохання гострим, злободенним змістом, відображаючи в них життя своїх сучасників – простих людей Шотландії – у всій його багатогранності і суперечливості. В подіях поет доводить, що розум і високі душевні якості – незмірно важливіші багатства і що бідняк, якому відповідає взаємністю кохана дівчина, незрівнянно щасливіший багатія, що володіє отарами овець. Інтимна лірика Роберта Бернса пройнята пристрасною переконливістю в тому, що його не можна оцінювати в золотій або паперовій валюті.

Нехай я буду злидарем

В чужім краю, сумнім краю –

З тобою буде скрізь мені

Як у раю, як у раю …

Нехай я стану владарем

На цілий світ, на цілий світ –

В моїй короні будеш ти

Як самоцвіт, як самоцвіт …

(«Нехай і холод, і вітри»)

Ліричні персонажі любовних пісень Бернса постають перед нами у всій різноманітності своїх життєвих зв’язків та взаємин. Ми добре відчуваємо не тільки душевні переживання героїв, а й уявляємо їхній характер, майновий стан, соціальну приналежність. Кожний персонаж пісні – конкретна жива людина, якої ні з ким іншим не переплутаєш. Для будь-якого твору Бернса будуть справедливими слова, які поет сказав про пісню "Зеленіє очерет": «Будучи справжньою мовою мого серця, вона дозволить кожному визначити, до якого класу я належу».

Наслідуючи традиції фольклору, поет сміливо оспівував у своїх творах живе людське почуття, в якому природно поєднується і духовна близькість, і чуттєва пристрасть. Великий лірик, Бернс зумів передати в своїх піснях всю глибину, силу і чистоту кохання.

Перший твір Роберта Бернса – пісня "Моя люба Неллі" – був створений на популярний народний мотив. Причини, що наштовхнули поета на створення першої пісні, свідчать не лише про надзвичайно сильне захоплення юного Бернса народними піснями, а й про те, якою глибокою вже в цьому віці була у нього свідомість своєї рівноцінності, якщо не переваги, по відношенню до людей більш високого суспільного стану.

Перша пісня Бернса – наслідування пісень, поширених серед сільського юнацтва, в яких оспівується краса коханих дівчат. Проте вона вигідно відрізняється від інших подібних творів щирістю і простотою. Привертає увагу і ідеал юного поета – він цінує в коханій дівчині не стільки зовнішню красу, скільки її вдачу:

Дівоча знаджує краса

Людей у всі часи,

Але краса – то ще не все,

Ще й треба до краси.

Усе, що в дівчині ціню,

В моєї Неллі єсть:

І врода, й серце, і душа,

І добра слава, й честь.

Необхідно зазначити, що в початковий період творчості Бернса значний вплив на нього справили представники ідеології просвітництва і сентименталізму. На початку вісімдесятих років один з улюблених авторів Бернса був Стерн. Видатний майстер психологічного аналізу, він прищепив молодому поету інтерес до всебічного зображення внутрішнього світу людини, її психології. Цей інтерес зберігся у Бернса на протязі всього життя. Поет створює безліч, в яких зображує почуття та переживання різноманітних персонажів і показує їх розвиток.

Першим твором такого роду була чудова пісня "Коли я блукала" (1750), в якій своєрідно переплітаються традиції фольклору, просвітительства та сентименталізму. В цій пісні Берн з великою майстерністю розкриває переживання дівчини, покинутої коханим заради багатої нареченої. Змальовуючи боротьбу суперечливих почуттів і бажань в її серці, поет створює живий і привабливий образ. В пісні дівчини відобразились найрізноманітніші почуття: журба за зрадливим коханцем, якого вона ніяк не може розлюбити; гордість, що не дозволяє жалітися або шукати співчуття; щире побажання щастя коханому. Але головним чином в пісні є усвідомлення дівчиною своєї моральної вищості по відношенню до людини, що проміняла кохання на гроші. Вплив літератури просвітництва і сентименталізму відбився і на інших творах, написаних молодим поетом у 1780р. (Дівчина з берегів Сесснока, За твоє здоров'я, О, моя Ненні).

Одним з найбільш популярніших, щирих та чистих гімнів коханню у світовій поезії є пісня Бернса "Якби я на Парнасі був"). Ліричний герой пісні говорить, що хотів би жити на Парнасі і черпати натхнення в струмках Гелікону для того, щоб зуміти розповісти коханій про своє почуття. Але він простий селянин, і тому шотландській річці Ніс доведеться замінити для його Музи Гелікон, а Музою буде сама кохана; і, милуючись рідними горами, поет повідає їй про свою любов. Світле, життєрадісне, велике почуття відтворене у цій пісні, захоплює і підкоряє читача своєю могутньою силою.

Своїми піснями Бернс спростовує погляд на представників народу як на робочу худобу, що нездатна на почуття високі та благородні. Поет розкриває перед читачем всю нескінченно різноманітну гаму переживань селянської молоді. Ми знаходимо в його піснях кохання щасливе і нещасливе, самовіддане і поверхове, тривале і короткочасне, – і все це почуття простих людей, трудівників. Геніальний майстер психологічного аналізу, чуйний, спостережливий художник, Бернс передає в своїх піснях найрізноманітніші відтінки одного й того ж почуття, різні стадії його розвитку. Життєрадісністю і оптимізмом позначається вся поезія Бернса. В його творчості – і особливо в піснях – майже нема мотивів туги та безнадії. Навіть в найсумніших творах криється велика життєстверджуюча сила. Бернс – пісенник – невтомний співець радості та щастя. М'який гумор, весела задирливість, невичерпна життєрадісність є типовими для більшості його пісень: "На колосистій ниві", "Зеленіє очерет", "Хто під дверима моїми стоїть?", "Багато років тому".

Велике місце в ліриці Бернса поряд з темою кохання займає тема дружби. Особливого розвитку ця тема набула під час другого періоду творчості поета, але вже в 1788 р. ним була написана відома всьому світу пісня "Багато років тому", в якій оспівується сувора і міцна чоловіча дружба. В своїх піснях Бернс проголошує право людини на земне кохання, земні радощі, земне щастя. Він оспівує кохання і дружбу як високі, чисті і благородні почуття, властиві лише простому народу, далекому від користолюбних прагнень пануючих класів. В любовній ліриці Бернса вперше з'являється тема чесної бідності, вільної та непідкупної.

Характерною особливістю пісень Бернса, успадкованою поетом від фольклору, є оптимістичність, що базується на вірі в людину, в її сили та можливості.

З поглибленням змісту творів Бернса зростає і його поетична майстерність. Бернс постає перед нами в своїх піснях як поет-реаліст, видатний майстер психологічної характеристики. Жанр пісні був шкалою, в якій розвивалось і удосконалювалась художня майстерність Роберта Бернса, й захоплення цим жанром позначилось на всій творчій спадщині великого поета.

Соціальна загостреність інтимної лірики Роберта Бернса, реалістичність образів, глибина психологічних характеристик і досконалість художньої форми стали ще виразнішими в його творах інших жанрів.

Визначне місце в поезії Бернса 1773-1789р.р. посідають твори сатиричного характеру.

На початку 1786р. поет пише свою відому сатиричну поему "Два собаки", в якій, майстерно використовуючи улюблений в фольклорі всіх країн жанр тваринного епосу, втілює гнівне й нещадне викриття суспільства в форму діалогу обох собак. В сатирі Бернс зображує сучасне йому суспільство поділеним на два клани. Використовуючи метод протиставлення, поет порівнює їх спосіб життя по кількох лініях – корисній праці і матеріальній забезпеченості, ставленню до політичного та суспільного життя країни, проведенню вільного часу, моральному задоволенню, що припадає на долю тих або інших. Для прикладу поет бере з життя знатного землевласника і селян-орендарів, але він неодноразово підкреслює узагальнююче значення цих образів. "Його честь", власник титулів, земель та вугільних копалень веде життя бездіяльне, сите, безтурботне. Чоловіки пиячать, розпусничають, програють в карти великі багатства; жінки, які зовні здаються втіленням благородства та чистоти, насправді сполучають в собі чорта і повію. І все це марнотратство забезпечується непомірною орендною платою, прибутками з вугільних копалень, непосильними податками на селян. Та Бернс не обмежується викриттям суті пануючих класів. Поет викриває їх політичну неспроможність, цілковиту відсутність у них патріотичних почуттів.

Коли селянський пес Люат висловлює думку, що хоч би та частина народних грошей, яка йде на утримання парламентської групи, приносила користь, бо витрачається на "благо Англії", його четвероногий собрат Цезар, господарський собака, зустрічає цю заяву злим сміхом:

На благо Англії? Ах, друже,

Боюсь, що їм про те байдуже!

Прем’єри крутять ними всяк,

Підказують їм "ні" чи "так",

А ті у карти тільки грають

Та в оперету учащають …

Пристрасна викривальна сила цих рядків, що демонструють нікчемність правителів, які менш за все турбуються про добробут країни, займаючись своїми дрібними й брудними справами, вражає нас і зараз, через 220 років після їх написання.

Зовсім іншим постає перед нами трудовий шотландський люд. В той час як землевласник розкошує і нудиться з неробства, наймити-орендарі зранку до ночі орють, сіють, жнуть, риють зрошувальні канави і водовідливи, працюють в каменоломнях і вугільних кар’єрах, сплачуючи силою та здоров'ям за кожний шматок хліба. Невтомні руки селянина – його єдиний скарб, і якщо він захворіє або втратить землю, вся його родина буде приречена на злидні, що межують з голодною смертю. Щоб уникнути цієї страшної долі, селяни змушені мовчки терпіти жорстокість, несправедливість і знущання хазяїв та управителів, не насмілюючись протестувати навіть тоді, коли у одного з них крадуть останні копійки, а у другого забирають политу кров'ю та потом ділянку – бо закони завжди на стороні панів.

І все ж таки, незважаючи на тяжку працю селянина, нужденне життя і постійну загрозу втрати земельної ділянки, яка є єдиним засобом існування для нього самого і його родини, Бернс заявляє, що доля селянина краща за безтурботне життя багатіїв. Так, каже поет, праця селянина тяжка і виснажлива і його на кожному кроці чекають голод та злидні, але боротьба з труднощами загартувала його, і не лише сам селянин сміливо дивиться вперед, але й діти його виростають мужніми і стійкими.

Праця висвітлює життя людини, надає їй змісту й ціни. Праця виховує в людині мужність, стійкість, чесність і благородство, згуртовує людей, зв’язує їх міцними узами дружби і товаришування. Незрівнянно смачнішим здається шматок хліба, добутого працею, і набагато більше радості приносить година заслуженого відпочинку, – в цій всепереможній силі праці і вбачає щастя трудового народу Роберт Бернс.

Не так плугатар: нивку зоре –

І вже забув про лихо й горе;

А праля, дівчина сільська,

Не знає, що то за тоска!

(«Два собаки»)

Говорячи про сатиричні вірші Роберта Бернса, неможливо обминути його твори, спрямовані проти пуританської церкви. Вперше антирелігійна тема з'являється в творчості Бернса в 1781р. Порушуючи закони релігії, поет визнає за людиною право судити вчинки Бога і навіть вважає можливим глузувати з нього.

З 1784 р. в антирелігійній поезії Бернса все голосніше звучать соціальні мотиви. Від розгляду окремих догматів релігії поет переходить до показу тієї дійсності, яку вона захищає і виправдовує за допомогою цих догматів. Поет виступає не лише проти церкви та її служителів взагалі, а й проти конкретних її представників, з якими йому доводилося зустрічатися у повсякденному житті, і на повний голос називає їх прізвища у своїх творах. Рік у рік він викриває найбільш впливових і славетних проповідників Ейра. Найбільш цікавим з цих творів є "Святий ярмарок", сатира на релігійні зібрання сучасних йому фарисеїв.

Викриттю ханжей та лицемірів Бернс присвячує такі твори, як Посланіє Мак-Месу, "Посланіє молодому другу", "Звернення до Великих праведників". В своїх сатирах поет показує, як серед мас шотландського селянства піднімається протест проти засилля церковників, проти їхньої бездушної моралі та лицемірних проповідей. Він показує, що покора, богобоязливість, сліпа послушність та інші "чесноти", які насаджувались церковниками, несумісні з людською гідністю. Любов до свого народу, пристрасне бажання полегшити життя простих трудівників, допомогти їм звільнитися від пут лицемірства визначили важливе місце сатиричної тематики в творчості Роберта Бернса й надали його сатирам особливої життєвості, гостроти й сили.

Але основною темою творчості Бернса 1773-1789р.р. була тема громадсько-політична. Поет-патріот натхненно оспівує історичне минуле та національні традиції рідного краю. Він з гордістю згадує героїчні подвиги шотландських борців за незалежність, захоплюється незламною волелюбністю свого народу. Твори Бернса пройняті впевненістю в тому, що Шотландія знову буде вільною. Все своє життя Бернс усвідомлював себе народним поетом, покликаним служити своїй батьківщині.

Полум’яним патріотичним гімном є балада "Джон Ячмінне зерно" (1782), в якій поет прославляє рідний народ, майстерно використовуючи для цього улюблений образ шотландського фольклору. Жорстокі й віроломні королі заорюють Джона Ячмінне зерно у землю, а коли він вибивається з-під землі, зрізають під корінець, молотять, віють, кидають у вогонь, розтирають між жорнами. Але Джон Ячмінне зерно продовжує жити і сповнювати мужністю серця знедолених. Описуючи підлу змову королів, що поклялися згубити Джона Ячмінне зерно, Бернс в алегоричній формі зображає героїчне минуле шотландського народу і висловлює тверду певність в справедливості його багатовікової боротьби. Тяжкі випробування, що припали на долю шотландського народу, не зламали його, а загартували, виховали в ньому якості, що забезпечать йому перемогу у вирішальному бою – ця думка поета пронизує алегоричні образи балади і є її провідною темою.

Запоруку перемоги Бернс бачить в єдності і згуртованості шотландців, в їх вірності національно-визвольним традиціям. Про це свідчить кінцева строфа балади. Звертаючись до шотландського народу, поет говорить:

Нехай же кожний піднесе

За Джона келих свій,

Щоб рід його не припинявсь

В Шотландії старій!

(Балада «Джон Ячмінне зерно»)

Позитивному началу, що знайшло своє відображення в образі благородного і мужнього Джона Ячмінне зерно, в баладі протистоїть негативне начало, яке поет не випадково втілює в образах трьох королів. Королі в баладі Бернса могутні, гордовиті, віроломні. Вони бояться Джона і ненавидять його, і в своїй ненависті вони злобні й жорстокі, підлі й підступні. І все ж таки їм не вдається перемогти і підкорити Джона. В боротьбі королів з Джоном поет відобразив постійне прагнення влади придушити в народі поривання до свободи й незалежності. Балада "Джон Ячмінне зерно" стала одним з найулюбленіших творів шотландського народу. Життєрадісний оптимізм балади і віра в невичерпні сили народу, в неминучість його перемоги, що проймає її наскрізь, роблять цей твір одним з кращих у спадщині великого поета.

Полум’яний патріотизм Роберта Бернса був основною рушійною силою всієї його творчості. Бернс натхненно оспівує не лише історичне минуле Шотландії, а й її чудову природу. Він певен, що лише той, хто любить і знає свою батьківщину, може стати справжнім поетом і висловлює готовність віддати всі блага життя за високу насолоду, якої зазнає поет відкриваючи для себе і для інших красу рідного краю.

Охоплений пристрасним бажанням стати справжнім поетом, Бернс багато думає про те, які якості є необхідними для поета, і приходить до висновку, що селянське походження і брак регулярної освіти не можуть бути перепоною. Живий, гострий розум, природність і знання життя народу – ось якості, які Бернс вважає необхідними для справжнього поета, і ми не можемо не захоплюватись його проникливістю, його глибоким розумінням суті справжньої майстерності.

Найбільш повне відображення естетична програма Роберта Бернса знайшла в алегоричній поемі "Видіння". Поет вимагає від поезії ідейності й реалізму. Поетичну творчість він розглядає перш за все, як патріотичне служіння батьківщині. Зображення рідної країни, її природи, її народу, її героїчних традицій – ось як розуміє Бернс завдання поета. Поезія для нього не забава, не іграшка для багатьох нероб, він певен в тому, що поезія потрібна трудящому люду, як потрібне йому вміння обробляти землю, вигодовувати худобу, як потрібний йому відпочинок після довгого трудового дня, як потрібне кохання. Бернс каже: "Звання шотландського поета – моя найбільша гордість, заслуговувати його надалі – моє найбільш честолюбне бажання. Шотландія і шотландська історія – теми, на які я тільки і міг би бажати складати пісні.

В січні 1785р. Бернс пише Лист до Деві, поета-побратима, в якому знаходить вихід обурення поета з приводу того, що блага життя поділяються без найменшої уваги до гідності людей: той, хто заслуговує щастя й достатків, живе в жахливій бідності, а мерзотники й дурні, ні на що не придатні, не знають, куди гроші дівати. Поет висловлює певність в тому, що справжнє щастя – це не гроші, не почесті, не блискуча кар’єра, навіть не знання:

Не титули і не герби,

Не банків лондонських скарби –

Зарука щастя й миру;

Ні, не гонитва за добром,

Не книги й докторський диплом

Дають утіху щиру …

Він твердо вірить в те, що бідняки, приречені на тяжку працю і злидні, щасливі від безчесних і безсердечних багатіїв:

Ти думаєш, таким, як ми,

Що в полі трудяться до тьми,

Приречені на злидні,

Дається з неба менше втіх,

Ніж гордим лордам, для яких

Ми й погляду не гідні?

Поглянь, як часто їх пиха

Створіння любить божі,

І як до бешкету й гріха

Штовхають їх розкоші!

Кожним рядком свого твору Роберт Бернс стверджує безперечну моральну вищість бідняка над багатими неробами, оспівує його особисту гідність, доброту, людяність.

Тема викриття соціальної несправедливості набуває дальшого розвитку в таких творах Бернса, як посланія Джону Лепреку "Посланіє молодому другу", – "Ніщо", "Два собаки", "Веселі жебраки", «Звернення Вельзевула».

В 1785 р. Роберт Бернс пише один з своїх найвидатніших творів – кантату "Веселі жебраки". Наприкінці ХVIII ст., внаслідок загарбування Шотландії Англією і докорінної перебудови економіки аграрної до того країни, було розорено десятки тисяч шотландських трудівників-селян, орендарів, дрібних ремісників. В Шотландії панували злидні і голод, вибухали голодні бунти. Катастрофічно збільшувалась армія безпритульних бродяг, що блукали по країні, шукаючи праці й хліба.

«Веселі жебраки» – гнівний обвинувальний акт проти суспільного ладу, який прирікав тисячі людей не безробіття, голод, жебрацтво. Воднораз це – величний гімн простому бідному люду, що в найтяжчих умовах зберігає життєрадісність, душевне благородство, почуття власної гідності і більш за все шанує свободу, незалежність і любов до рідної країни.

Кантата "Веселі жебраки" – дуже своєрідний твір більш драматичного, ніж ліро-епічного жанру. Вона складається з ряду пісень, кожному з яких виконує певний персонаж. Пісні об’єднуються речитативом, що зображує місце дії, діючих осіб, їх вчинки. Характеристика перса нажів передається через їх власні слова, дії, взаємовідносини. І хоча "Веселі жебраки" не є драмою в її класичній формі, найбільш сильними в цьому творі є саме драматичні елементи.

Сюжет кантати дуже простий: кілька бродяг-жебраків збираються в дешевому шинку і, попиваючи пиво й віски, жартують, сваряться, співають пісні. В персонажах кантати знайшли своє художнє втілення тисячі знедолених шотландського люду. І все ж таки в злиднях і нещастях вони зберегли свою людську гідність і світлий народний оптимізм. Пісні являють собою маленькі поетичні оповідання, в кожному з яких більш або менш докладно зображується життєвий шлях виконавця і його ставлення до свого суспільного стану.

Бернсовій кантаті, яка майстерно відтворює розгульну та безладну атмосферу гулянки жебраків, властиве тісне переплетіння серйозного й смішного, трагічного і комічного, уїдливого сарказму і доброзичливого гумору, громадського та особистого. Заключна пісня кантати немовби об’єднує, підсумовує зміст і характерні риси попередніх пісень. Тут найчіткіше відбито соціально-політичні мотиви твору – різку й нещадну критику сучасного поетові суспільства, його установ, моралі, законів; проголошення свободи як неодмінної умови людського щастя; ствердження високої гідності простої людини, в які умови би умови життя вона не була поставлена, і нарешті, заклик до боротьби за свободу і незалежність:

К бісу всіх закону друзів!

Воле радісна, живи!

Всі суди – для боягузів,

Для попів стоять церкви!

Кантата відзначається могутнім оптимізмом, невичерпною життєрадісністю, яскравою веселістю, яка вражає тим більше, що вона йде від убогих і голодних, несправедливо ображених людей.

Веселі жебраки"– величний гімн простому шотландському люду, його непохитній стійкості та оптимізму. В цьому відношенні кантата перекликається з іншим безсмертним твором Роберта Бернса – баладою Джон Ячмінне зерно. Але якщо основним персонажем балади є легендарний фольклорний герой, та кантата знайомить нас з живими людьми, які мужньо зносять холод, голод, злидні, моральне приниження і все ж таки, подібно до Джона Ячмінного зерна, залишаються стійкими й переможними, більш за все цінять свою незалежність, свято люблять батьківщину і виходять життєрадісними і веселими з будь-яких випробувань. Як і в Джоні Ячмінному зерні, в цих людях живе і б'ється непокірне, волелюбне, безсмертне серце народу. Провідні мотиви кантати "Веселі жебраки" здобули блискучого розвитку в пізніших творах Бернса – поемах "Два собаки", "Сон", Звернення Вельзевула, Чесна бідність, Дерево свободи.

Постійне погіршання життєвих умов народних мас Шотландії глибоко хвилювало і обурювало поета, і часто те чи інше явище природи або випадок із життя тваринного світу викликали у нього безрадісні асоціації з життям народу. До творів, у яких злиденне життя шотландського народу зображується крізь призму життя рослинного або тваринного світу, належать вірші Бернса "До миші, вивернутої плугом з нори в листопаді 1785 р.", "До ромашки, підрізаної плугом…", "Зимова ніч". Ці твори свідчать, як глибоко і боляче переживав Бернс несправедливість та жорстокість, що оточували його змалку.

До віршів, в яких Бернс використовує явища природи як фон для зображення суспільних явищ, належить, зокрема, "Зимова ніч". В цьому вірші поет з болем констатує той факт, що навіть зимова хуртовина, що без жалю й співчуття обрушується на птахів і звірів, яким нема де шукати притулку, не може зрівнятися зі злом та насильством, що панують в людському суспільстві. Звертаючись до крижаних зимових вітрів, лютого морозу і пронизливої хуртовини, поет каже, що їх спільна лють не перевершить тієї жорстокості, мстивості, злобності, яку людина виказує до людини. Поруч з картиною хуртовини Бернс малює картину людських відносин: жорстоке гноблення і божевільне честолюбство призводять людство до сліз, злиднів, воєн. Пихаті паразити із зневагою дивляться на простого селянина, вважаючи його нижчою істотою, створеною для задоволення їх примх: ні любов, ні честь не знаходять собі місця в людському суспільстві. Поет закликав кожного, хто не спить в цю зимову ніч, прислухатись до завивання хуртовини, подумати про тих нещасних, що не мають ні стріхи над головою, ні їжі, і проявити до них братерські почуття:

Ви, що спите під ковдрою м'якою,

Лише від примх страждаючи своїх,

Подумайте, подумайте про тих,

Хто зраджений і друзями, й судьбою!

Сини нещастя – браття в світі цім.

Щасливий той, хто допоможе їм!

(«Зимова ніч»)

Майже одночасно з бажанням принести користь рідній країні, рідному народу у Роберта Бернса прокидається інтерес до політики, до подій внутрішнього і міжнародного життя, який знаходить широке відображення в творах 1782-1789 рр. Значення політичної поезії Бернса було тим більше, що вона відбивала реакцію широких мас шотландського народу на внутрішню і зовнішню політику англійського уряду.

Першою визначною подією міжнародного життя, що знайшла своє відображення в листах і творах народного шотландського поета, була війна американських колоній Великобританії за незалежність, яка відбувалася в 1774-1783 рр. В 1784 р. Бернс пише свою політичну сатиру "Американська війна. Політична балада", яка переважно друкується під менш виразною назвою "Коли доблесний Гілдфорд стояв за рулем. Фрагмент". Взявши темою балади війну північноамериканських колоній за незалежність, поет не обмежується відкритим проявом симпатій до повсталих колоністів, він викриває антинародну політику англійського уряду і закликає шотландський народ наслідувати приклад американських повстанців.

Ще більш яскраве відображення політичні погляди шотландського поета знаходять в написаній у 1786 р. сатирі "Сон", в якій поет відкрито виступає проти англійської королівської династії і яку можна сміливо назвати політичним фейлетоном у віршах. Сатира закінчується суворим застереженням, що члени королівської родини занадто вже звикли до почестей та лестощів і що недалеко той день, коли їм доведеться проковтнути чимало солі – адже йде до того, що той, хто сьогодні роздумує над чаркою вина, завтра буде підбирати крихти хліба.

Але найбільш пристрасним і гнівним з усіх творів, написаних Робертом Бернсом у перший період своєї творчості, твором, в якому безмежна любов до народу, безмежна ненависть до його гнобителів і передчуття неминучої боротьби злилися в єдиний нищівний потік, є сатира "Звернення Вельзевула". І.П. Симоненко зазначає: "Сатиру цю, гірку і нещадну, написано нібито кров'ю серця. В ній втілився весь біль, що його відчував поет з юнацьких років, спостерігаючи жорстоку долю шотландського народу; вся ненависть і зневага, що роками накопичувались в його душі по відношенню до панівного класу, який з нелюдською жорстокістю будував свій добробут на кістках та крові інших людей; вся полум’яна жага свободи й незалежності, що спалювала його з часів, коли він усвідомив себе шотландцем; вся його геніальна майстерність.

«Звернення Вельзевула» – відгук на подію, що мала місце в Шотландії в 1786 р. П’ятсот шотландських селян, які жили в страшенних злиднях і знаходились на грані голодної смерті, не захотіли терпіти далі знущання і самоуправство землевласників і висловили бажання покинути Шотландію і поїхати до Канади. Америка здавалася їм країною свободи і справедливості, в якій вони зможуть побудувати нове, вільне, незалежне життя. Але англійський уряд, стурбований масовою еміграцією дарової робочої сили, наказав приборкати "бунтівників" і повернути їх "законним власникам". Активну участь в цьому ганебному акті брало так зване "Шотландське товариство", статус якого передбачав захист інтересів шотландських громадян.

Бернс, як і весь шотландський народ, був до глибини душі обурений підлим і цинічним вчинком "Шотландського товариства", і відгукнувся на цю подію нещадною сатирою. За життя поета сатиру опубліковано не було, проте її широко розповсюджували в списках. Повний заголовок сатири такий: «Звернення Вельзевула до його милості графа Бредалбейна, президента високої гірської громади, скликаної 23 травня цього року в Шекспірі (Ковент Гарден) для погодження заходів проти заміру п’ятисот горян, що наважились були (як повідомив пан М. Еппелкрос) тікати од своїх законних панів і господарів, чиєю власністю вони є, і емігрувати з земель пана Гленгарі до пустель Канади, в пошуках тієї фантастичної речі, що зветься волею».

В цьому заголовку з усією ясністю відбито основну думку сатири – обурення проти жорстокої сваволі і переслідувань, що припали на долю людей, які насмілились прагнути визволення від тиранії панів, і відверте захоплення їх вчинком. Поет виходить далеко за межі події, що стала безпосередньою темою сатири, і пише твір, в якому, як в дзеркалі, відбито всю мерзенність тогочасного ладу.

Аналізуючи «Звернення Вельзевула», ми спостерігаємо в цьому творі три ідейно-тематичні лінії, злиті в єдине органічне ціле: перша лінія – це образ Вельзевула і правлячих класів; друга – картина експлуатації і гніву народного, що невпинно зростає; третя – викриття псевдопатріотичних філантропічних товариств.

В більшості творів на громадсько-політичну тематику Бернс надає узагальнюючу характеристику правлячих класів, їх бездіяльності, жорстокості. В ролі викривателя виступають звичайно або народ, або сам поет. «Звернення…» в цьому відношенні твір незвичайний. Розповідь у ньому ведеться від особи диявола, образ якого споконвіку є символом всього темного й злого і який тут виступає як натхненник і захисник антинародної політики. Тобто Бернс відкрито проводить думку, що тогочасний лад є продуктом діяльності сил темних, жорстоких, ворожих людині. Типовим для диявола в цьому творі виявляється звіряча жорстокість, зрозуміло – зневажливе ставлення до народу і ненависть до всього передового.

Вельзевул закидає своїм земним однодумцям надмірну безтурботність, недостатній контроль за діяльністю управляючих, наглядачів, суддів, яким платять гроші, щоб вони тримали народ в страху і покорі: до останнього часу вони обмежувались тим, що позбавляли шотландців засобів існування і будь-яких людських прав. Але ж цього зовсім недосить, щоб зламати упертий шотландський дух:

Та слухай, слухай лорде мій хоробрий!

По-моєму, ти з ними надто добрий!

Я б не сказав, звичайно, що твої

Наглядачі й гуменні – гультяї.

Ні! Жалощі одкинувши, старанно

Вони грабують люд і пізно й рано,

Хоч рід горянський у біді лихій

Лише гартує дух упертий свій.

Одважся, грянь на них, як грім із тучі!

Кинь до в’язниць, замкни в льохи смердючі,

Жени на поле юнаків усіх

(Лиш праця і голод витверезять їх).

Життя шотландського селянства знайшло відображення в багатьох творах Роберта Бернса, але в жодному з творів зображення життя селян це набирало такої великої викривальної сили, як у "Зверненні Вельзевула". Нелюдська праця, що не забезпечує, при всій її напруженості, не лише одягу, але навіть необхідного мінімуму їжі селянину і його родині і, водночас, приносить незчисленні багатства землевласнику. Позбавленість будь-яких громадських прав. Страх боргової тюрми. Завжди голодні, обірвані діти. Замучені жінки, готові валятись в ногах наглядача, щоб випросити шматок хліба для малят. Постійні образи, ганьба. Такою бачить поет долю шотландського селянина зараз і в найближчому майбутньому, якщо тільки шотландський народ сам не візьметься за своє визволення, за встановлення справедливості.

Пригнобленим, знедоленим, голодним і убогим, але нескореним, волелюбним, готовим в жорстокій боротьбі повернути свою волю зображує Бернс шотландський народ.

«Звернення Вельзевула» – сатира, може, найбільш гірка не лише в творчості Бернса, а і у всій англійській поезії. Це – віршований памфлет, гнівний і полум’яний, що не знає усмішки або поблажливості.

Аналіз громадсько-політичної поезії Роберта Бернса показує, що з середини 80-х років його критика набирає більшої гостроти, свідомості, цілеспрямованості. Від зображення окремих життєвих фактів поет переходить до показу причин, що їх народжують. Він викриває у своїх творах неправомірність існування суспільного ладу, при якому той, хто створює суспільні цінності, не має навіть прожиткового мінімуму, а той, хто нічого не робить і зневажає працю, не лише користується багатствами, створеними чужою працею, а ще й розпоряджається долею трудівників Бернс протиставляє найбідніші верстви шотландського народу – селян, робітників копалень, навіть безробітних жебраків.

В громадсько-політичних творах Бернса знайшов надзвичайно яскраве відображення сатиричний хист великого поета. Багатство арсеналу Бернса – сатирика невичерпне. Ми знаходимо в його творах незліченну кількість відтінків гумору, іронії, сарказму, причому характерним для Бернса є поєднання гумору і сарказму в одному й тому ж творі, що надає його поезіям неповторної своєрідності. Основні жанри громадсько-політичної лірики Бернса – послання, поема, вірш, видіння, епіграма.

Народність творчості Роберта Бернса, відданість великого поета інтересам свого народу, своєї батьківщини виявилося не тільки в тематиці, а й в художніх особливостях його поезії. Народну любов, визнання народу Бернс вважав критерієм цінності художніх творів. Бернс збирав народні твори, уважно і глибоко вивчав їхні характерні риси і особливості. Він відзначав природність, правдивість і простоту у сполученні з оригінальністю й новизною зображення в Шотландській народній пісні. «щось характерне в наших старих шотландських піснях, щаслива природність думки та вислову, властива лише їм», – писав поет в одному листі. "Існує якість, що необхідна більше, ніж будь-яка інша, в пісні, і є самою суттю балади – я маю на увазі простоту.

Своє захоплення цими рисами народної поезії та музики Бернс висловлював багато разів, він навіть ніколи не виправляв власних юнацьких творів, боячись порушити їхню щирість та безпосередність. Бернс рішуче відстоював свої погляди на поезію. З великою пильністю та дбайливістю Роберт Бернс вивчав структуру народного вірша, вважаючи основними його особливостями нерівномірність складів у рядку, вільний наголос і багатство алітерацій та асонансів, які в деяких випадках замінюють риму.

В нерівномірності й природності народних пісень Бернс бачив особливу красу, щирість, сердечність, засіб повнішого розкриття змісту. Поета захоплювала оригінальність цього художнього засобу, й він гаряче відстоював його право на існування.

Ще в молодості Бернс висловлював думку про можливість, виходячи з характерних рис народної шотландської поезії, написати слова до популярних народних мелодій. Згодом він багато років присвятив цій справі: записував мелодії й слова пісень, які йому доводилось почути в різних кутках країни; створював слова до мелодій, від тексту яких збереглися лише скупі фрагменти, приспів або назва, і до тих мелодій, що були відомі виключно як танцювальні. Прагнучи відмовити культурні досягнення шотландського народу, Бернс розглядав усю роботу як свій патріотичний обов’язок.

Знавець і цінитель народної шотландської поезії, Роберт Бернс переніс дорогоцінні її риси – природність, правдивість і простоту, світлий життєрадісний гумор, а також такі формальні ознаки її, як своєрідний нерівномірний ритм, багатство алітерацій і асонансів, – у свою власну творчість і розвинув їх далі.

З усіх жанрів, до яких звертався Роберт Бернс, найулюбленішим для нього була пісня. Як виявився вплив фольклору в його піснях, які риси він сприйняв і що нового вніс він у цей жанр?

Пісні Бернса відрізняються від народних пісень, передусім чіткішим сюжетом і динамічністю. Шотландським пісням, що створювались багатьма поколіннями народних співців, властива деяка аморфність, розпливчатість, роздрібненість сюжету. Інколи буває важко відразу вловити зв'язок між окремими строфами пісні – настільки різкі й раптові переходи від першої особи до другої та третьої й знову до першої, настільки примхливі зміни сюжету.

Пісні Бернса – і любовні, і застольні, і побутові – всі, без винятку, відзначаються чітким сюжетним малюнком, в них немає ніяких неясностей, розривів в розгортанні сюжету. В той же час, вловивши своєрідну принадність раптових переходів у народних піснях, поет використовує їх в цілому ряді своїх творів у вигляді несподіваних кінцівок, що суперечать початковому розвитку сюжету і дозволять повніше розкрити складність і суперечливість людської психології.

З цим прийомом тісно зв’язана інша характерна риса пісень Роберта Бернса. Якщо народна поезія звичайно дає статичне зображення почуттів чи характерів, то Бернс проникає в саму глибину почуттів і переживань людини, показує їх в розвитку, в русі. Пульс життя відчувається в усіх піснях великого поета. Рухливість, динамічність, сміливе поєднання суперечливих понять стали головними якостями його поезії.

Поглиблюючи психологічну характеристику пісенних персонажів, Бернс в той же час, ідучи слідом за фольклорною традицією, приділяє порівняно небагато уваги портретові, який відіграє в його творах лише другорядну, підпорядковану роль.

Значно більший інтерес поет виявляє до зображення природи, причому він не тільки широко використовує пейзаж як фон для показу переживань людини, але й сміливо звертається до змалювання явищ природи як до засобу викриття суспільної несправедливості, виходячи далеко за межі пісенного жанру. Пісні Бернса насичені ароматом полів і лісів, в них приваблюють мальовничі картини природи Шотландії. До Бернса не було в Англії поета-пісенника, який би з такою майстерністю розкрив через явище природи внутрішній світ людини. В той час як в більшості народних творів картини природи використовуються тільки як фон, на якому розгортаються події, прийоми Бернса у використанні пейзажу надзвичайно різноманітні. Це може бути і фон, і засіб зображення краси коханої дівчини або її душевних якостей, і засіб повнішого розкриття душевного стану людини, і, нарешті, невичерпне джерело порівнянь та паралелей.

Картини природи в піснях Бернса гранично прості й реалістичні. Це з дитинства знайомий поетові пейзаж рівнинної Шотландії: квітучі береги рік, лісисті долини, молоді гаї, лани, що наливаються зерном, родючі поля, незчисленні струмочки, величні ріки, тихі росяні світанки й темні штормові ночі, благодатні весняні зливи, люті зимові хуртовини і згубні осінні бурі, що знищують недостиглий урожай.

Реалістичні деталі, якими насичені описи природи, говорить про надзвичайну спостережливість поета. В той же час пейзаж в творах Бернса ніколи не є самоціллю, а служить допоміжним засобом для повнішого розкриття внутрішнього світу людини чи явищ суспільного життя.

Надзвичайно яскраво виявився вплив фольклору в поетичній будові пісень Бернса. Він зберігає в своїх піснях традиційну строфу народних пісень – чотирирядковий і восьмирядковий вірш з рефреном або "хором" – але віддає перевагу рефрену, по-різному варіюючи його.

На відміну від народних пісень, у Бернса рефрен не обов’язково знаходиться лише в кінці строфи. Таким же вільним в піснях Бернса є і розташування "хору" – приспіву. Він може наступати регулярно за кожною строфою, може відкривати пісню або закінчувати її, може повторюватися двічі.

Хор, як і рефрен, підкреслює основну думку пісні. Він відрізняється від загальної будови пісні ритмом, структурою, а іноді і розміром, завдяки чому легко сприймається провідна думка, яку виражає хор. Бернс охоче використовує рефрен і хор одночасно в одній і тій же пісні.

З ритмічною організацією пісень Бернса нерозривно зв’язала їхня інтонаційно-синтаксична організація. Неухильно додержуючись загальноприйнятого закону, згідно з яким в піснях не повинно бути різко виражених переносів, які б приводили до непорозумінь під час співу, поет в той же час не уникає великих періодів, керуючись в тих випадках виключно вимогам змісту. В його піснях ми знайдемо і складні, і складнопідрядні речення, які часто охоплюють цілу строфу. І все ж неодмінною особливістю всіх пісень Бернса залишається легкість, граціозність, динамічність. Значну роль у створенні своєрідного звучання кожної пісні відіграє розташування смислових наголосів. Народна пісня дотримується в цьому відношенні правил звичайної розмовної мови, даючи перевагу вільному розташуванню наголосів. Бернс, додержуючись природних наголосів і інтонацій, майже завжди надає їм певної організованості підсилюючи таким чином музикальність вірша й виділяючи, шляхом порушення прийнятої схеми, слова, які несуть основне смислове навантаження.

Фольклор є джерелом і таких особливостей інтонаційно-синтаксичної будови пісень Бернса, як синонімічна будова рядків і строф, анафора і епіфора.

В народні поезії дуже поширений повтор: в цілому ряді пісень третій і четвертий рядки кожного чотирирядкового вірша є повторенням двох перших рядків або другий рядок є повторенням першого. З цього прийому і розвивається синонімічна побудова рядків і строф.

Бернс, крім буквального повтору рядків або будь-якої їх частини, що особливо часто зустрічається в "хорі" пісень, застосовує інтонаційно-синтаксичні паралелізми, тобто синонімічну побудову рядків чи навіть строф, при якій збігаються не самі слова (або не лише слова), а, головним чином, синтаксис і інтонація речень.

Наслідуючи національні традиції Роберт Бернс приділяє дуже велику увагу звуковій організації пісень. Бернс удосконалив і риму народних пісень. В цілому ряді творів ми знаходимо постійну риму – прийом, запозичений з народної поезії і дуже поширений в громадсько-політичній ліриці Бернса.

Творчий підхід великого поета до традицій фольклору особливо наочно виявлявся в тих випадках, коли Бернс писав твори, паралельні до існуючих народних зразків, використовуючи приспів, окрему строфу або просто створюючи свій варіант народної пісні.

Бернс або розвивав сюжет, який йому подобався, в дусі даної народної пісні; або по-своєму оригінально трактував події, про які в ній говорилось, зберігаючи не тільки форму, а, як вихідний пункт, і початкову строфу або хор народної пісні; використовував у зовсім новому контексті яке-небудь слово чи вираз з народної пісні, причому розмір і загальна спрямованість пісні зберігалися; або, нарешті, створював нову пісню, тотожну старій за інтонацією і темою.

Пісні великого шотландського поета виросли з народних пісень, увібрали в себе багатовікові досягнення шотландського фольклору й розвивалися на їх основі. Але пісні Бернса – це вже щось якісно нове. І в тематиці, і в змісті, і в художніх особливостях, і в ритмічній інтонаційно-синтаксичній та звуковій організації пісень Бернса ми відчуваємо руку великого майстра, який з винятковою чуйністю відібрав все, що було найціннішого в народній поезії, втілив його у художні образи безсмертної краси і сили.

Вплив фольклору і національної шотландської поезії на творчість Бернса не обмежувався пісенним жанром. Багатовікові традиції шотландської літератури живуть в усіх творах великого поета, своєрідно переломлюючись в них відповідно до завдань, які він ставив перед собою, але зберігаючи свої характерні риси.

Жанри поезії Бернса – пісня, балада, побутова поема, поема-видіння, діалог, сатира, вірш на випадок, тваринний і рослинний епос, епіграма, епітафія – повторюють основні жанри народної та класичної шотландської поезії.

Не менш показовою є в цьому відношенні сатира поета. Бернс виявив себе як геніальний майстер сатири, викриваючи соціальну несправедливість. Але сатира Бернса не є повторенням досягнень його попередників в цій галузі. Вона відрізняється більшою цілеспрямованістю, глибиною поставлених проблем, особливими художніми прийомами, найцікавішим з яких є двоплановість. В найгостріших сатиричних творах Бернса поряд з сатиричним зображенням одних явищ ми знаходимо гумористичне забарвлення інших, причому це поєднання темних і світлих тонів надає надзвичайної виразності й викривальної сили сатиричним образам поета.

Народність поезії Роберта Бернса знайшла свій яскравий вияв і в мові творів великого поета. Бернс визнавав у своїй творчості лише одну мову – живу розмовну мову шотландського народу – і досконало володів її величезними багатствами, вибираючи для кожного твору елементи, найвідповідніші його змістові.

Мова творів Бернса надзвичайно гнучка, мінлива, диференційована. Поет майстерно використовує мову як засіб характеристики персонажів. В цьому відношенні надзвичайно показовою є кантата "Веселі жебраки", в якій мова кожного персонажа відбиває його соціальну належність, фах, характер.

Для кожного жанру, для кожного твору поет шукає мовні засоби, які найбільше відповідають його особливостям. Багатство, гнучкість і барвистість мови Бернса яскраво виявляється у використанні синонімів. Дуже велику увагу поет приділяв парним синонімам, широке вживання яких є одною з найхарактерніших особливостей художнього стилю поета. Парні синоніми зустрічаються також і в творах фольклору, але порівняно рідко й, звичайно, у вигляді прикметників. Бернс розширює сферу вживання парних синонімів, поширюючи її на іменники, дієслова й прислівники.

Дослідники творчості Р. Бернса відзначають, що «у віршах, поемах і посланнях Бернса переважають парні синоніми – іменники й дієслова, в той час як в піснях, відповідно до фольклорної традиції, переважають парні синоніми – прикметники».

Дуже широко Бернс використовує й багатозначність слова – ту незчисленну кількість відтінків, якої набуває основне значення в різному контексті. На багатозначності слів поет будує каламбури.

Таким чином, характерні особливості мови творів Роберта Бернса свідчать про те, що джерелом і зразком для нього була мовна творчість шотландського народу.

Найчастіше в поезії Бернса зустрічаються епітети, порівняння, метафори й паралелізми. Причому в піснях переважають паралелізми й метафори, в творах інших жанрів – епітети, порівняння й метафори.

Епітети Бернса завжди прості, конкретні й точні, в той же час образні та оригінальні й завжди чітко відбивають ставлення поета до явищ, які відображаються, а також відбивають його симпатії і антипатії.

Крім епітетів, поет в своїх творах, особливо сатиричних і гумористичних, часто користується порівняннями. Великою майстерністю відзначаються вони тоді, коли за допомогою їх він викриває несправедливість суспільного ладу. Багато порівнянь пройняті життєрадісним народним гумором.

Але найулюбленішим його художнім прийомом є паралелізм. В тій чи іншій формі ми зустрічаємо його в численних творах фольклору. Широке вживання Бернсом інтонаційно-синтаксичних паралелізмів пояснюється в значній мірі прагненням поета до чіткої і лаконічної структури творів, але основна її функція – виділяти строфи й рядки, що несуть основне смислове навантаження. Інтонаційно-синтаксичні паралелізми в поєднанні з антитезою служать також для підсилення комічного ефекту в сатиричних і гумористичних творах.

Бернс широко використовує не тільки в піснях, а й у творах непісенних жанрів особливості звукової інструментовки народних творів – багатство алітерацій і асонансів. Старанно продумана інструментовка творів дозволяє Бернсу не тільки повніше розкрити їхній зміст і зробити наочнішими художні образи, а й демонструє надзвичайну звучність та мелодійність шотландської мови.

Бернс по крихтах збирав все, справді цінне і велике, що створив в галузі поезії шотландський народ, узагальнив зібраний матеріал і використав у своїй творчості. Проте підхід Бернса до поетичної спадщини шотландського народу був творчим – поет підняв національну поезію на новий щабель, поглибив її зміст і удосконалив форму.

Роберт Бернс посилив властиві старошотландській поезії демократичні тенденції, загострив соціальні мотиви і створив фактично новий для шотландської літератури жанр громадсько-політичної поезії. Любовну лірику найдавніший і найпопулярніший жанр народної поезії – він збагатив зображенням всієї складної гами людських почуттів і переживань, майстерністю психологічних характеристик і реалістичним показом залежності цього найінтимнішого почуття – кохання – від соціальних умов.

РОЗДІЛ ІІ. З УКРАЇНСЬКОЇ БЕРНСІАНИ

Першим представником української літератури, що з геніальною прозорливістю оцінив творчість Роберта Бернса, був Тарас Шевченко. Українському поетові була близька Бернсові поезія з соціально-ідейного та національного банку. У "Передмові" до нездійсненного видання Кобзаря 1847р. (що побачила світ у незміненій формі аж у 1906р. у журналі «Былое», кн.VIII) критикуючи реакційне тлумачення народності й відстоюючи можливість і необхідність створення високохудожніх поетичних творів народною мовою, Шевченко посилався на приклад великого шотландського співця, називаючи його поетом народним і великим.

У нашому літературознавстві часто проводять певну паралель між творчістю Шевченка та Бернса, однак тут треба бути дуже обережним і об’єктивним. Як відзначала Р.П. Зорівчак уперше думку про можливість такої паралелі висловив В. Морфілл у шевченкознавчій студії Козацький поет". Згодом цю ж думку у ще більш категоричній формі повторили Е.Войнич ("Шевченко зробив для країни Дніпра те, що Бернс зробив для Шотландії") та канадський перекладач А.-Дж. Гантер. Але ніхто з них не міг усвідомити того, що між українським і шотландським поетами є чимало спільного, але є й чимало й відмінного. Романтизм та сентименталізм Шевченка з самого початку мали соціальну основу, у чому український поет не має собі рівного ні в якій з літератур світу. До Бернса західні літератури не знали жодного видатного письменника-селянина за походженням. Бернс, як і Шевченко, був глибоко народним поетом, обоє стали породженням драматичної історії їхніх народів. Але для англійців Бернс так і залишився чужим, його плекали як своєрідну селянську екзотику, а українську літературу селянин Шевченко підніс з селянського на загальнолюдський, світ рівень.

Від Шевченкової оцінки творчості Р.Бернса до появи першого перекладу його твору українською мовою минуло 27 років. Українську бернсіану започаткував Василь Кулик (1830-1870), маловідомий український поет у Полтавщини. Уже після його смерті (1874) у львівському журналі Правда було опубліковано Бернсову баладу "John Barleycorn" у його перекладі під заголовком Іван Ячмінь. Знаменний уже сам вибір Бернсового твору. Сповненого віри в невгасиму життєлюбність, у невичерпні сили простого народу, що завжди своїми вчинками прославлятиме Шотландію. Тема та поетика балади були близькі Кулику, що сам писав поезії про селянське життя та романтичні балади. Сучасники Кулика відзначають, що він не мав наукової ерудиції і всі свої теоретичні ідеї зводив до думки, що, дотримуючись форми української пісні, треба в неї вкладати сьогочасні відчуття, образи [48; 13]. Виходячи з цієї характеристики, можна припустити, що В.Кулик не знав англійської мови, а міг читати російський переклад. Хоча в перекладі є деякі вади, та все ж він досить адекватно відтворює волелюбний дух оригіналу, прославлення в ньому народної сили. Не випадково П.Грабовський у листі до І.Франка від 15 листопада 1896 року високо оцінив його: «У нас, здається, Бернса зовсім не перекладали, по крайній мірі, відомий лишень прекрасний переклад «Івана Ячміня» зроблений В.Куликом».

У 1896 році були надруковані переклади поезій Р.Бернса, зроблені відомим українським поетом В. Щуратом – «Кругом лягла осіння мгла», «Чим гарніше вона, тим ніжніше», у 1899 р. – «Житє, страждає, смерть і прославляє преподобного Івана Ячменя. Були на всході три царі». Тоді ж В. Щурат надрукував рецензію на збірку П.Грабовського «Доля». В ній він формулює свої думки щодо перекладацького методу. На його погляд, кожний твір у перекладі чи в переспіві повинен впливати на читача так само, як і оригінал; перекладач має відтворювати думки першотвору, поетичний вислів і поетичну форму, зберігати чистоту та мелодійність мови.

В. Щурат вважав, що перекладач може надати національних рис творові і навіть скоротити його, коли останній довгий і нудний. Часом він у своїй власній практичній діяльності додержується цієї тенденції націоналізації іноземних класиків. Це особливо помітно в процесі аналізу перекладу «Житє, стражданє, смерть і прославленє преподобного Івана Ячменя». В. Щурат, як і В. Кулик, відтворив ідейну спрямованість оригіналу. Але художньої специфіки його, хоч і не скоротив першотвір на жоден рядок, передати не зміг.

Увагу В. Щурата привернула також поезія Р. Бернса «Зима. Поховальна пісня» (у перекладі вона називається «Кругом лягла осіння мгла»). Вірш пройнятий настроєм розпачу і безнадії, викликаним смертю батька, злиднями та безпросвітним життям його родини.

В. Щурат відтворює похмурий настрій оригіналу. Але події розгортаються в період туманної осені, яка більше до вподоби перекладачеві, ніж зима. В цю пору дощі, негода й сльота наводять на людину сум. В. Щурат не передає багатьох думок автора, збіднює гаму переживань ліричного героя.

Кругом лягли

Тумани мгли

І вихор заревів,

Мені туман

І гураган

Милійші ясних днів

Час непогод

І повінь вод –

Душі моїй рідня

Любов хитка –

Життя листка

На вітці, втятой з пня

У цілому ж В. Щурат відтворив дух Бернсових поезій. У той же час, коли поет перекладав вірші Р.Бернса, він написав і свій оригінальний вірш Моє серце не тут, моя душа не тут. Вірш ніби перегукується з Бернсовим Моє серце в горах. Полум’яна сила патріотизму, відданості рідній батьківщині, любов до природи споріднюють ці поезії.

Поезія Р.Бернса Моє серце в горах привернула увагу ще одного українського поета-перекладача, К. Білиловського. 1887 року був надрукований його вірш З Альтів, в якому автор неначе пояснює шотландському поетові, що не може оспівувати гори, йому ближчі безкраї степи України.

У ХІХ ст. чимало зробили в справі дослідження і популяризації творчості Роберта Бернса на Україні Іван Франко і Павло Грабовський. Глибоко шанувала Р.Бернса Леся Українка. Вона відзначала, що шотландський поет, як і Т.Шевченко та О.Кольцов, – народний поет у повному розумінні цього слова, бо він засвоїв не тільки ідеї народу, а й саму форму народної поезії. Поетеса радила своєму братові М.Косачу включити Бернсові твори до антології кращих зразків світової літератури, яка мала бути видана українською мовою. Доля поневоленого народу Шотландії привертала увагу нашої уславленої поетеси. Леся Українка пише поемку про шотландського короля Броса.

Багато перекладає з Роберта Бернса Іван Франко, котрий до сторіччя з дня поетової смерті видрукував у "Житті і слові" добірку перекладів та переспівів з його творів. Пізніше Франко повертався до шотландської тематики, перекладаючи як Бернса, так і народні старошотландські балади, на яких, власне, великою мірою і зріс Бернс. Мріяв про видання збірки своїх перекладів з Бернса Павло Грабовський. Він повертався до поетової творчості впродовж багатьох років свого життя.

Серед перекладачів ХХ ст. найбільший внесок в українську бернсіану зробили М.Лукаш та В.Мисик. Вони познайомили українського читача з усією жанровою різноманітністю поезій англійського митця – від великих поем од епіграм. З перекладів Мисика особливої уваги заслуговують епіграми і поеми "Тем О'шентер" та "Веселі жебраки". Перекладач зумів висловити свою рідну бернсівську розмовну інтонацію і дібрати в рідній мові засоби для її відтворення.

Переклади Лукаша та Мисика часто публікуються в періодичних виданнях, а в ювілейний рік поета – 1959 – вийшли окремою книжкою. Вони досить точно відтворюють не лише розмаїття та багатство Бернсових образів, а й його просодію. Для цього перекладачі широко вдаються до периферійних шарів лексики, до діалектизмів. Їхні переклади надзвичайно співні, мелодійні. Влучні переклади епіграм Бернса здійснив С.Борщевський.

Дуже цікавим доробком української бернсіани є емоційний вірш М.Бажана з циклу "Англійські враження" – "Спомини про Бернса", у якому власні рядки українського поета переплітаються з уривками Бернсового вірша "Дерево свободи", присвяченого революції 1789 р. у Франції. Бернса показано як борця за правду й волю, як речника народу, як нашого сучасника.

Але, як воїн в час походу,

З лицем осяяло грізним,

Поет народу – син народу –

Йде навстріч ворогам своїм

2.1 Грабовський як популяризатор і перекладач Бернса

Першу згадку про шотландського барда знаходимо в листі Грабовського до Франка від 5.ХІ.1896 р.: «Хотів я ще спімнути про шотландського поета Роберта Бернса. От би добре видати для мужиків його життєпись з вибіркою деяких творів з поводу столітніх роковин його смерті. Чи згадував хто про нього в руських часописах? Вже коли Щурат не згадав (він, певно, не прогавив!), так мабуть ніхто більше». У цьому ж листі поет відзначав, що твори Бернса цікаві українському читачеві двічі: «Яко речі щиро народолюбні, а вдруге – яко поезія з національно-країнною шотландською закрасою, дарма на свій загальнолюдський зміст. І те і друге – в повній злагоді та гармонії». Про своє захоплення поезіями Бернса поет писав також Б.Грінченкові: «Бернсових творів я лаштую цілу збірочку, бо дуже люблю цього шотландського поета».

У творчому доробку Грабовського – 14 перекладів віршів Бернса, переспів віршованої повісті «Tam O'Shanter» під назвою «Хома Баглай», переспів кантати «Веселі жебраки» – «Старчача гульня», яку поет вважав найкращим Бернсовим твором. За його життя було видано лише три вірші, кантата та віршована повість. Поезії «Лорд Грегорі», «До стокроти», «Поклик Бруса до дружини» були надруковані в галицькій «Зорі» (1897), кантата «Веселі жебраки» в «Літературному віснику» (1900). Віршовану повість «Хома Баглай» видав Б. Грінченко.

Грабовський не тільки створив високопоетичні переклади, а й теоретично обґрунтував свої перекладацькі принципи. У «Листі до молоді української» поет зауважив, що «в першу чергу треба перекладати: а) класичні твори поезії та краснописі іносторонньої; б) писання про справи громадські (15; 52). У статті "Московські переклади творів Шевченкових" він так визначив своє перекладацьке кредо: "Всякий добрий переклад, по моїй думці, повинен віддавати правдиво цілий дух і художницьку красу першотвору, вибрати все, що надає останньому вартості і оригінальності, бути не менш характерним, як він». У цій же статті поет доводив, що українською мовою цілком можливо відтворити думки та почуття класиків світової літератури. Лист поета від 31.08.1900 р. до Б.Грінченка дає можливість зазирнути до його творчої лабораторії. Поет відзначав, що іноді він перекладав з оригіналів, часом з підрядкового або дослівного прозового перекладу. Якщо доводилось перекладати з віршованих російських перекладів, то він користувався різними, – котрі порівнював: Поет не вважав додержання «правил піїтики для себе обов’язковими, але мова була гарна, легка, плавна та музична».

Мета нашого дослідження – дослідити перекладацький метод Грабовського на тлі загального стану теорії і практики українського перекладу кінця ХІХ ст.

Як уже згадувалося, П.Грабовський перекладав кантату Бернса "Веселі жебраки". Написано цей твір у той період, коли Англія остаточно підкорила Шотландію, позбавивши її соціально-економічної незалежності. Населення країни бідувало, вибухали голодні бунти. Кантата спрямована проти ладу, який прирікає трудівника на жебрацтво, голод, важке безпросвітне життя; автор стверджує, що нікчемний прем’єр не спроможний керувати країною. Зазирнувши на дно людського суспільства, Бернс уславив шотландця-бідняка, відданого патріота своєї батьківщини, бадьорого духом, щирого в інтимних почуттях. Лейтмотив "чесної бідності", який проходить через усю творчість поета, зазвучав у кантаті з особливою силою.

Вважаючи кантату Бернса «важкою для перекладування» Грабовський, безперечно, мав рацію. Твір складається з окремих пісень, кожна з яких залежно від характеру героя має свою внутрішню структуру, свою ритмічну, інтонаційну, звукову організацію. Як відзначає англійський дослідник К. Віттінг, «кантата – найповніший збірник шотландських традицій. Немає іншого твору, в якому ми знаходили б таке багатство давніх тем, пісень, мотивів, розмірів і наслідувань співцям, що змальовують життя в оригінальній формі». Відтворити усе це багатство засобами іншої мови – нелегке завдання. Переспів Грабовського довший від оригіналу на 51 рядок – в основному за рахунок змін у поетичному синтаксисі.

У Бернса, як правило, думка-речення вкладається у два інтонаційно та синтаксично закінчених рядки, речення здебільшого складні. У Грабовського інша інтонаційно-синтаксична будова: думка вміщується в одне речення, переважно – просте. Замінивши складні речення оригіналу простими, перекладач збільшив пісні солдата та повії вдвічі. Іноді він додає від себе цілу строфу, вводить або збільшує хор чи рефрен, дає додаткову характеристику персонажеві, якої немає в оригіналі.

Найбільше ідейне навантаження має друга пісня бродячого поета. Іронічно зіставляючи звичаї жебраків та представників вищих соціальних сфер, Бернс гостро критикує суспільні порядки. Грабовський зберігає цю тонку іронію, він навіть підсилює викривальний зміст пісні:

Ми ходили пішки; у ридванах

Хай доганяють нас пани

Не заздрю їм: своїх коханих

Ми не купуєм, як вони

Одна з центральних пісень кантати – пісня блазня. Р.Бернс саме в цій пісні за допомогою гротескних образів, що контрастують між собою, антитез, зіставлення "низького" з "високим" піднісся до найвищої форми узагальнення жагучих суперечностей тогочасного суспільного ладу. Гостра сатира переростає в грізний сарказм, коли блазень порівнює свою роботу з діяльністю прем’єра. Грабовський зберіг усі поетичні образи оригіналу, лише образ прем’єра він замінив узагальненим образом "ради":

В нашій раді скільки хочеш

І поважних дурнів є

Цікаву функцію в оригіналі відіграє літота. При зображенні образу скрипаля Бернс домагається комічного ефекту саме завдяки їй: "Аполлон, закоханий у вдовицю, дотягується не вище її талії. В переспіві літота ще різкіше підсилює комічність вислову: музика їй "доходив ростом до колін".

Іноді Грабовський розширює ті рядки оригіналу, які особливо близькі йому. Так, у першій пісні поета він більш чітко визначив своє естетичне кредо, яке співпадає з Бернсовим, – місце поета не на Парнасі, а серед знедоленого народу:

Балакають співці

Про Муз якісь струмці,

Кастильські джерела і всякі там дурниці.

А мій, брати, Парнас

Ось тута серед нас,

Де з нами вкупі п'ють і наші чарівниці

Літературознавці зазначають, «Що деякі рядки кантати перекладач переосмислив, і пісні героїв зазвучали по-іншому. В переспіві недостатньо відтворена сила патріотизму каліки-солдата, який на перший поклик готовий виступити в обороні батьківщини на своїх обрубках. У переспіві Грабовського солдат виглядає скоріше як п’яничка, гультяй, ніж як патріот. У пісні повії Грабовський підкреслює лише легковажність та розбещеність жінки. Бернс добирає для її характеристики набагато тепліші слова і викриває ті соціальні умови, які народжують таких повій».

«Веселі жебраки» Р.Бернса написані під впливом літературної традиції бурлескних кантат, популярних у XVIII ст. численних творів бродячих бардів. Тому в поезії відчувається бурлескний стиль, який створює просторічна лексика, шотландські "солоні" слова із сфери народного життя. Грабовський вдало відтворює цю особливість кантати ("а сей скидав свої штани", "закони… ну їх к сатані"). Але просторічної лексики в переспіві набагато більше, ніж в оригіналі. Перша строфа речитативу перед піснею барда стилізована під «Енеїду» Котляревського:

Отак співав собі гульвіса,

Аж коршма з оплесків тряслась,

Бо ланців тут було до біса

Неначе буря піднялась

Зважаючи на те, що кожну пісню кантати написано на різні музичні мотиви, які в перекладі відтворити неможливо, особливо значення набирає збереження поетичної інтонації першотвору. Як уже відзначалось, інтонаційно-синтаксична будова переспіву відрізняється від оригіналу. Іноді Грабовський жертвує несуттєвими деталями і компенсує їх інтонацією. Бернс майстер гнучких інтонацій. І пісні вдови, наприклад, вона на початку вірша розповідна, бадьора в хорі, елегійна, ніжна при спогадах удови про коханого, загрозлива, коли вона говорить про ворогів Джона. Грабовський зберігає всі ці інтонаційні ходи. Він не копіює ритмічних малюнків оригіналу, адже він має справу з шотландською версифікацією, яка відрізняється від української яскраво вираженою національною специфікою – величезною кількістю повнозначних слів з середнім обсягом від двох до одного складу.

Традиція травестійного перекладу наклала помітний відбиток на переспіви Грабовського. Проте, у "Веселих жебраках" збережено всі історичні реалії, до яких навіть додаються примітки автора. Таким чином, Грабовський в цілому вірно відтворив ідейне спрямування кантати. Але індивідуальна своєрідність стилю, синтаксису, словника наклала відбиток на переклад, перенесла його в іншу стилістичну тональність.

Грабовський переклав також ряд поезій Бернса на громадянську та політичну тематику. "Поклик Бруса до дружини", який уславлює героїчне минуле Шотландії, один з перших знайшов відгук в його серці і побачив світ ще за життя Грабовського на сторінках галицької "Зорі". Цей вірш Бернс називав "Шотландською одою". Його написано 1793 р., в часи політичного терору реакції, коли уряд придушував радикально-демократичний рух у Британії. Бернс вважав цю поезію актуальною на той час. Звертаючись до героїчних сторінок історичного минулого, Бернс закликає своїх співвітчизників боротись проти соціального та національного гноблення. Цю ідею підсилюють закличні та наказові інтонації, вольовий ритм, однорідна анафорична будова строф, наказова форма дієслів, патетична риторика.

Шотландці! Згадуєте час,

Як кров лив з вами Уаллас,

Як Брюс водив до бою вас?

Знов кличу разом всіх іти:

Або побить, або лягти!

У переспіві Грабовського вірш зазнав розширення на 6 рядків за рахунок закликів, звертань, нових думок, яких немає в оригіналі. Відтворюючи Бернсову ненависть до ворогів і рабське становище народу в разі поневолення, Грабовський вводить такі рядки: "кати руйнують рідний дім"; "в кормизі нівечити край". У першотворі цілком природно звучить заклик Бруса до шотландців боронити короля Шотландії. У Грабовського рядок "Хто за Шотландії права?" є синонімічним: Бернс вважав виступ під проводом Брюса проявом національної самосвідомості шотландців у боротьбі за свої права.

Грабовський деякою мірою змінює інтонацію вірша. Щоб показати схвильованість Брюса, коли він говорить про уярмлених синів, перекладач робить мову уривчастою: "Падеш… вщасливить воля їх". Проте наказовий тон останньої строфи Грабовський зберігає, що добре підкреслює чіткість бойових військових команд:

Кінець тиранам навісним!

Що змах – то менше вже одним,

Що змах – свобода ближче з ним,

Вперед! До бійки! Чаша вщерть:

Або побіда, або смерть!

З великим поетичним натхненням Грабовський відтворив пафос справедливої боротьби шотландського народу за свою незалежність. Що ж до індивідуальної своєрідності (динамічності, чіткості, лаконізму) Бернсового вірша, то перекладач і не ставив перед собою завдання якнайточніше передати її – там, де Бернс виходив із традицій шотландської поезії, Грабовський керувався традиціями поезії української.

У доробку Бернса Грабовського цікавили насамперед ті твори, в яких панує дух соціальної непримиренності. Наприклад, у перекладі Грабовського вірша Бернса «До стокроти» бринить мотив єднання всього живого. Він пронизаний стриманою, суворою тугою, передчуттям бід, які чекають поета в жорстокому, невлаштованому світі. Гірська маргаритка, що загинула під плугом, викликала в Бернса багато асоціацій соціального плану. Вона нагадала поету долю збезчещеної сільської дівчини, простодушного барда і чесної, непідкупної людини, яка марно бореться за право існування і гине.

Грабовський уникає сентиментальності й перекладає ці рядки цілком реалістично, тому вони звучать як викриття соціальної несправедливості:

Отак і квітонька сяла:

Біди не знаючи, росла

Голубка-дівчина, як ось –

На весні літ,

Де лихо нагле не взялось,

Побило цвіт

У передмові до збірки «Доля» Грабовський писав про свій підхід до перекладу творів іноземних класиків: «У декотрих поетів я брав тільки мотив, переймався настроєм, а переспівував цілком по-своєму». Саме так він поставився до віршів Бернса "Небагацько мені треба", "Багато років тому". У першому з них автор прославляє найдорожче в житті для бідняка – волю, на яку не мають права посягати ні поміщик, ні монарх. Бернс каже, разом з тим, що його життя було б сумним і безпросвітним, якби не веселе товариство, кухоль елю і стара шотландська пісня, з якими легше жити. Ні важка праця, ні страждання не лякають поета. Грабовський підсилив волелюбний дух оригіналу. Він не уславлює життєвих утіх, а за допомогою антитези протиставляє "повсякчасним жартам" та "веселощам дрібним" боротьбу за незалежність. Основна думка переспіву висловлена в афористичному рядку:

Незалежність – інше діло

Се кінець, се – край мети

Перекладач на 8 рядків розширив вірш, в цьому місці замальовується доля "сліпа та химерна", характеризується шлях поета – «не без терну». Таким чином, у твір внесено власні мотиви, підсилено волелюбні ідеї.

Поезія Р. Бернса "Молоді літа" – апофеоз дружби і кохання. П. Грабовський вклав у свій переспів цього вірша багато власних мотивів. Провідний серед них – туга за воле:

Згадаймо літа молоденькі,

Як любо жилось нам на волі

Оригінал пройнятий і світлою радістю друзів, які через багато років нарешті зустрілися за доброю чаркою. Ця картина у переспіві Грабовського подана дещо інакше. В ньому друзі – політичні в’язні. Вони щасливі з того, що за тюремними гратами зміцніла їх дружба і братерство:

Що горе подіяло з нами

Дай руку, забудьмо пригоди,

А вдармо міцніше чарками

На знак непорушної згоди

Поетична форма перекладу також відрізняється від оригіналу. П. Грабовський не дотримується ні розміру першотвору, ні системи римування. Пройнявшись настроєм Бернсового вірша, він створив цілком оригінальний твір. Залюблений в рідну природу, Бернс тонко використовує її красу не просто як фон, на якому розгортаються події, а для того, щоб дати глибоку психологічну характеристику героям, показати їх переживання.

У Грабовського підхід до природи зовсім інший. Виступаючи проти хибних естетичних поглядів прихильників "чистого мистецтва", в поезії "Я не співець чудовної природи" він урочисто проголошує:

Я не співець чудовної природи

З холодною байдужістю її;

Мій ум ворушать змучені народи,

Їм я віддав усі чуття мої

Зосереджуючи увагу на відтворенні провідної ідеї оригіналу, Грабовський, як правило, і в перекладах з Бернса скорочує або випускає пейзажні картини (вірші "Важко б'ється серце", "Хмари пливуть, недалеко й до ночі"). Ті ж описи природи, які поет зберігає, він насичує деталями українського пейзажу ("Згадаймо літа молоденькі", "Лорд Григорі", "Колихалось при дорозі").

Поетика вірша "Я не знав, які ті сльози" полягає в уподібненні людських переживань, дій, якостей до явищ природи. Бернс прирівнює героя з зеленим деревом, віти якого буяли під щедрим промінням сонця. Але лихий вітер злої долі оббив листя і запашний цвіт. У Грабовського немає такого олюднення природи. Замість алегоричного порівняння людини з деревом у нього поширений портрет "жвавого козаченька".

Сяли очі, буйно вився

Волос кучерявий;

На світ весело дивився,

Підтоптався, зажурився

Козаченько жвавий

Аналіз перекладів Грабовського з Бернса дозволяє прийти до висновку, що перекладацька дійсність була для українського поета одним із способів боротьби. Таким чином він намагався донести до українського читача свої думки і сподівання, оминувши цензуру. Здебільшого саме цим пояснюється посилення бунтівничого звучання окремих строф, поява додаткових рядків тощо. У своїх перекладах Грабовський, як правило, зберігає зміст, ідею, головні поетичні образи першотворів. У деякі поезії він вкладає власні думки або переспівує їх "цілком по-своєму". Грабовський ретельно працював над мовою своїх перекладів. Інтонаційно-синтаксична організація переспівів, поетична образна система скоріше відтворює своєрідність творчої манери самого Грабовського, ніж Бернса.

На перекладах Грабовського позначилася традиція травестійного перекладу творів зарубіжної класики, тобто вільного творчого переспіву з елементами українізації деталей. Специфічна українська лексика його перекладів з Бернса, фразеологія, етнографічно-побутові реалії переносять їх на український ґрунт. Перекладацька практика Грабовського свідчить про те, що для відтворення народності шотландських першотворів він звертається до джерел українського фольклору.

Так, цілком в дусі української народної поетики він порівнює молодість та красу з "весняним квітом" ("Я без неньки ні до кого"), з "сонечком зранку", "зіронькою з ночі" ("Важко б'ється серце"). Герої його віршів нарікають на важку долю ("Згадаймо літа молоденькі", "Добре Робін живе"). Поетичному синтаксисові українського фольклору властиве вживання великої кількості прикладок. Грабовський також майстерно користується синонімічними ("щастя – втіха", "муки – страждання", "блискавиці – вогні") та уточнюючими прикладками ("краса-голубка", "гадюка-нудьга"). В дусі українських народних пісень він вживає синонімічні присудки ("уберуся – одягну", "не любились – не кохались", "не щеміли – не боліли"). На перекладах інтимної лірики Бернса позначився вплив українських народних пісень про щасливе та неподілене кохання. Переклади Грабовського забарвлені специфічною українською лексикою, розмовними ідіомами. Особливо багато емоційно забарвленої лексики – зменшених форм іменників, прикметників, прислівників, що, як і в українських народних піснях, виражають лагідні стосунки між закоханими, ласку, любов, тепле звертання.

Незважаючи на всі ці стильові відхилення, не властиві оригіналові, Грабовському вдається значно краще відтворити самобутній народний дух поезій шотландського барда, ніж тодішнім російським перекладачам. Переклади та переспіви Грабовського у Бернса мають значну естетичну та історико-літературну цінність. Провідна роль поета у популяризації творчості Бернса на Україні в ХІХ ст. безперечна, його внесок в українську бернсіану – вагомий і плідний.

2.2 Український Каменяр і шотландський бард

У творчій діяльності Івана Франка – видатного письменника, поета, літературознавця, критика, публіциста, історико-перекладацька робота займає значне місце. Завдання нашого дослідження – стисло схарактеризувати лише одну частину величезної перекладацької спадщини Франка, його роботу в галузі перекладів англійського поета Роберта Бернса на українську мову.

Серед перекладених Франком творів важко знайти поезію, яка привабила б письменника тільки своєю формою або блискучою грою слів, рим, алітерація, або якоюсь надмірною екзотичністю. Перекладені ним твори відзначаються глибиною ідей і думок, психологічною заглибленістю образів, а також волелюбними, прогресивними мотивами, глибоким патріотизмом.

І. Франко першим в українській літературі у статті "Тарас Шевченко" заговорив про спорідненість творчості Тараса Шевченка й Роберта Бернса: Коло 1840 р. в літературі загальноєвропейській стався факт, хоч, може, й не так голосний, але важний і характерний, в літературі появився мужик, простий сільський мужик. Це явище майже (включаючи шотландця Бернса) нове в літературі світовій – мужик, що більш як двадцять літ життя двигав ярмо кріпацької неволі." У другій редакції цієї ж статті, призначеній для англійського журналу "The Slavonic Review" І.Франко схвально відгукнувся про Р.Бернса: "І раптом в 1840 році появилася фігура, що не має паралелі в світовій літературі, – за виїмком хіба Роберта Бернса в Шотландії, – селянський син, що більше як двадцять літ провів під ярмом кріпацтва" [76; 249]. Каменяр неодноразово згадував про шотландського барда і в інших своїх працях. Так, у розвідці "М.Шашкевич і галицько-руська література" він піддав критиці напрям та стан тогочасної галицько-руської літератури і відзначив, що «гордий індивідуалізм Байрона та Бернса противився нашій безличній шаблонності».

У зв’язку з 100-річчям з дня смерті Бернса І.Франко переклав і надрукував у журналі «Житє і слово» велику статтю віденського вченого К. Федерна. Дещо неістотне він випустив і додав найбільш характерні відомості про життєвий і творчий шлях шотландського поета і власні переклади його віршів. З метою популяризації творів Бернса І.Франко вмістив їх до упорядкованих ним збірок. З особливим захопленням перекладав він його вірші, написані в народному гостро сатиричному дусі ("Людина завжди є людина", "Парубоча пісня", "Чорт ухопив акцизного", "В чиїх очах є сльози співчуття".)

У статті "Володимир Самійленко. Проба характеристики" І.Франко говорить про те, що всесвітня література має небагато письменників, які «поробилися любимцями публіки, – досить згадати англійця Бернса».

Одним із головних завдань, покладених письменником в основу своєї перекладацької роботи, було глибоке і всебічне вивчення оригіналу. Каменяр вважав, що треба перекладати лише високоідейні, художньо довершені твори. Основне завдання перекладача – відтворити дух оригіналу. Надаючи великої ваги перекладам художніх та наукових творів з інших мов, він вважав їх дуже важливим чинником, завдяки якому підносився культурний рівень народу. «Переклади чужомовних творів, чи то літературних, чи наукових, для кожного народу являються важним культурним чинником, даючи можливість широким народним масам знайомитися з творами й працями людського духу, що в інших краях у різних часах причинялися до поширення просвіти та підіймання загального рівня культури. Добрі переклади важних і впливових творів чужих літератур у кожного культурного народу, починаючи від старинних римлян, належали до підвалин власного письменства».

Поезія народного співця Шотландії Бернса була ідейно близька Франкові. У великій мірі споріднювала обох письменників любов до батьківщини, боротьба за її національне визволення. Серед творів Бернса особливо привабив Франка своєю соціальною тематикою вірш "A man's a man for a'that" ("Людина завжди є людина" (у перекладі Франка він лишився під англійською назвою).

Цей вірш є оригінальним своєю структурою він побудований на постійних звукових синкопах (випадінні певного звука), повторах і рефренах. Звичайно, випадіння звуків у словах, що має місце в усно-розмовній англійській мові, Франко не міг повністю відбити засобами української мови, але це й не є суттєвим для перекладу. Франко зберіг своєрідну будову вірша, основану на повторенні одного і того ж сполучення слів, що є в ньому постійним приспівом, семантично цілком відповідним англійському (англ. for a' that; укр. – «будь-що-будь»).

Наведемо уривок з перекладу цього вірша:

Бароном міг король зробить,

Князем і графом, ще чим-будь,

Та чесним мужем Вас зробить

І цар не може, будь-що-будь!

І будь-що-будь, і будь-як-будь,

Не в урядах, титулах суть, –

Високий ум і ясний зір

Над все те вищі, будь-що-будь.

Цей уривок з його гостро викривальним змістом у перекладі Франка відтворений з максимальною точністю і художньою виразністю. Цікаво відзначити, що Франко в перекладах допускає часткові відступи від оригіналу, коли йдеться про другорядні деталі. Там, де треба відобразити провідну ідею або філософську суть того чи іншого авторського висловлення, Франко намагається бути точним. У всякому разі ніколи не послаблює, не згладжує соціально гострих моментів. У Франка чітко наголошується провідна думка Бернса – справа не в титулах, а у високому розумінні і ясному зорі (тобто честі), які вищі над усе.

Особливо треба відзначити прекрасний переклад Франком останньої строфи, яка звучить з великою силою

Тож дбай усяк, щоб сталось так –

І станесь так, хоч будь-що-будь! –

Щоб ум і честь у світі скрізь

Запанували, будь-що-будь.

І будь-що-будь, і будь-як-будь,

Ще станесь так, хоч будь-що-будь,

Щоб чоловіку чоловік

Був братом всюди, будь-що-будь!

У перекладі цієї строфи особливо яскраво видно, як умів перекладач, не викривляючи змісту висловлення, підкреслити найважливіше. Своєрідна риса Франка – "оживляти" художні образи, наділяти їх життєвістю, правдивістю і гостротою – проходить крізь усі його переклади.

О.Д. Нечипорук зазначає, що «в особистій бібліотеці І.Франка досі зберігається збірка перекладів творів Р. Бернса німецького поета і вченого К. Барга». Аналізуючи переклади І. Франка, він зіставляв їх не тільки з першотворами Р. Бернса, а й з виданням К. Барга. Для автора статті стає цілком очевидним, що І. Франко користувався цими перекладами, але підходив до них критично.

Стилістичний аналіз перекладів "В чиїх очах є сльози співчуття" і Трагічного уривку свідчить, що вони зроблені за перекладами К. Брага.

І. Франко творчо ставився до відтворення ритмічних особливостей поезій Р. Бернса. Він не копіював ритмічних малюнків оригіналів, але, виходячи з особливостей української версифікації, зберігав ритм. У передмові до своєї збірки К.Барг писав, що він, відповідно до вимог сучасного німецького мистецтва (поезії), замість асонуючих форм оригіналу намагався забезпечити чистоту рими. У І. Франка рима також переважно точна, але в деяких випадках є і асонанси (за те-зле, вони-тьми, стоїть-світ, люд-йдуть). Таким чином, український перекладач щодо поетичної форми віршів виявляється ближчим, ніж К.Барг, до Бернса, бо він відтворив характер рим першотвору.

У вірші "Молитва пастора" ("О ти, що в небі там живеш…") перекладено саме ті строфи, які наводяться у статті К.Федерна. Цей твір – типовий зразок сатири Р.Бернса. І.Франко переклав саме ту частину, де викривається обмеженість, самозакоханість, егоїзм неправедних служителів церкви.

Пастор Віллі вважає, що він єдиний взірець, який демонструє "велику божу ласку", гідний приклад для усієї божої пастви:

Я стовп є у твоїй святині,

Скала, що ввік незрушено стоїть,

Я щит, я провідник, я взір єдиний,

Єдиний на ввесь світ!

Отже, з ім'ям І.Франка пов'язаний визначний етап у розвитку бернсіани. Він розглянув творчість видатного шотландського поета не лише на фоні тогочасного історичного періоду, а й порівняв її з літературною спадщиною співців сільського життя інших часів і народів "а далі який же ряд пречудових індивідуалістів у всіх літературах Європи! Шотландець Бернс, і ірландець Мур, і англієць Діккенс, і француз Віктор Гюго, і німці Гейне та Ленау, і поляки Міцкевич та Словацький, і росіяни Пушкін та Лермонтов, і наш Шевченко, і чех Гавлічек, і стільки, скільки інших, хіба ж се не історичні постаті, характерні для ХІХ віку? Вони, скажуть сміло, неможливі в жаднім попереднім віці, характерні власне тим, що виявили в своїм житті масу основних прикмет кожний своєї нації і що їх поезія була невідлучною частиною їх духовної істоти, виразом їх життя, їх індивідуальним твором в більшій, сильнішій мірі, ніж се було можливе коли-небудь давніше. З критичних публікацій за редакцією І.Франка та з його перекладів Р.Бернс постає як поет-демократ, поборник прав трудящих, що творив і боявся в тяжких умовах соціального і національного гноблення.

І.Франко талановито передав не тільки ідейне спрямування першотворів, а й їх художню красу. Те, що Франко користувався німецькими перекладами, можливо, не маючи під руками оригіналів, свідчить про його палке бажання будь-що донести до українського читача глибоко демократичну, волелюбну поезію Р.Бернса.

2.3 Внесок Василя Мисика в українську бернсіану

Наприкінці 20-х років ХХ ст. Василь Мисик утвердився як майстер поетичних інтерпретацій. Перекладав із мов слов'янських, а також із німецької та французької. Але найбільше і най охоче – з англійської і персько-таджицької. Добирав авторів, особливо близьких собі за світовідчуванням і поетикою.

Першою великою любов'ю Мисика-перекладача був Роберт Бернс. У своїх листах та інтерв’ю він неодноразово пояснював причину прихильності великого шотландця. Він імпонував Мисику найбільше народністю, подібністю своєю до Т.Шевченка, а крім того – оригінальністю поетичного дихання, віртуозним володінням формою, дотепністю, багатством рими, – "в одній особі Пушкін і Шевченко", як висловився Мисик про Бернса в одному з інтерв’ю. Перекладач зазначав: "… перекласти Бернса надзвичайно трудно так, щоб він звучав, як в оригіналі… Щоб перекласти автентично, треба ввійти в плоть і дух поета, його народу, його доби. Треба знати не тільки його поезії, але й історію, культуру, побут, характер його народу… Переклади давні (Козлова, Михайлова і нашого Грабовського) зроблено за архаїчним ключем, і вони в рахунок тепер не йдуть. Переклади Багрицького, а особливо Маршака звучать модерно, добре, милозвучно. Але біда в тому, що це, власне, Маршак, а не Бернс. І хоч Бернсові образи, назви, ідеї, але нема його поетичної душі. Душа – Маршакова. Хто знає оригінали і прочитає Маршакові переклади, той погодиться зі мною. Тому переді мною стоїть завдання зовсім нове: дати українською мовою справжнього Бернса.

До арешту, в 1932 році, В.Мисик встиг опублікувати збірку своїх перекладів у Роберта Бернса. Це була його перша перекладна книжка, а водночас – перша збірка великого шотландця в українському відтворенні, отже – вагомий внесок у рідну літературу. Хоч згодом, коли Мисик по вимушеній перерві повернувся до літературної роботи, й зокрема до перекладів з Бернса, він дуже прискіпливо оцінив ці свої перші спроби й чимало попрацював над їх удосконаленням.

Після виходу цієї книжки поет продовжував перекладати твори Р.Бернса, і за рік чи два уклав рукопис нової збірки, який надіслав на ознайомлення і пораду П.Тичині. Але обставини трагічно змінилися, і повніша збірка українського Бернса в той час не вийшла. По війні Мисик повертається до роботи над нею і знов укладає рукопис. В своєму листі до М.Рильського він пише: "На жаль, мені досі не пощастило зацікавити книжкою видавців… але все ж мою надію коли-небудь привернути до цієї справи увагу видавців.

Шевченко називав Бернса поетом «великим і народним». Бернс – улюблений поет шотландських та англійських селян і робітників. Його шанували Байрон, Скотт, Шеллі, ним захоплювався Кітс. Гете називав його одним з найбільших поетичних геніїв ХVIII сторіччя.

Лише 1958 р. вийшла збірка його оригінальних поезій Вибране із передмовою його давнього друга Тереня Масенка, а наступного року – і Вибране Бернса, укладене з перекладів Мисика та іншого видатного українського інтерпретатора – Миколи Лукаша. 1965 р. вийшло друге видання цієї книжки в серії Перлини світової лірики.

Вперше зазвучали українською мовою в перекладах В.Мисика такі твори Р.Бернса великої форми, як «Зимова ніч»,»Вельзевулове посланіє», «На загибель лісу коло Дремленрігу», «Два собаки». В них Р.Бернс викриває соціальну нерівність, що існує в тогочасному суспільстві ("Зимова ніч"), підступну антинародну діяльність англійського уряду, який повинен був за статутом обстоювати інтереси шотландських громадян, а на ділі робив навпаки («Вельзевулове посланіє»), хижацьке знищення природних багатств («На загибель лісу коло Дремленрігу»).

Окремо зупинимося на перекладі сатиричної поеми "Два собаки". Вона пройнята сучасними Бернсові передовими ідеями. За формою ця сатира є діалогом високопородистого собаки Цезаря, якого задля розваги тримає багатий землевласник, і Люата, звичайного пса, що допомагає в роботі селянинові.

Цезар розповідає про безтурботне життя свого хазяїна, який живе за рахунок робітників. Він пиячить, програє в карти великі багатства. Йому байдужі інтереси народу, основне для нього – власний добробут. На противагу Цезареві: Люат з співчуттям і навіть схвильовано розповідає про свого хазяїна-трударя, який мусить терпіти жорстокість, несправедливість з боку пана та управителів, бо боїться втратити роботу, а закони на боці сильних світу.

Люат підкреслює, що його хазяїн з великою насолодою після виснажливої праці відпочиває в колі своєї сім'ї. Діти селянина ростуть чесними, працьовитими, мужніми й стійкими. На думку Люаса таке життя набагато краще, ніж існування тих нероб, що доводять країну до зубожіння та війн.

Твір "Два собаки" – гімн людині праці. Переклад має дві редакції, зроблені в 30-х і 50-х роках. Якщо зіставити їх, то видно, що в другій редакції В.Мисик намагається відтворити найтонші нюанси першотвору. В.Мисик майстерно передає інтонацію оригіналу: вона розповідна, лагідна, коли говориться про відпочинок бідняка у колі своєї сім'ї, гнівна й пристрасна там, де засуджується нерозумно зовнішня політика, знущання з бідняків.

Мова персонажів поеми Р.Бернса індивідуалізована, перекладач зберігає двовірш з парним римуванням та розмір оригіналу – чотиристопний ямб.

То щиру правду ти сказав:

Тепер такий порядок став,

Що можна бачити усюди,

Як чесні і порядні люди

Втрачають все, а шахраї,

Грунти примноживши свої,

Знаходять зверхників багатих,

Що все змагаються в палатах…

В. Мисик звернувся також і до великих творів Р.Бернса. В його перекладах побачили світ «Веселі жебраки», «Тем О'шентер». У ній Р.Бернс гостро пародіював англійську літературну традицію "готичного роману", яка вела читача від дійсності, в царство вигаданих жахів. Весь матеріал вмисно знижено. Замість традиційного лицаря на баскому коні – п’яний селянин на кобилі Мег, замість величного замку – шинок.

Повість написано на основі народних шотландських перекладів, повір їв, пов’язаних з церквою Аллоуей, недалеко від якої народився Р. Бернс. Твір гостро засуджує служителів церкви, які намагаються тримати в марновірному страху свою паству. Якщо деякі місця в перекладі П.Грабовського значно скорочені, а деякі збільшені, то переклад В.Мисика повніше відповідає оригіналові.

Всі побутові реалії, які відбивають місцевий та національний колорит Шотландії другої половини XVIII століття, П.Грабовський замінив українськими. В.Мисик зберігає їх (волинка, ріл, джіґ). Він також уважно поставився до збереження народного шотландського повір'я про нечисту силу, яка боїться швидкої води, і тому не може переслідувати свою жертву по той бік річки. Цей фольклорний мотив має важливе значення для розкриття ідеї: темні сили бояться чистої води, ховаються від неї.

Ось як звучать ці рядки в перекладі В.Мисика:

Наддай, наддай же ходу, Мег,

Спіши на міст, на самий верх!

Спіши, бо через бистру воду

Нечистому немає ходу!

У перекладі зберігаються порівняння цілком у дусі Бернса, хоч вони пов’язані з українським фольклором:

Та щастя – наче мак, що вмить,

Лиш доторкнешся облетить

Велике значення для розкриття психологічного стану героя має в поемі пейзаж. Природа, ніби живе співучасниця подій, весь час зберігає Тема: буде лихо. В.Мисик так передає ці грізні попередження:

Вже недалеко Дун шумів;

Лісами йшли стовпи дощів;

Світили блискавки вже ближче,

Громи котились нижче й нижче…

У поезіях Р.Бернса створено образи сміливих, вольових людей, які за правду, не вагаючись, можуть піти на страту. Саме такий Макферсон – герой балади «Макферсон перед стратою». Це надзвичайно мужня людина, яку бентежить одне – доведеться розстатися з життям через підступну зраду. По дорозі на шибеницю Макферсон прощається з сонячним світлом і всім, що є під небесами. Він каже: боягуз може боятися, що смерть заплямує його ім'я. Але це не так:

Прощай, прощай, зелений гай,

Прощай, пташиний спів,

Нехай ганьба сплямить раба

Що вмерти не посмів!

Шотландський поет ненавидів війну, він хотів «утерти сльози на всіх очах». Р. Бернс писав: «Я протестую проти війни – нещастя й злидні тисячам людей несе кожний подих цього демона розрухи». Переклад В. Мисика «Про війну» добре передає пристрасну ненависть поета до кровопролиття:

Убивство, ти гидке мені

У славі золотосяйній!

Віддам я кров свою в війні

Кохання життєдайній!

Найвище ставлю між богів

Я Злагоду й Достаток

Я б краще одного створив,

Ніж погубив десяток

В поетичній спадщині Р.Бернса багато сатир малої форми (епіграм, епітафій, експромтів). Однак вони не були перекладені на українську мову аж до 1956 року. Говорячи про якийсь один конкретний факт, поет вдається до широких узагальнень і піддає нищівній критиці політичних діячів Шотландії.

Слід відзначити, що перекладачеві необхідно відтворити легкість, гармонійність епіграм, їх несподіване спрямування, дотепність. Природа цього жанру вимагає, щоб іронія, гумор та сарказм допомогли викрити соціальне зло. Не можна вимагати від перекладача буквальної текстуальної близькості до оригіналу, і слід вважати закономірність втрату чогось неістотного, внесення змін або доповнень, зроблених для того, щоб читач краще зрозумів зміст.

Розглянемо переклади малих сатир Р.Бернса під таким кутом зору. Кожний з перекладів дещо по-різному сприймає поетичний світ першотвору. В епіграмі Бернса "Кредо бідняка" говориться про те, що бідарі політично безправні і що вони це розуміють. Переклад В.Мисика не має текстуальної близькості до оригіналу, але в ньому відтворено його зміст, дошкульний сарказм

Як хочеш політиком бути,

Не треба ні бачить, ні чути:

За тебе хай бачить і чує,

Хто панує

В. Мисик вільно переставляє рядки в епіграмах ("Епітафія крикливому полемістові"), випускає ті з них, які не дуже впливають на зміст ("На Е. Тернера), викладає зміст одного рядка першотвору в два, а один відкидає («Епітафія Віллі»), іноді він замінює образ оригіналу еквівалентним («Епітафія чоловікові, який завжди слухався жінки», «Підлабузник»).

У малій сатиричній формі стислість становить одну з головних позитивних ознак. І цілком закономірним слід вважати те, що замість складних речень оригіналу у перекладах з'являються більш короткі, які виражають аналогічну думку.

В.Мисик знаходить вдалі лаконічні еквівалентні заміни:

Дива з твоїх виходять рук,

Творець. Хто б розглядав…

Чому в оцей тяжкий сундук

Так мало ти поклав?

(«Про череп Голдіса»)

Здебільшого В.Мисик надає інтонації великого знання. У нього вона майже ніколи не скупа, що часто буває характерно для перекладачів, не знайомих з живою мовою.

Наприклад, в "Епіграмі", що іронізує з марнославної людини, яка і в пеклі хоче здобути високе місце, інтонація, як і в першотворі, багата та гнучка:

Потрапивши у пекло, він сатані кива,

Щоб той свою корону йому віддав.

- Овва!

Корону недотепі? Цього ще нехватало!

Хоч злоби в тебе досить, та розуму замало!

У перекладі «Поміщикові» удавану схвильованість автора, ущипливу іронію відтворено за допомогою уривчастої, питальної та окличної інтонації:

А що, як би душі самій

Оживи він дозволив?

Тоді б… тоді, о пане мій,

Ти б не воскрес ніколи!

Отже, в основному В.Мисик зберігає єдність змісту і форми, виявляє творчу індивідуальність у відтворенні засобами рідної мови стилю, тону, характеру сатир Бернса.

В. Мисик зробив і кілька перекладів ліричних творів Р.Бернса. Відомо, що Р. Бернс збирав усну народну творчість, уважно її вивчав і надавав великого значення орієнтації на народні зразки. Він творчо переосмислив народні сюжети, традиційні образи, відбив у своїх поезіях споконвічні прагнення та мрії шотландця-селянина. Багато його віршів мають фольклорне джерело, а в ті, які не мають, владно вплітаються в фольклорні елементи, властиві різним поетичним жанрам і формам народної поезії.

В. Мисик широко використовує в своїх перекладах можливості українського фольклору, зокрема лірики. У творах Р. Бернса людина переносить свої переживання на природу і розмовляє зі стихіями, світилами, рослинами, тваринами. Це допомагає поетові розкрити зміст пісні, її психологічну суть. Перекладач майстерно відтворює цю особливість Бернсового стилю.

Ліричний герой страждає. Його кохана вмерла. Він просить природу бути завжди квітучою там, де він востаннє обняв Мері:

Ви темні зарості й ліси,

потоки, круги й доли –

цвітіть, шуміть – і хай сніги

вас не гнітять ніколи

(«Горянка Мері»)

Не може юнак заспокоїтись: кохана пішла від нього. Життя скінчилося:

Як тихо, нічко, ти ідеш

Холодна, як могила!

А як летіла ти, коли

Була зо мною мила!

Велика проблема для перекладача – відтворити колорит твору. Є в українців такі етнографічно-побутові реалії, які збігаються з шотландськими або дуже близькі до них. Символ дівоцтва, наприклад, в Шотландії, як і на Україні, – стрічка, яку носять на голові. І тому з повним правом перекладач використовує цю деталь українського вбрання.

Дівчина, чекаючи свого коханого, каже:

Ці стьожки дві, цей дар його

я в косу заплету свою,

я їх носитиму всі дні

для того, хто в чужім краю

Епітети інтимної лірики Р.Бернса цілком оригінальні, хоча й виросли на народнопісенній основі.

Р. Бернс порівнює любов із сонцем, запашними квітами, чарівним весняним ранком. Завдяки цьому повніше розкривається глибина почуття. Часом уся його пісня побудована на метафоричності. Переклад тропів оригінала – не самоціль, а засіб відтворення цілого, всієї поезії. В.Мисик здебільшого зберігає Бернсові тропи, іноді вводить додаткові, які не суперечать оригіналові.

У «Плачі горянської вдови» жінка побивається за чоловіком, який загинув у визвольній боротьбі за незалежність Шотландії. З ним загинули і надії на радісне життя. А коли жив коханий, не було жінки, щасливішої від неї. В.Мисик дає таке яскраве порівняння:

І щастя квітнуло, як мак,

У мене на дворі.

Загальний емоційний тон пісні "Ти пішов од мене, Джеммі" виражає сум, тугу та образу. Дівчина дорікає своєму коханому, який залишив її, і згадує, як він присягався, що лише смерть могла б їх розлучити.

Епітети перекладу, як і в оригіналі, підсилюють обвинувачення Джеммі в зрадливості та викривають його лицемірство:

Де твоя палка клятьба,

Слово де вогненне?

В.Мисик насправді майстерно переклав твори Р. Бернса великої форми «Зимову ніч», «Вельзевулове посланіє», "На загибель лісу коло «Дремленрігу», «Двох собак», які викривають соціальну несправедливість в суспільстві. В епіграмах, експромтах, епітафіях він відтворив Бернсові дошкульність, дотепність, у ліричних піснях – зберіг їх поетичність та задушевність.

Перекладач не тільки точно передав зміст першотвору, а й доніс до читача красу їх форми.

2.4 Микола Лукаш і його переклади Роберта Бернса

Проблема цілісного осмислення творчої спадщини Миколи Лукаша відчувається як насущна необхідність і обов’язкова умова повноцінного існування сучасної української культури. "В історії українського художнього перекладу Миколі Лукашеві належить місце особливе, виняткове. Вимовиш оці слова – перекладач, художній переклад, – і мимоволі на думку спадає Микола Лукаш, так, ніби в його імені самі ці терміни персоніфікувалися. Перекладач такого діапазону – рідкісне явище не лише в українській, а і в будь-якій іншій літературі", – так висловися старший його товариш, найбільший побратим по перу Григорій Кочур.

Лукашеві переклади легко відзначаються з-поміж інших насамперед вільним, невимушеним, органічним звучанням, відсутністю всякої штучності, багатою, соковитою мовою. Відчувається незглибима любов і повага до зневажуваної упродовж тривалого часу української мови, прагнення відродити її первісну красу, показати її могутність і глибинність. Своїми перекладами М.Лукаш намагався перемогти стилістичні традиції, які обмежували введення просторіччя, розмовних елементів, діалектизмів у тканину художнього твору. Він рішуче використовує всі ресурси рідної мови. Для нього слова, подані в словниках з позначкою "застаріле", "архаїчне", книжне, "розмовне", "діалектне", не є другосортними, віджилими. Використання цих слів разом з численними поетизмами, неологізмами робить мову перекладу барвистою, соковитою, допомагає досягти адекватності перекладу. Вводячи всі ці елементи у мовну тканину своїх перекладів, Лукаш не ставив за мету передати кожен просторічний чи діалектний вислів оригіналу відповідно просторіччям чи діалектом перекладу, а вводив їх там, де підказувало мовне чуття, де вони набували особливо колоритного звучання, допомагали стилістично рівноцінно відтворити оригінал.

Ще однією особливістю перекладацького почерку М.Лукаша є вміння знаходити в себе, на рідному ґрунті, спільне з іншими народами у звичаях, побуту, одязі, мотивах фольклору і навіть історії.

Глибоко знаючи український фольклор, М.Лукаш легко знаходив паралелі й між відомими образами, сюжетами, взятими з української народнопісенної творчості та наявними у творах Роберта Бернса. На це сам вказував неодноразово: "Читаєш – і дивуєшся: як же часто збігаються теми, фрази, навіть ритмічні ходи у Бернса і в українському фольклорі. Багато образів, персонажів прямо перегукуються з українськими піснями. Тут і сварлива жінка, і веселий пияк-чоловік, і гостра на язичок дівчина, і її заповзятий залицяльник" [54; 151]. Очевидно, саме тому переклади з Бернса так органічно перегукуються з українськими народними піснями. Зокрема, на пісенних традиціях побудовані переклади "Білий мельник, білий", "Чи підеш за мене", "Новина", "Ой, коли б я не женився", "Обійняв, сказав, "прощай".

Перекладач черпає з українського фольклору образи, порівняння, звертання, майстерно знаходить відповідники, пересаджуючи таким чином фольклорну стихію Бернса на український ґрунт. Саме з фольклору взято такі формули як «голубе мій сизий», «ой ненечко-ненько»

Ой ненечко-ненько,

Як жити сумненько

Мені молоденькій,

Із дідом старим!

(«Лихая година із дідом старим»)

Чи такий портрет дівчини:

В неї очі – зорі серед ночі,

В неї коси – золоті розчоси,

В неї личко із лілей і лала,

У дівчини, що постелю слала…

(«Пригода»)

Звідти і «рум'янеє личко» та «вустоньки на меду» (172), «хороший вид» і «пригожий стан» (176),"кінь вороний" (173) і "буйні ріки" (166). Такі напівцитати з українського фольклору аналогічні образним формулам – кліше, які використовував Р.Бернс з рідної народної творчості. М.Лукаш навіть сам називає українські пісні, слова з яких ужито в його перекладах. Наприклад, у «Пригоді» дівчина називає юнака гультяєм

«Не руш мене, юначе-гультяю,

Чи не знаєш доброго звичаю!

Коли мене ти по правді любиш,

То віночка мого не погубиш!»

В українській пісні «Дівчинонька по гриби ходила» героїня, заблукавши в лісі, просить козака вивести її на дорогу і теж називає його гультяєм: «Козаче-гультяю, Виведь мене з зеленого гаю". А про золоте волосся М. Лукаш говорить «коси – золоті розчоси» (179), як у пісні «Тихо тихо Дунай воду несе". І сам же перекладач називає цей прийом використання лексики українських пісень не калькуванням, а напівцитатою»

Фольклорна домінанта Лукашевих перекладів, окрім того, що допомагає передати стиль оригіналу, вносить певні протиріччя в тканину твору. Адже фольклор міцно пов'язаний з національною специфікою, і використання елементів народнопісенної поетики часто викликає близькі українцям асоціації, які є небажаними для перекладу, призводить до розмивання національного колориту першотвору, стирання іншомовних реалій.

Затемнення національної своєрідності оригіналу спостерігаємо й у випадках відтворення семантики іншомовних реалій. Тут Лукаш часто вдається до методу уподібнення, який зумовив появу великої кількості українських реалій у перекладі. Ось приклади: шотландський плаский берет замінив гуцульською кресанею; шотландські реалії – топоніми – українськими верховина і поділля; англійський шилінг й іспанський ескудо у перекладі стали таляром. Наприклад, його переклади: «Моє серце в верховині», «Хлопець-верховинець», «Ой дівчино-бережанко», «Плач удови верховинки».

Моє серце в верховині і душа моя,

Моя дума в верховині соколом буя,

Моя мрія в гори лине наздогін вітрам,

Моє серце в верховині, де б не був я сам.

Будь здорова, верховино, любий рідний край,

Честі й слави батьківщина, вольності розмай!

Хоч іду я на чужину, повернуся знов,

Моє серце в верховині і моя любов.

(«Моє серце в верховині»)

Ой дівчино-бережанко,

Чи тобі мене не жалко?

Посміхнись,

Як колись,

Знов до мене пригорнись!

(«Ой дівчино-бережанко»)

Молодчага з молодчаг

Бравий хлопець-верховинець,

Плед він носить на плечах,

Бравий верховинець.

У кресані голубій

Бравий хлопець-верховинець,

Вірний дівчині своїй

Бравий верховинець

«Чуєш в горах грім гармат,

Ти, коханка подолянко?

Зве до бою нас сурма,

Люба подолянко!

(«Хлопець-верховинець»)

Така українізація реалій, що є складовою частиною перекладацького стилю М. Лукаша, надає творам виразного українського звучання, тому не завжди є доречною з національно-культурного погляду, оскільки вносить у твір чужий національний колорит, затемнюючи національну своєрідність оригіналу.

Здебільшого перекладач не йде на пряме перелицьовування, внаслідок чого виникає незвичайний сплав чужого й свого. Так, шотландські ячмінні коржі відтворено як пироги ячні:

Ой смачні, смачні

Пироги ячні.

Люблять горяни

Пироги ячні…

Мужні, відважні

І не продажні

Хлопці, що люблять

Пироги ячні.

(«Ячні пироги»)

Очевидно, усвідомлюючи, що заміна прісних коржів на українські пироги, тобто "виріб із тіста з начинкою", дає неадекватне відтворення, перекладач зберіг означення оригіналу – ячні. Таке поєднання видається трохи дивним сучасному читачеві, який знає, що пироги пеклися, звичайно з пшеничного борошна. З другого боку, з контексту зрозуміло, що йдеться не про святкову, а щоденну справу, і саме означення ячні уособлює просту, невишукану їжу, зберігаючи цим семантичне наповнення оригіналу.

Цю особливість Лукаша-перекладача – здатність поєднувати своє, органічно близьке й чуже, віддалене – ще чіткіше простежуємо в перекладі вірша Р. Бернса «Рвала Дженні золо тунці». В ньому перекладач передав ім'я дівчини Jenny способом фонетичної транскрипції, чим зберіг сему чужинності, але водночас українізував твір, замінивши образ житнього поля українською реалією верба та доповнивши назву жіночого одягу деталлю-реалією лиштовки:

Рвала Дженні золотунці,

Квіти лугові,

Заросилась, замочилась

В росяній траві.

В тої Дженні спідничина –

Лиштовки нові,

Заросила, замочила

в росяній траві.

Коли хтось когось зустріне,

Де шумить верба,

Коли хтось когось обніме, –

Що вам за журба?

Коли хтось когось цілує

Де дзюрчить вода,

Коли хтось когось милує, –

Що вам за біда?

Синтез чужомовного та рідного звучить доволі незвично, відчувається якийсь внутрішній дисонанс у високомайстерній стилістичній гармонії.

Для М. Лукаша завжди був характерний творчий підхід до розв’язання всіх перекладацьких проблем. Його особливістю є вміння тонко відчувати потенційні можливості рідної мови і реалізовувати їх у творчості.

М. Лукаш в інтерв’ю з М. Новиковою зазначає: "Наші пращури, творці фольклору, полюбляли бавитися звуками. Скільки в українських піснях чудових алітерацій, повних, віртуозних рим… Часом мені докоряли (навіть В.Мисик, з котрим ми перекладали Бернса) за "надмір" внутрішніх рим. Мовляв, у моїх перекладах рима є й там, де в оригіналі її немає. Чому, наприклад, «пляшка-пузашка – відрада душі»? Чи не інфантильна ця "пузанка"? А що вдієш, коли в англомовній і в німецькій поезії є такий яскравий, такий могутній ритмо-музичний засіб, як початкова рима? Для українського чи російського вуха подібність початків буде майже непомітна, хоч як її підкреслюй. Для нас яскрава, зразу вловима на слух – рима. Тож мені й довелося компенсувати нею англійську поетичну особливість.

Не заздрю я лорду, не кплю я з селян,

Для мене байдуже, мужик ти чи пан,

Бо хлопці в корчмі – мої браташі,

А пляшка-пузашка – одрада душі…

Якось мене люди підбили на риск,

Я втратився тяжко в надії на зиск;

Чи тяжко, не тяжко, турботи лиши –

Є пляшка-пузашка – розрада душі.

(«Утіха душі»)

Дослідження перекладів Бернса Лукашем засвідчує, що перекладач проводить постійний цілеспрямований відбір мовних засобів, орієнтуючись при цьому на мовно-художні особливості оригіналу; послуговується величезним запасом лексичних, фразеологічних, синтаксичних, інтонаційних резервів української мови, тяжіючи до призабутих форм, намагається повернути кожному слову його первісну свіжість.

М. Лукаш творчо використовує усталені мови і форми, контекстуально їх модифікує, надаючи необхідних емоційних відтінків. Для досягнення образності застосовує евфонічні (звукозапис, римування), словотворчі, лексичні (синонімія, гра слів, авторські новотвори, стилістично маркована лексика), граматичні, синтаксичні (інверсія, антитеза), інтонаційно-ритмічні засоби експресії, які допомагають адекватно відтворювати оригінал.

2.5 Дві українські інтерпретації балади «John Barleycorn» Роберта Бернса

Уже з того, як перекладалися обома перекладачами В.Мисиком та М. Лукашем назва твору, видно, що враховувались і ритмомелодійні особливості обох мов, і синонімічні багатства лексики української мови, і ономастичні особливості мови.

Справді, слово barleycorn означає ячмінне зерно. Але John Barleycorn складається з 4-х складів, а Джон – Ячмінне Зерно – 6. Але ж прикметників, що передають відношення до слова ячмінь – три: ячний, ячмінний, яшний. "Яшний" – має розмовний відтінок. Може, доцільно було б використати його в перекладі твору Бернса , який сміливо користувався розмовними елементами у своїй поезії. Та звучання «яшний» має в собі щось м’якше. Отже, поет вибирає слово ячне. Джон Ячне Зерно" – лаконічно, точніше. Саме так назвав переклад Василь Мисик. Назва ж перекладу Лукаша "Джон Ячмінь" свідчить про те, що автор актуалізував у пошуках адекватного відповідника інші засоби рідної мови. По-перше, слово "barley" англійською мовою означає «ячмінь», «ячмінний» (прикм.), а іменник "ячмінь" в українській мові має два значення: 1) злакова рослина; 2) зерно цієї рослини. Отже, barleycorn може бути перекладене, як "ячмінь", оскільки ячмінь в одному із своїх значень означає ячмінне зерно.

Кожний перекладач вносить щось своє в переклад, створюючи нові образи. Переклади одного вірша зовсім несхожі. Василь Мисик більше працює над образами балади, а Микола Лукаш найбільш точно наслідує ритмомелодику вірша, зберігаючи всі повтори. У деяких строфах Лукаш навіть відходить від тексту, створюючи нові яскраві образи.

Звичайно, втрати неминучі, тому поети намагаються якнайбільше зберегти текст, випускаючи незначні деталі, які не потребують роз’яснення.

Та тільки травень надійшов

І гримнув перший грім,

Джон Ячне Зерно з глибу знов

Постав на диво всім

(В. Мисик)

Прийшла весна веселая

З теплом, з дощем рясним,

І Джон Ячмінь піднявся знов

На диво їм усім

(М. Лукаш)

Мисик замінює образ весни на травень – більш конкретний образ, адже саме в цю пору рослини вибиваються з-під землі на верх, до сонця, тепла. Але в цьому контексті більш конкретний образ далі від оригіналу, ніж "весна веселая" Лукаша, у якій точніше вгадуються і фольклорні джерела образу (можливо, через уживання постійного епітета, вираженого прикметником у нестягненій формі «веселая»

Під літнім подихом палким

Він виріс, і зміцнів,

І в стріли вбрався, щоб ніхто

Напасти не посмів

(В. Мисик)

Настало літечко жарке –

Стоїть ячмінь, як гай,

Пустив уси, немов списи –

Ніхто не зачіпай

(М. Лукаш)

Образ палкий більш точно передає Мисик. Виникає враження, що ячмінь не просто виріс, а й загартувався; такого ступеню вияву ознаки немає в Лукаша, та й уживання слова літечко (із суфіксом пестливості) настроює читача на сприйняття спокійної, мирної картини: "стоїть ячмінь як гай" (підтекст: славний, міцний, могутній, певний своєї сили). Мисик наближається до оригіналу ("він виріс і зміцнів"), а Лукаш замінює цей вислів фразеологізмом ("стоїть ячмінь, як гай"), додаючи порівняння, створюючи при цьому чудовий живий образ. У народі найчастіше саме так і кажуть: "стоїть пшениця, як гай". Образи, споріднені з українським фольклором, використовує Лукаш. Мисик передає майже дослівно вислів "І в стріли вбрався". Але Лукаш пропонує дещо інші, не менш цікаві асоціації з вусатим ячменем. Лукашеві порівняння «пусти в уси, немов списи» викликає в уяві колос з остюками, колючий, ніби він убрався в списи. Можливо, перекладач саме так уявив собі образ Бернсового вірша. Образ вусатого, озброєного, певного в собі, могутнього, не юнака, а вже змужнілого чоловіка, який так нагадує кожному українцеві богатирів, лицарів волі рідного народу козаків.

Та цього слова в тексті перекладу немає, але в підтексті, очевидно, є. Бо не раз наголошувалось і самим перекладачем, і вдумливими читачами поезії Бернса глибинна спорідненість визвольних прагнень українського й шотландського народів.

Що це? Груба українізація Бернса? Ні, це відчуття глибокої духовної спорідненості справжніх синів своїх народів – поета й перекладача, для яких Джон Ячмінне Зерно не просто образ, а символ незнищенності волелюбного руху народу.

Війнула осінь холодком –

Він висох і поблід.

І сиву голову свою

Схилив у пил, як дід

(В. Мисик)

Настала осінь клопітка –

Ячмінь мов зажуривсь

І головою сивою

Додолу похиливсь

(М. Лукаш)

Образ осені передається перекладачами по-різному. У Мисика цей образ більш легкий, грайливий ("війнула осінь холодком"), а в Лукаша він, навпаки, дещо перебільшений («настигла осінь клопітка»). У Маршака «Трезвая» значно виразніше.

Но осень трезвая идет.

И тяжко нагружен,

Поник под бременем забот,

Согнулся старый Джон

У цій строфі виразний зоровий образ найточніше передає В.Мисик, зображуючи зміни в зовнішньому вигляді героя – "він висох і поблід". У Лукаша цей же образ настроєвий, але більш нейтральний – "ячмінь мов зажуривсь".

Обидва поети використовують епітети сивий дід, сива голова, хоча слово "сивий" в тексті оригіналу немає. Восени все дозріває, наступає пора збирати врожай. І Джон Ячмінь перетворюється на сивого діда – слабкого, хворобливого, з понуреною головою. Сивий – асоціація, яка не суперечить змісту оригіналу (сивина – ознака старості), але вона несе на собі ще й додаткове смислове навантаження, оскільки сивий ячмінь, посивілі ячмені – образ досить поширений в українському красному письменстві.

Щодня він старівся й слабів,

І знову навкруги

Зійшлися з задумом лихим

Жорстокі вороги

(В. Мисик)

Змарнів, і зблід – звичайно, дід –

Немає вже снаги…

Отут на нього й завзялись

Злорадні вороги

(М. Лукаш)

У цій строфі кожний поет по-своєму передає зміст твору, акцентуючи увагу на тому чи іншому образі, конструкціях.

У перекладі автори обох інтерпретацій використовують емоційно забарвлену лексику ("задум лихий", "жорстокі вороги" – Мисик; завзялись – більш інтенсивна для порівняно з нейтральними "узялись", "злорадні вороги"  Лукаш), та в Бернса ці образи експресивніші (як почуття, так і міра їх вияву граничні, максимальні). В останніх двох рядках в обох перекладах образ дещо послаблений, м’якший, ніж в оригіналі.

На тік поклавши, узялись

Його киями бить,

І вішали перед дощем,

І торсали щомить

(В. Мисик)

Додому скинули, та й ну

Ціпами обкладать,

На вітер винесли, та й ну

угору підкидать

(М. Лукаш)

Щоб показати ненависть та зневагу королів, Лукаш перекладає вираз «додому скинули» на рівні синонімічних рядів, а Мисик не відходить від оригіналу, перекладаючи це як "на тік поклавши".

Цікаво також, як обидва поети використовують елементи мовлення, які притаманні саме українській мові: «киями бить» (Мисик) та «ціпами обкладать» (Лукаш). Безконечні знущання поети передають по-різному. Мисик використовує лексичні засоби – прислівник "щомить", дієслово «торсали»), що передає багатократну виконувану дію, повторювані сполучники "і" при однорідних присудках, а Лукаш, значно змінюючи синтаксичну структуру оригіналу, на властиві українському розмовному мовленню експресивні інфінітивні речення ("та й ну підкидають") водночас зберігає прийом повтору, який є й у Бернса.

Справжній, художньо адекватний переклад – це завжди творча інтерпретація оригіналу. Чим більше гарних перекладів, тим об’ємніші наші уявлення про першотвір. Інтерпретація образів допомагає заглибитись у зміст твору, відчути настрій, дух його. Зіткнення різних значень породжує трансформовані ним у стихії рідної мови образи.

Нехай же кожний піднесе

За Джона келих свій,

Щоб рід його не припинявсь

В Шотландії старій!

(В. Мисик)

Чарками дзень, чарками дінь –

Здоров був, Джон Ячмінь!

Хай родить рід твій задля всіх

Потомних поколінь!

(М. Лукаш)

Отже, обидва переклади свідчать про високий рівень перекладацької культури, оскільки і В.Мисику, і М.Лукашеві вдалося відтворити дух оригіналу, підпорядкувати багатий арсенал формальних засобів уважному, скрупульозному розкриттю смислового навантаження вірша, виявити натхнення, досконалість, літературний смак, поетичну інтуїцію почуття мови, зберегти підтекст, настрій поезії.

Досконалість перекладів досягається як шляхом індивідуального, але однаково глибокого, вдумливого сприйняття твору, так і шляхом майстерного використання лексичного, фразеологічного, граматичного багатства рідної мови, фольклорних традицій.

У звертанні до поезії Бернса не лише прагнення до пізнання класики, а й глибока духовна спорідненість поетів, їх народність.

Текстологічне зіставлення перекладів Василя Мисика й Миколи Лукаша переконує, що вони глибоко знали мову оригіналу, що дозволило знайти різноманітні засоби відтворення в рідній мові. Глибоке знання рідної мови дало змогу творчо підійти до використання її багатств.

Обидва перекладачі виявили увагу до інтонаційного та ритміко-мелодійного оформлення тексту оригіналу і зберегли по можливості фонетичні засоби виразності, рими й розмір балади Роберта Бернса.

Точно відтворити структуру мови оригіналу неможливо, тому перекладачі утворюють щось подібне, вдало комбінуючи звуковий та граматичний матеріал, що є в рідній мові.

Порівняємо:

Джон Ячне Зерно був колись

Уславлений герой;

Бо хто скуштує кров його.

Стає одважним той.

(Василь Мисик)

Бо Джон Ячмінь – то ж богатир,

І добра в нього кров:

Ковтнеш її хоч крапельку,

То всіх би поборов.

(Микола Лукаш)

2.6 Поезія Р.Бернса у сучасних українських перекладах

«Спомини про Бернса» М. Бажана»

У наш час вперше перекладено на українську мову вірш Р. Бернса «Дерево свободи», пройнятий ідеями рівності, соціальної справедливості, миру між народами. Цей твір – вершина поетичної творчості великого шотландського поета і посідає в його спадщині таке ж місце, як "Заповіт" у спадщині Т.Шевченка, "Пам’ятник" у спадщині О.Пушкіна. Цей твір майстерно переклав видатний митець художнього слова Микола Бажан. Вірш «Спомин про Бернса» увійшов у післявоєнний цикл "Англійські враження" (1948 р.).

У "Спомині про Бернса" ліричний струмінь звучить дуже сильно. М. Бажан поєднує власну розповідь з прямими ремінісценціями з вірша Бернса «Дерево свободи»:

Під череп'яним покривалом

Клекоче світ борні й злоби.

Так стогне ліс, гудуть дуби

Під штормів яросним обвалом

Гуде британський ліс, проте

Він радо б зашумів, мій друже,

Та дерево волі не росте

Поміж його дубів, мій друже

А нам без нього світ – не світ,

А хліб гіркий стає без нього

Ми тратим сили, точим піт,

А поле родить скупо й вбого

Ми майже не відчуваємо переходу від картини, створеної М.Бажаном, до Бернсового тексту. Бернс встає перед нами на весь зріст як великий митець і мислитель, причому це видно не тільки з тверджень М.Бажана, нашого сучасника, а і безпосередньо з дум і мрій самого шотландського поета.

Образ великого сина Шотландії різко контрастує з "череп'яним" світом феодального Единбурга. Визначення "шотландський хлоп" ріднить образ Бернса з образами добре знайомих українському читачеві поетів Тараса Шевченка, Івана Франка. Хоч у своєму творі М.Бажан не називає по імені тих, які зараз продовжують справу Бернса, афоризм: "Земля, де Бернс родився, родить, ми знаєм – знов таких, як він", свідчить, що автор має на увазі саме продовжувачів традицій славного поета в сучасній англійській поезії. Це, можливо, найбільш оптимістичний мотив.

Чотиристопний напружений ямб надає віршу виразно баладного звучання, подібного до звучання багатьох творів видатного шотландського поета.

М. Бажан показав Бернса як борця за правду й волю, як речника народу, як нашого сучасника:

Але, як воїн в час походу,

З лицем осяяно грізним,

Поет народу – син народу –

Йде навстріч ворогам своїм.

Йде не самітником безплодним,

Протухлим в цвілій самоті, –

Іде він речником народним,

Упевненим в своїй путі

У перекладі збережено ідею оригіналу, його художні образи, стиль. Як з живими, розмовляє Бернс із своїми нащадками про світлі часи, що прийдуть:

– І вірю я: настане час,

Невдовзі – вірю я – настане,

Коли своїм гіллям і нас

Покриє древо волі ждане.

Забудуть злидні й рабський труд

Народи й племена, мій друже,

І буде в згоді жити люд

Немов сім'я одна, мій друже!...

Поет палко вірить, що коли виросте багато таких дерев, гуркіт війни припиниться.

«Джон Ячмінний Колосок» Сави Голованівського

Сава Голованіський (1910-1989) належить до плеяди поетів «другого призову» – разом із А. Малишком, Л. Первомайським, І. Вирганом. Е. Соловей зазначала: Із юності він виніс переконане в суспільному призначенні митця й прагнення служити своєю творчістю народові. А проте відданість соціалістичній ідеї упродовж десятиліть була і джерелом численних трагедій та помилок цього покоління. Нині доробок самого письменника, звільнений від скороминущого та випадкового, постає достатньо вагомим – і як творча біографія, і як своєрідна часткова ретроспектива літературного процесу протягом досить тривалого часу.

Звертаючись у різні періоди і до прози, драматургії, публіцистики, перекладу, Голованівський передусім залишався поетом.

На творчості багатьох українських поетів позначилося те, що ліричне світосприймання в поєднанні із властивим добі протягом до етнічного зображення масштабних подій сприяло взаємовпливові ліричного та епічного начал. Тож і бурхливий розвиток таких жанрів, як балада та поема, був закономірним. С. Голованівський тяжів до балади здавна: цей жанр виникає в ранніх його книжках і проходить через усю творчість. Особливу прихильність до цього жанру відбили і переклади поета.

Як перекладача С. Голованівського вабили вершини світової поетичної класики: англійські поети Байронового кола, Гете та Гейне, Міцкевич, Гюго. При цьому йому властивий був і справжній азарт творчого змагання: відбити оригінал, дух і букву його повніше і конкретніше, ніж вдалося попереднім перекладачам знаменитої поезії Роберта Бернса "Джон Ячмінний Колосок".

Балада Бернса, як цього і вимагає жанр, витримана в розповідній манері, в якій не знаходять відображення почуття автора, його суб’єктивне ставлення до зображуваних подій. Проте, як тільки поет починає описувати знущання королів з Джона, обурення автора, незважаючи на епічний характер балади, виривається назовні.

На нашу думку, переклад балади Р. Бернса С. Голованівським, на відміну від перекладів В. Мисика та М. Лукаша, найбільш вдалий. С. Голованівський більш вдало перекладає поезію, мова її проста, сувора, енергійна, більш адекватна оригіналові.

Життєрадісний оптимізм балади і віра в невичерпні сили народу, в неминучість його перемоги, що переймає її наскрізь, роблять цей твір одним з найкращих у спадщині великого поета.

Ти молодець, хоробрий Джон,

ти хлопець хоч куди –

і мертвий ти розвієш сон

і виручиш з біди!

З тобою туга щоразу

спливає, наче дим, –

бідак розмазує сльозу,

і я слідом за ним.

Тож хай бере нас у полон

від самих колосок, –

хай нам дарує радість Джон

Ячмінний Колосок!

Поезія Р.Бернса «Про когось» в перекладі Василя Колодія

З усіх поетичних жанрів найпоширеніший і найбільш популярний – жанр інтимної лірики. Важко було б назвати поета, який не віддав данину цьому жанрові, що охоплює своїми темами і палкі звіряння закоханого, і гіркі спогади про втрачене щастя, і тугу за батьківщиною, і гнівний виклик долі…

Інтимна лірика посідає помітне місце в творчості поета Василя Колодія. Історія почуттів – це історія людських взаємин, часто складних чи навіть суперечливих, вмотивованих різними характерами і звичками. Тому не випадково В.Колодій переклав вірш Роберта Бернса "Про когось". Щось є в цій поезії від музики, може, справді сама мелодія серця вилилась щедрістю і щирістю, чарівність якої не стирають ні роки, ні події.

Сам Василь Колодій , говорячи про свою перекладацьку діяльність, зазначав: «Працюючи над перекладами, я намагався якнайточніше передати зміст оригіналу, зберегти його художньо-образну систему і ритмомелодику».

Досліджуючи українську бернсіану, ми не зустріли переклад вірша Роберта Бернса "Про когось" в доробку інших українських перекладачі. Вперше на українську мову його переклав саме В.Колодій. Поезія "Про когось" – це маленька перлина у творчості Шотландського поета. Василь Колодій точно передав зміст і ритмомелодику вірша

Нема спокою вже мені

Весь день когось чекаю.

Стрічаю ранок при вікні –

Когось, когось немає.

Когось нема зі мною,

того, хто б заспокоїв.

Я можу світ весь обійти,

Щоб стрітися з тобою!

О ви, леліючі любов,

ви, всемогутні сили,

хай вернеться живий – здоров

до мене він, мій милий.

Нема, нема зі мною

того, хто б заспокоїв.

Клянусь, усе б я віддала,

Щоб стрітися з тобою!

Епіграми Р. Бернса в перекладах Сергія Борщевського

Гумористичний твір розраховано на миттєву реакцію читача: гумор, до якого треба додумуватися "докопуватися", – це вже не гумор, а пародія на нього, тому одне з найвідповідальніших завдань перекладача гумористичного оповідання, фейлетону, усмішки – зберегти властиву оригіналові міру природності й безпосередності образного вислову, гостроту його, його співвіднесеність із ситуаціями реального життя, які просвічують крізь гумористичний текст.

Вперше на українську мову сатири малої форми (епіграми, епітафії, експромти) Р.Бернса переклав В.Мисик. С.Борщевський продовжив естафету.

Говорячи про якийсь один конкретний факт, Роберт Бернс вдається до широких узагальнень і піддає критиці політичних діячів Шотландії, пихату та неосвічену знать

Упадаєш за кожним вельможею,

Прагнеш з ними зв’язків товариських,

Але воша залишається вошею

Навіть у кучерях королівських

(«Підлесники»)

Слід відзначити, що С.Борщевському вдалося відтворити легкість, гармонійність епіграм, їх несподіване спрямування, дотепність. Природа цього жанру вимагає, щоб іронія, гумор та сарказм допомогли викрити соціальне зло.

Побачивши, що смерть прибрала Віллі,

Природа побивалась на могилі:

– Як дурнів я робитиму тепер,

Коли їх кращий еталон помер?

(«Епітафія Вільяму Грехему, Есквайру»)

Не можна вимагати від перекладача буквальної текстуальної близькості до оригіналу, і слід вважати закономірністю втрату чогось неістотного, внесення змін або доповнень, зроблених для того, щоб читач краще розумів текст.

Він за життя був баламут,

А в пеклі – поготів:

Виховувати взявся тут

Із чортенят чортів

(«Епітафія шкільному вчителю»)

Порівняємо переклад цієї епітафії, зроблений В. Мисиком:

Ні, недаремно між людей

Його нечистий підхопив:

З його дітей учитель цей

Розумних виростить чортів!

Кожний з перекладачів дещо по-різному сприймає поетичний світ першотвору. Хоч жоден з цих творів не має текстуальної близькості до оригіналу, але в них відтворено його зміст, дошкульний сарказм.

У малій сатиричній формі стислість становить одну з головних позитивних якостей. І цілком закономірним слід вважати те, що замість складних речень оригіналу у перекладах з'являються більш короткі, які також виражають аналогічну думку. С.Борщевський знаходить вдалі лаконічні еквівалентні заміни:

Мужчини, плачте як один:

Забувши сон і втому,

Він ваших утішав дружин,

Як їхали ви з дому.

Не затівайте тут забав,

Маленькі шалапути:

Небіжчик всі підстави мав

Вам рідним батьком бути

("Епітафія на придорожній могилі")

А ось як звучить ця епітафія в перекладі В. Мисика.

Ридайте, всі чоловіки –

Ви друга поховали!

Хоч долучались ви, жінки

Без вас не сумували.

О школярі, частенько ви

Тут граєтеся в свято!

Тож не топчіть над ним трави –

Він, може, був ваш тато.

(«Епітафія сільському гультяєві»)

Отже, С.Борщевський в основному зберігає єдність змісту і форми, виявляє творчу індивідуальність у відтворенні засобами рідної мови стилю, тону, характеру сатир Роберта Бернса.В творах Бернса знайшов надзвичайно яскраве відображення сатиричний хист великого поета. Багатство поетичного арсеналу Бернса – сатирика невичерпне. Ми знаходимо в його творах незліченну кількість відтінків гумору, іронії, сарказму, причому характерним для Бернса є поєднання гумору і сарказму в одному й тому ж творі, що надає його поезіям неповторної своєрідності.

ВИСНОВКИ

Підводячи підсумок, можемо говорити про те, що творчість Роберта Бернса мала виняткове значення для дальшого розвитку шотландської літератури і культури. Це своєрідне явище в історії національної поезії. Р.Бернс писав глибоко реалістичні, демократичні твори, в яких піддавав гострій критиці тогочасний суспільний лад, уславлював могутні перетворюючі сили рідного народу, відстоював його право на свободу і незалежність.

Поетичним творам Бернса властиві надзвичайна свіжість образів, влучність епітетів і порівнянь, лаконізм, динамічність, багатство мови. Чудовий знавець поетичного і пісенного шотландського фольклору, Бернс ніби синтезував у своїй творчості дві галузі – поезію і музику. Пісенним образам його лірики властива виняткова конкретність, багатогранність, особлива сила впливу на слухача. Значна кількість творів великого шотландця написана на мелодії давніх пісень рідного народу.

Словесний і музичний ритми в поезіях Бернса збігаються, взаємозбагачують і доповнюють один одного. Якщо слова конкретизують картини, образи, думки, то музика розкриває силу і глибину почуття, його логіку, вольові імпульси. Зливаючись зі словами, мелодія надає їм емоційного тлумачення і своєрідно коментує їх. Від безпосереднього зв’язку з музикою у творах Бернса пісенного жанру з'явилися хори, різного виду рефрени, паралелізми, ланцюгова побудова тощо. Поет вільно змінює ритми, розміри навіть в межах одного твору. Його поезії багаті на алітерації, асонанси, сміливі рими.

Аналіз художніх особливостей поезії Роберта Бернса свідчить про те, що традиції народної і класичної шотландської поезії справили величезний вплив на формування і розвиток художнього стилю поета. Проте підхід Бернса до поетичної спадщини шотландського народу був творчим – поет підняв національну поезію на новий щабель, поглибив її зміст і удосконалив форму.

Роберт Бернс посилив властиві шотландські поезії демократичні тенденції, загострив соціальні мотиви і створив фактично новий для шотландської літератури жанр громадсько-політичної поезії. Любовну лірику він збагатив зображенням всієї складної гами людських почуттів і переживань, майстерністю психологічних характеристик. Визначне місце в його поезії посідають також твори сатиричного характеру.

Освоєння творчості Роберта Бернса в українські літературі відбувалося за допомогою перекладів, критичних рецензій на них, наукових досліджень, публікацій, історико-літературних статей про його життя і творчість.

Українське бернсознавство веде свій початок від Т.Г.Шевченка, який з геніальною прозорливістю оцінив творчість Роберта Бернса. Але від Шевченкової оцінки творчості поета до появи першого перекладу його твору українською мовою минуло 27 років. Українську бернсіану започаткував Василь Кулик, маловідомий український поет з Полтавщини. У 1874 році була опублікована, Бернсова балада у перекладі В.Кулика "Іван Ячмінь". У 1896 році були надруковані переклади поезій Р.Бернса, зроблені відомим українським поетом В.Щуратом. У ХІХ ст. чимало зробили в справі дослідження і популяризації творчості Роберта Бернса на Україні Іван Франко і Павло Грабовський.

Аналіз перекладів Грабовського у Бернса дозволяє прийти до висновку, що перекладацька діяльність була для українського поета одним із способів боротьби. Таким чином він намагався донести до українського читача свої думки і сподівання, оминувши цензуру. У своїх перекладах Грабовський, як правило, зберігає зміст, ідею, головні поетичні образи першотворів. У деякі поезії він вкладає власні думки або переспівує їх "цілком по-своєму". На перекладах Грабовського позначилася традиція травестійного перекладу творів зарубіжної класики, тобто вільного творчого переспіву з елементами українізації деталей. Специфічна українська лексика його перекладів з Бернса, фразеологія, етнографічно-побутові реалії переносять їх на український ґрунт. Перекладацька практика Грабовського свідчить про те, що для відтворення народності шотландських першотворів він звертається до джерел українського фольклору.

Незважаючи на всі стильові відхилення, не властиві оригіналові, Грабовському вдається значно краще відтворити самобутній народний рух поезій шотландського барда, ніж торішнім російським перекладачам. Переклади та переспіви з Бернса мають значну естетичну та історико-літературну цінність. Провідна роль Павла Грабовського у популяризації творчості Бернса на Україні в ХІХ ст. безперечна, його внесок в українську бернсіану – вагомий і плідний.

У творчій діяльності Івана Франка історико-перекладацька робота займає значне місце. Серед перекладених Франком творів важко знайти поезію, яка привабила б письменника тільки своєю формою або блискучою грою слів, рим, алітерацій, або якоюсь надмірною екзотичністю. Перекладені ним твори відзначаються глибиною ідей і думок, психологічною заглибленістю образів, а також волелюбними, прогресивними мотивами, глибоким патріотизмом.

І. Франко першим в українській літературі заговорив про спорідненість творчості Тараса Шевченка і Роберта Бернса. Поезія народного співця Шотландії Бернса була ідейно близька Франкові. У великій мірі споріднювала обох письменників любов до батьківщини, боротьба за її національне визволення. Серед творів Бернса особливо привабив Франка своєю соціальною тематикою вірш "A men's a men for a'that" ("Людина завжди є людина"). У перекладі Франка він лишився під англійською назвою. Крім цієї поезії він переклав "У чиїх очах є сльози співчуття", "Трагічний уривок", "Молитва пастора".

Іван Франко талановито передав не тільки ідейне спрямування першотворів, а й їх художню красу. Те, що Франко користувався німецькими перекладами, можливо, не маючи під руками оригіналів, свідчить про його палке бажання будь-що донести до українського читача глибоко демократичну, волелюбну поезію Роберта Бернса.

Серед перекладів ХХ ст. найбільший внесок в українську бернсіану зробили Микола Лукаш та Василь Мисик. Вони познайомили українського читача з усією жанровою різноманітністю поезій англійського митця – від великих поем до епіграм.

Першою великою любов'ю Мисика-перекладача був Роберт Бернс. Він імпонував Мисику найбільше народністю, подібністю своєю до Шевченка, а крім того – оригінальністю поетичного дихання, віртуозним володінням формою, дотепністю, багатством рим. Вперше зазвучали українською мовою в перекладах В. Мисика такі твори Бернса великої форми, як «Зимова ніч», «Вельзевулове посланіє», «На загибель лісу коло Дремленрігу», «Два собаки». В його перекладах побачили світ "Веселі жебраки", «Тем О'шентер». Вперше на українську мову були переведені сатири малої форми Р. Бернса (епітафії, епіграми, експромти). В.Мисик зробив і кілька перекладів ліричних творів поета.

Василь Мисик майстерно переклав твори Р. Бернса великої форми, які викривають соціальну несправедливість в суспільстві. В епіграмах, експромтах, епітафіях він відтворив Бернсову дошкульність, дотепність, у ліричних піснях – зберіг їх поетичність і душевність. Перекладач не тільки точно передав зміст першотворів, а й доніс до читача красу їх форми.

Лукашеві переклади Р. Бернса легко вирізняються з-поміж інших насамперед вільним, невимушеним звучанням, відсутністю всякої штучності, багатою, соковитою мовою. Глибоко знаючи український фольклор М.Лукаш легко знаходив паралелі і між відомими образами, сюжетами, взятими з української народнопісенної творчості та наявними у творах Роберта Бернса.

Перекладач черпає з українського фольклору образи, порівняння, звертання, майстерно знаходить відповідники, пересаджуючи таким чином фольклорну стихію Бернса на український ґрунт. Але така українізація деталей, що є складовою частиною перекладацького стилю М.Лукаша, надає творам виразного українського звучання, тому не завжди є доречною з національно-культурного погляду, оскільки вносить у твір чужий національний колорит, затемнюючи національну своєрідність оригіналу («Хлопець-верховинець», «Ой дівчино-бережанко»).

Дослідження перекладів Р.Бернса Лукашем засвідчує, що перекладач проводить постійний цілеспрямований відбір мовних засобів, орієнтуючись при цьому на мовно-художні особливості оригіналу; послуговується величезним запасом лексичних, фразеологічних, синтаксичних, інтонаційних резервів української мови.

Дуже цікавим доробком української бернсіани є емоційний вірш Миколи Бажана з циклу «Англійські враження» – «Спомин про Бернса», у якому власні рядки українського поета переплітаються з уривками Бернсового вірша «Дерево свободи», присвяченого революції 1789 р. у Франції.

Ще однією перлиною української бернсіани є переклад балади Р. Бернса «Джон Ячмінний Колосок» Савою Головнівським. На нашу думку, переклад балади, зроблений С. Голованівським, на відміну від перекладів В. Мисика та М. Лукаша, найбільш вдалий. Життєрадісний оптимізм балади і віра в невичерпні сили народу, в його перемогу, роблять цей твір одним з найкращих у спадщині великого поета.

Говорячи про інтимну лірик Роберта Бернса, не можна обминути увагу поезію "Про когось" в перекладі Василя Колодія. Історія почуттів – це історія людських взаємин, часто складних чи навіть суперечливих. Щось є в цій поезії від музики, може, справді сама мелодія серця вилилась щедрістю і щирістю, чарівність якої не стирають роки.

Сатири малої форми Р.Бернса вперше на українську мову переклав В.Мисик. Сергій Борщевський продовжив цю естафету. С.Борщевський в основному зберігає єдність змісту і форми, виявляє творчу індивідуальність у відтворенні засобами рідної мови стилю, тону, характеру сатир Роберта Бернса.

В цілому чимала кількість українських перекладів з Бернса і чимала тривалість самого цього процесу в історії української літератури засвідчують відомий факт: творчий дух лише зміцнюється, коли збігається світогляд митців і народів різних країн.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Аникин Г.В., Михальская И.Г. История английской литературы. – М.: Высшая школа, 1985. – С.153-157.
2. Артамонов С.Д., Гражданская З.Т., Самарин Р.М. История зарубежной литературы ХVII-XVIII вв. – М.: Просвещение, 1973. – С.420-432.
3. Бажан М. Доробок : Вибрані поезії. – К.: Дніпро, 1979.
4. Бернс Роберт. Вибране. – К.: Художня література, 1959.
5. Бернс Роберт. Поезії. – К.: Дніпро, 1965.
6. Бернс Роберт в переводах С.Маршака. – М.: Худ. лит., 1959.
7. Бернс Р. Українською мовою // Всесвіт. – 1959. – № 12. – С.150.
8. Боднович В. Поет // Прапор. – 1967. – № 7. – С.124-126.
9. Борщевський С. Роберт Бернс: Епіграми. // Всесвіт. – 1986. – № 9. – С.153.
10. Валюк З.О. Роберт Бернс. "Джон Ячмінне Зерно" //Всесвітня літерату-ра в середніх навчальних закладах України. – 1996. – № 8. – С.11-13.
11. Вирган І. Вияв душі народної // Прапор. – 1967. – № 7. – С.128.
12. Голованівський С. Поезії. Поеми. Переклади. Переспіви. Голованівський С. Твори в 3-х т. – К.: Худ. літ., 1981. – Т.1. –  С.510-512.
13. Мольберт М.Я. Долаючи час і простір: Переклад і проблеми національного відродження // Дзвін. – 1992. – № 7-8. – С.127-130.
14. Горячковская А.В. Особенности изучения произведения инонациональ-ной литературы в переводах и в сопоставлении со стихотворением на сходную тему / На примере балады "Джон Ячменное Зерно" Р.Бернса // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 1997. – № 5-6. – С.21-24.
15. Грабовський П.Зібрання творів у 3-х томах. – К.: Академія Наук, 1959.
16. Грабовський П. Вибрані твори в 2-х томах. – К.: Дніпро, 1985. – Т.1.
17. Данилюк Ю. Душа, закохана в природу. Вивчення вірша Р.Бернса "Моє серце в верховині..." // Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. – 2002. – № 5. – С.18-21.
18. Дорошенко І. Поет і час : Нотатки про вірші Василя Колодія //Дорошенко І. Нового прагнули слова. – К.: Рад. письменник, 1974. – С.96-111.
19. Елистратова А. Роберт Бернс : Критико-биографический очерк. – М.: Худ. лит., 1957.
20. Журавська І.Ю. Іван Франко і зарубіжні літератури. – К.: Академія Наук, 1961.
21. Зарубіжні письменники : Енциклопедичний довідник у 2-х томах. – Тернопіль: Богдан, 2005. – Т.1. – С.133-135.
22. Зорівчак Р.П. Внесок Івана Франка в розвиток перекладознавчої думки в Україні // Франко І. – письменник, мислитель, громадянин. – Л., 1998. – С.41 46.
23. Зорівчак Р.П. Українсько-англійські літературні взаємини // Українська література в загальнослов’янському і світовому літературному контексті в 5 ти книгах. – К.: Наук. думка, 1988. – Т.3. – С.88-155.
24. Зорина Ю., Пономарева Н. Выдающийся шотландский поет Роберт Бернс Русский язык и литература в учебных заведениях. – 2001. – № 1. – С.34-35.
25. История английской литературы в 3-х томах. – М.-Л.: Акад. Наук, 1945. – Т.1. – С.2.
26. История зарубежной литературы XVIII века. – М.: Высшая школа, 1991. С.98-107.
27. Кисельов О.І. Павло Грабовський : Життя і творчість. – К.: Худ. літ., 1959.
28. Колесников Б.И. Роберт Бернс : Очерк жизни и творчества. – М.: Просвещение, 1967.
29. Колодій В. Братерство : Переклади поезій. – Л.: Каменяр, 1985. – С.38.
30. Комишанченко М.П. Письменники народів світу в оцінці Т.Г.Шевченка // Світова велич Шевченка. – К.: Держлітвидав, 1964. – Т.2. – С.471.
31. Коптілов В. Першотвір і переклад. – К.: Дніпро, 1972.
32. Коптілов В. П’ять поетичних томів : Українські перекладачі // Слово і час. – 1998. – № 7. – С.47-51.
33. Коптілов В. Теорія і практика перекладу. – К.: Юніверс, 2003.
34. Коротич В. Поет народний і великий // Жовтень. – 1966. – № 1. – С.146 148.
35. Корунець М. Микола Лукаш як людина і перекладач // Всесвіт. – 1999. – № 11-12. – С.128-138.
36. Кочур Г. На перекладацькі теми: Про перекладацьку майстерність М.Лукаша // Дніпро. – 1965. – № 6. – С.128-129.
37. Кочур Г. Феномен Лукаша // Україна : Наука і культура. – 1989. – В.23. – С.337.
38. Кундзіг О. Творчі проблеми перекладу. – К.: Дніпро, 1973
39. Лукаш М. Від Боккаччо до Аполлінера : Переклади. – К.: Дніпро, 1990.
40. Люта Т. Дві українські інтерпретації балади "John Barleycorn" Роберта Бернса // Українська мова та література. – 1999. – № 40. – С.7-8.
41. Макарова Е. О сатире в творчестве Бернса // Вопросы литературы. – 1959. – № 2. – С.111-130.
42. Матвіїшин В.Г. Зарубіжна література в перекладах українських письменників ХІХ-ХХ століття // Зарубіжна література в навчальних закладах. – 2004. – № 3. – С.2-11.
43. Мисик В. Твори в 2-х томах. – К.: Дніпро, 1983. – Т.2. – С.97-191.
44. Мисик В. Планета : Вибране. – К.: Дніпро, 1977.
45. Мисик В. Захід і Схід : Переклади. – К.: Дніпро, 1990
46. Мисик В. Зустрічі. Статті. Нариси. – Х.: Прапор, 1982. – С.5-19.
47. Морозов М.М. Роберт Бернс // Морозов М. Избранные статьи и переводы. – М.: Наука, 1954.
48. Нечипорук О.Д. Великий поет Шотландії / Роберт Бернс в українських перекладах та літературознавстві. – К.: Знання, 1973.
49. Нечипорук О.Д. Грабовський як популяризатор і перекладач Бернса
    Радянське літературознавство. – 1965. – № 5. – С.63-72.
50. Нечипорук О.Д. Український Каменяр і шотландський бард
    Українське літературознавство. – 1972. – № 17. – С.112-115.
51. Никанорова О. З когорти видатних майстрів // Мисик В. Захід і Схід : Переклади. – К.: Дніпро, 1990. – С.5-12.
52. Нісонський П.Г. Полум’яне серце поета. – К.: Знання, 1974.
53. Новикова М. Глибокий пошук // Всесвіт. – 1977. – № 8. – С.189-196.
54. Новикова М. Пригода : Бернс, Маршак, Лукаш, міф // Зарубіжна література. – 2000. – № 8. – С.1,2,7,8.
55. Новикова М. Пригоди з Робертом Бернсом // Всесвіт. – 1989. – № 1. – С.149-157.
56. Новикова М. Вино зелено : Роберт Бернс українською // Зарубіжна література. – 2004. – № 43. – С.16-18.
57. Орлов С.А. На языках народов нашей страны // Литературные связи и традиции. Межвузовский сборник. – Горький. – 1972. – В.3. – С.99-113.
58. Півнюк Н.О. Поетичний маніфест знедолених. Роберт Бернс Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 1999. – № 2. С.7-10.
59. Поважна В.М. Павло Грабовський : Літературний портрет. – К.: Худ. літ., 1962.
60. Райт-Ковалева Р. Роберт Бернс и шотландская народная поэзия
    Бернс Р. Стихотворения. Поэмы. Шотландские баллады. – М.: Худ. лит., 1976. – С.5-24.
61. Райт-Ковалева Р. Роберт Бернс. – М.: Худ. лит., 1965.
62. Радзевич Н.С. Іван Франко як перекладач // Українська мова в школі. – 1957. – № 2. – С.18-23.
63. Савчин В. Творчість М.Лукаша в історії українського художнього перекладу // Дивослово. – 1999. – № 12. – С.7-11.
64. Семежон Я. Дві зустрічі з поетом // Прапор. – 1961. – № 7. – С.87-89.
65. Симоненко І.П. Поезія Роберта Бернса. – К.: Акад. Наук, 1959.
66. Симоненко І.П. До характеристики поетичного стилю Роберта Бернса // Радянське літературознавство. – 1958. – № 5. – С.71-89.
67. Скрипник Т.М. "Хай бідні ми…" : Урок-порівняння по вивченню поезії Роберта Бернса // Зарубіжна література в навчальних закладах. – 1997. – № 1. С.19-22.
68. Соловей Е. Нелегкий висхід // Слово і час. – 1995. – № 5-6. – С.19-24.
69. Соловей Э. Суровая правда свидетельств // Литературное обозрение. – 1981. – № 11. – С.64-67.
70. Українська перекладацька школа, її найвидатніші представники та художні здобутки // Тема. – 1999. – № 2. – С.177-120.
71. Франко І. Роберт Бернс : Поезії // Франко І. Зібрання творів у 50-ти томах. – К.: Наукова думка, 1978. – Т.12. – С.552-555.
72. Франко І. Володимир Самійленко // Франко І. Зібрання творів у 50-ти томах. – К.: Наукова думка, 1982. – Т.37. – С.200-201
73. Франко І. Каменярі. Український текст і польський переклад. Дещо про штуку перекладання // Франко І. Зібрання творів у 50-ти томах. – К.: Наукова думка, 1983 – Т.39. – С.7.
74. Франко І. На склоні віку // Франко І. Зібрання творів у 50-ти томах. – К.: Наукова думка, 1986 – Т.45. – С.292-293.
75. Франко І. М.Шашкевич і Галицько-руська література // Франко І. Зібрання творів у 50-ти томах. – К.: Наукова думка, 1981 – Т.29. – С.254-255.
76. Франко І. Тарас Шевченко // Франко І. Зібрання творів у 50-ти томах. – К.: Наукова думка, 1989 – Т.39. – С.248-254.
77. Хроменко І. Роберт Бернс – великий пісняр Шотландії // Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. – 2000. – № 9. – С.23-29.
78. Шаповалові М.С. Роберт Бернс на Україні // Іноземна філологія. – 1975. – № 38. – С.142-143.
79. Щурат В. Поезії. – Л.: Книжково-журн. т-во, 1962.