Подробнее о работе:  Дипломная работа.Структурно-семантична організація побутової лексики слобожанської говірки

Описание:

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ 1.   СЛОБОЖАНСЬКИЙ ДІАЛЕКТНИЙ КОНТИНУУМ ЯК

НОВОЖИТНЄ ФОРМУВАННЯ В СИСТЕМІ УКРАЇНСЬКОЇ

ДІАЛЕКТНОЇ МОВИ……..................................………………......7

1.1. З історії дослідження діалектних особливостей

Слобожанщини…………………........................................……….7

1.2. Специфіка вияву лексико-семантичних та

фонетико-морфологічних рис визначеного ареалу……………..18

РОЗДІЛ 2.   ДИНАМІКА ФУНКЦІОНУВАННЯ ПОБУТОВОЇ

ЛЕКСИКИ СЛОБОЖАНСЬКИХ    ГОВІРОК……………...…....27

2.1. Системний характер лексичних мікропарадигм

побутових найменувань говірки с. Верхня Сироватка…….......27

2.2. Взаємозв’язок центральних та маргінальних виявів

у складі побутової лексики досліджуваної говірки.....................30

2.3. Основні принципи номінації побутових реалій……......……….40

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………...52

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………………...56

 

 

ВСТУП

 

Одним із першочергових завдань сучасної української діалектології є системне вивчення структурно-семантичної організації діалектів на всій етномовній території або на частині цієї території за окремими тематичними групами лексики та лексико-семантичними групами.

Ураховуючи те, що вивчення лексико-семантичних груп діалектної лексики відіграє важливу роль в описі діалектів у цілому, то вважаємо прогалиною у розвитку українського мовознавства той факт, що багато тематичних груп лексики українських говорів сьогодні або взагалі не вивчено, або вивчено фрагментарно. До ареалів, які недостатньо досліджені, належать і слобожанські говірки. Ф. Жилко справедливо зазначав, що об’єктами лінгвогеографічного дослідження, як правило, були давні українські говори, новостворені говори традиційно вважалися малоінформативними [27, с. 3]. Значна частина новожитніх говорів розташована на території Слобожанщини.

Праці сучасних дослідників говірок Слобожанщини репрезентують інформацію про слобожанську діалектну систему в цілому або окремі її сегменти. Зокрема, сьогодні відомо, що новостворені говори на сході й півдні України формувались на основі південно-східного діалектного типу. У частині новостворених ареалів дуже виразно проступають елементи південно-західного, а зрідка й північного (поліського) діалектних типів [27, с. 5-6]. Оскільки міждіалектні контакти виявляються на всій території новостворених говорів, то можна говорити про явища інтерференції й на території Слобожанщини, про зміни у фонетичній (фонологічній), граматичній та лексичній системах, які є наслідком контактування різних мовних систем чи різних діалектних систем однієї мови.

Особливості слобожанських говірок ґрунтовно вивчав Б. Шарпило [77], на різних структурних рівнях продовжують їх досліджувати Т. Терновська [68], В. Лєснова [33], І. Магрицька [35], І. Ніколаєнко [51], Т. Сердюкова [59],  А. Скорофатова [64],  Г. Барилова [1], О. Верховод  [7], В. Ужченко [74], Д. Ужченко [73], Р. Сердега [55]. У працях цих науковців репрезентовано значний за обсягом говірковий матеріал, закладено основи історико-діалектологічного аналізу обстежуваних говірок, установлено низку закономірностей їх формування й поширення.

Лексика народного побуту – назви житлових і господарських приміщень, назви меблів, речей хатнього вжитку – є стійким системним утворенням у складі загальнонаціональної мови (як літературного, так і діалектного її різновидів). Одиниці цієї тематичної групи лексики позначають реалії, які споконвіку є складовою частиною матеріальної культури нашого народу. Отже, побутова лексика є предметом вивчення не лише лінгвіста (зокрема діалектолога), а й історика, етнографа, археолога, – фахівців, які цікавляться матеріальною й духовною культурою народу.

Системним ґрунтовним дослідженням тематичної групи побутової лексики слобожанських говірок є праці К.  Глуховцевої, яка вивчала особливості лексики народного побуту [17], та Л. Тищенко, у наукових розвідках якої здійснено ґрунтовний аналіз структурної організації й динаміки побутової лексики [72].

Актуальність нашої роботи зумовлена необхідністю вивчення складу, структури та семантики побутової лексики Слобожанщини на матеріалі  говірки села Верхня Сироватка Сумського району Сумської області, яка досі не була предметом спеціального аналізу; з’ясування тенденцій формування й динаміки лексики тематичної групи назв меблів та предметів хатнього вжитку.

Метою дослідження є комплексний аналіз лексики народного побуту на матеріалі говірки села Верхня Сироватка.

Досягнення поставленої мети зумовлює необхідність розв’язання таких завдань:

–        простежити історіографію дослідженнь діалектних особливостей Слобожанщини;

–        з’ясувати специфіку вияву лексико-семантичних та фонетико-морфологічних рис визначеного ареалу;

–        здійснити аналіз структурної-семантичної організації тематичної групи побутової лексики;

–        окреслити характер взаємозв’язоків центральних та маргінальних виявів у складі зазначеної тематичної групи лексики;

–        дослідити основні принципи номінації побутових реалій.

Об’єкт дослідження – побутова лексика говірки села Верхня Сироватка Сумського району Сумської області.

Предмет дослідження – структурно-семантичні особливості тематичної групи назв меблів та предметів хатнього вжитку.

Матеріалом дослідження стали власні польові записи лексики, здійснені у селі Верхня Сироватка Сумського району Сумської області за спеціально укладеним питальником; збір матеріалу проводився в режимі питання – відповідь.         Усі інформатори – корінні мешканці с. Верхня Сироватка віком від 48 до 83 років.

Мета і завдання роботи зумовили використання відповідних методів та прийомів дослідження: описового, що передбачає характеристику лексики народного побуту з описом її структурних-семантичних особливостей; зіставного, що полягає в порівнянні лексичних одиниць, які є репрезентантами сем у складі тематичної групи назв меблів та предметів хатнього вжитку говірки села Верхня Сироватка, з побутовою лексикою інших говорів на сучасному зрізі; порівняльно-історичного, що передбачає шляхом порівняння знайти спільність і відмінність семантики сучасних лексем на позначення побутових реалій та їх етимологічних відповідників; елементів компонентного аналізу, суть якого полягає в розщепленні значення слова на окремі семи залежно від диференційних ознак.

Наукова новизна полягає в тому, що було вперше зафіксовано в польових умовах та здійснено системний аналіз побутової лексики говірки села Верхня Сироватка, який доповнює загальну характеристику українських новожитніх діалектів.

Теоретичне значення роботи полягає в поглибленні теорії діалектної лексикології, дослідженні українського діалектогенезу.

Практичне значення роботи полягає в тому, що її результати можуть бути використані вчителями-словесниками, студентами філологічного факультету під час вивчення курсів української діалектології, сучасної української мови.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури.

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, новизну, визначено мету і завдання дослідження, предмет і об’єкт, методи та прийоми, теоретичне і практичне значення, структуру роботи.

У першому розділі «Слобожанський діалектний континуум як новожитнє формування в системі української діалектної мови» викладено основи дослідження діалектних особливостей Слобожанщини, досліджено специфіку вияву лексико-семантичних та фонетико-морфологічних рис визначеного ареалу.

Другий розділ «Динаміка функціонування побутової лексики слобожанських говірок» присвячено комплексному аналізу структурно-семантичної організації тематичної групи назв меблів та речей хатнього вжитку в говірці с. Верхня Сироватка, досліджено склад лексико-семантичних груп, реалізацію лексем на позначення побутових реалій та основні принципи їх номінації.

У висновках узагальнено результати дослідження, здійснені у процесі аналізу структурно-семантичних особливостей тематичної групи назв меблів та предметів хатнього вжитку в говірці села Верхня Сироватка.

 

 

 

РОЗДІЛ 1

СЛОБОЖАНСЬКИЙ ДІАЛЕКТНИЙ КОНТИНУУМ ЯК НОВОЖИТНЄ ФОРМУВАННЯ В СИСТЕМІ УКРАЇНСЬКОЇ ДІАЛЕКТНОЇ МОВИ

1.1. З історії дослідження діалектних особливостей Слобожанщини 

Слобожанщина (Слобідщина) охоплює східну частину України – сучасні Харківську, південно-східну частину Сумської, північно-східні райони Дніпропетровської, східні Полтавської, північні Донецької, Луганської областей та суміжні західні райони Бєлгородської і Воронезької областей, які входять до складу Росії. Назва цього історико-етнографічного району походить з часів інтенсивного його заселення (XVII-XVIII ст.) вихідцями з Лівобережної, Правобережної України та з Росії, які, отримавши тут на певний час різні пільги («свободи»), засновували поселення – слободи.

З часів монголо-татарської навали ця територія була малолюдною, зазнавала постійних нападів кримських і ногайських татар. З другої половини XVI ст. край все більше заселявся козаками і селянами з інших регіонів України. Для традиційно-побутової культури цієї території характерні риси козацько-селянської степової України, однак процес заселення вніс у неї нові елементи. Оскільки основна хвиля міграції йшла з півночі, зокрема із суміжної Полтавщини та з середнього Подніпров’я, то особливо істотним стало запозичення багатьох культурно-побутових елементів саме з цих регіонів.

На традиційно-побутовій культурі позначився і вплив заселення Слобідської України частково російськими переселенцями, які перебували під владою царських воєвод, а згодом і російськими селянами. Приплив російського населення на Слобожанщину посилився після скасування в 1765 р. гетьманату та ліквідації в 1781 р. козацького устрою, поширення російського кріпосного права, централізаторської політики царизму, виникнення мануфактур, фабрик. До цього додалася цілеспрямована русифікаторська політика, заборона українських шкіл, друкованого українського слова тощо.

Уже в другій половині XIX ст. етнографи констатували значні зміни у традиційно-побутовій культурі населення Слобідської України, зокрема місцевостей, близьких до міст і промислових осередків. Порушувалися устої традиційної духовної культури – звичаї, обряди, і, безумовно, зазнавав змін місцевий говір.

Слобожанський діалект – один з новожитніх говорів південно-східного наріччя української мови, який значною мірою накладається на історичну територію Слобідської України; межує на сході з південноросійськими говірками, на півдні – зі степовим говором, на заході – з середньонаддніпрянським. Сформувався в основному в ХVI-XVII ст. внаслідок взаємодії і дальшого розвитку переселенських середньонадніпрянських, східнополіських, частково подільських та південноросійських говірок, структурний зв’язок з якими простежується досі [19, с. 631].

Діалектна лексика Слобожанщини якоюсь мірою відбиває ще й історію цього ареалу як терену із типово природженим характером, як території активної взаємодії, взаємопроникнення елементів двох діалектних систем – північної і південно-східної, як зони інтенсивного міжмовного контактування.

Ґрунтовне вивчення всіх структурних рівнів українських говорів у сучасній лінгвістиці дедалі виразніше висувається до ряду найбільш актуальних мовознавчих проблем як у плані фіксації та нагромадження конкретного мовного матеріалу, так і в розв’язанні комплексу теоретичних питань. В українській діалектології донедавна простежувалася тенденція ґрунтовного дослідження перш за все старожитніх ареалів, а новіші діалектні формування вивчалися спорадично, були позбавлені чітко визначеної системи обсервації. Тому одним з найактуальніших завдань сучасної лінгвістики є системне вивчення лексико-семантичної структури і новожитніх народних говорів, без якого неможливо з’ясувати ряд питань історичного розвитку, становлення та нормалізації сучасної української літературної мови, міжмовної та міждіалектної інтерференції, класифікації говорів тощо. Поруч із значною кількістю здійснених на сьогодні системних лексико-семантичних досліджень північних, південно-західних та окремих південно-східних говорів українські слобожанські говірки розглянуто у працях небагатьох мовознавців, які аналізували переважно лексику східнослобожанських говірок [71, с. 281].

Праця Б. Шарпила «Порівняльно-історична характеристика українських говорів Східної Слобожанщини» містить чимало цінних свідчень та наукових узагальнень про говірки неоднорідного походження.  Учений описав східнослобожанські говірки Старобільщини,  тобто північних районів Луганщини, що входили раніше до Старобільського повіту, їх фонетичні й морфологічні особливості  [10, с. 16].

Послідовники вченого здійснили опис східнослобожанських говірок за різними структурними рівнями: Т. Терновська досліджувала ковальську лексику українських говорів [68], К. Глуховцева – особливості лексики народного побуту [13], В. Лєснова займалася структурно-семантичним вивченням лексики на позначення людини та її рис [33], І. Магрицька  аналізувала обрядову лексику [35], І. Ніколаєнко охарактеризувала діалектні явища традиційного ткацтва [51], Т. Сердюкова досліджувала синтаксичні особливості українських східнослобожанських говірок  [59],  А. Скорофатова – ономасіологію та лінгвогеографію фітономенів в українських східнослобожанських говірках [54],  Г. Барилова – кореляцію вербальних і невербальних складників у традиційних народних іграх [1], О. Верховод  досліджувала генезу українських східнослобожанських говірок на лексичному рівні [7].  У працях цих науковців репрезентовано значний за обсягом говірковий матеріал, закладено основи історико-діалектологічного аналізу обстежуваних говірок, установлено низку закономірностей їх формування й поширення.

К. Глуховцева визначила основні напрямки діахронічних досліджень лексики новостворених говірок. Дослідниця акцентує увагу на тому, що, не відмовляючись від аналізу лексичних реліктів говірок, необхідно зосереджувати увагу діалектологів на відмінностях у темпі вирівнювання лексичної, граматичної та фонетичної систем,  розглядаючи особливості лексичної системи говірок у їх зв’язку з фонетичними, морфологічними та словотворчими. Недостатньо обмежуватися, на думку дослідниці, ізольованим аналізом процесів міжмовної взаємодії в межах східнослобожанських говірок: необхідно розглядати їх на загальному тлі південно-східної діалектної системи (зокрема й середньонаддніпрянських говірок) [13].

У працях К. Глуховцевої реалізовано вивчення лексики народного побуту на двох хронологічних зрізах (кінець ХІХ ст. і кінець ХХ ст.), що дало змогу простежити зміни лексики в часі, установити закономірності структурно-семантичної організації назв житлових і господарських приміщень, їх частин,  меблів, предметів побуту в східнослобожанських говірках, що збігаються з виявленими загальними закономірностями організації цих тематичних груп лексики у говірках поліського та південно-західного наріч, в українській літературній мові. Дослідницею укладено «Лінгвістичний атлас лексики побуту українських східнослобожанських говірок», у якому репрезентовано просторову варіативність лексики українських східнослобожанських говірок (атлас містить 131 карту) [17].

Крім того, у наукових працях, присвячених розгляду діалектних особливостей південно-східної Слобожанщини,  К. Глуховцева порушує питання про варіантність мовних явищ різних структурних рівнів у новостворених східнослобожанських говірках неоднорідного походження та про багатозначність найменувань окремих обрядів, зумовлену схожістю родинних обрядів, що створює синкретизм окремих мовних елементів [18]. Діалектолог здійснює ґрунтовний аналіз особових форм дієслів теперішнього й майбутнього часу та наказового способу, уживаних в українських східнослобожанських говірках, звертає увагу на особливості вираження особового значення у формах минулого часу та умовного способу, з’ясовує їх значення [11]. Окремим напрямком досліджень ученої є спостереження дієслів, які стають основою семантичної експресії діалектного тексту. К. Глуховцева репрезентує природу переносних значень тих із них, що називають дії, приписувані птахам, тваринам, позначають етапи розвитку рослин [14], а такоє системно розглядає мовні рефлексиви, зафіксовані в українських східнослобожанських говірках як вияви метамовної свідомості, з’ясовує причини їх виникнення [16].

К. Глуховцева досліджувала також особливості функціонування варіантів фразеологічних одиниць в українських східнослобожанських говірках, описала вплив компонентного складу фраземи на частоту її вживання [13].

Об’єктом системних діалектологічних спостережень стали східнослобожанські говірки у працях В. Лєснової. Такі напрацювання дозволили дослідниці зробити висновки про те, що лексика на позначення людини та її рис є складною системою найменувань,  на формування якої,  крім власне лінгвальних, впливають численні позамовні чинники: соціально-економічні та суспільно-політичні умови життя, психологічні настанови,  традиційна культура, морально-етичні обмеження. Репертуар назв на позначення негативної оцінки розгалуженіший порівняно з лексикою для передачі позитивної оцінки. Дослідниця вважає, що найважливіша причина цього – дія морально-етичних норм, моделей психологічної поведінки діалектоносіїв [33]. В. Лєснова уклала регіональний тематичний словник недиференційного типу «Матеріали до словника говірок Східної Слобожанщини: людина та її риси»,  до реєстру якого включено 1500 слів, пов’язаних з номінацією людини та її рис [32].

У своїх працях В. Лєснова аналізує особливості прізвиськ мешканців південно-східної Слобожанщини, в основі творення яких лежать оцінні назви зовнішності людини та рис її характеру; простежує роль різних груп апелятивної лексики у формуванні прізвищ; з’ясовує специфіку вираження позитивних та негативних оцінок у лексемах-антропоосновах [31].

Діалектна лексика весільного обряду, яка побутує в українських східнослобожанських говірках досліджувалася І. Магрицькою. Лексичний матеріал, записаний від людей похилого віку як представників доби, що відходить у минуле, є надзвичайно цінним у лінгвокраїнознавчому аспекті, а його фіксація й аналіз є актуальним завданням мовознавчих досліджень [35].

Дослідниця зосереджує увагу на лексемах на позначення обрядових дій весільних персонажів, передвесільних дійств, які разом з обрядами шлюбного дня складають власне весільний етап ритуалу одруження [37].

На матеріалі українських східнослобожанських говірок І. Магрицька здійснила комплексний аналіз найменувань весільного деревця в українських  східнослобожанських говірках, сформулювала принципи й моделі культурної мотивації, закладеної в основу номінації ритуально важливого атрибута [36].

І. Ніколаєнко здійснила опис складу, семантичної структури та просторової поведінки лексики традиційного ткацтва в українських східнослобожанських говірках на тлі інших говорів. Незважаючи на архаїзацію, промисел відносно добре зберігся на рівні мовної свідомості й засвідчує зв’язок з екстралінгвістичними реаліями двох планів: матеріальним виробництвом та міфологічними уявленнями, які визначають способи й засоби номінації реалій та їх частин. Аналіз східнослобожанських вербальних засобів ткацтва в загальнослов’янському контексті уможливив виділення низки паралелей і міждіалектних зв’язків [51].

Дослідниця вивчила систему найменувань волокон залежно від характеру, якості, призначення та особливостей їх частин, з’ясувала, що лексико-семантична група назв волокон об’єднує загальнопоширені та спеціальні найменування, а однослівні номени часто мають двослівні відповідники [50].

Т. Сердюковою відтворено й вивчено локативні та темпоральні синтаксеми східнослобожанських говірок. Дослідниця проаналізувала  різноманітні синонімічні засоби,  які служать для вираження того самого чи близького значення, створюють синонімічність синтаксису. Кожна з моделей має специфічні ознаки за характером головних компонентів та їх поширювачів, позначає однорідні чи неоднорідні відношення,  розрізняючись засобами та показниками граматичного зв’язку між словами.  Т. Сердюкова відзначає, що більшість міжговіркових відмінностей пов’язана з неоднаковим репертуаром лексем розглянутих синтаксем, які служать засобом вираження різних семантичних відтінків.  На підставі зіставлення локативних і темпоральних синтаксем східнослобожанських говірок із синтаксемами історичних пам’яток дослідниця простежує динаміку їх розвитку,  особливості функціонування дублетних утворень [59].

Об’єктом досліджень А. Скорофатової стали назви корисних рослин у східнослобожанських говірках української мови. Діалектолог визначає основні принципи та способи номінації корисних рослин у східнослобожанських говірках, з’ясовує основні типи просторової поведінки фітономенів і лексичні паралелі східнослобожанських фітономенів в інших говірках української мови, фіксує та описує східнослобожанські вузьколокальні флороізоглоси [64].

Авторка репрезентує каталогізацію способів номінації корисних рослин, детально розглядаючи семантичну трансформацію як спосіб номінації флорооб’єктів шляхом встановлення основних моделей утворення нових флорономенів на матеріалі українських східнослобожанських говірок [65]. Дослідниця також проаналізувала стан реґіонального лінгвогеографічного вивчення фітономенів в українському мовознавстві, окреслила його подальші перспективи [66].

А. Скорофатова побудувала наукову класифікацію східнослобожанських флороізоглос, що мають своє продовження в інших говірках української мови [63].

Фіксацію номінативних одиниць тематичної групи лексики ігор у східнослобожанських говірках здійснила Г. Барилова. У працях дослідниці описано способи номінації назв ігор у цих говірках у контексті, що передбачає розгляд предметно-дійового складу ігор як невербальної частини тексту, визначено відношення семантики та символіки, а також предметно-дійового складу ігор до типових слов’янських мовних семіотичних систем. Комплексний опис цієї тематичної групи діалектної лексики передбачає також вивчення ареалогії ігрової термінології та одиниць вербального компонента ігор, з’ясування багатогранності феномену гри, її давніх витоків. Дослідниця ґрунтовно аналізує зв’язок традиційних народних ігор з певними духовними явищами, народними звичаями,  обрядами, що має прояв у спільності символіки предметів, явищ, найменувань [1]. Г. Барилова докладно вивчає окремі лексико-семантичні підгрупи назв ігор, при проведенні яких використовуються конкретні предмети, і робить узагальнення, що найчастіше номінація таких ігор відбувається за найменуванням денотата, який використовується в грі, тобто є її атрибутом [2].

О. Верховод дослідила ґенезу східнослобожанських українських говірок у лексичній системі на матеріалі тематичної групи лексики «жива природа», змоделювала структурну організацію лексики живої природи, визначила склад та семантичну структуру лексико-семантичних груп і простежила способи формування складу та семантики лексики живої природи [7].

Предметом наукових пошуків дослідниці стали також особливості реалізації опозиції різних сем, географія лексики живої природи, ареальний характер лексичної реалізації опозиції сем ‘самець’ : ‘самиця’ : ‘маля тварини’ в українських східнослобожанських говірках, типи їхньої просторової поведінки [8].

Однією з актуальних проблем української діалектології залишається дослідження фразеологічної системи говірок. Діалектна фразеологія виділилася в українському мовознавстві порівняно недавно. Відомим дослідником східноукраїнської фразеології В. Ужченком було опубліковано монографію «Східноукраїнська фразеологія» [74], а також у співавторстві з Д. Ужченком було видано «Фразеологічний словник східнослобожанських і степових говірок Донбасу», який став справжньою енциклопедією фразеології Слобожанщини [75].

Д. Ужченком досліджено семантику українських зоофразеологізмів в етнокультурному висвітленні, характер віддзеркалення українськими зоофразеологізмами позамовної дійсності у зв’язку з їх формуванням,  еволюцією та здатністю до культурної референції [73].

Уперше в україністиці дослідницею І. Мілєвою на матеріалі діалектної фразеології було комплексно розглянуто питання евфемізації й дисфемізації як фразеотворчих чинників,  розкрито зв’язок виразів з етнокультурою, окреслено особливості евфемістичних і дисфемістичних висловів на відміну від лексичних евфемізмів/дисфемізмів, описано методику виявлення евфемістичного й дисфемістичного компонентів значення за допомогою асоціативного психолінгвістичного експерименту [46].

У працях Р. Міняйла описано активні процеси в ареальній фразеології сходу України, установлено дериваційну базу, способи та чинники формування ареальних фразеологічних одиниць,  розкрито їх лінгвальний механізм, «наступ»  субстандарту на ареальні фразеологічні одиниці [47].

Н. Скоробагатько не тільки досліджує концептуалізацію фразеологічного соматичного коду в східнослобожанських і східностепових говірках, але й детально аналізує вплив символьного характеру соматизмів на значення й конотацію фразеологічних одиниць [62].

Членами кафедри української мови й української філології та загального мовознавства Луганського національного університету імені Тараса Шевченка було впорядковано «Словник українських східнослобожанських говірок» з реєстром 3500 слів диференційного типу,  що містить лише традиційну діалектну лексику, зафіксовану в різних населених пунктах Слобожанщини та в перехідних говірках від східнослобожанських до східностепових, яка не ввійшла до основного словникового складу сучасної української літературної мови [10, с. 21].

Південнослобожанську лексику досліджує Л. Тищенко. У своїх працях діалектолог приділяє значну увагу розкриттю складу, структурної організації, семантики й просторової варіативності та змінності в часі побутової лексики південнослобожанських говірок. На підставі аналізу назв житлових, господарських приміщень, меблів та предметів хатнього вжитку, Л. Тищенко дослідила просторове розміщення, формальну й семантичну варіативність аналізованої лексики, простежила відношення цієї тематичної групи південнослобожанських говірок до інших суміжних та просторово віддалених діалектів. Завдяки напрацюванню дослідниці було створено «Словник побутової лексики південнослобожанських говірок», що нараховує 1065 лексем та їх фонетичних і словотвірних варіантів, та «Атлас побутової лексики південнослобожанських говірок», що містить 112 номінативних карт [72].

У дослідженнях Л. Тищенко домінує комплексний аналіз зафіксованої в обстежуваному ареалі лексики в синхронному та діахронному аспектах, вивчаються паралелі зазначених південнослобожанських назв з відповідниками в сусідніх говорах та мовах, простежено динаміку цієї групи лексики впродовж останнього століття [70].

Науковець доводить, що навіть окремий розглянутий сегмент свідчить про складну структурну організацію цієї тематичної групи, про складні семантичні  й словотвірні зв’язки окремих мікрогруп у складі аналізованих лексико-семантичних груп [71].

Р. Сердега досліджував лексику традиційного господарювання у центральнослобожанських говорах. Ученим виконано скрупульозний лексикологічний опис особливостей складу лексики традиційного господарювання в центральнослобожанських говорах, скартографовано кілька елементів системи лексики традиційного господарювання, схарактеризовано їх просторову поведінку, розглянуто суфіксальне словотворення сільськогосподарських назв (збірних найменувань на позначення листя і стебел сільськогосподарських культур, сингулятивних назв, найменувань поля і соломи, агентивних номенів [55]).

На матеріалі центральнослобожанських говірок діалектолог також дослідив назви сільськогосподарських знарядь праці. За спостереженнями Р. Сердеги, на позначення основного набору сільськогосподарського реманенту в досліджуваних говірках використовують переважно загальновживані найменування спільнослов’янського походження, які вживаються в мовленні людей усіх поколінь і професій. Дослідник відзначає, що кількість найменувань знарядь праці в центральнослобожанських говірках більша від кількості самих реалій. Це пов’язано з тим, що до опозиції лексем на позначення синхронно співвідносних реалій додається опозиція часово маркованих елементів [56].

Р. Сердега вперше на основі значного фактажу здійснив опис тематично окресленої групи лексики центральнослослобожанських говорів. Завдяки цьому ми маємо цілісні уявлення про лексико-семантичну систему діалектів української мови, зокрема про лексико-семантичні особливості південно-східного наріччя.

Таким чином, діалектні особливості Слобожанщини найактивніше досліджувалися на території південно-східної її частини. Зокрема, К. Глуховцева, Т. Терновська, В. Лєснова, І. Магрицька, І. Ніколаєнко, Т. Сердюкова, А. Скорофатова, Г. Барилова, О. Верховод зробили значний внесок у вивчення лексико-семантичної структури східнослобожанських говорів, проте північно-, південно- та центральнослобожанські говори вивчалися спорадично: Л. Тищенко досліджувала побутову лексику в південнослобожанських говірках та Р. Сердега здійснив аналіз лексики традиційного господарювання в центральнослобожанських говорах.

 

 

1.2. Специфіка вияву лексико-семантичних та фонетико-морфологічних рис визначеного ареалу

Слобожанські говори значною мірою споріднені з лівобережними середньонаддніпрянськими (полтавськими), отже, часто, особливо на південному заході, мають основу останніх. Разом з цим слобожанські говори споріднені із степовими. Вони характеризуються численними паралелями на рівні різних рис.

Місцевих відмінностей у граматичній будові, основному словниковому складі й фонетичній системі слобожанських говорів порівняно з середньонаддніпрянськими зустрічається небагато.

В енциклопедії «Українська мова» подаються такі основні риси, характерні для фонетичної системи слобожанського говору:

  1. наголошений вокалізм шестифонемний, варіативний;

типовий вияв – і           у;        зрідка – і ы у; 

и      о                           е       о

е                                   а

а

другий тип поширений у зоні безпосереднього контакту з південноросійськими говірками;

  1. ненаголошений вокалізм варіюється залежно від ступеня збереження основних виявів фонем і може мати такі типові структури:
    1. і          у; 2. і             у. 

и/е                           и      о

а                               а

Зрідка у північних говірках слобожанського діалекту визначається нейтралізація [а] : [о] – акання (малак'о);

  1. зміна [о] на у], [у] – укання помірне – переважно перед складом з наголошеним [і], [и], [у], зрідка – перед складом [о], [а] (суоб’і, боулит´, пужар, хоумут); як протилежне до укання виникло вторинне окання – зміна [у] > у], [о] (одова, кор´ін´ «курінь»);
  2. непослідовні зміни давніх фонем: [ĕ] > [і], [и], [е], [о] (хр´ін і хрон, хр´ен; ц´ілувати і цилувати, целувати); [ę] > [а], [і] (колод´аз´ і колод´із´);
  3. нерегулярний розвиток окремих сполук, зокрема губний приголосний + ј:

а) збереження сполуки (вим);

б) втрата ј з наступним пом’якшенням губного приголосного (вим´а);

в) поява на місці ј епентетичного [н´] (вимн´а);

г) при дієвідмінюванні епентетичний [л´] регулярний (л´убл´у, лоўл´у);

д) нерегулярні зміни звукосполук в окремих словоформах (ч´етир´і, чотир´і, ч´тир´і; тоб´і, тиб´і, теб´і, т´іб´і);

  1. переважно знівельована вимова пом’якшених  приголосних перед [і], що походить з  [ĕ], [е], [о] (ст´іл, д´ід), у північних говірках зберігається протиставлення пом’якшеної вимови перед [і], що походить з [ĕ], і непом’якшеної – перед [і] з [о] (тік, ліĭ і д´ід, с´іно);
  2. паралельний вияв [л´] і [л] (л´ожка, мал´ен´ка і ложка);
  3. посилення функції навантаження |р´| (р´ама, комор´а);
  4. пом’якшена вимова окремих шиплячих: [ч˙] у позиції перед наголошеним голосним (ч˙удо, ч˙истиĭ), у північних говірках [ш˙] (лош˙а);
  5. спорадична відсутність протетичного приголосного [в] (уж, ухо,   од:ати) при широкій наявності протез;
  6. поширення на місці давньої фонеми [м´] сполуки [мн´] перед [а´] з [ę] (полумн´а, сімн´а);
  7. в окремих словах поширена заміна [т´] на [к´] (к´істо, к´існиĭ), [д´] на [й] (jатеил, сваĭба) і [й] на [д´] (с´ід´ба < с΄іĭба); [л´] на [н] (манен´киĭ);
  8. дзвінкі й глухі приголосні здебільшого протиставляються, зрідка відзначено оглушення дзвінких перед глухими і в кінці слова [19, с. 631].

Ф. Т. Жилко зазначає, що перехід звукового ряду [о] до фонеми [а] (акання) поширений у слобожанських говірках острівцями. Це явище виникло внаслідок довготривалих контактів місцевого українського населення з переселенськими російськими говірками, впливи яких у змішаних населених пунктах найбільше позначилися на українських говірках.

Звук [о] в ненаголошеній позиції по багатьох говірках має тенденцію наближатися до [у], особливо після губних приголосних перед складами з [у], [о], [и]. Наприклад: пуолуниц׳а, муогилниǐ, пуожар тощо. Так само після задньоязикових, а іноді й після інших приголосних [о] перед складами з [о], [у] набуває закритої вимови, стаючи середнім звуком між [о] та [у]. Наприклад: у коужусі, у хоумут´і, гоулубенко (від г'олуб); поу р´ідноуму, поу чистоуму пол´у тощо [49, 256-260].

Південним говірками найбільш притаманне звуження [о] при вимові й перехід його в [у] (пуолин, суоб´і, туоб´і), тоді як у східнослобожанських говірках укання виражене досить помірно: ненаголошений [о] рідко переходить в [у] навіть перед складами з [і], [у] (хоуд´ім, тоуб´і, боулит´).

Отже, у багатьох слобожанських говірках зникає фонемне розрізнення в ненаголошених складах. Цією особливістю вони споріднені з південно-західними (поліськими) говорами.

Внаслідок міждіалектних зв’язків у минулому – контактів говірок з уканням і тих, де є розрізнення [о] : [у] в ненаголошених складах, виникло гіперичне явище заміни [у] на [о]. Ця особливість є в говірках, що підпали міждіалектним контактам на межі південно-західних і південно-східних говорів. Вона виявляється в окремих словах (як лексикалізована) слобожанських говірок. Наприклад, у східнослобожанських говірках: одова, от´уг, опир, огол´ниǐ, коурін´, коурд´ук та інші [49, с. 260].

Також у частині слобожанських говірок внаслідок міждіалектних контактів північних говіркових елементів звуковий ряд [е] в ненаголошених складах має складники порівняно вищі, ніж у південно-східних говорах. Саме тому ненаголошений [и] зберігається, тоді як [е] майже послідовно у цих позиціях звужується, отже, наближається до [и] (виешневиǐ, жиеве (жеиве), налиеваjе, диевис´а, бачиеш тощо).

У деяких слобожанських говірках [и] має такий же звуковий ряд, як і в російській мові [ы], тобто звук середнього ряду, високого піднесення. Наприклад: ты, тыхо, дывыц´а, колы та інші.

У слобожанських говірках, як і в полтавських, поширене паралельне вживання фонем [л] і [л˙]. Наприклад: ложкал˙ожка, лишиечкол˙ишиечко, мален´камал˙ен´ка, ст´іл˙кист´ілки.

Ще однією характерною особливістю слобожанського говору є пом’якшення приголосних [д], [т], [з], [с], [л], [н] перед [і] незалежно від його походження. Наприклад: ст´іл, под´іл, н´іс, л´із, с´іл´, з´ір.

Звук [ч] у частині слобожанських говірок напівм’який, особливо в наголошених складах (ч˙адно, ч˙асто, св´іч˙ка, ч˙удно, ч˙истиǐ, вороч˙ат´, ч˙орт, ч˙ериево).

Хоча в деяких говірках, особливо південнослобожанських, помітне поширення протетичного в (вуж, вулик, вуси), у прийменниках і префіксах більшості слобожанських говірок він відстутній. Наприклад: од мене, од хати, одчиени тощо.

Визначення морфологічних відмінностей слобожанських говірок залежало від діяння міждіалектних контактів: елементи південно-західної і північної діалектних підоснов з південно-східними (в основі середньонаддніпрянськими); певне значення мали впливи російської мови [49, с. 261].

Словозміні слобожанського говору притаманні:

  1. протиставлення твердого і м’якого різновидів відмінювання іменників, проте спостерігається уніфікація за твердим різновидом (кон’ом, долон’оjу);
    1. наявність паралельних закінчень у родовому відмінку однини іменників середнього роду колишніх n- і t-основ (вим і вимеин’і, вимеини, теил’а і теил’ати, теил’ат’і);
    2. паралельні закінчення у:

–        родовому відмінку множинних іменників (грошеĭ і грош’іĭ);

–         давальному відмінку множини (кон’ам і кон’ім);

–        орудному відмінку однини іменників середнього роду колишніх t-основ (тел’ам, тел’ом, тел’атом), жіночого роду (рукоjу і рукоĭ);

–        орудному відмінку множини іменників чоловічого роду (дубами і дубам);

–        місцевому відмінку множини (на кон’ах і на кон’іх);

  1. у північних говірках називному відмінку множини прикметників властива стягнена форма (чужи, добри);
  2. у цих же говірках у непрямих відмінках займенників – форми без приставного [н] (за jого, jеjу);
  3. 6) паралельні форми родового відмінка займенника та (т’іjеjі і тиjеjі, т’іjі, тоjі, тоĭ, теĭ);
  4. форма інфінітива на -ти-т’, зрідка –  (ходити, ходит’, ходит);
  5. поширення форми І-ї особи однини дієслів теперішнього часу без чергування кінцевого приголосного основи (воз’у, нос’у, ход’у); кінцевий приголосний [д] може зберігатися або ж змінюватися на [дж][ж] (вод’у, воджу, вожу);
  6. результати взаємодії І-ї і II-ї дієвідмін (ІІІ-ї особи однини ходит’ і ходе; ІІІ-ї особи множини нос’ат’ і нос’ут’) [19, с. 631].

В орудному відмінку однини іменники чоловічого роду м’якої та мішаної групи нерідко приймають закінчення -ом замість -ем. Це відбувається внаслідок аналогії колишньої -јǒ-основи, найчастіше після ж, ш, рідше – після ч, ј, а ще рідше – після м’яких приголосних. Наприклад: учитеил´ом, кон´ом, дошч˙ом, ножом тощо.

У родовому, давальному і місцевому відмінках однини іменники колишньої -ǐ-основи мають паралельні форми з закінченнями , . Наприклад: милост´імилости, шерст´ішерсти, пакост´іпакости, кост´і кости, соли, в´істи тощо. Ф. Т. Жилко дає цьому таке пояснення: вони виникли шляхом проникнення елементів південно-західного походження (або з південно-східної Полтавщини) або внаслідок дозаселення цієї території. Ці закінчення в одних говірках паралельні, а в інших закінчення здебільшого лексикалізоване [27, с. 262].

У східних і північних слобожанських говірках під впливом російської мови виникла нерівно виявлена тенденція заміни з, ц, с на г, к, х у давальному і місцевому відмінках однини іменників колишньої -основи, а також у місцевому відмінку іменників чоловічого і середнього роду. Ця заміна має характер вирівнювання консонантизму основ за всіма іншими відмінками парадигми. Для такого вирівнювання в сучасній українській мові є також фонетична умова – палаталізація [г], [к], [х] перед [і] (незалежно від походження). Наприклад: у лаўки, на стажерк´і, у шапки, оддаў мачухи, у книжки.

У давальному і місцевому відмінках множини іменників чоловічого роду в південних слобожанських говірках, як і в східнополтавських, поширені паралельні форми  на -ам, -ах і на -ім, -іх (після м’яких приголосних основи). Наприклад: кон´амкон´ім, л´уд´амл´уд´ім, на кон´ахна кон´іх, на л´уд´ахна л´уд´іх, у груд´аху груд´іх та інші.

В іменниках типу люди, гості поширені паралельні форми орудного відмінка множини на -ами, -ми (л´уд´амил´уд´ми, гост´ами гіст´ми, грошамигрішми) [4, с. 238].

Іменники з суфіксами -ат-, -ен- (IV відміни) часто втрачають їх і уніфікуються при відмінюванні з формами іменників середнього роду. Наприклад: неима імја, племја, тому імју, племју; теилов˙і, теилом та інші.

Називний відмінок однини прикметників з ненаголошеним закінченням чоловічого роду в багатьох слобожанських говірках уніфікувався за типом основ на м’який приголосний. У противагу до нерозрізнення м’яких і твердих основ прикметників шляхом поширення тільки твердих основ у цих говірках відбулася протилежна тенденція нерозрізнення м’яких і твердих основ прикметників шляхом поширення м’яких основ. Це явище, гіперичне в своїй основі, виникло внаслідок контактів міждіалектних елементів. Наприклад: б´іл´іǐ сн´іг, житн´іǐ хл´іб, мишач´іǐ хв˙іст, с´ір΄іǐ воўк та інші [4, с. 239].

У давальному й місцевому відмінках однини в багатьох слобожанських говірках прикметники і займенники жіночого роду мають закінчення з утраченим кінцевим (слаўн´і д´іўчин´і, на зеилен´і трав˙і, на т´і ж´ін´ц´і, у веисел´і компан´іǐі, чуж´і л´удин´і та інші).

Називний відмінок множини присвійних прикметників залежно від північної діалектної підоснови часто має закінчення . Наприклад: бат´кови чоботи, сеистрини хустки, материни д´іти та інші.

Інфінітив має паралельні форми на -т´ і -ти, а в говірках, суміжних з поліськими, також на (ходит´ – ходити – ходит, робит´ – робити – робит) [4, с. 238].

Як і в більшості південно-східних діалектів, у слобожанських говірках наявні форми 1-ої особи однини теперішнього часу від дієслів ІІ дієвідміни звичайно без чергування [д], [т], [з], [с] з відповідними шиплячими (ход´у, крут´у тощо), хоч зрідка в окремих говірках можливі паралельні форми типу хожу, кручу та інші.

Ненаголошене закінчення 3-ої особи однини теперішнього часу дієслів ІІ дієвідміни втрачає  кінцевий [т], а самі форми, як і в більшості південно-східних говорів, підрівнюються під І дієвідміну. Наприклад: ходе, носе, просе тощо [4, с. 238]. У частині говірок у закінченні 3-ї особи однини теперішнього часу зникає [ј] ([ǐ]), тобто відбувається стягнення. Наприклад: в˙ін зна, дума, ма, гра, с´іда та інші [27, с. 263].

На сході слобожанські говірки в 3-ій особі однини теперішнього часу І дієвідміни зрідка мають у закінченні [т´] (в˙ін будет´, неисет´, спасет´, пасет´, теичет´, можиет´).

Паралельні закінчення -ат´, -ат у 3-ій особі множини теперішнього часу і -іт´, -іт у 2-ій особі множини наказового способу зустрічаються в східній частині слобожанських говірок. Наприклад: вони ход´ат´ ход´ат, нос´ат´ – нос´ат, ход´іт´ – ход´іт, биер´іт´ – биер´іт, ід´іт´ – ід´іт, ниес´іт´ – ниес´іт тощо [27, с. 263].

Досить помітне переймання закінчень 3-ї особи множини ІІ дієвідміни від І дієвідміни (вони нос´ут´ – нос´ут, ход´ут´ – ход´ут).

Спостерігається також спорадичне вживання дієприслівників на (ход´а, стоја, сид´а).

Лексичні особливості слобожанського говору представлені локальними словами, наприклад: ламанка «бительня»; кобушка «глечик»; рига «клуня»; хобоття «відходи після молотьби колосків»; степ, неудобиця «цілина»; кобець, рябець «яструб», відволож «відлига», сіверко «холодно», половіддя «повінь», накидка, настільник «скатерка», звід «криничний журавель», халаш «будівля для реманенту» та інші [19, с. 632].

Слобожанські говірки в лексичному складі мають спільні риси з говорами середньої Наддніпрянщини (особливо полтавськими), а також із східнополіськими; є спільні риси з говорами російської мови (південноросійськими).

Деякі слобожанські вияви поширені й по інших південно-східних говорах української мови: благий «хворий»; у середньонаддніпрянських говірках це слово означає «кволий», «поганий»; бурта – «купа», наприклад, картоплі (як у східнополіських говорах, де є похідне буртувать – насипати купою картоплю, буряки); у полтавських говірках «шпиль», «горб», «насип»; збір – молочні продукти, одержані з молока; катрага (катражка) – «курінь або хижа для бджіл; накриття над льохом, крокви для куреня»; козубка – «лубкова корзинка»; лаганок – «бочечка із видовбаного дерева»; метло – «зручне місце для полювання»; образ «обличчя»; побатувати – «порізати великими шматками, кусками, скибками хліб, м’ясо» (поширене в середньонаддніпрянських говорах); пособа «допомога»; реля «гойдалка», поширене в північних говорах; робло «виріб»; рубай «дроворуб»; товаришник – «двір для худоби»; трапок «слід», «стежка», «доріжка»; яндола (яндила) «велика миска з двома вушками по краях; загиб на вершині гори» [27, с. 175].

Таким чином, слобожанський говір має ряд спільних рис з іншими, особливо із суміжними, говорами української мови. Проте в говірках Слобожанщини фіксуються також специфічні лексико-семантичні та фонетико-морфологічні особливості, відмінні від інших діалектних континуумів. Проте необхідно підкреслити, що місцевих відмінностей у граматичній будові, основному словниковому фонді й фонетичній системі слобожанських говірок порівняно небагато.      

 

РОЗДІЛ 2

ДИНАМІКА ФУНКЦІОНУВАННЯ ПОБУТОВОЇ ЛЕКСИКИ СЛОБОЖАНСЬКИХ ГОВІРОК

2.1. Системний характер лексичних мікропарадигм побутових          найменувань

Структурний принцип аналізу побутової лексики дозволяє встановити специфіку відношень між елементами системи, об’єктивно визначити лексико-семантичні групи у складі цієї тематичної групи лексики. Виділення таких лексико-семантичних об’єднань базується на врахуванні внутрішніх зв’язків компонентів, структурних типів лексики і типів позначених ними предметів та явищ навколишньої дійсності.

Тематична група назв меблів та предметів хатнього вжитку є розгалуженою мікросистемою найменувань. Це зумовлено тривалістю її формування: назви цієї тематичної групи упродовж століть зазнавали змін у лексичному складі та семантичній структурі. Разом з тим тематична група назв меблів та предметів хатнього вжитку характеризується збереженням традиційних назв, що позначають реалії, які є невід’ємною складовою побуту жителів Слобожанщини.

Назви меблів і предметів хатнього вжитку утворюють складну лексико-семантичну парадигму, що обіймає ряд мікропарадигм, вичленованих на підставі реалізації окремих диференційних ознак. Однією з провідних є функціональна ознака, на підставі якої виділяємо такі лексико-семантичні групи:

  1. назв меблів для сидіння та їх елементів;
  2. назв стола та його частин;
  3. назв меблів для спання та їх окремих сегментів;
  4. назв речей для спання;
  5. назв меблів для одягу;
  6. назв меблів для посуду та продуктів;
  7. назв посуду;
  8. назв робочого інвентарю.

Окрему лексико-семантичну групу становлять номени різного функціонального призначення, виокремлені на підставі матеріалу, з якого вони виготовлені, тобто вироби з тканини та мотузки.

Лексико-семантична група назв меблів для сидіння об’єднує ряд сем, при виділенні яких ми враховували спосіб та місце виготовлення (зроблена дома чи фабрична), форму, характерні особливості та розміри. Ця група репрезентована 8 семами: 1) «стілець у вигляді міцної дошки з чотирма ніжками (переважно домашнього виготовлення)»; 2) «стілець фабричного виготовлення зі спинкою»; 3) «стілець без спинки з квадратним сидінням»; 4) «лава у вигляді довгої дошки на чотирьох ніжках без спинки та бокових билець»; 5) «довга широка дошка на стояках із спинкою та поручнями»; 6) «широкий м’який стілець з бильцями та зручною спинкою»; 7) «верхня частина стільця, призначена для сидіння»; 8) «ніжки стільця».

До складу лексико-семантичної групи назв стола та його частин входять такі семи: 1) «стіл – рід меблів у вигляді широкої горизонтальної дошки на кількох ніжках»; 2) «різновиди столів за їхнім функціональним призначенням»; 3) «верхня кришка стола»; 4) «каркас стола, його ніжки».

Меблі для спання диференціюються відповідно до призначення їх для дорослих чи дітей:: 1) «ліжко»; 2) «верхня поперечна частина ліжка»; 3) «колиска, підвішена на чотирьох мотузочках до стелі»; 4) «дерев’яне ліжечко, ніжки якого попарно сполучені закругленими планками, завдяки чому воно може погойдуватися».

Лексико-семантична група назв речей для спання представлена такими семами: 1) «подушка для спання»; 2) «чохол з тканини на подушку»; 3) «мішок, у який насипають пір’я на подушку»; 4) «матрац, набитий соломою»; 5) «ковдра»; 6) «велика наволока на ковдру»; 7) «простирадло».

У структурі лексико-семантичної групи назв меблів для одягу виокремлюються 6 сем: 1) «велика дерев’яна шафа, що має форму високого ящика з дверцятами і служить для зберігання одягу»; 2) «невелика шафа з кількома висувними шухлядами, яка призначена для зберігання одягу»; 3) «набір шаф, як правило, на всю довжину стіни»; 4) «пристосування для вішання одягу»;  5) «великий ящик з кришкою та замком для зберігання одягу»; 6) «горизонтально укріплена перекладина під стелею, на яку вішають одяг».

Однією з найнеобхідніших груп хатніх меблів завжди були меблі для посуду та продуктів. Лексико-семантична група назв меблів для посуду та продуктів представлена такими семами: 1) «шафа з полицями для посуду і продуктів»; 2) «невеличка шафка, зазвичай із кількома шухлядами»; 3) «шухляда»; 4) «дерев’яна полиця для зберігання різноманітних господарських речей».

Лексико-семантична група назв робочого інвентарю охоплює широке коло предметів, при виділенні яких ми враховували такі диференційні ознаки:

  1. спосіб виготовлення;
  2. місце виготовлення (зроблена дома чи фабрична);
  3. особливості форми;
  4. основні ознаки та розміри;
  5. функціональне призначення.

Цю лексико-семантичну групу репрезентують такі семи: 1) «віник»; 2) «старий стертий віник»; 3) «віник з гілочок»; 4) «сапа, знаряддя для підпушування ґрунту й знищення бур’яну»; 5) «лопата, знаряддя з довгим держаком і широким плоским дінцем, яке застосовують для згрібання, перекидання і насипання чого-небудь»; 6) «лопатка із загнутими догори бічними краями і короткою ручкою»; 7) «дерев’яне знаряддя для саджання хліба в піч і виймання його з печі»; 8) «праник, дерев’яний валок для вибивання білизни під час прання»; 9) «праска»; 10) «знаряддя з двома металевими заокруглими ріжками та довгим держаком»; 11) «держак рогача»; 12) «знаряддя для перемішування палива в печі»; 13) «прилад у вигляді залізного гачка для витягування з печі сковороди»; 14) «ціп, знаряддя, яке використовується для молотьби»; 15) «гасова лампа зі склом»; 16) «ліхтар, освітлювальний пристрій, у якому джерело світла захищене склом»; 17) «сірник».

Вироби із тканин та мотузок також займають значне місце в повсякденному побуті людини. Назви на позначення цих реалій представляють  такі семи: 1) «рушник домотканий»; 2) «рушник фабричний»; 3) «скатерть»; 4) «тонка занавіска на вікні»; 5) «довга груба занавіска на вікні»; 6) «килим домотканий»; 7) «килим фабричний»; 8) «мотузка для вішання випраної білизни»; 9) «мотузки, які використовуються для зав’язування торб, мішків»; 10) «налигач для тварин».

Отже, лексико-семантичний аналіз назв предметів хатнього побуту слобожанських говірок засвідчує, що зазначена тематична група лексики в досліджуваній говірці має складну внутрішню структуру. На підставі функціональної ознаки ми виокремили 9 лексико-семантичних груп, які об’єднують окремі семи з певними диференційними ознаками (способом виготовлення, місцем виготовлення, особливостями матеріалу, функціональним призначенням тощо).

 

2.2. Взаємозв’язок центральних та маргінальних виявів у складі побутової лексики

Семи у складі певної лексико-семантичної групи побутової лексики, як правило, мають по декілька репрезентантів, що пояснюється характером новожитніх слобожанських говірок, запозиченнями з інших говорів, явищами інтерференції: зміни у фонетичній, граматичній та лексичній системах, які є наслідком контактування різних мовних систем чи різних діалектних систем однієї мови.

Сема «стілець у вигляді міцної дошки з чотирма ніжками (переважно домашнього виготовлення)» у досліджуваній говірці репрезентована лексемами: осл’і́н (осло́н), осл’і́нчик (осл’і́нчиек, осл’і́нч’ік, осло́нчиек, осло́нч’ік), осл’і́ниец’, с’т’іле́ц’, с’т’і́л’чиек (с’т’і́л’ч’ік, сту́л’чиек, сту́л’ч’ік), сту́л, сту́ло, сту́лка, сту́лочка (сту́лач’ка), табуре́тка (табур’е́тка, тубар’е́тка), табуре́т (табур’е́т), табуре́точка (табур’е́точ’ка), скаме́ĭка (скам’е́ĭка, скам’і́ĭка), скам’е́jіч’ка, ла́ва, ла́ўка, ла́вочка (ла́воч’ка, ла́воач’ка). Репрезентанти осл’і́н, с’т’іле́ц’, скаме́ĭка, ла́ва побутують у багатьох діалектних говірках української мови, частина лексем виступає і в російській мові (табур’е́т, табур’е́тка, скам’е́ĭка, ла́ўка, ла́воч’ка). Під їх впливом згадані репрезентанти активізували своє функціонування у слобожанських говірках.  Найчастіше у говірці с. Верхня Сироватка на позначення семи «стілець у вигляді міцної дошки з чотирма ніжками (переважно домашнього виготовлення)» вживаються лексеми с’т’і́л’чиек і табуре́тка з варіантами, рідше – осл’і́н, скам́е́ĭка, ла́ва.

Як засвідчують зібрані матеріали, кожна лексема реалізується в кількох фонетичних варіантах (осло́н, сту́лач’ка, табур’е́тка), а також має словотвірні деривати (осл’і́ниец’, ла́ўка). Широкий діапазон цих демінутивних одиниць пов’язаний уже не з номінацією невеликих за розміром предметів побуту. Переважно вони втратили емоційно-експресивний відтінок здрібнілості і перейшли в розряд нейтральних.

Компонентний склад семи «стілець фабричного виготовлення зі спинкою» формувався протягом тривалого часу. У говірці с. Верхня Сироватка на позначення цієї реалії використовують такі номени: сту́л, сту́л’чиек, сту́лка, сту́ло, ст’іле́ц’, кр’і́сло (кр’е́сло, кре́сло). Найчастіше вживаються лексеми сту́лка, сту́л, сту́л’чик, сту́ло. Репрезентанти ст’іле́ц’, кр’і́сло (кре́сло), крім слобожанських, функціонують і в інших говірках. Назва сту́лка є своєрідним слобожанським локалізмом, що утворений від російського стул за допомогою продуктивного суфікса -к-. Такий дериват зазнав змін не тільки структурних, але й на рівні граматичного значення роду: стул (ч.р.) → стулка (ж.р.).

Стілець без спинки з квадратним сидінням називається в говірці с. Верхня Сироватка табуре́тка (табур’е́тка, табаре́тка, тубар’е́тка), табуре́т (табур’е́т), табуре́точка (табур’е́точ’ка), скаме́ĭка (скам’е́ĭка, скам’і́ĭка), скам’е́jіч’ка. Зазначимо, що фонетичні варіанти табаре́тка й тубар’е́тка функціонують переважно в мовленні інформаторів старшого покоління, що й пояснює їх низький рівень частоти вживання в живому мовленні. Лексеми табуре́т, табуре́тка функціонують у інших говірках. Фонетичні варіанти табур’е́тка, тубар’е́тка сформувалися як наслідок метатези – зміни вокальної послідовності [а]/[у]. Лексема скаме́ĭка зазнала семантичної трансформації. Також вона реалізується в кількох фонетичних варіантах і має словотвірний дериват (скам’е́jіч’ка).

Сема «лава у вигляді довгої дошки на чотирьох ніжках без спинки і бокових билець» репрезентована на дослідженій території такими лексемами: ла́ўка, ла́ва, ла́вочка (ла́воч’ка, ла́воач’ка), скаме́ĭка (скам’е́ĭка, скам’і́ĭка), скам’е́jіч’ка, скамjа́. Варто зазначити, що в слобожанських говірках уживані паралельні назви на позначення цієї семи, але з додатковими семантичними відтінками, які дозволяють їх розрізняти. Так, репрезентант скаме́ĭка (скам’е́ĭка, скам’і́ĭка) вживається на позначення лави на вулиці, а лексеми ла́ўка, ла́ва, ла́вочка (ла́воч’ка, ла́воач’ка) номінують предмет, який знаходиться у приміщенні. Лексема скамjа́ зазнала зміни в семантиці.

Довга широка дошка на стояках із спинкою та поручнями у говірці с. Верхня Сироватка номінується д’іва́н (диева́н, д’ева́н), куше́тка, топча́н (тапча́н, тапч’а́н), ла́ва, ла́ўка, ла́вочка (ла́воч’ка, ла́воач’ка). У 60-х рр. XX століття назва диван лише входила до активного вжитку в українських говорах. Деякі інформатори вказують на відмінності в реаліях залежно від часу їх існування: раніше дивани були дерев’яні у вигляді лави зі спинкою, а вже в 50-60 рр. ХХ слоліття з’явилися м’які дивани на пружинах. Ці відмінності в зовнішньому вигляді розрізняють на рівні номінацій: диван – новіша назва, лава – старіша. Незмінними протягом тривалого часу в обстежених говірках залишаються назви топча́н (тапча́н, тапч’а́н), ла́ва, ла́ўка. Лексема д’іва́н зазнала трансформації на рівні семантики і фонетичного оформлення. 

На позначення широкого м’якого стільця з бильцями та зручною спинкою вживається лексема кре́сло (кр’е́сло, кр’і́сло). Ця назва поширена в усіх говорах української мови.

Для номінації верхньої частини стільця, призначеної для сидіння, функціонують такі діалектні вияви: сид’і́н’:а (сиед’і́н’:а), с’ід’е́н’іjе, с’іду́шка, с’і́дало. Компонентний склад семи поповнювався за рахунок запозичення з інших говорів (с’ід’е́н’іjе), словотвірної трансформації (с’іду́шка) і семантичної  (с’і́дало). Найдавнішим варіантом є назва сид’і́н’:а (сиед’і́н’:а), яка утворилася внаслідок субстантивації дієслова, що позначало означену дію, співвідносну з зазначеною реалією.

Сему «ніжки стільця» репрезентує лексема но́жки (но́жк’і, но́шк’і, н’і́жки, н’і́шки). Поширеним є варіант но́жки, проте під впливом російської мови часто зустрічається вживання ідентичної для цієї мови форми но́жк’і.

Найменування стола обмежується лексемою ст’і́л та її фонетичним варіантом сто́л. Назва ст’і́л широко побутує в усіх українських говірках, є нормою для сучасної української літературної мови.

Сему «верхня кришка стола» у досліджуваній говірці репрезентують такі лексеми: кри́шка (кри́шка сто́лу, кри́шка cтола́), столе́шн’а, столе́шниец’а (стол’е́шниец’а), стол’е́шн’ік, ст’і́л (сто́л). Найпоширенішими варіантами для слобожанських говірок є маніфестанти с’т’і́л, стол’е́шниец’а, стол’е́шн’ік. Деякі інформатори зазначили, що окремої назви для кришки стола не існує, що вся конструкція має одну назву ст’і́л, тобто в цьому випадку спостерігається розширення загального значення «різновид меблів» у напрямку номінації цим самим словом і окремого елемента цілої конструкції.  

Сема «каркас стола, його ніжки» репрезентована в обстежених говірках такими лексемами: но́жки (но́шки, но́жк’і, но́шк’і, н’і́жки, н’і́шки), карка́с.

У говірці с. Верхня Сироватка лексеми крова́т’ (крава́т’), по́ст’іл’ (посте́л’, пост’е́л’, пас’т’е́л’), л’і́жко (л’і́шко), ко́ĭка вживаються із значенням «ліжко». Під впливом російських говірок на Слобожанщині знайшли поширення лексеми крова́т’, пост’е́л’, ко́ĭка.  

Сему «верхня поперечна частина ліжка» репрезентують номени би́л’це (биел’це́, билце́), спи́нка. Найпоширенішими для слобожанських говірок є вияви биел’це́, спи́нка, які зазнали зміни в семантиці.

Колиска, підвішена на чотирьох мотузочках до стелі, була обов’язковою побутовою реалією селянської родини з маленькими дітьми. В обстеженій говірці її називали л’у́л’а (л’у́л’ка), коли́ска (кали́ска), колиеса́нка, колиеб’е́л’ (калиеб’е́л’), калиеб’е́л’ка (калиеб’е́л’ка). На позначення цієї реалії протягом тривалого часу без змін функціонують назви коли́ска, колиса́нка, л’у́л’а, колиеб’е́л’. Змін у семантиці зазнала лексема л’у́л’ка, словотвірної трансформації –  колиеб’е́л’ка (калиеб’е́л’ка).

На позначення семи «дерев’яне ліжечко, ніжки якого попарно сполучені закругленими планками, завдяки чому воно може погойдуватися» у говірці с. Верхня Сироватка використовуються такі лексеми: л’у́л’ка, колиска (кали́ска), колиебе́л’ (колиеб’е́л’), колиебе́л’ка (калиеб’е́л’ка, колиеб’е́л’ка), крова́тка. Найуживанішими є варіанти л’у́л’ка, крова́тка. Традиційні лексеми, які у досліджуваній говірці зберігаються протягом тривалого часу, –  коли́ска, колиебе́л’.

Сема «подушка для спання» репрезентована словом поду́шка або його фонетичним варіантом поуду́шка, а також демінутивною формою поуду́шеичка. Деякі інформатори зазначають, що відповідні лексеми використовуються на позначення предметів різного розміру. Так, маленьку подушку називають виключно поуду́шеичка, а велику – по́душка (поуду́шка).

Чохол з тканини на подушку в досліджуваній говірці номінують лексемою на́волочка або її фонетичними варіантами на́волоч’ка, на́валочка, на́валач’ка, а також словотвірним дериватом на́волока. Спорадично виступають репрезентанти нап’і́рниек, нап’е́рн’ік.

Сему «мішок, у який насипають пір’я на подушку» маніфестують у говірці с. Верхня Сироватка фонетичні та словотвірні варіанти лексеми нап’і́рниек (напе́рниек), нап’і́рниец’а, а також назви м’ішо́к (м’ешо́к), чеихо́л.

Матрац, набитий соломою, у говірці с. Верхня Сироватка номінують матра́ц та його фонетичним варіантом матра́с, а також соло́м’jаниек.

Сему «ковдра» репрезентують такі лексеми: од’іjа́ло (ад’іjа́ло, оад’еjа́ло), покриева́ло (пакриева́ло), укриева́ло, ко́ўдра. Найпоширенішими виявами виступають назва од’іjа́ло та лексема, яка зазнала семантичної трансформації, покриева́ло з фонетичними варіантами. Назва ко́ўдра в досліджуваній говірці вживається рідко.

Інформатори стверджують, що велика наволока на ковдру з’являється на території Слобожанщини порівняно пізно – в кінці 40-х рр. ХХ століття. У говірці с. Верхня Сироватка на позначення цієї реалії зафіксовано лексеми п’ідод’іjа́л’ниек (п’ідод’іjа́л’н’ік, подод’іjа́л’ниек, подод’іjа́л’н’ік, подод’еjа́л’н’ік, падод’іjа́л’н’ік, падад’іjа́л’ниек, падад’іjа́л’н’ік, падад’еjа́л’н’ік), надод’іjа́л’ниек, чеихо́л, попиери́на. Назва попиери́на зазнала семантичної та словотвірної трансформації. Лексема п’ідод’іjа́л’ниек має словотвірний дериват (надод’іjа́л’ниек), який вживається в досліджуваній говірці рідко.

На позначення простирадла в говірці с. Верхня Сироватка використовуються найменування про́стин’ (про́с’т’ін’, про́стиен’), простиен’а́ (прост’ін’а́, прос’т’ін’а́), прости́нка, простира́дло (простера́дло). Найпоширенішими є лексеми про́стин’, простиен’а́ та їх фонетичні варіанти. Зрідка в досліджуваній говірці на позначення цієї реалії вживається назва простира́дло (простера́дло).

Для номінації великої дерев’яної шафи, що має форму високого ящика з дверцятами і служить для зберігання одягу, у слобожанській говірці вживаються такі діалектні вияви: шиефане́р (шиефан’е́р, шиехване́р, шиехван’е́р, шиефоне́р, шиефон’е́р, шиехвоне́р, шиехвон’е́р, шиефиене́р, шиехвиене́р, шиефеине́р, шиехвеине́р, шафан’е́р, шафане́р, шахване́р, шухвиене́р), шка́ф (шка́хв), ша́фа, гард’е́роб (гард’е́роп, гард’і́роп), комо́д (камо́д), ст’і́нка (с’т’е́нка). Більшість репрезентантів аналізованої семи є запозиченнями з інших мов. Зокрема, лексеми шифон’jе́р, гардеро́б через посередництво російської мови прийшли в українську з французької. Як засвідчують зібрані матеріали, іншомовні лексеми при засвоєнні їх говірками зазнають структурних змін, пристосовуючись до фонетичної системи мови-асимілятора.

Дослідження показало, що назва комо́д (камо́д) змінила своє семантичне оформлення, оскільки вживається в говірці с. Верхня Сироватка не тільки на позначення невеликої шафи з кількома висувними шухлядами, яка призначена для зберігання одягу, а й як маніфестант семи «велика дерев’яна шафа, що має форму високого ящика з дверцятами і служить для зберігання одягу».

Набір шаф, як правило, на довжину стіни є порівняно новим явищем у слобожанському побуті (особливо сільському). У досліджуваній говірці його номінують с’т’і́нка або фонетичним варіантом с’т’е́нка. Репрезентант с’т’і́нка свідчить про тісний взаємозв’язок говірки с. Верхня Сироватка з літературною мовою. Поодиноким виявом аналізованої семи є лексема гарн’іту́р.

Сему «пристосування для вішання одягу» маніфестує лексема в’е́шалка (в’і́шалка). Згадана реалія є порівняно новою для обстеженої території, прийшла вона на зміну так званій же́рдц’і «горизонтально укріпленій перекладині під стелею, на яку вішають одяг». Лексеми жеирди́на, же́рд’, же́рдка (же́ртка), жеирда́к, пеиреикла́диена на позначення цього денотата використовують переважно інформатори старшого покоління, оскільки сама реалія практично вийшла з ужитку.

На позначення семи «великий ящик з кришкою і замком для зберігання одягу» в говірці с. Верхня Сироватка використовують такі номени: сунду́к, скри́н’а, скри́н’ка.

Для номінації  шафи з полицями для посуду і продуктів у досліджуваній говірці функціонують такі діалектні вияви: буфе́т (буф’е́т, бухве́т, бухв’е́т), шка́ф, шка́хва, шка́фч’ік, сиерва́нт (с’ерва́нт, с’ірва́нт), с’т’іла́ж дл’а́ посу́ди. На компонентний склад семи «шафа з полицями для посуду і продуктів» вплинули запозичення з інших говорів. Частина зафіксованих репрезентантів протягом тривалого часу функціонує незмінно (буфе́т, шка́ф, серва́нт), частина зазнала словотвірної (шка́фч’ік),граматичної (шка́хва) та фонетичної трансформації (бухве́т, бухв’е́т). 

На позначення семи «невеличка шафка, зазвичай із кількома шухлядами» використовується лексема ту́мбочка та її фонетичні й словотвірні варіанти (ту́мбоч’ка, ту́мбачка, ту́мбач’ка, ту́мба). Назва ту́мба зазнала семантичної трансформації, оскільки раніше вживалася із значеннями «стовпчик» або «підставка» [25, с. 675].

Шухляда, як складова частина будь-якого предмету меблів, у говірці с. Верхня Сироватка номінується  jа́шчиек (jа́шч’ік), jа́шчиечок (jа́шчиеч’ок, jа́шч’іч’ок), шухл’а́да, шухл’а́дка. Найуживанішим варіантом є маніфестант jа́шчиек, який реалізується в кількох фонетичних варіантах, а також має словотвірні деривати (jа́шчиеч’ок, jа́шч’іч’ок). Рідко  (у більшості випадків інформаторами старшого покоління) використовується назва шухл’а́да та словотвірний варіант шухл’а́дка.

Дерев’яна полиця для зберігання різноманітних господарських речей, посуду в досліджуваній говірці називається поли́ц’а з її словотвірними варіантами: поли́чка (поли́ч’ка, по́лоч’ка), полка.

На формування компонентного складу семи «посуд» у говірці с. Верхня Сироватка вплинули запозичення з інших українських говорів. Зокрема, лексема начи́н’:а побутує в закарпатських, бойківських говірках. У середньонаддніпрянських та подільських говірках переважають фонетико-словотвірні варіанти лексеми: по́суд (по́сут, посу́да, поусу́да, пасу́да,), відома також назва начи́н’:а [20, с. 87].

На позначення семи «віник» використовується лексема в’і́ниек (в’е́н’ік). Старий стертий віник у досліджуваній говірці називається деирка́ч (деирка́ч’), а для позначення віника з гілочок використовують лексему м’і’тла́ (м’етла́), м’ет’о́лка (м’іт’о́лка). Інформатори чітко диференціюють зазначені назви, залежно від матеріалу виготовлення предмета чи реального стану після тривалого використання.

Сема «сапа, знаряддя для підпушування ґрунту й знищення бур’яну» репрезентована лексемами са́пка, сапа́, сапа́ч’ка.

Усі опитані інформатори зазначили, що на позначення лопати – знаряддя з довгим держаком і широким плоским дінцем, яке застосовують для згрібання, перекидання і насипання чого-небудь, використовують лексему лопа́та (лапа́та).

Лопатка із загнутими догори бічними краями і короткою ручкою у говірці с. Верхня Сироватка називається сово́к (соаво́к).

Сема «дерев’яне знаряддя для саджання хліба в піч і виймання його з печі» репрезентована лексемою лопа́тка та її фонетичними й словотвірними варіантами лоапа́тка, лопа́точка (лопа́точ’ка, лоапа́тоачка, лоапа́тоач’ка).

Праник – дерев’яний валок для вибивання білизни під час прання, у досліджуваній говірці номінують пра́ник (пра́ниек), пра́л’ник (пра́л’ниек). Сему «праска», яка позначає сучасну реалію, репрезентує лексема ут’у́г (от’у́г), пра́ска. Проте, інформатори зазначають, що назва праска в даному регіоні використовується дуже рідко.

Спостереження за компонентним складом семи «знаряддя з двома заокруглими ріжками та довгим держаком» засвідчує, що тривалий час у говірці с. Верхня Сироватка функціонує репрезентант рога́ч та його фонетичні варіанти рага́ч’, рога́ч’. Держак рогача маніфестують назви держа́к (деиржа́к), ру́чка (ру́ч’ка), проте, за свідченням інформаторів, більш активно в обстеженому регіоні вживається слово держа́к (деиржа́к).

Сема «знаряддя для перемішування палива в печі» позначається лексемою коче́рга та її фонетичними варіантами коч’е́рга, коач’е́рга, коач’і́рга, коч’і́рга.

Прилад у вигляді залізного гачка для витягування з печі сковороди репрезентує лексема чапл’іjа́ (ч’апл’іjа́). Назви на позначення цього денотата використовують переважно інформатори старшого покоління, оскільки сама реалія практично вийшла з ужитку.

Сема «ціп, знаряддя, яке використовується для молотьби» представлена лексемою ц’́іп (це́п’, цеп) та словотвірним дериватом ц’і́пок.

На позначення гасової лампи зі склом вживається слово ла́мпа або словосполучення га́зова ла́мпа (га́сова ла́мпа). Реалія поступово виходить з ужитку, тому словосполучення гасова лампа переходить у розряд архаїчних.

Сема «ліхтар, освітлювальний пристрій, у якому джерело світла захищене склом» представлена в слобожанській говірці таким синонімічним рядом: фона́р’ (фоана́р’, хвона́р’, хвоана́р’), ла́мпа, лампочка (ла́мпоч’ка, ла́мпоач’ка), ночни́к (ноч’ни́к, ноач’ни́к, ноач’н’і́к), св’ет’і́л’ник (св’ет’і́л’нік, св’іт’і́л’ник,  св’іт’і́л’н’ік).

Інформатори диференціюють назви на позначення домотканного і фабричного рушника. Так, рушник домотканий називається рушни́к, рушничо́к (рушнич’о́к, рушниечо́к, рушниеч’о́к), а фабричний номінується полоте́нце (поалоате́нце, поалоат’е́нце).

Сема «скатерть» у досліджуваній говірці репрезентована лексемами ска́терт’ (ска́теирт’, ска́т’ір’т’), скатерти́на (скатеирти́на), скат’о́рка, наки́дка. Домінантними є назви скатерть, скатертина.

Тонка занавіска на вікні називається т’у́л’, за́нав’іс (за́нав’ес), занав’е́ска (занав’і́ска). Лексеми за́нав’іс (занав’е́с), занав’е́ска (занав’і́ска) використовуються і для номінації довгої грубої занавіски на вікні. Проте існує і паралельна назви даної реалії: што́ра (што́рка).

Сему «килим домотканий» репрезентують лексеми килим (килием), дорожка (дорошка, доарожка, доарошка), коўрик (коўриек).

На позначення семи «килим фабричний» використовується номен ков’о́р (кав’о́р).

Сема «мотузка для вішання випраної білизни» репрезентується лексемами моту́зка (моату́ска, моату́зка), мотузо́чок, в’ір’о́ўка (в’ер’о́ўка, вер’о́ўка) та назвою шво́рка, яка є своєрідним слобожанським локалізмом.

Мотузки, які використовуються для зав’язування торб, мішків називаються в’ір’о́ўка (в’ер’о́ўка, вер’о́ўка), в’ір’о́вочка, пово́розка (паваро́ска, поворо́ска, поворо́зка), поворо́зок, мотузо́к, моту́зка (моату́ска), мотузки́, мотузо́чок, шну́р, шнуро́к, шнуро́чок.

Сема «налигач для тварин» найчастіше репрезентується лексемами налигач (налига́ч’), в’ір’о́ўка (в’ер’о́ўка, вер’о́ўка), рідше – моту́зка (моату́ска, моату́зка).

Отже, аналіз лексичного наповнення назв меблів та предметів хатнього вжитку досліджуваної говірки с. Верхня Сироватка засвідчив, що зазначена тематична група лексики має складну внутрішню структуру. Компонентний склад визначається на підставі функціональної спільності окремих сем та їх репрезентантів. Вивчення тематичної групи лексики на позначення меблів та предметів хатнього вжитку слобожанської говірки виявило в ній велику кількість дублетних назв.

2.3. Основні принципи номінації побутових реалій

Народна побутова лексика становить різноманітну за структурою, походженням та часом виникнення групу слів. Назви предметів побуту є відображенням матеріальної культури, яка розвивалася впродовж багатьох століть, тому вони часто мають багато синонімічних та дублетних назв.

В основі будь-якого найменування лежить певна мотиваційна ознака. Тому першопричиною виникнення синонімів є наявність відмінних мотивів номінації реалій.

Досить часто паралельні назви утворюються шляхом взаємодії кількох мотиватів: особливостей зовнішнього вигляду, функцій, які виконує предмет, способу приєднання до іншого складника реалії, асоціативної подібності до іншого предмета, особливостей практичного використання, матеріалу, з якого реалія виготовлялася найчастіше тощо.

В основу творення багатьох назв меблів та речей хатнього вжитку покладено їх практичне використання. Наприклад, на позначення колиски, підвішеної на чотирьох мотузочках до стелі, та дерев’яного ліжечка, ніжки якого попарно сполучені закругленими планками, завдяки чому воно може погойдуватися, у досліджуваній говірці використовуються лексеми л’у́л’а (л’у́л’ка), коли́ска (кали́ска), колиеса́нка, колиеб’е́л’ (калиеб’е́л’), калиеб’е́л’ка (калиеб’е́л’ка). Основним мотивом номінації цих двох різних за зовнішнім виглядом побутових реалій є спільне функціональне призначення: л’у́л’а (л’у́л’ка) утворилося від дієслова люляти; коли́ска (кали́ска), колиеса́нка ← колисати; колиеб’е́л’ (калиеб’е́л’), калиеб’е́л’ка (калиеб’е́л’ка) ← рос. колебать. Тому майже всі лексеми, які вживаються для називання зазначених предметів побуту, паралельно функціонують у мовленні жителів с. Верхня Сироватка.

Функціональне призначення є мотивом номінації й інших побутових реалій. Зокрема, виконувана функція була покладена в назву верхньої частини стільця, яка призначена для сидіння: сид’і́н’:а (сиед’і́н’:а), с’ід’е́н’іjе, с’іду́шка, с’і́дало.

Номени кри́шка (кри́шка сто́лу, кри́шка cтола́) на позначення семи «верхня кришка стола» та покриева́ло (пакриева́ло, укриева́ло), який у говірці с. Верхня Сироватка використовується для називання ковдри, несуть у своїх основах спільну функціональну ознаку – крити, покривати, накривати, укривати.

Досить зрозумілими й семантично прозорими для носіїв досліджуваної говірки є назви простирадла – про́стин’ (про́с’т’ін’, про́стиен’), простиен’а́ (прост’ін’а́, прос’т’ін’а́), прости́нка, простира́дло (простера́дло), в основі яких лежить функція «стелити, простилати».

Назви за́нав’іс (за́нав’ес), занав’е́ска (занав’і́ска) є полісемічними, оскільки використовуються в говірці с. Верхня Сироватка і для номінації тонкої, і для довгої грубої занавісок на вікні. Ці одиниці також утворені на основі домінуючої функції предмета – завішувати вікна.

Скатерть у досліджуваній говірці номінують наки́дка від дієслова накидати. Назва св’ет’і́л’ник (св’ет’і́л’нік, св’іт’і́л’ник,  св’іт’і́л’н’ік) на позначення освітлювального пристрою, у якому джерело світла захищене склом, утворилася від дієслів світити, освітлювати. Мотиви для номінації зазначених предметів побуту є досить зрозумілими і базуються на основній функціональній ознаці.

Залежно від виконуваної предметом дії виокремлюємо також такі назви: пра́ник (пра́ниек), пра́л’ник (пра́л’ниек) «дерев’яний валок для вибивання білизни під час прання» та назва сучасного предмета побуту праска походять від праслов’янського *perti «відбивати» [24, с. 556-557]; назва сово́к (соаво́к) «лопатка із загнутими догори бічними краями і короткою ручкою» утворена від старослов’янського дієслова совати «сунути, витягати» [25, с. 341-342]; налигач для тварин, який у досліджуваній говірці називають налига́ч (налига́ч’), походить від праслов’янського кореня *leig- «в’язати» [23, с. 229-230]; слова м’і’тла́ (м’етла́), м’ет’о́лка (м’іт’о́лка), які вживаються на позначення віника з гілочок, мають у своїй основі дієслово мести; старий стертий віник у говірці с. Верхня Сироватка номінується лексемою деирка́ч (деирка́ч’), яка утворилася від дієслова дерти, що належить до споконвічної української лексики; назва пеиреикла́диена на позначення горизонтально укріпленої перекладини під стелею, на яку вішають одяг, утворилася від дієслова класти; номен в’е́шалка (в’і́шалка) «пристосування для вішання одягу» також носить у своїй основі домінуючу функцію та має віддієслівне походження (вішати).

У говірці с. Верхня Сироватка існують назви побутових реалій з непрозорою мотивацією, етимологію яких встановити важче. Проте вони у своїй основі також носять певну виконувану дію, з чим, вірогідно, і пов’язані назви предметів побуту.

Зокрема, номени осл’і́н (осло́н), осл’і́нчик (осл’і́нчиек, осл’і́нч’ік, осло́нчиек, осло́нч’ік), осл’і́ниец’, які в досліджуваній говірці вживаються на позначення стільця у вигляді міцної дошки з чотирма ніжками (переважно домашнього виготовлення), зумовлені, очевидно, тим, що цей предмет приставляли («прислоняли») до стіни. Слово осл’і́н (осло́н) тлумачиться також як назва того, «до чого можна прихилитися» [24, с. 223].

Номінація чохла із тканини на подушку також у деякій мірі несе функціональну ознаку. Тому вважаємо, що лексеми на́волочка (на́волоч’ка, на́валочка, на́валач’ка), на́волока утворилися від дієслова волочити із значенням «тягти, натягувати». Отже, на́волочка – це те, що натягується на інший предмет.

Номен чапл’іjа́ (ч’апл’іjа́) на позначення приладу у вигляді залізного гачка для витягування з печі сковороди, найвірогідніше, походить від дієслова чіпляти.

Назва держа́к, яка в говірці с. Верхня Сироватка позначає сему «держак рогача», утворилася  від праслов’янського *drzati «тримати» [21, с. 39]. 

У назвах речей для спання відображаються особливості їх практичного використання. Так, назва од’іjа́ло (ад’іjа́ло, оад’еjа́ло) «ковдра» походить від старослов’янського одѣяти «одягати» [76]. Номени п’ідод’іjа́л’ниек, надод’іjа́л’ниек, які використовуються в досліджуваній говірці на позначення великої наволоки на ковдру, мають спільну основу з вищезазначеною назвою і семантику «те, що одягають на ковдру». У говірці с. Верхня Сироватка на позначення даної реалії використовується й синонімічна назва попиери́на, яка фактично має схоже значення – «те, що одягають на перину». Мішок, у який насипають пір’я на подушку, номінують нап’і́рниек (напе́рниек), нап’і́рниец’а. Ці назви майже дослівно передають семантику «те, у що насипають пір’я» та відображають функціональне призначення предмета побуту. Компонентний склад семи «подушка для спання» представлений лексемами поду́шка (поуду́шка), поду́шечка. Назва походить, вірогідно, від польського duchna «велика подушка; нічний ковпак, підбитий пухом» або від праслов’янського кореня dux- (дух), як назва надутої речі [24, с. 477]. Існує й інше пояснення, згідно з яким подушка – це «те, що кладуть під вухо». У цьому випадку мотив номінації також визначається особливістю практичного використання предмета побуту.

Етимологія назви ст’і́л (сто́л) «рід меблів у вигляді широкої горизонтальної дошки на кількох ніжках» та спільнокореневих похідних с’т’іле́ц’, с’т’і́л’чиек, сту́л, сту́ло, сту́лка, сту́лочка, які вживаються на позначення стільця у вигляді міцної дошки з чотирма ніжками домашнього чи фабричного виготовлення, та назв столе́шн’а, столе́шниец’а, стол’е́шн’ік для верхньої кришки стола також підтверджує, що основним мотивом номінації зазначених побутових реалій є виконувана предметом дія. Найвірогідніше, назва походить від праслов’янського кореня *stati (стояти) [25, с. 323].

Особливості зовнішнього вигляду та асоціативна подібність до інших об’єктів навколишньої дійсності також послужили базою для виникнення назв побутових реалій у говірці с. Верхня Сироватка. Так, асоціативна подібність до частин тіла стала мотивом номінації каркасу стола та ніжок стільця. У досліджуваній говірці вони мають назву но́жки (но́шки, но́жк’і, но́шк’і, н’і́жки, н’і́шки), яка зазнала семантичної трансформації за подібністю (частини тіла – опора – каркас).

Верхня поперечна частина ліжка номінується спи́нка за аналогією до частини тіла людини, можливо, за виконуваною функцією, оскільки до цієї частини ліжка прихиляються спиною.

Інший іменник на позначення частини тіла став основним мотивом номінації рушника домотканого – рушни́к, рушнич’о́к. Це – похідні утворення від слова рука (первісно шматок тканини призначався головним чином для витирання рук) [25, с. 151]. Цей же іменник став твірною основою для назви держака рогача – ру́чка (ру́ч’ка), оскільки його тримають саме руками.

Проте не лише подібність до частин тіла, а й до інших предметів служить для утворення нових назв. Спостереження за компонентним складом семи «знаряддя з двома заокруглими ріжками та довгим держаком» у говірці с. Верхня Сироватка виявило, що тривалий час функціонує репрезентант рога́ч (рага́ч’, рога́ч’), назва якого утворилася як результат подібності верхньої частини реалії до ріг тварини.

Лексеми тумбочка (ту́мбоч’ка, ту́мбачка, ту́мбач’ка), ту́мба, які є назвами невеличкої шафки, зазвичай із кількома шухлядами, містять у своїй основі іменник тумба, що первісно позначав стовпчик, підставку [25, с. 675]. За аналогією до цієї назви утворилася назва шафки, яка зовні подібна до стовпчика.

Слово доро́жка (доро́шка, доаро́жка, доаро́шка) на позначення килима домотканого зазнало  семантичної трансформації за подібністю до доріжки (стежки). Килим стелять на підлогу для того, щоб по ньому ходити. Очевидно, саме тому побутова реалія отримала цю назву.

Набір шаф на довжину стіни носії досліджуваної говірки позначають лексемою с’т’е́нка (ст’і́нка). У номінації цієї побутової реалії особливу роль грає мотив зовнішнього вигляду та асоціативної подібності до інших об’єктів навколишньої дійсності, оскільки шафи займають весь простір з однієї сторони кімнати і зовні нагадують стіну.

Матеріал, із якого виготовлений предмет побуту, послугував мотивом для утворення назви рушника фабричного. У досліджуваній говірці ця побутова реалія номінується семантично трансформованою лексемою полоте́нце (поалоате́нце, поалоат’е́нце). Назва полоте́нце походить від праслов’янського *poltьno «лляна тканина» [24, с. 502]. Оскільки рушники раніше виготовляли саме з такої тканини, то реалія цілком мотивовано отримала цю назву.

Матрац, набитий соломою, у говірці с. Верхня Сироватка номінують соло́м’jаниек. Мотивом для утворення цієї назви також послугував матеріал – солома, із якого виготовлений виріб.

Маніфестант га́сова ла́мпа (га́зова ла́мпа), який вживається на позначення гасової лампи зі склом, також отримав цю назву через речовину гас, що використовується і є основною в зазначеній побутовій реалії.

Як відомо, назви предметів побуту, характеризуються вели­кою кількістю синонімів. Часто синонімічні ряди виникають через можливість оцінки тієї самої побутової реалії з різних боків. Наприклад, цікавий комплекс лексем зафіксовано на позначення семи «ліжко»: крова́т’ (крава́т’), по́ст’іл’ (посте́л’, пост’е́л’, пас’т’е́л’), л’і́жко (л’і́шко), ко́ĭка. В основі творення назви л’і́жко (л’і́шко) – особливості практичного використання предмета. Це слово походить від дієслова лежати. Синонімічна назви ліжка – по́ст’іл’ (посте́л’, пост’е́л’, пас’т’е́л’) – утворилася від дієслова стелити і несе в собі дію, виконувану над цією реалією. Слово крова́т’ (крава́т’) – це запозичення з середньогрецької мови, яке мало значення «ложе, одр, постеля», що походить від латинського grabatus «низьке ліжко, койка» [23, с. 100]. Маніфестант ко́ĭка, очевидно, є запозиченням з російської мови. Російське койка походить від голландського kooi «ліжко на кораблі»; існує думка про русифікацію голландської форми під впливом російського коить, покой [22, с. 502].

Значна кількість назв побутових реалій утворилася ще в період формування української мови або ж потрапила в українські говірки з інших мов шляхом запозичення. Частина цих одиниць збереглася без змін, але більшість з них зазнала семантичної та словотвірної трансформації під впливом живого мовлення носіїв певної говірки. Тому мотиви та принципи номінації окремих предметів побуту часто можна дослідили лише за допомогою етимологічних словників. Так, лексеми табуре́тка (табур’е́тка, тубар’е́тка), табуре́т (табур’е́т), табуре́точка (табур’е́точ’ка) на позначення стільця у вигляді міцної дошки з чотирма ніжками (переважно домашнього виготовлення) та стільця без спинки з квадратним сидінням є запозиченням з французької мови tabouret «табуретка, табурет» [25, с. 500]. Назви зазначених реалій – скаме́ĭка (скам’е́ĭка, скам’і́ĭка), скам’е́jіч’ка, – були запозичені в давньоруську мову із старогрецької σκαμνία «лавка», яке походить від латинського scamnum «тру, стружу» [25, с. 264].

Слова  ла́ва, ла́ўка, ла́вочка (ла́воч’ка, ла́воач’ка), які в говірці с. Верхня Сироватка використовуються на позначення декількох побутових реалій – стільця у вигляді міцної дошки з чотирма ніжками (переважно домашнього виготовлення), лави у вигляді довгої дошки на чотирьох ніжках без спинки і бокових билець та довгої широкої дошки на стояках із спинкою та поручнями, – походять від праслов’янського lava «лава, дошка для сидіння і лежання, відрізана дошка»; зіставляється далі з індоєвропейським коренем *leu- «відтинати, відрізати» [23, 175].

Довгу широку дошку на стояках із спинкою та поручнями у досліджуваній говірці номінують ще д’іва́н (диева́н, д’ева́н), куше́тка, топча́н (тапча́н, тапч’а́н). Перша назва була запозичена з турецької мови через посередництво французької divan «канапа» [22, с. 65]. Друга – запозичення з французької мови cocuchette «ліжечко; кушетка»; є зменшеною формою від  couche «ложе, постіль», похідного від coucher «лежати» [23, с. 170]. Слово тапча́н, очевидно, запозичене з тюркських мов (tapčan «підвищення, трон») [25, с. 516].

Назва кре́сло (кр’е́сло, кр’і́сло) на позначення широкого м’якого стільця з бильцями та зручною спинкою походить від праслов’янського krěslo «сидіння зі спинкою»; існує також припущення про зв’язок з індоєвропейським *krěptlo «те, що підпирає», утвореного з *krěpъkъ «міцний, сильний» [23, с. 98].

Ніжки стола в говірці с. Верхня Сироватка називають карка́с. Це слово запозичене з французької мови, де carcasse означає «скелет; каркас» [23, с.392].

Етимологія назви би́л’це (биел’це́, билце́) досі не відома. Семантика не дозволяє ототожнити це слово з било, похідним від бити; очевидно, тут ідеться про такі похідні утворення від індоєвропейського *bhei- «бити», які вже в ранньопраслов’янський період утратили зв’язок із слов’янськими формами того ж походження на позначеня биття [21, с. 183].

Незмінною протягом тривалого часу залишається назва ко́ўдра, яка походить від старослов’янської koltra «завіса, покривало для ліжка» [23, с. 482].

Матрац, набитий соломою, у говірці с. Верхня Сироватка номінують матра́ц та його фонетичним варіантом матра́с, яке є запозиченням із західноєвропейських мов (німецьке Matratze, голландське matras, італійське materasso, французьке materas означають «підстілка; подушка») [23, с. 416] .

На компонентний склад семи «велика дерев’яна шафа, що має форму ящика з дверцятами і служить для зберігання одягу» великий вплив мали запозичення з інших мов. І гардероб, і шифонер є для говірки с. Верхня Сироватка порівняно новими назвами, запозиченими з французької мови (garderobe утворене від основ дієслова garber «зберігати»; chiffonnière суфіксальне утворення від chiffon «ганчірка, тканина», шифоньєр буквально має семантику «шафа для ганчір’я»[21, с. 473]).

Лексема комо́д (камо́д), що вживається на позначення невеликої шафи з кількома висувними шухлядами, яка служить для зберігання одягу, також є запозиченням з французької мови через російське і польське посередництво як результат субстантивації прикметника commode «зручний» [22, 539]. Реалія стала поширеним елементом сільського побуту порівняно недавно.

Назва гарн’іту́р, яка позначає набір шаф, як правило, на всю довжину стіни, є запозиченням з німецької мови (Garnitur «гарнітур, комплект, прикраса») [21, с. 476].

Давнє походження має назва горизонтально укріпленої перекладини під стелею, на яку вішають одяг. Лексеми жеирди́на, же́рд’, же́рдка (же́ртка), жеирда́к утворилися внаслідок зміни семантики: праслов’янське *žьdь пов’язане чергуванням голосних з *gord- «город» [22, с. 193], оскільки раніше із жердин робили огорожі для земельних ділянок – городів.

Шафу з полицями для посуду в досліджуваній говірці найчастіше номінують буфе́т (буф’е́т, бухве́т, бухв’е́т) або сиерва́нт (с’ерва́нт, с’ірва́нт). Назва буфет запозичена з французької мови, де buffet «стіл» [21, с. 311]. Слово серва́нт також французького походження: servante «невеликий буфет» пов’язане із servir «служити, користуватися; подавати на стіл» [25, с. 216].

Назви jа́шчиек (jа́шч’ік), jа́шчиечок (jа́шчиеч’ок, jа́шч’іч’ок) на позначення шухляди походять з польської мови, у якій jaszczyk, jaszcz «коробка для вершкового масла; ящик для спорядження» [76].

Компонентний склад семи «дерев’яна полиця для зберігання різноманітних господарських речей, посуду» є сталим протягом тривалого часу. Назва поли́ц’а та її словотвірні деривати поли́чка (поли́ч’ка, по́лоч’ка), по́лка походять зі старослов’янської мови (полица «основа, підлога, полиця) [24, с. 489-490].

На формування репертуару семи «посуд» у досліджуваній говірці вплинули говірки з інших українських говорів. Зокрема, лексема начи́н:’а побутує в закарпатських, бойківських говірках. У середньонаддніпрянських та подільських говірках переважають фонетико-словотвірні варіанти лексеми по́суд (посу́да, поусу́да), відома також назва начи́н:’а [4, с. 87].

Назви в’і́ниек, в’е́н’ік походять із старослов’янської мови вѣnикъ «галузка» [21, с. 400].

На позначення знаряддя для підпушування ґрунту й знищення бур’яну у говірці с. Верхня Сироватка використовують лексеми са́пка, сапа́, сапа́ч’ка, які, очевидно, були запозичені зі східнороманських мов (sapa) [25, с. 178-179].

Слово лопа́та (лапа́та), яке номінує знаряддя з довгим держаком і широким плоским дінцем, що застосовують для згрібання, перекидання і насипання чого-небудь, та назви  лопа́тка (лоапа́тка), лопа́точка (лопа́точ’ка, лоапа́тоачка, лоапа́тоач’ка), які позначають дерев’яне знаряддя для саджання хліба в піч і виймання його з печі, походять зі старослов’янської мови, очевидно, lopata – субстантивований прикметник із суфіксом -at-, похідний від *lopъ «широкий лист» [23, с. 287].

Знаряддя для перемішування палива в печі у говірці с. Верхня Сироватка називається кочерга́ (коч’ерга́, коач’ерга́, коач’ірга́, коч’ірга́ ). Це слово утворене від праслов’янського *kocrga «сукуватий стовбур» [23, с. 66].

Лексема ц’і́п із значеням «знаряддя, яке використовується для молотьби» походить від давньоруського цѣпъ «знаряддя для молотьби у вигляді двох палиць – держака і била» [76].

На позначення гасової лампи зі склом та освітлювального пристрою, у якому джерело світла захищене склом, у досліджуваній говірці використовуються назви ла́мпа, ла́мпочка (ла́мпоч’ка, ла́мпоач’ка), які походять з грецької мови від lampas «світильник, факел» [23, с. 189].

Назва ска́терт’ походить від праслов’янського *dъскатьрть, утвореного з основ іменника dъска «дошка, стіл» і дієслова терети, тьру «терти» [25, с. 267].

Інформатори диференціюють семи «тонка занавіска на вікні» та «довга груба занавіска на вікні». Перша сема репрезентується лексемою т’у́л’ – запозичення з французької мови через посередництво російської. Французьке tulle походить від назви французького міста Тюлль, де виготовляли цю тканину [25, с. 694]. Другу реалію репрезентує лексема што́ра, що походить, імовірно, з німецької мови (судячи з наявності початкового ш-, лексема запозичена з німецкого Store «штора» [76]). Проте на позначення зазначених реалій використовується і спільна лексема за́нав’іс від праслов’янського *vesiti [21, с. 408].  

Компонентний склад семи «килим домотканий» поповнювався завдяки запозиченням з інших мов, семантичним, словотвірним та фонетичниим змінам. Так, лексема ко́ўрик – словотвірно трансформована одиниця (походить від іменника  ковер – переконливої етимології цього мандрівного терміна немає; можливо, слов’янські форми походять від кипчацько-турецького köwer «килим» [22, с. 483]). Назва ки́лим (ки́лием) була запозичена з тюркських мов (кримсько-татарське та турецьке kilim «килим» походить, очевидно, від перського kiläm «килим без ворсу» [23, с. 432]).

На позначення семи «мотузка для вішання випраної білизни» у говірці с. Верхня Сироватка найчастіше використовують назву шво́рка. Вона походить від праслов’янського *съвора «мотузка, свора на собак» [76].

Мотузки, які використовуються для зав’язування торб, мішків та налигач для тварин називаються в’ір’о́ўка (в’ер’о́ўка, вер’о́ўка), в’ір’о́вочка й мотузо́к, моту́зка (моату́ска), мотузки́, мотузочок. Перша назва, очевидно, є запозиченням з російської мови: російське верёвка є прямим відповідником українського вервечка [21, с. 403]. Друга – походить від праслов’янського *movọzъ «мотуз», утворененого з основ дієслів motati «мотати» і vẹzati «в’язати» [23, с. 524].

Отже, слобожанські репрезентанти побутових реалій дають можливість простежити цікаву тенденцію, що характеризує процес формування слобожанських говірок: давні реалії побуту, як правило, позначені репрезентантами, що утворені на базі власне українських слів, нові реалії мають переважно назви, запозичені з інших мов.

В основі номінації предметів побуту лежить певна мотиваційна ознака: функції, які виконує предмет, особливості практичного використання, матеріал, з якого його виготовлено, особливості зовнішнього вигляду, асоціативна подібність до іншого предмета чи істоти тощо. Досить часто паралельні назви на позначення однієї і тієї самої побутової реалії утворюються шляхом взаємодії кількох мотиватів.

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

Вивчення структурно-семантичної організації назв меблів та речей хатнього вжитку в говірці села Верхня Сироватка Сумського району Сумської області дозволяє зробити такі висновки:

1. Слобожанський діалект – один з новожитніх говорів південно-східного наріччя української мови, який значною мірою накладається на історичну територію Слобідської України; межує на сході з південноросійськими говірками, на півдні – зі степовим говором, на заході – з середньонаддніпрянськими. Сформувався в основному в ХVI-XVII ст. внаслідок взаємодії і дальшого розвитку переселенських середньонаддніпрянських, східнополіських, частково подільських та південноросійських говірок, структурний зв’язок з якими простежується досі.

Поруч із значною кількістю здійснених на сьогодні системних лексико-семантичних досліджень північних, південно-західних та окремих південно-східних говорів слобожанські розглянуто у працях небагатьох мовознавців. Зокрема, К. Глуховцева, Т. Терновська, В. Лєснова, І. Магрицька, І. Ніколаєнко, Т. Сердюкова, А. Скорофатова, Г. Барилова, О. Верховод зробили значний внесок у вивчення лексико-семантичної структури східнослобожанських говорів. Спорадично вивчалися північно-, південно- та центральнослобожанські говори: Л. Тищенко досліджувала побутову лексику в південнослобожанських, Р. Сердега здійснив аналіз лексики традиційного господарювання в центральнослобожанських говорах.

2. Слобожанський діалект має ряд спільних рис з іншими, особливо із суміжними, говорами української мови, проте в ньому фіксуються також специфічні лексико-семантичні та фонетико-морфологічні особливості, відмінні від інших ареалів.

Фонетичну систему слобожанського говору характеризують такі основні риси: 1) зміна [о] на у], [у] (боулит’, пужар), [у] на о], [о] (одова); 2) непослідовні зміни давніх фонем [ě] на [і], [и], [е], [о] (хр’ін, хрон, хр’ен), [ę] на [а], [і] (колод’аз’ і колод’із’); 3) нерегулярний розвиток окремих сполук, зокрема губний приголосний + j (вимjа, вим’а, вимн’а); 3) переважно знівельована вимова пом’якшених приголосних перед [і], що походить з [ě], [о], [е] (ст’іл, д’ід); 4) паралельний вияв [л’] і [л] (л’ожка, мал’ен’ка і ложка мален’ка); 5) посилення функціонального навантаження [р’] (р’ама); 6) пом’якшена вимова окремих шиплячих (ч’удо, лош’а); 7) спорадична відсутність протетичного приголосного [в] (уж, ухо, од:ати); 8) заміна [т’] на [к’] (к’істо), [д’] на [й] (jатеил’, сваĭба), [й] на [д’] (с’ід’ба), [л’] на [н] (манен’киĭ).

Словозміні слобожанського говору притаманні: 1) наявність паралельних закінчень у родовому відмінку однини іменників середнього роду колишніх n- і t-основ (вимjа і вимеин’і, вимеини, теил’а і теил’ати, теил’ат’і); 2) паралельні закінчення (грошеĭ і грош’іĭ, кон’ам і кон’ім); 3) стягнена форма називного відмінка множини прикметників (чужи, добри); 4) форми без приставного [н] (за jого, jеjу); 5) паралельні форми родового відмінка займенника та (т’іjеjі і тиjеjі, т’іjі, тоjі, тоĭ, теĭ); 6) форма інфінітива на -ти, -т’ (ходити, ходит’); 7) поширення форми 1-ої особи однини дієслів теперішнього часу без чергування кінцевого приголосного основи (воз’у, нос’у, ход’у); 8) результати взаємодії І і II дієвідмін 3-ої особи однини і множини (ходит’ і ходе, нос’ат’ і нос’ут’).

Лексичні особливості слобожанського говору представлені локальними словами, наприклад: благий «кволий», бурта «купа», образ «обличчя», пособа «допомога», трапок «слід», «стежка».

3. Побутова лексика говірки села Верхня Сироватка становить сукупність цілісних тематичних груп лексики, що є відносно автономними утвореннями. Аналіз тематичної групи назв меблів і предметів хатнього вжитку засвідчив, що вона є складною системою, репрезентованою рядом лексико-семантичних груп, формування яких відбулося на ґрунті спільної функціональної ознаки.

4. Семи у складі певної лексико-семантичної групи побутової лексики, як правило, мають по декілька репрезентантів (л’у́л’а (л’у́л’ка), коли́ска (кали́ска), колиеса́нка, колиеб’е́л’ (калиеб’е́л’, калиеб’е́л’ка), крова́тка «колиска, підвішена на чотирьох мотузочках до стелі»; осл’і́н (осл’і́нчик, осл’і́нчиек, осл’і́нч’ік), осл’і́ниец’, осло́н, с’т’іле́ц’, с’т’і́л’ч’ік (с’т’і́л’чиек, сту́л’чиек, сту́л’ч’ік), сту́л, сту́ло, сту́лка, сту́лочка (сту́лач’ка), табуре́тка (табур’е́тка, тубар’е́тка), табуре́т (табур’е́т), табуре́точка (табур’е́точ’ка); скаме́ĭка (скам’е́ĭка, скам’і́ĭка), скам’е́jіч’ка, ла́ва, ла́ўка, ла́воч’ка «стілець у вигляді міцної дошки з чотирма ніжками (переважно домашнього виготовлення)»; в’ір’о́ўка (в’ер’о́ўка, вер’о́ўка), в’ір’о́вочка, пово́розка (паваро́ска, поворо́ска, поворо́зка), поворо́зок, мотузо́к, моту́зка (моату́ска), мотузки́, мотузо́чок, шнур, шнуро́к, шнуро́чок «мотузки, які використовуються для зав’язування торб, мішків»). 

Вивчення тематичної групи лексики на позначення меблів та предметів хатнього вжитку говірки села Верхня Сироватка виявило в них велику кількість дублетних назв.

5. Основний шар побутової лексики складає загальнонародна лексика давнього походження, що засвідчує і її висока функціональна активність. Він маніфестований:

а) назвами праслов’янського походження: ла́ва «лава у вигляді довгої дошки на чотирьох ніжках без спинки і бокових билець», в’і́ник «віник», пра́ник «праник, дерев’яний валок для вибивання білизни під час прання», держа́к «держак рогача», кочерга́ «знаряддя для перемішування палива в печі», ска́терт’ «скатерть»;

б) назвами давньоруського походження: ц’і́п «знаряддя, яке використовується для молотьби», скаме́ĭка «лава у вигляді довгої дошки на чотирьох ніжках без спинки та бокових билець»;

г) лексемами, запозиченими з російської мови цілісними мовними знаками, хоч однокореневі утворення можуть бути відомі і в українських діалектах; на російське джерело їх постання часто вказує формальна структура цих лексем: ко́ĭка, в’е́шалка, сту́л, в’ер’о́ўка ;

ґ) словами, запозиченими з інших мов: карка́с, шифон’е́р, гард’е(і)ро́п, буфе́т, серва́нт (з французької), гарн’іту́р, што́ра (з німецької), дива́н, ки́лим (з турецької), jа́шчиек (з польської);

В основу творення багатьох назв меблів та предметів хатнього вжитку покладено:

  1. виконувані предметом функції: св’ет’і́л’ник, покриева́ло, за́нав’іс, пра́ник, м’і’тла́;
  2. особливості практичного використання: коли́ска, про́стин’, сид’і́н’:а, в’е́шалка, держа́к;
  3. асоціативна подібність до частин тіла та інших об’єктів навколишньої дійсності: но́жки, спи́нка, ру́чка, рога́ч, доро́жка, с’т’е́нка;
  4. матеріал, із якого виготовлений предмет: полоте́нце, соло́м’jаниек.

Таким чином, зібраний матеріал однієї тематичної групи побутової лексики підтверджує значний інформативний потенціал слобожанських говірок.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

  1. Барилова Г. К. Кореляція вербальних і невербальних складників у традиційних народних іграх (на матеріалі українських східнослобожанських говірок) : автореф. дис. на здобуття наук. ст. канд. філол. наук : спец. 10.02.01. «Українська мова» / Галина Кіндратівна Барилова. – Луганськ, 2009. – 22 с.
  2. Барилова Г. К. Назви ігор з використанням ножика (на матеріалі українських східнослобожанських говірок) / Г. К. Барилова //   Лінгвістика: зб. наук. праць. – Луганськ : ДЗ «ЛНУ ім. Т. Шевченка», – 2010. – №3 (21). – С. 78 – 85.
  3. Баценко Ф. Й. Про назви деяких побутових реалій у говорах Хмельниччини / Ф. Й. Баценко // Праці ХІІ Респ. діалектолог. нар. – К. : Наук. думка, 1971. – С. 298 – 304.
  4. Бевзенко С. П. Українська діалектологія : підручник / С. П. Бевзенко. – К. : Вища шк., 1980. – 248 с.
  5. Бережняк В. З лексики східнополіських гончарів / В. Бережняк // Український діалектологічний збірник : Книга 3. Пам’яті Тетяни Назарової / [упоряд., ред., передм. П. Ю. Гриценка]. – К. : Довіра, 1997. – С. 459 – 468.
  6. Бичко З. Тематична група «Меблі та хатні речі» в наддністрянському діалекті / З. Бичко // Вісн. ХНУ ім. В. Н. Каразіна :  Філологія.  Харків, 2001. – Вип. 32. – С. 27 – 30.
  7. Верховод О. В. Генеза українських східнослобожанських говірок на лексичному рівні : автореф. дис. на здобуття наук. ст. канд. філол. наук : спец. 10.02.01. «Українська мова» / Ольга Вікторівна Верховод. – Луганськ, 2009. – 23 с.
  8. Верховод О. В. Лексична реалізація опозиції «самець» : «самка» : «маля тварин» у ЛСГ «Дикі тварини» (на матеріалі українських східнослобожанських говірок) / О. В. Верховод // Лінгвістика: зб. наук. праць. – Луганськ : Альма-матер, 2008. – №1 (13). – С. 183 – 193.
  9. Верховод О. В. Просторова поведінка назв живої природи в українських східнослобожанських говірках / О. В. Верховод // Лінгвістика: зб. наук. праць. – Луганськ : ДЗ «ЛНУ ім. Т. Шевченка», 2009. – №2 (17). – С. 193 – 202.

10.  Вихватенко М. Т. Луганська діалектологічна школа / М. Т. Вихватенко, С. С. Солодка // Лінгвістика: зб. наук. праць. – Луганськ : ДЗ «ЛНУ ім. Т. Шевченка», 2010. – №3 (21). – С. 16 – 23.

11.  Глуховцева К. Д. Варіантні форми вираження та значення особової парадигми дієслова в українських східнослобожанських говірках / К. Д. Глуховцева // Лінгвістика: зб. наук. праць. – Луганськ : ДЗ «ЛНУ ім. Т. Шевченка», 2008. – №2 (14). – С. 5 – 9.

12.  Глуховцева К. Динаміка складу назв господарських приміщень у східнослобожанських говірках / К. Глуховцева // Український діалектологічний збірник : Книга 3. Пам’яті Тетяни Назарової / [упоряд., ред., передм. П. Ю. Гриценка]. – К. : Довіра, 1997. – С. 177 – 185.

13.  Глуховцева К. Д. Динаміка українських східнослобожанських говірок : автореф. дис. на здобуття наук. ст. канд. філол. наук : спец. 10.02.01. «Українська мова» / Катерина Дмитрівна Глуховцева. – К., 2006. – 38 с.

14.  Глуховцева К. Д. Етнолінгвістичні основи семантичної експресії дієслів (на матеріалі українських східнослобожанських говірок) / К. Д. Глуховцева // Лінгвістика: зб. наук. праць. – Луганськ : Альма-матер, 2008. – №1 (13). – С. 174 – 180.

15.  Глуховцева К. Д.  З життєдайного народного слова:  наукова спадщина Б. А. Шарпила / К. Д. Глуховцева, М. Т. Вихватенко // Освіта Донбасу. – Луганськ, 2008. –  № 2 – 3 (127 – 128). –  С. 125 – 130.

16.  Глуховцева К. Д. Лінгвістична рефлексія та її особливості в українських східнослобожанських говірках / К. Д. Глуховцева // Лінгвістика: зб. наук. праць. – Луганськ : ДЗ «ЛНУ ім. Т. Шевченка», 2009. – №2 (17). – С. 188 – 193.

17.  Глуховцева К. Д. Лінгвістичний атлас лексики народного побуту українських східнослобожанських говірок / К. Д. Глуховцева. – Луганськ : Альма-матер, 2007. – 183 с.

18.  Глуховцева К. Д. Новожитній східнослобожанський ареал : основні риси / К. Д. Глуховцева // Лінгвістика: зб. наук. праць. – Луганськ : ДЗ «ЛНУ ім. Т. Шевченка», 2010. – №3 (21). – С. 43 – 49.

19.  Гриценко П. Ю. Слобожанський говір / П. Ю. Гриценко // Українська мова. Енциклопедія. – 3-є вид. зі змінами і доп. – К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 2007. – С. 631 – 632.

20.  Демчик І. Реалізація приголосних фонем у системі консонантизму східнослобожанської говірки (на матеріалі с. Шульгінка Старобільського району Луганської обл.) / І. Демчик // Мовознавство. – 2009. – №13. – С. 50 – 52.

21.  Етимологічний словник української мови: в 7 т / АН УРСР. Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; [редкол. О. С. Мельничук (головний ред.) та ін.]. – К. : Наук. думка, 1982. – Т. 1: А – Г. – 632 с.

22.  Етимологічний словник української мови: в 7 т / АН УРСР. Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; [редкол. О. С. Мельничук (головний ред.) та ін.]. – К. : Наук. думка, 1985. – Т. 2 : Д – Копці. – 572 с.

23.  Етимологічний словник української мови: в 7 т / АН УРСР. Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; [редкол. О. С. Мельничук (головний ред.) та ін.]. – К. : Наук. думка, 1989 – Т. 3: Кора – М. – 552 с.

24.  Етимологічний словник української мови: в 7 т / АН УРСР. Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; [редкол. О. С. Мельничук (головний ред.) та ін.]. – К. : Наук. думка, 2003. – Т. 4 : Н – П. – 656 с.

25.  Етимологічний словник української мови: в 7 т / АН УРСР. Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; [редкол. О. С. Мельничук (головний ред.) та ін.]. – К. : Наук. думка, 2006 – Т. 5: Р – Т. – 704 с.

26.  Євтушок О. Сучасні тенденції розвитку діалектної лексики / О. Є. Євтушок // Дивослово. – 2011. – №7. – С.38 – 40.

27.  Жилко Ф. Т. Нариси з діалектології української мови : підручник / Ф. Т. Жилко. – К. : Рад. школа, 1966. – 308 с.

28.  Козачук Г. О. Взаємодія літературної і діалектної побутової лексики / Г. О. Козачук // Мовознавство. – 1985. – №2. – С. 44 – 47.

29.  Козачук Г. О. Назви хатніх меблів у говірках правобережної Київщини / Г. О. Козачук // Дослідження з української діалектології : зб. наук. пр.. – К., 1991. – С. 118 – 135.

30.  Козачук Г. О. Назви хатніх меблів у західнополіських говірках / Г. О. Козачук // Проблеми сучасної діалектології на сучасному етапі : тези. – Житомир, 1990. – С. 195 – 197.

31.  Лєснова В. В. Лексико-семантичні особливості сучасних прізвищ Луганщини / В. В. Лєснова // Лінгвістика: зб. наук. праць. – Луганськ : ДЗ «ЛНУ ім. Т. Шевченка», 2010. – №3 (21). – С. 164 – 173.

32.  Лєснова В. В. Матеріали до словника говірок Східної Слобожанщини : людина та її риси / В. В. Лєснова. – Луганськ : Шлях, 1999. – 76 с.

33.  Лєснова В. В. Номінація людини та її рис у східнослобожанських українських говірках : автореф. дис. на здобуття наук. ст. канд. філол. наук : спец. 10.02.01. «Українська мова» / Валентина Володимирівна Лєснова. – Запоріжжя, 1999. – 21 с.

34.  Лисиченко Л. А. Архаїчні назви одягу в східнослобожанських говірках / Л. А. Лисиченко // Праці ХІІ Респ. діалектолог. нар. – К. : Наук. думка, 1971. – С. 336 – 342.

35.  Магрицька І. В. Весільна лексика східнослобожанських говірок : автореф. дис. на здобуття наук. ст. канд. філол. наук : спец. 10.02.01. «Українська мова» / Ірина Василівна Магрицька. – Запоріжжя, 2000. – 23 с.

36.  Магрицька І. З лексики весільного обряду: назви молодих у східнослобожанських говірках / І. Магрицька // Волинь – Житомирщина: Історико-філол. зб. з регіональних проблем. – Житомир, 2001. – №6. – С. 262 –273.

37.  Магрицька І. Назви передвесільних обрядів у східнослобожанських українських говірках / І. Магрицька // Донецький вісник наук. товариства ім. Т. Г. Шевченка. – Донецьк : Східний видавничий дім, 2003. – Т. 4. – С. 178 – 186.

38.  Мартинова Г. І. Дублетно-синонімічні відношення у побутовій лексиці правобережної Черкащини / Г. І. Мартинова // Мовознавство. – 2000. – №6. – С. 31 – 40.

39.  Мартинова Г. І. Лінгвістична географія правобережної Черкащини : монографія / Г. І. Мартинова. – Черкаси : Відлуння – Плюс, 2000. – 266 с.

40.  Мартинова Г. І. Середньонаддніпрянський діалект. Фонологія і фонетика : автореф. дис. на здобуття наук. ст. докт. філол. наук : спец. 10.02.01. «Українська мова» / Ганна Іванівна Мартинова. – К., 2004. – 40 с.

41.  Мартинова Г. Середньонаддніпрянсько-поліські лексичні ізголоси / Г. Мартинова // Волинь – Житомирщина: історико-філол. зб. з регіональних проблем. – Житомир, 2001. – №6. – С. 364 – 369.

42.  Мартинова Г. І. Спроба компонентного аналізу діалектної лексики (на матеріалі побутової лексики правобережної Черкащини) / Г. І. Мартинова // Лінгвістичні студії : зб. наук. праць. – Черкаси : Сіяч, 1997. – С. 60 – 69.

43.  Матвіяс І. Г. Засади української діалектології  / І. Г. Матвіяс // Мовознавство. – 2000. – № 1. – С. 3 – 9.

44.  Матвіяс І. Г. Українська мова і її говори / І. Г. Матвіяс. – К. : Наук. думка, 1990. – 168 с.

45.  Матвіяс І. Г. Формування південно-східного наріччя української мови / І. Г. Матвіяс // Мовознавство. – 1983. – № 1. – С. 52 – 59.

46.  Мілєва І. В. Евфемізація і дисфемізація у фразеотворенні говірок сходу України : автореф. дис. на здобуття наук. ст. канд. філол. наук : спец. 10.02.01. «Українська мова» / Ірина Володимирівна Мілєва. – Луганськ, 2005. – 19 с.

47.  Міняйло Р. В. Активні процеси в ареальній фразеології сходу України : автореф. дис. на здобуття наук. ст. канд. філол. наук : спец. 10.02.01. «Українська мова» / Роман Вікторович Міняйло. – Донецьк, 2001. – 19 с.

48.  Нечитайло О. І.  Побутова лексика / О. І. Нечитайло // Українська мова. Енциклопедія. – 3-є вид. зі змінами і доп.. – К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 2007. – С. 514.

49.  Ніколаєнко І.О. Назви виробів ткацтва в східнослобожанських говірках української мови / І. О. Ніколаєнко // Вісник Луганського держ. пед. ун-ту імені Т. Шевченка. – Луганськ, 1998. – № 9. – С. 125 – 131.

50.  Ніколаєнко І. Назви волокон в українських східнослобожанських говірках / І. Ніколаєнко // Волинь – Житомирщина: історико-філол. зб. з регіональних проблем. – Житомир, 2001. – №6. – С. 227 – 231.

51.  Ніколаєнко І. О. Структура й ареальна характеристика лексики традиційного ткацтва в українських східнослобожанських говірках : автореф. дис. на здобуття наук. ст. канд. філол. наук : спец. 10.02.01. «Українська мова» / Ірина Олександрівна Ніколаєнко. – Запоріжжя, 2000. – 24 с.

52.  Ніколаєнко І. Східнослобожанське традиційне ткацтво у світлі номінації й народних вірувань / І. Ніколаєнко // Вісник Луганського держ. пед. ун-ту ім. Т. Шевченка. – Луганськ, 1999. – № 10. – С. 90 – 95.

53.  Ніколаєнко І. Типи номінації в ткацькій лексиці східнослобожанських говірок / І. Ніколаєнко // Вісник Луганського держ. пед. ун-ту імені Тараса Шевченка. – Луганськ, 2000. – № 4. – С. 44 – 48.

54.  Семенов А. В. Этимологический словарь русского язика [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://evartist.narod.ru/text15/001.htm.

55.  Сердега Р. Л. Лексика традиційного господарювання в говорах Центральної Слобожанщини (Харківщини) : автореф. дис. на здобуття наук. ст. канд. філол. наук : спец. 10.02.01. «Українська мова» / Руслан Леонідович Сердега. – Харків, 2004. – 20 с.

56.  Сердега Р. П. Назви сільськогосподарських знарядь у говірках Центральної Слобожанщини / Р. П. Сердега // Лінгвістика: зб. наук. праць. – Луганськ : ДЗ «ЛНУ ім. Т. Шевченка», 2010. – №3 (21). – С. 199 – 125.

57.  Сердюкова Т. Відтворення одночасності в українських східнослобожанських говірках / Т. Сердюкова // Волинь-Житомирщина: Історико-філол. зб. з регіональних проблем. – Житомир, 2001. – №6. – С. 103 – 109.

58.  Сердюкова Т. Синтаксеми контактного значення в східнослобожанських говірках української мови / Т. Сердюкова // Вісник Луганського держ. пед. ун-ту ім. Т. Шевченка. – Луганськ, 1999. – № 10. – С. 95 – 99.

59.  Сердюкова Т. І. Локативні та темпоральні синтаксеми в українських східнослобожанських говірках : автореф. дис. на здобуття наук. ст. канд. філол. наук : спец. 10.02.01. «Українська мова» / Тетяна Ігорівна Сердюкова. – Запоріжжя, 2002. – 20 с.

60.  Сердюкова Т. Темпоральні синтаксеми на позначення часової попередності (у східнослобожанських українських говірках) / Т. Сердюкова // Вісник Луганського держ. пед. ун-ту ім. Тараса Шевченка. – Луганськ, 2000. – № 4. – С. 54 – 59.

61.  Сердюкова Т. Часова віднесеність темпоральних синтаксем українських східнослобожанських говірок  / Т. Сердюкова // Вісник Луганського держ. пед. ун-ту ім. Тараса Шевченка. –  Луганськ, 2001. – № 12. – С. 221 – 227.

62.  Скоробагатько Н. О. Концептуалізація фразеологічного соматичного коду в східнослобожанських і степових говірках : автореф. дис. на здобуття наук. ст. канд. філол. наук : спец. 10.02.01. «Українська мова» / Наталія Олександрівна Скоробагатько. – Луганськ, 2009. – 20 с.

63.  Скорофатова А. О. Лексичні паралелі східнослобожанських фітономенів в інших українських говірках /  А. О. Скорофатова // Лінгвістика: зб. наук. праць. – Луганськ : ДЗ «ЛНУ ім. Т. Шевченка», 2008. – №2 (14). – С. 17 – 27.

64.  Скорофатова А. О. Ономасіологія та лінгвогеографія фітономенів в українських східнослобожанських говірках : автореф. дис. на здобуття наук. ст. канд. філол. наук : спец. 10.02.01. «Українська мова» / Анна Олександрівна Скорофатова. – Луганськ, 2008. – 24 с.

65.  Скорофатова А. О. Способи номінації корисних рослин в українських східнослобожанських говірках : семантична трансформація /  А. О. Скорофатова // Лінгвістика: зб. наук. праць. – Луганськ : Альма-матер, 2008. – №1 (13). – С. 201 – 211.

66.  Скорофатова А. О. Стан регіонального лінгвогеографічного вивчення фітономенів в українському мовознавстві / А. О. Скорофатова // Лінгвістика: зб. наук. праць. – Луганськ : ДЗ «ЛНУ ім. Т. Шевченка», 2010. – №3 (21). – С. 125 – 130.

67.  Словник українських східнослобожанських говірок /  [К. Глуховцева,  В. Лєснова, І. Ніколаєнко,  Т. Терновська,  В. Ужченко]. –  Луганськ, 2002. – 234 с.

68.  Терновська Т. П. Ковальська лексика українських говорів / Т. П. Терновська // Український діалектологічний збірник : Книга 3. Пам’яті Тетяни Назарової / [упоряд., ред., передм. П. Ю. Гриценка]. – К. : Довіра, 1997. – С. 399 – 427.

69.  Тищенко Л. Ареалогія побутової лексики південнослобожанських говірок : склад і структурна організація / Л. Тищенко // Вісн. Луг. держ. пед. ін.-ту ім. Т. Шевченка. – Луганськ, 2001. – №12 (44). – С. 24 – 29.

70.  Тищенко Л. М. Лексична реалізація семи «бічна стіна хати» у південнослобожанських говірках /  Л. М. Тищенко // Лінгвістика: зб. наук. праць. – Луганськ : ДЗ «ЛНУ ім. Т. Шевченка», 2010. – №3 (21). – С. 130 – 136.

71.  Тищенко Л. Побутова лексика південнослобожанських говірок : склад і структурна організація / Л. Тищенко // Волинь – Житомирщина: історико-філол. зб. з регіональних проблем. – Житомир, 2001. – №6. – С. 281 – 291.

72.  Тищенко Л. М. Структурна організація й динаміка побутової лексики південнослобожанських говірок : автореф. дис. на здобуття наук. ст. канд. філол. наук : спец. 10.02.01. «Українська мова» / Лариса Миколаївна Тищенко. – К., 2002. – 19 с.

73.  Ужченко Д. В. Семантика українських зоофразеологізмів в етнокультурному висвітленні : автореф. дис. на здобуття наук. ст. канд. філол. наук : спец. 10.02.01. «Українська мова» / Дмитро Вікторович Ужченко. – Харків, 2000. – 20 с.

74.  Ужченко В. Д. Східноукраїнська фразеологія : монографія / В. Д. Ужченко. – Луганськ : Альма-матер, 2003. – 362 с.

75.  Ужченко В. Д. Фразеологічний словник східнослобожанських і степових говірок Донбасу : [6019 фразеологізмів] / В. Д. Ужченко, Д. В. Ужченко. − 5-е вид., перероб. й доп..  – Луганськ : Альма-матер, 2005. – 348 с.

76.  Фасмер М. Этимологический словарь русского языка [Електронний ресурс]. – Режим доступу :  http://www.classes.ru/all-russian/russian-dictionary-Vasmer.htm.

77.  Шарпило Б. А.  Сравнительно-историческая характеристика говоров Восточной Слобожанщины  (Старобельщины) : автореф.  дис.  на соиск.  учен.  степ.  канд.  филол.  наук :  спец. 10.02.02 «Украинский язык» / Борис Антонович Шарпило. – К., 1960. – 24 с.

 

 

 


ДЕТАЛИ ФАЙЛА:

Имя прикрепленного файла:   Структурно-семантична організація побутової лексики слобожанської говірки.zip

Размер файла:    134.16 Кбайт

Скачиваний:   169 Скачиваний

Добавлено: :     10/28/2016 12:44
   Rambler's Top100    Š ⠫®£ TUT.BY