МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ,МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА

Кафедра економічної географії та екологічного менеджменту

 

СУЧАСНИЙ СТАН ТА ТЕРИТОРІАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ТУРИСТИЧНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Магістерська робота зі спеціальності

8.050201 «Менеджмент організацій і адміністрування»

 

Студент:

509 група, факультет географічний

Чокалюк Інна Геннадіївна

______________

(підпис)

 

Науковий керівник:

к.с.г.н, доцент

Данілова Ольга Миколаївна

______________

(підпис)

Робота захищена на засіданні ДЕК    Робота розглянута і рекомендована до

З оцінкою «________»                   захисту на засіданні кафедри економічної

Протокол ДЕК ________               географії та екологічного менеджменту

від «___»________2012 р.             Протокол №___від «___»________2012р.

Завідувач кафедри

________ Руденко В.П.

Чернівці – 2012

АННОТАЦІЯ

І. Г. Чокалюк

Сучасний стан та територіальні особливості туристичної інфраструктури Івано-Франківської області

В процесі формування ринкового середовища в Україні значне місце припадає на реформування туристичної галузі. Її основою є туристична інфраструктура. Івано-Франківська область має значний туристично-рекреаційний потенціал. Підвищення ефективності використання туристичної інфраструктури можливе за рахунок реконструкції старих закладів та будівництва нових. Все це відбувається з використанням сучасних методів менеджменту та маркетингу на основі існуючих можливостей, які можуть дати значні економічні й соціальні результати для розвитку туризму на Іванофранківщині.

Ключові слова: туризм, туристична індустрія, туристична діяльність, туристична інфраструктура, лікувально-оздоровчий туризм, санаторно-курортні та оздоровчі заклади, готелі, розважальні заклади культури та мистецтва.

ANNOTATION

I. Chokalyuk

Current state and territorial characteristics tourism infrastructure in Ivano-Frankivsk region

In the process of market environment in Ukraine accounts for a significant place on the reform of the tourism industry. Its basis is a tourist infrastructure. Ivano-Frankivsk region has considerable tourist potential. Increased efficiency of tourism infrastructure is possible by upgrading old facilities and building new ones. All this takes place using modern methods of management and marketing, building on existing capabilities that can provide significant economic and social returns for tourism development in Ivano-Frankivsk region.

Keywords: tourism, travel industry, tourism, tourist infrastructure, medical and health tourism, spa and wellness facilities, hotels, entertainment culture and art.

ВСТУП

Актуальність теми визначається тим, що у наш час туризм став одним із найприбутковіших видів бізнесу у світі. За даними Всесвітньої туристської організації (ВТО), він використовує приблизно 7% світового капіталу, на туризм припадає 11% світових споживчих витрат і він дає 5% усіх податкових надходжень. Ці цифри характеризують прямий економічний ефект функціонування індустрії туризму. Розвинений туризм називають одним з головних феноменів XX ст.

Туризм є однією із пріоритетних галузей економіки України.

Стабільний розвиток туризму передбачає, перш за все, розбудову матеріально-технічної бази, забезпечення якості обслуговування відповідно до міжнародних стандартів.

Враховуючи значний рекреаційний потенціал Івано-Франківської області, підвищення стану туристичної інфраструктури за рахунок реконструкції старих закладів та будівництва нових структур, може дати значні економічні й соціальні результати для розвитку туризму на Іванофранківщині.

Мета і завдання дослідження. Метою магістерської роботи є оцінка сучасного стану та дослідження регіональних особливостей туристичної інфраструктури  як чинника розвитку туризму в Івано-Франківській області.

Для досягнення мети потрібно було вирішити наступні завдання:

¾   охарактеризувати теоретико-методичні аспекти дослідження туристичної інфраструктури;

¾   розглянути та проаналізувати чинники, які впливають на розвиток туристичної інфраструктури Івано-Франківської області;

¾   проаналізувати забезпеченість Івано-Франківської області закладами розміщення, відпочинку та розваг ;

¾   проаналізувати територіальні відмінності забезпеченості Івано-Франківської області закладами туристичної інфраструктури;

¾   розкрити проблем та перспектив розвитку туристичної галузі в Івано-Франківській області.

Об’єктом дослідження є туристична інфраструктура Івано-Франківської області.

Предметом дослідження є комплекс теоретичних та практичних аспектів функціонування та розвитку туристичної інфраструктури на базі рекреаційних ресурсів Івано-Франківської області.

Теоретичною та методологічною основою дослідження є наукові праці, як вітчизняних, так і закордонних вчених із туризму, рекреалогії, менеджменту, маркетингу, статистики.

Методи досліджень – історичний, індуктивний та дедуктивний методи, метод аналізу аналогових об’єктів та складання діаграм.

Магістерська робота складається із вступу, 4-х розділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи становить 113 сторінок комп’ютерного текстового набору, в тому числі 13 таблиць, 13 рисунків, список використаних джерел (включає 36 найменувань).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКО - МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ТУРИСТИЧНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ

1.1 Сутність поняття туристична інфраструктура

Термін "інфраструктура" бере початок від лінгвістичної суті латинських слів infra – “нижче, під”,structure – “розміщення, будівництво”, що означає основу, фундамент. Термін був уперше використаний ще на початку нинішнього сторіччя в економічному аналізі для позначення об'єктів і споруджень, що забезпечують нормальну діяльність збройних сил. В 40-і 20 століття роки на Заході під інфраструктурою стали розуміти сукупність галузей, що сприяють нормальному функціонуванню виробництва матеріальних благ і послуг.

У сучасному світі туризм – це явище багатогранне, яке тісно взаємопов’язане з різними галузями, зокрема з географією, історією, архітектурою, медициною, культурологією, спортом та багатьма іншими. Однак, жодна з них не може повністю і вичерпно охарактеризувати його як об’єкт власних досліджень і жоден з існуючих соціально-економічних інститутів не в змозі самостійно розв’язати комплекс туристичних проблем.

Існує багато поглядів на туризм як на галузь господарства, так і на міжгалузевий комплекс або ринок, де туристичне підприємство з продукції різних галузей формує туристичний продукт. Однозначно прийнятого визначення щодо терміну «туризм» немає, але серед найбільш точних можна виокремити наступні:

● Згідно Всесвітньої туристичної організації (ВТО) «туризм» (від французького tour −прогулянка, поїздка) являє собою подорож у вільний час, один із видів активного відпочинку.

● Закон України «Про туризм» визначає це явище як «тимчасовий виїзд людини з місця постійного проживання з оздоровчою або професійно-діловою метою без заняття оплачуваною діяльністю».

● За Н.Ф. Реймерсом, туризм − це будь-яка подорож з метою відпочинку та знайомства з новими регіонами й об’єктами.

● О.О. Бейдик вважає, що «туризм» − це форма масового подорожування та відпочинку з метою ознайомлення із навколишнім середовищем, що характеризується екологічною, освітянською та іншими функціями.

Отож, можна підсумувати все вище сказане і визначити, що у будь-якому випадку термін «туризм» характеризує діяльність осіб, які подорожують і перебувають у місцях, що знаходяться за межами їхнього звичайного середовища протягом періоду, що не перевищує одного року підряд з метою відпочинку, діловими та іншими цілями без отримання матеріального прибутку. Отже, туризм є популярною формою організації відпочинку, проведення дозвілля, пізнання рідного краю, навколишнього середовища, знайомства з історією, культурою і традиціями певної країни тощо.

На сьогоднішній день туризм став явищем, що увійшло у повсякденне життя майже третини населення планети. Більше того, на початку XXI ст. туризм за обсягами доходу справедливо посів третє місце серед провідних галузей світової економіки. За чисельністю працівників індустрія туризму також стала однією з найбільших в світі – в ній зайнято понад 260 млн. чол., тобто кожний 10-й працюючий.

Туристична індустрія – це сукупність виробництв різних галузей господарства, закладів культури, освіти, науки, що забезпечують створення матеріально-технічної бази туризму, підготовку кадрів та процес виробництва, реалізації і споживання туристичного продукту на основі використання природних багатств, матеріальних і духовних цінностей суспільства. Іншими словами індустрія туризму − це міжгалузевий господарський комплекс, який спеціалізується на створенні турпродукту, здатного задовольняти специфічні потреби населення в проведенні дозвілля в подорожі шляхом виробництва та реалізації товарів і послуг туристичного призначення.

Специфіка туристичної послуги передбачає технологічну єдність процесу обслуговування і відповідну їй єдність вимог до підготовки кадрів, які саме й забезпечують великою мірою (через значний обсяг ручної праці) якість обслуговування, постійне оновлення виробничих потужностей і технологій, спрямованих на забезпечення конкурентоспроможності підприємств на туристичному ринку (сучасне технологічне устаткування для виробничих галузей обслуговування, доступ до розподільчих мереж тощо) шляхом задоволення зростаючих потреб споживачів. Масштабність туристичного руху обумовила впровадження уніфікованих технологій і стандартів, які дозволяють забезпечити масове обслуговування на індивідуальній основі відповідно сучасним загальним тенденціям світового ринку послуг, якому притаманна модифікована постфордистська тенденція, а саме індивідуалізація масового обслуговування.

Індустрія туризму визначається як  міжгалузевий комплекс. Міжгалузевий комплекс (МГК)  є елементом функціонально-компонентної структури господарства і являє собою інтегровану систему галузей, виробництв і видів діяльності, об'єднаних загальною метою та програмою розвитку. В основі виокремлення МГК лежать об'єктивні системні функціональні, синергетичні, еволюційні та управлінські зв'язки.

Міжгалузевий комплекс індустрії туризму вирізняється складністю внутрішньої структури, ієрархією цілей функціонування компонентів і елементів, різноманітністю зовнішніх та багаторівневістю внутрішніх комплексоутворюючих зв'язків, стадійністю споживання та організації обслуговування. Елементами індустрії туризму є підприємства та установи, мета функціонування яких полягає в задоволенні певних туристичних потреб (мотиваційних, змістовних, комфортності тощо). Специфіка туристичної послуги обумовлює наявність значної кількості елементів, їх ієрархічність відповідно до обсягів діяльності, забезпечення виробничими потужностями і рівня розвитку матеріально-технічної бази, а виробничо-технологічні, інформаційні, організаційно-управлінські, фінансово-економічні зв'язки об'єднують зазначені елементи в галузі, що виступають структурними компонентами індустрії туризму. Таким чином, внутрішньокомплексні вертикальні зв'язки лежать в основі виділення функціонально-компонентної (галузевої) структури індустрії туризму. Внутрішньокомплексні горизонтальні зв'язки, наявні між підприємствами різних галузей, причетних до організації туристичного споживання відповідно стадійності процесу обслуговування, дозволяють виділити в межах індустрії туризму функціонально-стадійні підсистеми, представлені сполученнями різнорідних функціонально-галузевих елементів, що виконують однорідні функції в сфері туризму[6].

Відносно споживчо-ресурсної орієнтації їх можна розташувати наступним чином:

·                      І − організаційно-інституційна;

·                      II − функціонально-господарська;

·                      III − територіально-господарська підсистеми (таблиця 1.1).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Таблиця 1.1

Структура індустрії туризму

Підсистеми	Структури	Компоненти
Інституційно-організаційна	Правова	Законодавча  і нормативна база; митна служба; консульська служба
	Фінансово-економічна	Система оподаткування та страхування; фінансова система й обмінний курс валют
	Кадрова	Система підготовки кадрів; наукових досліджень і науково-дослідних розробок
Функціонально-господарська	Гостинності	Готельне господарство; громадське харчування; галузі сфери послуг з надання додаткових послуг
	Транспорту	Авіаційний;автомобільний;залізничний; водний
	Туристичної та оздоровчої діяльності	Туристичні підприємства; екскурсійні бюро; санаторно-курортні установи; оздоровчі заклади
Територіально-господарська	Туристичні ресурси	Природно-рекреаційні;культурно-історичні; інфраструктури
	Соціально-демографічні	Населення; розселення і історія формування території; традиційна етнічна культура населення
	Господарські	Господарський комплекс території; інфраструктурні системи; адміністративно-територіальний устрій.

Національний туристичний ринок формується та функціонує в правовому та економічному полі держави. Державна туристична політика є комплексом заходів правового, економічного й організаційного порядку, підкріплена відповідними управлінськими інститутами. Діяльність цих інститутів спрямована на узгодження державних, бізнесових і місцевих інтересів на ринках туристичних послуг різного порядку. Регуляторними каналами впливу є законодавчо-нормативний, податковий, валютно-фінансовий, інформаційний, управлінський.

Ефективність державної туристичної політики відбивається в характері туристичного процесу і позначається місцем, яке займає в ньому національний туристичний ринок, та прибутковістю індустрії туризму, її прямим та опосередкованим внеском в національну економіку. Виробничо-технологічні, інформаційно-комунікативні, фінансово-економічні зв'язки, задіяні у створенні та реалізації турпродукту, здійснюються системою підприємств з надання послуг гостинності, транспорту та посередницьких послуг з організації туристичної подорожі, які утворюють індустрію туризму. Саме ці горизонтальні функціонально-інтегративні за сутністю зв'язки дозволяють визначити означену підсистему як туристичну галузь − сукупність підприємств, подібних за призначенням, технологією обслуговування, професійним складом кадрів та умовами їх діяльності, особливостями розміщення та функціонування на ринку туристичних послуг.  Головне призначення підприємств туристичної галузі полягає в організації комфортного та якісного забезпечення мотиваційних вимог туриста. Відповідність вимогам гарантує ефективність їх діяльності на ринках різного рівня[6;66].

Функцією підприємств туристичної галузі є створення, реалізація та організація споживання послуг та товарів туристичного призначення, виробництво турпродукту. Туристична галузь складається з підприємств, що надають послуги гостинності, транспортні послуги та підприємств, що створюють комплексний турпродукт і організують його споживання (туроператори і турагенції). Гостинність є системою зі створення комфорного перебування подорожуючого поза місцем постійного проживання. До цієї системи входять послуги розміщення, харчування та інші додаткові послуги (побутові, комунікативні тощо), необхідні подорожуючому для повноцінної життєдіяльності, послуги, пов'язані зі здійсненням мети подорожування (екскурсійні, культурно-просвітницькі, релігійні, ділові, лікувальні та інші) та послуги дозвілля, які урізноманітнюють подорож. Зазначений комплекс гостинності може бути забезпечений на основі засобів розміщення.

 

1.1.1 Транспортна система і перевезення

Транспортні послуги в туризмі є невід'ємною складовою здійснення подорожі, умовою розвитку туризму і належать до основних послуг туристичної галузі. Якість, обсяг та характер транспортних послуг в туризмі залежать від рівня розвитку транспортного комплексу і стану транспортної інфраструктури (ТІ). Стан ТІ характеризується густотою транспортної мережі, її технічним станом і відповідністю середньосвітовим стандартам, формуванням транспортних полімагістралей з розвиненою інфраструктурно-логістичною системою, здатною опрацьовувати зростаючий транспортний потік з мінімальними витратами часу.  Наявність сучасних транспортних засобів, їх технічні характеристики (швидкість, надійність, комфортабельність) впливають не тільки на попит, а й визначають споживацькі уподобання, гарантуючи якість обслуговування. Таким чином, розвинений транспортний комплекс дає можливість урізноманітнити транспортні послуги, зробити їх взаємозамінними і тим самим впливає на зростання загальної рухомості населення і розвиток туризму [11;74].

Транспортні послуги в туризмі саме за характером діяльності досить умовно можна поділити на послуги з переміщення туристів від місця проживання до місця проведення дозвілля (наземний, водний, повітряний транспорт); послуги в місці проведення дозвілля (екскурсійні та внутрішні перевезення); послуги, пов'язані з організацією власне транспортних подорожей (подорожей, здійснення яких базується на переважному використанні певного виду транспорту − круїзи, автотуризм тощо). Об'єктивні (вартість, швидкість, комфортність) і суб'єктивні чинники (обмеження, пов'язані зі станом здоров'я, упередженість щодо певних видів транспорту, наприклад, повітряного або водного тощо), якими керується турист, визначають вартість транспортної послуги, її частку в загальній вартості тура. Прослідковується залежність: чим менша за тривалістю подорож, тим більша частка в загальних витратах припадає на транспортні послуги.  Економія часу залежить не тільки від швидкості пересування, а й від регулярності, інтенсивності і надійності руху, обумовлених рівнем розвитку матеріально-технічної бази, інфраструктурного та організаційно-управлінського забезпечення.

Визначальною характеристикою подорожування стає його тривалість і комфортність. Комфортність − поняття комплексне, яке включає технічні характеристики транспортного засобу (швидкість, ергономічність), наявність безпересадочних переміщень («від дверей до дверей»), супутні послуги під час подорожування (харчування, зв'язок тощо) та інші послуги (зручності на вокзалах, в аеропортах, швидкість обробки вантажу, організація митного контролю тощо). Вибір транспортного засобу в місці відпочинку обумовлений наявністю пропозиції, її кількісними і якісними параметрами, метою подорожування та фінансовими можливостями туриста, організаційними формами туру (так, групові тури передбачають використання спеціалізованих автобусів в екскурсійному обслуговуванні).

Вибір виду транспортного туру (автомобіль, автобус, морський чи річковий круїз) є наслідком ринкової взаємодії споживача і виробника. Зменшилась в організації транспортних подорожей питома вага залізничних подорожей, хоча розвинена залізнична мережа, транспортна інфраструктура та практична незалежність роботи транспорту від погодних умов надають перспективності застосуванню цього виду транспорту в туризмі.

Туристичні транспортні послуги, які здійснюються всіма видами пасажирського транспорту і надаються практично на всіх етапах подорожування, є основою комплексного турпродукту. Ринок транспортних послуг є видовим (галузевим) субринком на туристичному ринку будь-якого масштабу. Спостерігається конкуренція серед видів транспорту, оскільки за зазначеними перевагами (час, комфортність, надійність і ціна) види транспорту не рівнозначні: залізничний транспорт більш дешевий і надійний, але програє іншим видам в комфортності і витратах часу; авіаційний, навпаки, комфортабельний, зменшує витрати часу, але підвладний коливанням погодних умов і тому менш надійний і значно дорожчий; автомобільний транспорт достатньо дешевий, але за іншими параметрами менш зручний; водний транспорт (морський і річковий) став одним з перших використовуватись як висококомфортабельний для організації транспортних подорожей.

Конкурентність стимулює урізноманітнення пропозиції й удосконалення організаційних форм діяльності. З іншого боку, саме розвиток туризму і залучення до туристичного «обігу» нових територій залежать від розвитку транспортного комплексу, оскільки без транспортної інфраструктури освоїти нові території неможливо, і таким чином стимулюється екстенсивний шлях розвитку ринку транспортних туристичних послуг.

 

 

 

 

 

1.1.2 Засоби розміщення в туристичній сфері

Послуги розміщення протягом століть формування галузі готельного господарства становили основу гостинності (разом із медичними, побутовими послугами, послугами харчування та послугами, пов'язаними з обслуговуванням транспортних засобів). Розвиток і урізноманітнення потреб спричинили різноманітність засобів розміщення. Намагання створити узагальнену класифікацію підприємств розміщення розпочались в другій половині XX ст. З 1952 p. MCOTO (Міжнародний союз офіційних туристичних організацій, попередник Всесвітньої туристичної організації) розпочав створювати регіональні комісії з розробки систем готельної класифікації, які найбільш активно запрацювали в 70-80-х роках минулого століття. Тоді ж численні експерти, в тому числі й експерти Міжнародної готельної асоціації, висловили сумніви щодо доцільності створення єдиного світового класифікатора, оскільки практика готельного бізнесу дуже різнорідна і неспівставна за умовами функціонування.  На національних рівнях діють найрізноманітніші підходи до класифікації й оцінки засобів розміщення як з юридичної, так і з адміністративної точки зору. Однак до кінця 80-х років минулого століття в межах ВТО були розроблені рекомендації з міжрегіональної гармонізації критеріїв готельної класифікації на основі стандартів, прийнятих регіональними комісіями. Рекомендованими стандартами визначені мінімальні вимоги параметризації підприємства, що надає послуги гостинності, задля надання йому відповідної категорії, яка є гарантом обсягу та якості обслуговування.

Засоби розміщення поділяють на два основних типи: 1) основні або традиційні (готелі, пансіонати, турбази, мотелі тощо), які цілорічно надають комплекс послуг гостинності, поєднуючи в процесі обслуговування капітальні основні фонди і кваліфіковану працю; 2) додаткові(кемпінги, молодіжні табори та туристичні села, студентські гуртожитки, тимчасові орендовані помешкання тощо), що працюють сезонно і надають обмежену номенклатуру послуг, використовуючи переважно некапітальні будівлі або пристосовані приміщення[17].

Комплекс послуг гостинності гарантованої якості надає готель -комерційне підприємство, спеціалізоване на наданні комплексу послуг розміщення, харчування та інших додаткових послуг, які забезпечують безпечну і комфортну життєдіяльність людині, що тимчасово перебуває поза місцем постійного проживання. Готелем є тільки те підприємство сфери послуг, потужність якого становить не менше 10 місць (номерів) і яке гарантовано може забезпечити послуги розміщення і харчування (в обсязі не менше сніданку) та надати інші послуги за заздалегідь обумовлену плату. Класифікація готелів за рівнем комфортності має п'ять рівнів: від «*» до «*****» за зростанням якісних показників. Крім того, готелі можна класифікувати за величиною (кількістю місць або номерів):, до 100 місць − малі готелі; 101-250 −середні; від 250 до 500 −  великі, і до 1000 − крупні.   Готелі, що мають більшу кількість місць є готельними комплексами. Вони займають значну площу, відрізняються організацією праці та певною децентралізацією управління.

За місцем розташування готелі поділяють на міські, курортні, замкові, придорожні, транспортні, сільські. В основі цього поділу лежать також особливості організації обслуговування, пов'язані з характером клієнтури. Наприклад, курортні готелі, розташовані в рекреаційно-туристських зонах, призначені для обслуговування відпочиваючих, що передбачає урізноманітнення комплексу послуг, розрахованого на тривале перебування, в той час як придорожні готелі розраховані на транзитних подорожуючих, які використовують переважно власний транспорт (автомобілі, яхти чи човни тощо) і тому повинні враховувати попит тимчасової клієнтури, що недовго (1-3 доби) перебуває в даному готелі і потребує, крім короткого перепочинку, комплексу з обслуговування транспортних засобів. Спеціалізовані підприємства (мотелі, ротелі, альпотелі тощо) є результатом розвитку і урізноманітнення сфери гостинності, а використання орендованих приміщень − відповідністю потребам і фінансовим можливостям споживача.

Таким чином, готелі є базовими в організації обслуговування туристів, а готельне господарство складає основу туристичної галузі індустрії туризму. Всесвітня туристична організація запропонувала класифікатор на основі специфіки організації діяльності та особливостей використання в туризмі, в якому зроблено спробу звести все різноманіття існуючих засобів розміщення туристів до чотирьох основних груп: (таблиця 1.2 )

 

Таблиця 1.2

Класифікація засобів розміщення туристів

(за рекомендаціями ВТО)

Готелі і аналогічні підприємства	Комерційна та інша діяльність розміщення	Спеціалізовані засоби розміщення	Приватні засоби розміщення
Готелі Мотелі Пансіонати Курортні готелі Клубні готелі Гостьові будинки	Туристичні бази Молодіжні готелі Туристичні кемпінги Підприємства соціального туризму	Лікувальні готелі Транспортні засоби Ротелі, ботелі, флотелі, альпотелі тощо Табори праці та відпочинку	Приватні та орендовані приміщення (помешкання та будинки)

 

Таким чином, гостинність поєднує діяльність готельного, рекреаційно-оздоровчого, санаторно-курортного господарств, харчування, торгового і побутового обслуговування, організації екскурсійної та дозвіллєвої діяльності, створюючи атмосферу доброзичливості і забезпечуючи гостю-туристу комфортне перебування в місці відпочинку та реалізацію мети подорожування з максимально можливими зручностями.

 

 

1.1.3 Харчування в індустрії туризму

Підприємства харчування в системі туристичної індустрії найчастіше пов'язані з об'єктами розміщення туристів. Класифікація підприємств харчування сфери туристичного обслуговування охоплює їхнє групування за сукупністю загальних ознак кількісного та якісного характеру та ступенем приналежності до власне туризму. В цілому підприємства харчування в туризмі класифікуються на основі загальних і специфічних властивостей цих підприємств у туристичній сфері діяльності.

Залежно від типу, місця розташування, інтер'єра, рівня технічного оснащення, послуг підприємства харчування поділяються на п'ять розрядів: люкс, вищий, І, II іIII розряди. Для ресторанів установлено такі розряди: люкс, вищий, І і II; для кафе загального типу − вищий, І і II; для барів − люкс, вищий, І і II; для закусочних − І і II, для їдалень − II і III .

Класифікація підприємств харчування може ґрунтуватися й на інших ознаках. За ознакою зв'язаності або відокремленості управліннярозрізняють самостійні підприємства і підприємства, об'єднані в ланцюги (Мак-Дональдс, Бургер-Кінг).Залежно від асортименту продукції харчування розрізняють підприємства з комплексним, універсальним і спеціалізованим асортиментом. За сталістю контингенту споживачіввиділяють підприємства з постійним(при готелях, санаторно-рекреаційних комплексах, базах відпочинку, спортивно-оздоровчих таборах) і випадковим (змінним) контингентом. Методи обслуговування споживачів визначили поділ на підприємства самообслуговування, з обслуговуванням офіціантами, змішаним обслуговуванням.

Харчування туристів може бути комплексним, ексклюзивним і завчасно визначеним. Існує також спеціалізація підприємств за видами страв (млинцева, варенична, пельменна тощо) і національними кухнями (українська, китайська, грузинська, єврейська…).

Особливе значення для організації і планування діяльності підприємств харчування туристів має їхня приналежність до туристичної індустрії. При цьому виникають складності, пов'язані з тим, що деякі підприємства харчування надають свої послуги не тільки туристам, а й іншим споживачам. У такій ситуації виникає запитання: які підприємства харчування відносяться до сфери туристичної індустрії. Відповіді на це запитання в сучасній нормативній документації ні з туризму, ні з ресторанного господарства немає, хоча в економічній літературі є пропозиції щодо виділення трьох груп підприємств харчування за ступенем приналежності до туристичної індустрії. До першої групи пропонується зараховувати підприємства, які належать до туристичних комплексів, зокрема, санаторіїв, будинків і баз відпочинку, спортивних, лікувально-оздоровчих установ тощо. Такі підприємства призначені для харчування тільки свого контингенту споживачів. До другої групи входять підприємства, призначені переважно для харчування туристів. Вони розміщені в туристичній зоні (дестинації), але не є підприємствами закритого типу йобслуговують усіх бажаючих. До третьої групи пропонується відносити загальнодоступні підприємства харчування, послугами яких на загальних умовах можуть скористатися "неорганізовані" і навіть організовані туристи. Місце розташування таких підприємств −поза туристичною зоною. До складу туристичної індустрії  належать дві перші групи підприємств [19].

У туристичній сфері особливе значення має національна спрямованість підприємств харчування, тому що виникає необхідність задоволення потреб у харчуванні людей з різних країн світу. В цілому харчування у функціональній схемі ринку туристичних послуг є основним елементом формування туристичного продукту.

 

 

 

1.1.4 Туроператори і турагенти

Підприємства, мета функціонування яких полягає в аквізиції туристів, а сутність діяльності − у створенні комплексного турпродукту, є власне туристичними підприємствами. За обсягами та характером діяльності, організацією виробничого процесу ці підприємства поділяються на туроператорів та турагенції. Туроператором є потужне туристичне підприємство, яке розробляє власний турпродукт та реалізовує його на внутрішньому та міжнародному ринках; діяльність має комплексний, аритмічний характер. Турагенції є невеликими, переважно спеціалізованими підприємствами, підвладними сезонним коливанням попиту.

Екскурсійні послуги є однією з специфічних ознак туристичної діяльності, невід'ємною складовою тура. Вони можуть входити до складу комплексного продукту або становити додаткові послуги, але їх наявність є обов'язковим елементом в забезпеченні туристичної мотивації. Екскурсійні послуги можна розглядати й як елемент дозвіллєвої програми. Послуги дозвілля в туризмі дуже різноманітні. Їх можна поділити на культурно-просвітницькі, які надаються класичними закладами (театри, кіно-концертні зали, цирки, музеї, художні галереї тощо); рекреаційні (парки різного типу, атракціони); розважальні (гральний бізнес, шоу-програми та ін.).

Зміна стилю життя та урізноманітнення туристичних запитів стимулюють розвиток всіх складових індустрії туризму, але в першу чергу це впливає на розвиток туристичної галузі, яка не тільки кількісно зростає, але й структурується, спеціалізується, урізноманітнюючи пропозицію якісного турпродукту [22;89]..

Таким чином, зазначені внутрішньостадійні горизонтальні та внутрішньокомплексні вертикальні зв'язки формують індустрії туризму, що несе в собі всі ознаки територіальної унікальності. Саме ці ознаки лежать в основі територіальної диференціації індустрії туризму як ринку пропозиції і формують територіальну структуру національного туристичного ринку.

 

 

1.1.5 Анімація в туризмі

Однією з функцій туризму була також визначена його здатність вносити різноманітність і радість у повсякденне життя людини, створювати атмосферу свята. Характер рекреаційної діяльності людини зумовив появу й терміна «animation» (анімація) – оживлення. Сьогодні цей термін використовується і в вітчизняній туристській практиці. Анімація – це діяльність з розробки та здійснення спеціальних програм проведення вільного часу. Анімація – це оживлення відпочинку й організація безпосередніх вражень від особистої участі у заходах. Це явище в туризмі зародилося через конкуренцію між рівними за величчю інтер`єрами і сервісом курортів.   Анімація в туризмі розвивається в різних напрямках. Так, Вишневська Г.Г. (Київський національний університет культури і мистецтв) розглядає всього два напрями анімації. Перший – це створення спеціальних музеїв і парків, організація костюмованих турів, шоу, свят та інших дійств за своїми сценаріями. Другий напрям – оживлення програм дозвілля туристів у місцях тривалого відпочинку – курортних готелях і центрах, туристичних селищах і базах, на круїзних суднах тощо. Посилаючись на Ільїну Є.Н., можна виокремити цілих чотири пріоритетних напрями анімаційного туризму, виділивши організацію костюмованих турів, шоу-музеї та тематичні парки в три абсолютно різні за походженням напрями. Згідно з цією класифікацією, визначається така структура анімаційного туризму за напрямками розвитку:

Анімація в туризмі (за Ільїною Є.Н.) Шоу-музеї – це музеї з оживленими персонажами епохи, що експонується. Костюмовані тури – це ще один авангардний напрям анімаційного туризму. Такими турами можуть вважатися, наприклад, тури з відпочинком на американському ранчо, де туристи отримують одяг, спорядження ковбоїв, під керівництвом кваліфікованих інструкторів вчаться їздити верхи і ковбойській справі, повністю занурюючись у дійство. Максимально наближена до життя атмосфера, підсилена ковбойським одягом, їжею і заняттями, сприяє цьому. Інші напрями – це безпосередня анімація відпочинку туристів у готелях і центрах відпочинку (курортах). Аніматори (зазвичай, молоді люди) працюють з туристами постійно. Основне їх завдання – не дати людям нудьгувати. Як правило, такі працівники зустрічаються в клубах типу all-inclusive. Вдень їх можна побачити за прилавком магазину чи на корті, де вони вчать новачків грі, на спортивних змаганнях чи рибальстві, організованих для туристів. У якості форми аніматори зазвичай мають яскраві футболки, що дають змогу туристам бачити та впізнавати їх здалеку. На футболці - обов`язково:  карточка з ім`ям аніматора і прапорцями країн, мовами яких він володіє. Аніматори завжди привітні і вітаються з туристом як зі старим знайомим. Відмінна пам`ять на лиця – їх професійний обов`язок.

 

1.1.6 Додаткові послуги

До додаткових послуг зараховують:

·        послуги по організації екскурсій;

·        послуги по страхуванню туристів;

·        послуги гідів-перекладачів;

·        послуги по перевезенню туриста від місця його прибуття в країну (місце його тимчасового перебування) до місця розміщення і назад (трансфер), а також будь-якому іншому перевезенню в межах країни (місця тимчасового перебування), передбаченої умовами подорожі;

·        послуги з ремонту техніки;

·        послуги з прокату;

·        обмін валюти;

·        телефон;

·        пошта;

·        послуги побутового обслуговування;

·        право користування пляжем т. п.

Такий розподіл умовний, оскільки істотних відмінностей, з погляду споживчих властивостей, між ними немає. Послуги, включені в основну програму й оформлені путівкою, відносять до основних. Додаткові послуги турист здобуває самостійно в місці перебування, вони не входять у вартість путівки .

У більшості випадків туристичні основні послуги складаються з транспортних послуг, послуг розміщення і харчування. Однак при організації подорожей з пізнавальними, професійно-діловими, спортивними, релігійними цілями послуги, що традиційно відносяться до додаткових, можуть бути основою туру.  Таким чином, різниця між основними і додатковими послугами полягає в їхньому співвідношенні із придбаним пакетом послуг[22;45].

Крім нематеріальних послуг, туристу можуть бути надані специфічні товари чи матеріальні послуги, зокрема, плани міст, карти метро, сувеніри, туристичне спорядження тощо. Тур – це сформований комплекс основних і додаткових послуг, наданих туристу залежно від цілей подорожі. Якість турпродукту формують різноманітні фактори, що є наслідком його сутності, оскільки туристичний продукт являє собою результат зусиль багатьох підприємств та є сукупністю складних елементів, що задовольняють потреби туристів під час подорожей.

 

 

1.2 Історичні аспекти становлення та розвитку туристичної інфраструктури

У працях багатьох дослідників висвітлено багато сторінок з історії розвитку рекреації в Українських Карпатах. Важливе значення має розкриття і з'ясування тих конкретно-історичних обставин і суспільно-політичних, економічних та культурних факторів, якими зумовлювалася активна участь українського населення Карпатського регіону в загальному процесі історичного розвитку української народності, умови життєдіяльності населення. В Україні цими питаннями займалися такі вчені, як: Ю.І.Пітюренко, О.В.Краснопольський, Я.І.Бондаренко, А.І.Доценко, Ф.Д.Заставний, Б.І.Заставецький, В.Грабовецький, С.Андріїшин, Н.Недашківська та багато інших.

Івано-Франківщина багата на культурну спадщину. За кількістю пам’яток архітектури і містобудування область, одна з найменших за територією і населенням, займає третє місце в Україні. На даний момент в області під охороною держави знаходиться 1360 пам’яток архітектури, в тому числі 87 пам’яток національного значення, переважна більшість яких – це пам’ятки дерев’яної і мурованої архітектури, та пам’ятки житлового і громадського будівництва, зосередженого, в основному, в історичних містах[16;161].

Історія розвитку туристичної інфраструктури регіону в національній туристично-краєзнавчій літературі розроблена недостатньо. Зрозуміло, що розпочата робота в цьому напрямку потребує подальших спільних зусиль фахівців багатьох наук і суміжних дисциплін: краєзнавців, архіваріусів, істориків, етнографів, географів, туристів.

Українські Карпати завжди приваблювали своїми краєвидами, особливими барвами і красою в різні пори року; унікальними фольклорно-етнографічними особливостями етнічних груп українців, досить багатим історичним минулим багатьох видатних мандрівників, краєзнавців, поетів і просто туристів. Тема карпатських мандрівок часто трапляється в працях іноземних і українських учених, письменників і поетів, художників, відомих громадських діячів. Підвищений інтерес до мандрівок галицької інтелігенції, студентської молоді зумовив необхідність розвивати туристичну інфраструктуру регіону (транспортні засоби, місця для відпочинку мандрівників, марковані туристичні шляхи, рятувальні служби, курси гірських провідників) [12;145].

Аналіз доступних архівних першоджерел та галицьких видань дає підстави виділити два основні періоди історії розвитку туристичної інфраструктури регіону:
- І період - австрійський: початок і становлення (друга половина XIX ст. – 1914p.);
- II період - польський: розвиток у міжвоєнний період (1918-1945 pp.).

Стараннями туристичних спілок Галичини з кінця XIX ст. була розпочата робота по спорудженню прихистків для туристів у хребті Чорногора, що в межах Карпатської дуги за туристичним "рейтингом" посідає друге місце після Татр.

Чорногорський хребет є найбільш цікавим, оригінальним і своєрідним районом з-поміж гірських районів Українських Карпат. Крім унікального природничого значення, Чорногора - це ще й реґіон з багатим на історичні події минулим (опришківський рух XVII-XIX ст., події світових воєн і визвольних змагань, історія туристичного руху на Гуцульщині тощо); а також збереженою матеріальною і духовною культурою гуцулів, колоритом їхнього побуту, звичаїв, традиціями ведення полонинського господарства.
Чорногора володіє великим краєзнавчо-туристичним потенціалом.

Починаючи з середини XIX ст., вона стає основним осередком активного відпочинку та лікування на сході Австро-Угорщини, а пізніше - Польщі та Чехословаччини. Цьому сприяли створення Австрійського Альпійського союзу у 1869 p., австрійського Туристичного клубу у 1869 p. і Польського Товариства Татранського у 1873 р.

У 1876 р. на Прикарпатті було створено Станіславський відділ РТТ у Станіславі (суч. Івано-Франківськ). Цей осередок функціонував до 1892 р. і пізніше у 1923-1939 pp. Він став одним з провідних громадських організаторів туристичних мандрівок у Чорногору й інші райони Карпат.

У 1878 р. розпочав роботу перший на території Українських Карпат прихисток для туристів - в урочищі Гаджина на Чорногорі. Притулкові було надано ім'я Грегоровича - активного діяча Чорногірського відділу Товариства в Коломиї. Для організації туристичного притулку було використано одну з колиб гуцульських пастухів.

У 1880 р. Генріх Гоффбауер і Костянтин Сівіцький обладнали та промаркували першу туристичну стежку в Українських Карпатах (це перша екостежка в Україні). Маркування туристичних шляхів кольоровими смугами Чорногірський відділ розпочав у 1904 p., взявши за приклад татранський досвід.

У 1906 р. встановлено туристичний дороговказ у долині Прута, де розходяться стежки на г. Говерлу та г. Шпиці.

Ще в кінці XIX ст. до туристичних мандрів часто залучалися місцеві жителі, яким були добре відомі гірські терени. Місцеві провідники за невелику плату супроводжували туристів на г. Говерлу з Ворохти або Козьмеська, Лазещини. У той час великої популярності здобув гуцул Іван Житенюк - учасник мандрівки Г. Запаловича на гору Петрос в Альпах Роднятинських - 2305 м.

У 1911 р. виникло молодіжне товариство "Пласт", члени якого під час туристичних походів виробляли навики участі в таборуванні, рятівництві, спостержництві тощо. Перший мандрівний табір організував І. Чмола, а постійний - П. Франко в 1914 р. Поблизу с Підлютого в липні-серпні 1924 р. розташувався міжвоєнний пластовий табір.

З 1926 р. під горою Сокіл при допомозі Андрея Шептицького було розпочато спорудження найбільшого табору українського "Пласту". Він зводився за проектом І. Чмоли та інженера Ю. П'ясецького [12].

У с Підлютому, де містилася літня резиденція митрополита Андрея Шептицького, стояли два будинки для відпочинку знатних світських людей. Популярності с Підлютому додавало джерело сірчано-йодистої мінеральної води. Сам митрополит, хоч і був хворий, любив подорожувати своїми гірськими теренами на спеціальній кінній бричці. Такі подорожі були можливі завдяки побудові гірських шляхів - "райшттоків" (з ніт.: "шлях для їзди верхи").

Біля с Підлютого були "вакаційні оселі", популярні в заможних рекреантів. Тут був збудований відпочинковий павільйон з центральним опаленням, що мав 31 кімнату для гостей. Для розваг рекреантів функціонували: стрільниця, дансинг, купальня, тенісні корти. Можна було зайнятися рибальством та зорганізувати туристичні екскурсії на навколишні вершини гір. У лісах маєтку Галицької митрополії ККЦ у Перегінську було добре розвинуте мисливство (ловецтво) і мисливське господарство.

На території лісів митрополії в урочищі Різарня ще з XIX ст. існував туристичний притулок Польського Товариства Татранського. Однак, приватна власність на землю гарантувала територіальну недоторканість маєтку і значною мірою перешкоджала відвідування його території населенням. Щоб подорожувати маєтком, потрібний був дозвіл адміністрації.

Особливо популярною серед туристів була околиця гори Грофа. Туристичне товариство "Плай" (К. Паньківський) уже в 1933 р. найняло для туристичних потреб (довготривала оренда) 0,75 га землі на мальовничій полонині Плісце в Ґорґанах під г. Грофа. Багато зусиль і коштів товариство вклало в будівництво першого українського високогірного "захистку" (туристичної бази). Разом із площею під будівництво товариство дістало від митрополії дозвіл на ведення туристичної діяльності в митрополичих володіннях і на користування ловецькими захистками на цій території.

Популярним видом транспорту серед туристів на початку XX ст. стала вузькоколійна залізниця (ВЗ). Більшість дослідників, зокрема, М. Габрель, І. Чудійович, А. Басараб пов'язують будівництво ВЗ у Східній Галичині з інтенсивним розвитком лісової галузі (заготівля та первинна переробка сировини). Перша ВЗ з кінною тягою Шепот - долина Петровець з'явилася в Буковині в 1870 р. Перша ВЗ на паровозній тязі на території Східної Галичини була побудована у 1873 р. фірмою австрійського лісопромисловця Леопольда Поппера між містечками Долиною і Вигодою, довжиною 8,6 км. Наступним реґіоном Карпат, де активно розвивалося будівництво лісових залізниць, були Бескиди. Зокрема, у 1888 р. введена в дію провізорична кінна ВЗ на Кобилець (6,7 км), яка була закрита у 1918 р. У 1892 р. споруджено перший відтинок вузькоколійки в Гредльово (Дем-ні), промисловій частині Сколе, довжиною 3 км. 23 травня 1892 р. було введено в дію колію довжиною 13,6 км від Гредльово до Погранично!', а в 1893 p. задіяна вся колія аж до нижнього складу "Порташ", що під горою Рожичканя біля Козьови, довжиною 40 км. Від Верхнього Синьовидного було збудовано колію до Крушельниці в 1895 p., а її продовження до Зубриці - 45 км - було урочисто відкрито бароном Лібігом 10 грудня 1906 р. Протяжність залізниць становила 41 км, пізніше її довжина сягнула 75 км[2].

У роки Другої світової війни припинили своє існування майже всі туристичні споруди і туристичні транспортні шляхи туристичної інфраструктури регіону внаслідок сильної руйнації. У повоєнні роки розпочався новий етап відбудови і подальшого розвитку туристичної інфраструктури України

1.3 Методичні підходи дослідження туристичної інфраструктури.

Дослідження геопросторової організації функціонування туристичної інфраструктури ґрунтується на положеннях про туризм як явище суспільного життя та функціонування ринку туристичних послуг як процесу структурного узгодження в часі та просторі попиту на туристичні блага, послуги та товари і їх пропозиції.

В основу дослідження покладені три парадигми: системна, яка дозволяє встановити порядок вирішення проблеми за допомогою системних понять (схема, компонент, елемент, структура, функція, організація); процесуальна, яка відтворює закономірні, послідовні зміни явища та форм його організації; хорологічна, яка дозволяє виокремити просторові зв'язки та взаємодії.
Дослідження ринку туристичних послуг є науково-практичним завданням, яке основане на певній методології, що поєднує методи, прийоми, техніку, процедури та операції дослідження в певну ієрархічну систему, метою якої є пошук найоптимальніших шляхів вирішення поставлених завдань.

Центральним елементом всієї системи методології є метод. Метод дослідження - це система прийомів збору, обробки, представлення інформації для планомірного і цілеспрямованого вирішення наукових та практичних завдань. Сукупність методів і технологій, їх послідовність та взаємозв'язок складають методику дослідження.

Базовим методом дослідження обраний системно-структурний аналіз, який дозволяє, на підставі аналізу функціонування елементів системи - суб'єктів ринкової діяльності, структурувати ринок туристичних послуг, виявити міжкомпонентні, територіальні та організаційно-управлінські взаємозв'язки, їх характер, види, форми.

Методика дослідження ринку туристичних послуг повинна відповідати сутності туризму як суспільного явища з властивою йому полікомпонентністю, структурованістю, нестрогою ієрархічністю та поліфункціональністю елементів системи. В методиці повинна бути відображена багатоаспектність діяльності в сфері туризму відповідно до специфіки кожної складової індустрії туризму, особливості внутрішньої та міжнародної торгівлі туристичними послугами, характерні риси туристичного споживання відповідно до масштабів дослідження. Саме реалізації зазначеної мети й прислуговує, на нашу думку, обрана система суспільно-географічних методів дослідження.

Дослідження геопросторової організації ринку туристичних послуг ґрунтується на застосуванні системи суспільно-географічних методів, підходів та прийомів, оскільки саме системність методів з властивою їм одночасністю застосування до різних складових туристичного ринку, можливістю використання на різних рівнях дослідження та послідовністю застосування при переході від одного рівня дослідження до іншого, взаємозв'язком, коли застосування одного з методів є частковим проявом іншого, більш широкого методу, дає найефективніші результати[11].

Покладений в основу дослідження індуктивно-дедуктивний принцип передбачає створення взаємопов'язаної системи методів, яка ґрунтується на відповідності частковим об'єктам дослідження, що є компонентами туристичного ринку, найефективніших методів дослідження їх структур. Зазначений підхід передбачає наскрізний компонентний просторово-часовий аналіз емпіричного матеріалу і його подальший синтез з урахуванням дії світогосподарських законів і закономірностей.

Такий підхід дозволяє встановити напрямки, тенденції розвитку туристичного ринку та визначити певні закономірності його формування, функціонування та територіальної організації.

Компонентний просторово-часовий аналіз передбачає визначення: 
1) характерних ознак розвитку туризму та формування споживчого регіонального ринку;
2) комплексності, пропорційності розвитку індустрії туризму, відповідності її територіальної структури структурі попиту, з одного боку, та туристичній політиці державного та міжнародного регулювання, з іншого; 
3) рівня туристичного споживання та його територіальної диференціації відповідно до умов ринкового середовища внаслідок просторово-часової структуризації попиту/пропозиції; 
4) форм геопросторової організації туристичного ринку відповідно масштабам та специфіці діяльності.

Методично слід розрізняти макродослідження, що характеризують загальносвітові тенденції, особливості формування світового та макрорегіональних ринків; дослідження стану та напрямків розвитку національного ринку як складової регіонального та глобального ринків туристичних послуг, визначення специфічності функціонування національних та внутринаціональних ринкових структур; та дослідження мікрорівня або маркетингові дослідження окремого підприємства. Методики та методи, що застосовуються, подібні за технікою та процедурою, але відмінні за механізмом аналізу. Специфіка туристичних послуг робить їх предметом міжнародної торгівлі, що передбачає не тільки багаторівневість дослідження, а й узгодження методичного апарату при переході від одного до іншого рівня.

Основою дослідження є національний ринок як інституційно організована одиниця з чітко визначеним юридичним статусом та наявними соціально-економічними важелями управління.

Методика суспільно-географічного дослідження туристичного ринку глобального рівня спрямована на визначення загальносвітових тенденцій і напрямків розвитку туризму як суспільного явища і як складової світового ринку послуг, світового господарства та виявлення сучасних форм геопросторової організації туризму, які забезпечують ефективність його функціонування в складі зазначених структур. Системно-структурний аналіз, застосований до одиниць макрорегіонального дослідження, дозволяє, на основі класифікації та типології національних ринків, визначити суттєві відміни в рівнях та напрямках розвитку туристичного ринку залежно від загальних тенденцій розвитку світового господарства і їх закріплення в формах геопросторової організації відповідно до перебігу процесу глобалізації і його проявів в діяльності таких суб'єктів глобального та макрорегіонального туристичних ринків як транснаціональні корпорації, держави та міжнародні організації.

На мезотаксономічному рівні основна увага спрямована на оцінку конкурентоспроможності даного національного туристичного ринку. Конкурентоспроможність забезпечується всім комплексом умов і чинників зовнішнього і внутрішнього порядку, під впливом яких формується й функціонує національна індустрія туризму, яка саме створює національний туристичний продукт. Дослідження національного ринку передбачають виявлення стану внутрішнього ринку, відповідності та збалансованісті галузевої та територіальної структури пропозиції відповідно структурованості попиту населення з метою впровадження туристичної політики, яка б дозволила країні зайняти певні позиції на регіональному та світовому ринках туристичних послуг. Основна увага при цьому приділяється економічним, соціально-культурним та екологічним аспектам туризму, впровадженню ідеї проведення відпочинку в подорожі, активному залученню туристсько-рекреаційних ресурсів та розширенню можливостей їх використання в туризмі.

З огляду на нестрогу ієрархічність елементів та компонентів індустрії туризму будь-який суб'єкт національного ринку має потенційну можливість виходу на ринок будь-якого рівня завдяки високій конкурентоспроможності власного турпродукту, але тільки загальний високий рівень розвитку національної індустрії туризму дозволяє утриматись на цьому рівні, закріпити позиції та розширити власний ринковий сегмент. Тому при дослідженні національного туристичного ринку головна увага приділяється комплексно-пропорційному розвитку компонентів і елементів індустрії туризму, формам їх територіальної організації та відповідності обсягу та структурі попиту в просторі і часі.

На мікрорівні в центрі уваги - умови функціонування суб'єктів туристичної діяльності на національному та галузевих ринках. Маркетингова методика дослідження діяльності підприємства на певному внутрішньому або зовнішньому видовому чи територіальному турринку має за мету підвищення ефективності діяльності, посилення конкурентоспроможності завдяки підвищенню якості власного турпродукту. 
Таким чином, на кожному з рівнів дослідження вирішується певне коло завдань, взаємозв'язок яких дозволяє виявити механізм формування, функціонування та форми геопросторової організації територіальних туристичних ринків та субринків.

1.4 Охорона праці в галузі туризму

Одним з найважливіших елементів організації туризму є забезпечення безпеки життя і здоров'я туристів. Небезпеки фізичного і соціального характеру повинні прийматися до уваги суб'єктами індустрії туризму, яким варто мінімізувати й запобігати різноманітним ризикам загроз безпеці туристської діяльності. Забезпечення безпеки передбачає цілий комплекс заходів у рамках національного законодавства, що гарантують безпеку переміщення туристів по території держави, їхнього перебування, збереження здоров'я, життя і майна.

Міжнародний досвід по розробці заходів безпеки туризму досліджується й узагальнюється ВТО. Безпека подорожей декларувалася в Хартії туризму.

У Гаазькій декларації по туризму відзначається, що для того, щоб нормально функціонувати і розвиватися, туризм має потребу в безпеці для мандрівників і подорожуючих, як національних, так і міжнародних, і для їхньої особистої власності. Це може бути досягнуте шляхом:

• розробка й впровадження в життя норм безпеки для подорожей і туристських перебувань;

• інформування й освіти громадськості;

• створення інституціональних рамок для вирішення проблем, зв'язаних з безпекою туристів, і, зокрема, в екстремальних ситуаціях;

• міжнародного співробітництва на двосторонньому, регіональному, субрегіональному, міжрегіональному і світовому рівнях.

Безпека туристів і захист у сфері туризму зв'язані з великою кількістю правил і постанов, що повинні виконуватися не тільки туристською адміністрацією, але і цілим рядом інших адміністративних органів, що працюють у різних економічних і соціальних секторах (фінанси, охорона здоров'я, охорона навколишнього середовища, розвиток територій, енергетика, зайнятість і т.п.), і насамперед у приватному.

Таким чином, питання забезпечення безпеки в туризмі можна розглядати пі наступних напрямках:

• особиста безпека туристів і їхнього майна, забезпечення якої найважливішою задачею національного розвитку туризму і міжнародно: співробітництва;

• безпека навколишнього середовища в місцях масового перебування] туристів, безпека туристських об'єктів;

• безпека національних інтересів приймаючих держав.

Забезпечення безпеки по всіх зазначених напрямках є найважливішою турботою і першочерговою задачею всіх структур, залучених у туристську діяльність.

Закон України "Про туризм" в розділі VIII надає гарантії безпечного перебування туристів на території України і зобов'язує органи влади та суб'єктів туристичної діяльності розробити комплекс заходів з безпеки туристів.

В Україні діє міждержавний стандарт (ГОСТ 28681.1-95) "Туристично-екскурсійне обслуговування", який передбачає порядок проектування туристичних послуг, включаючи розгляд можливих ризиків, які можуть викликати негативні наслідки і спричинити шкоду здоров'ю туриста та його майну.

Згідно із Законом України "Про туризм" з метою забезпечення безпеки туристів суб'єкти туристичної діяльності зобов'язані здійснювати:

- підготовку безпечних умов для перебування туристів, облаштування трас походів, прогулянок, екскурсій, місць проведення змагань, забезпечення туристів справним спорядженням та інвентарем;

- навчання туристів засобам профілактики і захисту від травм та нещасних випадків, інструктаж з надання першої медичної допомоги, а також інформування про джерела небезпеки, які можуть бути зумовлені характером маршруту та поведінкою самих туристів;

- контроль за підготовкою туристів до подорожей, походів, змагань, інших туристичних заходів;

- надання оперативної допомоги туристам, що зазнають лиха, транспортування потерпілих;

- розробку та реалізацію спеціальних вимог безпеки під час організації та проведення походів з автомобільного, гірського, лижного, велосипедного, водного, мотоциклетного, пішохідного туризму та спелеотуризму.

Основні загрози розвитку туризму. Соціологічні опитування, проведені Німецьким Інститутом Вивчення Вільного Часу в державах Європейського Союзу, показали, що найбільше подорожуючих хвилюють наступні проблеми: війна, неспокій, політична нестабільність (74%), екологічні проблеми (57%), хвороби та епідемії (55%), природні катаклізми та катастрофи (49%), злочинність (44%).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки до розділу 1

Одним із дослідників, який вперше застосував термін інфраструктура в економічних дослідженнях, був американський учений П. Розенштейн-Родан, який представив інфраструктуру як  комплекс умов, які забезпечують сприятливий розвиток підприємництва в основних сферах економіки і задовольняють потреби населення.

Інфраструктура, як сектор економіки, являє собою специфічний міжгалузевий комплекс, що включає в себе засоби розміщення, харчування, перевізників, підприємства індустрії розваг, різні фірми, що здійснюють туроператорську й турагентську діяльність, установи, що надають екскурсійні послуги й послуги гідів-перекладачів і т.д.

Саме від того, наскільки розвинена туристична інфраструктура і її окремі елементи залежить якість туристичного продукту, туристичної послуги.

Історія розвитку туристичної інфраструктури регіону в національній туристично-краєзнавчій літературі розроблена недостатньо.

Основні періоди історії розвитку туристичної інфраструктури регіону:
- І період - австрійський: початок і становлення (друга половина XIX ст. – 1914p.);
- II період - польський: розвиток у міжвоєнний період (1918-1945 pp.).

Методично слід розрізняти макродослідження туристичної інфраструктури, що характеризують загальносвітові тенденції, особливості формування світового та макрорегіональних ринків; дослідження стану та напрямків розвитку національного ринку як складової регіонального та глобального ринків туристичних послуг, визначення специфічності функціонування національних та внутринаціональних ринкових структур; та дослідження мікрорівня або маркетингові дослідження окремого підприємства туристичної галузі. Методики та методи, що застосовуються, подібні за технікою та процедурою, але відмінні за механізмом аналізу. Специфіка туристичних послуг робить їх предметом міжнародної торгівлі, що передбачає не тільки багаторівневість дослідження, а й узгодження методичного апарату при переході від одного до іншого рівня.

Одним з найважливіших елементів організації туризму є забезпечення безпеки життя і здоров'я туристів.

Забезпечення безпеки передбачає цілий комплекс заходів у рамках національного законодавства, що гарантують безпеку переміщення туристів по території держави, їхнього перебування, збереження здоров'я, життя і майна.

Безпека туристів, їхнє благополуччя, а також підтримка високої якості обслуговування в місцях туристського призначення не можна розглядати відриві від інших суспільних або національних інтересів приймаючої країни навколишнього середовища в цілому. При розробці і проведенні в життя норм безпеки для сфери туризму і захисту туристів інтереси тих, хто відвідує і приймає повинні бути взаємно гармонізовані.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2 ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ ТУРИСТИЧНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

2.1 Природно – рекреаційні ресурси, як передумова розвитку туристичної інфраструктури

Івано-Франківська область має значні туристичні ресурси для задоволення потреб вітчизняних та іноземних туристів в оздоровленні, відпочинку, пізнанні історії та культури краю.

Вона тягнеться з північного заходу на південний схід уздовж  Українських Карпат. Поряд із Закарпаттям, це найвисокогірніша область України. Близько 43 % її території складають гірські масиви, наймальовничішими серед них є: Чорногора, Ґорґани, Гриняви, Чивчини.
За характером рельєфу область поділяється на три частини:

• рівнинну;
• передгірську;
• гірську.

Ландшафт у західній частині горбисто-пасмовий (висоти до 300 — 400 м. над рівнем моря), а в східній частині — рівнинно-хвилястий (висоти 200 — 300 м. над рівнем моря). Центральна частина території області — горбисто-пасмове передгір'я (Передкарпаття), що переходить у низинно-гірський пояс із висотами до 400 — 600 м. над рівнем моря [30;91].

У південно-західній частині області розташовані гори, які утворюють низку хребтів, що простягаються з північного заходу на південний схід. Вони відокремлюються один від одного поперечними та поздовжніми долинами і утворюють системи: Східний Бескид (1363 м.), Горгани (1818 м.) і Покутські гори (1491 м.). Є також відособлені масиви Чорногорів (найвища точка України — гора Говерла, 2061 м.), Чивчина і Гринявських гір. Ґрунтово-рослинне покриття залежить від різних висот.

На рівнинах переважають сірі лісові опідзолені ґрунти та опідзолені чорноземи, у передгір'ях — дерново-підзолисті ґрунти, у горах — бурі гірсько-лісові різного ступеня опідзоленості, дерново-буроземні і гірсько-лучні дернові і торфові.

Івано-Франківщина - найлісистіша область України. Лісовими масивами вкрито понад 41 % території області.
Понад третина лісового фонду області - унікальні екосистеми передгірних та гірських дубово-букових і ялинових (смерекових) карпатських пралісів, що перебувають під охороною держави та використовуються для розвитку екологічного туризму

Рівнини і передгір'я досить розорані. На рівнинах переважають ліси дубові, дубово-букові, дубово-грабові; буково-дубові, букові і ялинові — у передгір'ях. У горах нижньої частини схилів переважають мішані ліси (бук, ялиця, ялина), у верхній частині — хвойні, переважно соснові ліси. Серед хвойних порід переважає ялина, яку місцеве населення називає смерекою.

Найвищі вершини (1400 — 1600 м. над рівнем моря) зайняті високогірними луками-полонинами: субальпійськими (до 1850 м. над рівнем моря) і альпійськими (понад 1900 м. над рівнем моря).

Територію області пересікає 8286 річок, які належать до басейнів Дністра і Пруту. Річки в значній частині мають гірський характер, утворюють каскади й водоспади, чудово підходять для водного туризму.  Озера нечисленні. Головні річки — Дністер (із притоками Гнила Липа, Лімниця, Бистриця, Луква, Свірж, Свіча, Сівка) і Прут (з притоками Люча, Пістинька, Рибниця, Черемош.). На річках — повінь навесні, дощові паводки — влітку. Багато річок використовують для лісосплаву [6;15].

Серед корисних копалин Івано-Франківщини — нафта, природний газ, калійна сіль, буре вугілля, сланці, фосфорити [15;54]. Є мінеральні джерела.

Представники тваринного світу — благородний олень, європейська козуля, дикий кабан, лисиця, вовк, борсук, кам'яна і лісова куниці, дикий кіт, рись, бурий ведмідь, білка, заєць. Із птахів — дрізд, дятел, сова, глухар, тетерук, перепілка, беркут, сапсан, тощо. У водоймах водяться форель, лящ, судак, плітка, сом, густера, тощо.

Клімат області помірно континентальний. Зима м'яка, з середньою температурою січня - 5 °С; літо тепле, з середньою температурою липня + 18 °С. У Карпатах клімат більш суворий і змінюється з наростанням висоти. Середні температури тут на 3-5 °С нижчі, ніж у передгірській зоні. На схилах Карпат сніг лежить до п'яти місяців, що сприяє розвиткові гірськолижного туризму. Річна кількість опадів коливається від 650 мм на рівнині до 1550 мм у горах (Табл. 2.1.1)

 

Табл. 2.1.1  Складена на основі даних Головного управління статистики в Івано-Франківській області*

Пункт  спостережень	Температура повітря  у 2010р., ºС		Кількість  опадів у  2010р.
	Максимум	мінімум	усього, мм	відсотків до  місячної  норми
Авіаметеостанція  Івано-Франківськ	+33,5	–31,7	957,1	139
Метеостанція  Долина	+31,6	–22,7	1183,9	133
Метеостанція Коломия	+33,0	–33,9	1014,5	145
Карпатська  Селестокова  Яремче	+33,2	–21,5	1387,1	149

Всього на території області 438 заповідних територій та об’єктів загальною площею 186,5 тис. га, відсоток заповідності складає – 13,4 % , що є одним з кращих на Україні.

В Івано-Франківській області нараховується 147 об'єктів природно-заповідного фонду. Серед них значні за площею гірськолісові резервати "Садки", "Джурджівський", "Княждвірський", "Скит Манявський", найбільший у регіоні Карпатський НПП та НПП "Гуцульщина".

Кліматичні курорти (Косів, Шешори, Яремча та ін.) зосереджені переважно в південно-східній частині області. Серед них одним із найбільш популярних є Яремча. Тут лікують ревматизм, захворювання опорно-рухового апарату, нервової системи, легенів та ін.

До рекреаційних та туристичних об’єктів Івано-Франківщини відносяться:

1. ·            національний природний парк "Гуцульщина" площею 30,0 тис. га на теренах Косівського району, у якому пізнаєте мальовничі гірські та перед гірські ландшафти, різноманітні ліси, унікальні Шешорський, Косівський Гук та Шепітський Гук водоспади;
   тисовий Княждвірський заповідник;
2. ·            "Скелі Довбуша", які розташовані біля с. Бубнище (Долинський район). Скелі розташовані на фоні живописного пейзажу, серед букових змішаних лісів. У скелях видовбані різні печери. Вважають, що печери в скелях слугували притулком для народних месників – опришків;
3. ·            ботанічний заказник "Скит Манявський". Один з найбільших ландшафтів івано-Франківщини з різноманітними лісами, в тому числі модрини польської, та місце розташування монастиря (17 ст.);
4. ·            Гошівський монастир (16 ст, с. Гошів);
5. ·            м.Коломия - один із туристичних центрів Прикарпаття. Працює музей писанки, який внесено до Книги рекордів Гінесса, діє базар вишиванок та виробів Гуцульщини.

До складу Карпатського національного природного парку, який вважають храмом природи, входять привабливі гірські масиви Чорногори та Горгани. Цей регіон є базовим для проходження пішохідних туристичних походів.

Відпочинок в Івано-Франківщини можливий на відомих курортах:

1. ·            м.Яремче - низькогірний курорт, розташований Карпатському Національному природному парку. Широко використовуються лікування гірським кліматом. Місту Яремче підпорядковано ще й такі населені пункти, як с.м.т.Ворохта, с.Поляниця ("Буковель"), с.Татарів, с.Микульчин, с.Яблуниця.
2. ·            с.м.т.Ворохта - високогірний курорт (850 м над р.м.), у якому з успіхом лікують захворювання органів дихання. Це відомий курорт зимових видів спорту. Тут є комплекс чотирьох трамплінів з витягом з штучним покриттям, 2 км канатно-крісельна дорога. Ворохта служить початком сходження на г.Говерла.
3. ·            с.Пoляниця, в якому розташований гірськолижний комплекс "Буковель". У Буковелі, де є найкраща в Україні гірськолижна інфраструктура, діє декілька бугельних, двокрісельних та чотирьохкрісельних підйомників, сервісні центри та прокати.

Мінеральні води області різноманітні за своїм хімічним складом:

• Ø у гірській частині — хлоридно-натрієві (Верховинський, Рожнятівський райони), вуглекислі невисокого рівня мінералізації (верхів'я р. Чорний Черемош), типу «Нафтуся» (район Шешорів);
• Ø у Передкарпатті — хлоридно-натрієві і кальцієво-натрієві (Долина, Калуш, Космач, та ін.);
• Ø на рівнинних територіях — йодо-бромні малого рівня мінералізації і сульфідні (Більшівці, Коршів, Городенка, Черче).

Родовища лікувальних грязей відомі в Городенківському, Рогатинському і Долинському районах.

 

 

2.2 Соціально – економічні ресурси, як чинник розвитку туристичної інфраструктури

Івано-Франківська область утворена 4 грудня 1939 p. Розташована на заході України . Межує на півночі з Тернопільською та Львівською, на заході — Закарпатською, на сході — Чернівецькою областями України, на півдні — з Румунією. Крайніми точками є: на півночі - с.Виспа, Рогатинського  р-ну , на півдні - с.Голошина, Верховинського  р-ну, на заході - с.Сенечів, Долинського р-ну, на сході - с.Городниця, Городенківського р-ну.
Площа області становить 13,9 тис. км2 (за даними  Головного управління  Держкомзему  в  Івано-Франківській  області), населення – 1,379 тис осіб (2,9 % населення України). Частка сільського населення становить 56,6 % , міського - 43,4 % . Щільність заселення краю сягає 105 осіб/км².  *Статистичні дані представлені в таблиці 2.2.1.

 

Табл 2.2.1

 

Роки	Кількість наявного населення			Кількість постійного населення
	усього, тис. осіб	у тому числі		усього, тис. осіб	у тому числі
		міське	сільське		чоловіки	Жінки
1995	1466,8	639,2	827,6	1441,3	680,6	760,7
1996	1462,3	635,1	827,2	1439,1	680,0	759,1
1997	1455,4	625,2	830,2	1434,9	678,1	756,8
1998	1448,2	620,3	827,9	1430,3	675,7	754,6
1999	1439,6	613,5	826,1	1424,7	672,7	752,0
2000	1430,1	607,2	822,9	1418,3	669,6	748,7
2001	1420,2	600,5	819,7	1412,7	666,7	746,0
2002*	1409,7	593,0	816,7	1406,1	663,3	742,8
2003	1403,7	591,3	812,4	1400,9	660,9	740,0
2004	1397,8	590,3	807,5	1395,1	658,0	737,1
2005	1393,6	590,6	803,0	1390,9	656,1	734,8
2006	1388,9	591,3	797,6	1386,2	653,6	732,6
2007	1385,4	591,7	793,7	1382,6	651,7	730,9
2008	1382,6	593,3	789,3	1379,9	650,1	729,8
2009	1381,1	594,7	786,4	1378,4	649,2	729,2
2010	1380,7	596,4	784,3	1378,0	649,1	728,9
2011	1379,8	597,2	782,6	1377,0	590,9	786,1

*За даними Головного управління статистики в Івано-Франківській області.

 

 

 

 

 

 

 

 

Область поділяється на 14 адміністративних районів: Богородчанський,  Верховинський, Галицький, Городенківський, Долинський, Калуський, Коломийський, Косівський, Надвірнянський, Рогатинський, Рожнятівський, Снятинський, Тисменицький, Тлумацький. Міста обласного підпорядкування — 5: Івано-Франківськ, Болехів, Калуш, Яремче, Коломия.  Має 15 міст, 24 селища міського типу та 765 сіл, які підпорядковуються 477 сільській раді. Згідно Постанові Кабінету Міністрів України 236 населеним пунктам області надано статус гірських.

Найбільшим містом області є її обласний центр — Івано-Франківськ (217,6 тис. осіб). Окрім того, є ще два міста середньої величини — Калуш (67,3 тис. осіб) та Коломия (61,1 тис. осіб) [5].

Івано-Франківщина володіє багатою історико-культурною спадщиною. На її території взято під охорону держави 3,5 тис. пам'яток історії та культури. Серед них всесвітньо відома церква Св. Пантелеймона під Галичем (XII ст.), церква Святого Духа з мистецьким іконостасом у Рогатині (XVI ст.), Манявський Скит (XVII ст.), дерев'яні гуцульські та бойківські храми.

В області є 5 міст, що згадуються в давньоруських літописах. Серед них Тисмениця (1143), Снятин (1158), Тлумач (1213), Коломия (1240). А найдавнішим є Галич, перша згадка про який датується 898 роком. Саме це місто стало столицею могутнього Галицького князівства і Галицько-Волинської держави, і саме від нього походить історична назва західного регіону України - Галичина. На базі пам'яток княжого Галича діє національний заповідник "Давній Галич".

Не менш строката область і в етнографічному плані. Вона складається з самобутніх етнографічних районів Опілля, Бойківщини, Гуцульщини та Покуття, їх мешканці найповніше зберегли національний давньоукраїнський колорит з багатою матеріально-духовною культурою, а також низку самобутніх відмінностей в обрядах, народній архітектурі, одязі, побуті, мистецьких ремеслах, що привертає неабияку увагу туристів.

Завдяки мальовничій ландшафтно-етнографічній строкатості, Івано-Франківщина має сформований імідж одного з найпопулярніших туристичних регіонів України.

Туристичному руху в області притаманні такі специфічні риси, як:

• Ø масовість;
• активність;
• молодіжність;
• помірна цінова політика туристичних послуг.

Ці риси вигідно вирізняють Івано-Франківщину на туристичному ринку Карпатського регіону.

Івано-Франківська область є однією з етнічно найоднорідніших областей України, частка українців становить 94,7 % від усього населення. Завдяки цій обставині та периферійному положенню області відносно центрів геополітичної активності Центрально-Східної Європи, на Івано-Франківщині впродовж багатьох століть зберігаються автохтонні традиції народної української культури, у тому числі традиції славнозвісної гостинності українців, обов'язковими елементами якої є щедре частування й шанобливе ставлення до бажань гостя.
У етнографічних районах краю процвітають різні види художніх народних промислів і ремесел, таких як :

• різьбярство;
• кушнірство;
• писанкарство;
• мосяжництво;
• кераміка;
• ткацтво;
• вишивання;
• лимарство;
• бондарство;
• сироваріння тощо.

Колоритний барвистий одяг, оригінальна музична та пісенна культура гуцулів становлять неабиякий інтерес і є здобутком української та світової культури.

Гуцульський і бойківський архітектурні стилі відзначаються високою естетичністю та гармонійним поєднанням з довкіллям. Дерев'яні гуцульські й бойківські церкви, ґражди, малі архітектурні форми відомі в усьому світі.
Визначним центром гуцульського мистецтва є Косів. І зарубіжні, і вітчизняні туристи вважають за необхідне відвідати знаменитий Косівський ярмарок та придбати для себе мистецькі вироби. Популярними серед туристів також є Коломия, Верховина, Болехів.

Передумовою розвитку туристичної інфраструктури Івано-Франківської області є те, що вона розташована у Карпатському регіоні, а також є прикордонною областю , що також сприяє розвитку транспортних мереж, готельного господарства, харчової промисловості та ін. додаткових послуг, що в свою чергу створюються для  задоволення потреб туристів та гостей області. Частка іноземних туристів складає 8-9 %, головним чином через недостатню розрекламованість області на ринку міжнародного туризму.
Географічне положення області досить вигідне: вона знаходиться на перетині транспортних шляхів із заходу на схід, з півночі на південь (залізниць, автомобільних шляхів, трубопроводів і електричних мереж), щільність населення висока, тому цілком природно, що Івано-Франківщина має розвинену транспортну мережу, що забезпечує домінування в структурі туристичних потоків внутрішніх туристів.

Транспорт є однією з провідних ланок господарського комплексу області. Так, довжина залізниць загального користування складає 479 км, середня густота їх — 34,5 км. на 1000 кв. км.. Головними трасами є Львів — Івано-Франківськ — Чернівці, Тернопіль — Рогатин — Стрий, що з'єднують область з іншими обласними центрами країни, а Україну — з державами Західної, Центральної та Південної Європи. В горах для вивезення лісу побудовані вузькоколійні залізниці [15;145]. Для більш повного та якісного обслуговування пасажирів організовано курсування потягів „Івано-Франківськ-Харків», „Івано-Франківськ-Мінськ», „Чернівці-Ужгород», присвоєно статус швидкого потягу „Івано-Франківськ-Киів». В області проведено капітальний ремонт та реставрацію залізничних вокзалів в містах Івано-Франківськ, Галич, Рогатин, Коломия, Яремче, Долина, реконструйовано більшість посадочних платформ.

В Івано-Франківській області мережа автомобільних доріг загального користування складає 4'160,3 км, вони усі мають тверде покриття, що особливо важливо для гірських районів і поділяються на:

• державні — 585 км (14,1%), що з'єднують м. Київ з адміністративними центрами областей та містами державного підпорядкування;

• територіальні — 679 км (16,3%), що з'єднують районні центри між собою та обласним центром;

• районні — 2'298 км (55,2%), що з'єднують адміністративні центри районів з центрами населених пунктів;

• сільські — 598,3 км (14,4%), що з'єднують центри населених пунктів між собою.

Головні автошляхи: Львів — Івано-Франківськ — Чернівці, Івано-Франківськ — Долина — Стрий, Івано-Франківськ — Надвірна — Рахів — Ужгород, Коломия — Чернівці, Надвірна — Воловець — Мукачево. Головні магістралі з'єднують Івано-Франківськ зі Львовом, Чернівцями, Ужгородом.

Дорожньо-транспортна інфраструктура внутрішньо-обласного значення також достатньо розвинута. Щільність автомобільних доріг становить у середньому по області 0,53 км/км2, при цьому в передгірній частині області щільність автошляхів у 2,2 рази більша, порівняно з гірськими районами. Мережа доріг дає змогу охопити кільцевими екскурсійно-туристичними маршрутами понад 2/3 природних та історико-культурних атракцій області.

Основними транзитно-туристичними осями області є дві автомагістралі регіонального значення: Р-03 і Р-04.

• Ø Автомагістраль Р-04 зв'язує Івано-Франківськ з найбільшими промислово-адміністративними центрами регіону - Львовом та Чернівцями.
  
  
• Ø Траса Р-03 - це головна транскарпатська автомагістраль південно-східної половини Карпатського
  регіону держави. Через Яблуницький перевал магістраль зв'язує Івано-Франківськ з Румунією, Угорщиною і Словаччиною; крім того, ця магістраль сполучає між собою найпопулярніші гірські курорти обох макросхилів Карпатської дуги: Яремчу, Татарів, Яблуницю (Івано-Франківщина), Ясіня, Кваси, Рахів (Закарпаття).

З кінця 1990-х pp. обидві автомагістралі перетворюються у потужні транзитно-туристичні коридори з розгалуженою інфраструктурою приватних мотелів, кемпінгів, ресторанів, сервіс-центрів, що обслуговують транзитно-туристичні потоки на рівні, наближеному до європейських стандартів.

Питома вага штучних споруд на дорогах Прикарпаття більш як у 2 рази вища за середню в Україні. Більшість мостів (близько 70%) побудовано в період до 1970 року, тобто за старими нормативами, і не відповідають сучасним вимогам.

Міжнародний аеропорт «Івано-Франківськ» має аеродром із злітною смугою завдовжки 2500 м, обладнаний для прийому і обслуговування літаків за першою категорією ІКАО, зокрема таких, як Боїнг-767, Іл-62, Ту-154, Іл-76, Ту-134, Як-42 і класами нижче, а також гвинтокрилів всіх типів. На даний час з аеропорту виконуються регулярні авіарейси на Київ, чартерні міжнародні рейси.

ОКП „Міжнародний аеропорт Івано-Франківськ» через незадовільний фінансово-економічний стан тривалий час не проводило необхідного капітального ремонту будівель, не забезпечило проведення сертифікаційної придатності аеропорту.

В стратегічних підходах, яку проводить обласна державна адміністрація, чітко виражений є курс на розвиток туризму на Прикарпатті, що неможливо без діяльності ОКП „Міжнародний аеропорт Івано-Франківськ».

Для забезпечення належного стану міжнародного аеропорту і його розвитку розпорядженням облдержадміністрації відповідно до Закону України „Про оренду державного та комунального майна» аеропорт передано в оренду підприємницьким структурам. На сьогодні, потужності аеропорту не використовуються належним чином. Регулярне авіасполучення тільки з м. Київ.

В області розташовані летовища та аеропорти місцевого значення, а саме у містах Коломия, Косів, Снятин, Городенка, які можна в перспективі використовувати у туристичних цілях.

У таблиці 2.2.2 наведено загальну кількість пасажирських перевезень в області за 2011 рік*.

 

 

 

 

 

 

 

Таблиця 2.2.2

Пасажирські  перевезення за 2011 рік	Перевезено  (відправлено) Пасажирів		Пасажирооборот
	тис.	у %  до 2010р.	млн.пас.км	у % до 2010р.
Усіма видами  транспорту	98776,5	101,0	1327,6	100,6
у тому числі
залізничним	5838,6	102,6	…	…
автомобільним1	72960,2	104,3	1219,7	105,6
авіаційним	–	–	–	–
тролейбусним	19977,7	90,4	107,9	90,4

 

*Створена за даними Головного управління статистики в Івано-Франківській області.

Область має значну туристично-оздоровчу базу. Понад 100 об'єктів (готелі, турбази, санаторії, пансіонати) можуть одночасно прийняти 14 тис. відпочиваючих.
В області 5 курортних місцевостей, де діють різнопрофільні санаторії Для курортного оздоровлення використовуються кліматичне лікування, мінеральні ванни. Найвідоміші з курортів: низькогірні Косів, Татарів, Яремча, середньогірний Ворохта і бальнеогрязевий передгірний курорт Черче.
У 1990-ті pp. як альтернатива туркомплексам у гірських районах області з'явилося понад 20 модерних приватних турбаз з 4-5-зірковим рівнем сервісу.
Щорічно Івано-Франківщину в середньому відвідує 220 тис. туристів (враховуючи й тих, які не вдаються до послуг туристичних фірм), з них 40-45 тис. становлять діти. З 1998 р. туристично-екскурсійний потік стабільно зростає.

 

 

 

 

Висновки до розділу 2

Завдяки своєму розташуванню Івано-Франківська область має надзвичайно високий рекреаційно-туристичний потенціал, що надає області значні можливості для розвитку туризму. Цьому сприяють як і різноманітність природних факторів, так і наявність численних пам’яток історії та культури.

До визначних природних рекреаційних фондів Івано-Франківщини можна віднести Карпатський гірський масив, численні заповідники та заказники, серед яких особливо виділяються Національний природний парк „Гуцульщина”, Княждвірський тисовий заповідник, природні комплекси Чорногори та Горгани, які входять до складу Карпатського національного природного парку, ботанічний заказник “Скит Манявський”, однією з найвідоміших серед туристів пам’яток природи є “Скелі Довбуша”.

Соціально – економічна ситуація в Івано-Франківській області сприяє розвитку різних видів туризму, результатами цього є створення туристичної інфраструктури в регіоні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3 СТРУКТУРНО-ТЕРИТОРІАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ТУРИСТИЧНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

3.1.1 Санаторно-курортні та оздоровчі заклади

Заклади розміщення Івано-Франківської області характеризуються великою різноманітністю. В залежності від призначення, вони поділяються на:

• Ø готелі;
• Ø мотелі;
• Ø кемпінги;
• Ø молодіжні турбази;
• Ø гірські притулки;
• Ø туристичні котеджи;
• Ø турбази;
• Ø санаторно-курортні та
• Ø оздоровчі заклади

Готелі та мотелі відносяться до основних засобів розміщення, все інше – до додаткових.

Санаторно-курортні та оздоровчі заклади Івано-Франківської області є дуже популярними, а тому вони являються рушійною силою для розвитку лікувально-оздоровчого туризму.

Перш за все дамо визначення що ж таке – лікувально-оздоровчий туризм – це певний вид туризму, який спрямований на відновлення здоров’я чи попередження захворювань (профілактику). Загальною метою лікувально-оздоровчого туризму є лікування, оздоровлення, відновлення та відпочинок. Цьому сприяє використання таких рекреаційних ресурсів, як: мінеральні води, клімат, лікувальні грязі, гірське повітря, мікроклімат у печерах, тощо.

Особливістю туристичного продукту в лікувально-оздоровчому туризмі є його сезонний характер, а також специфічний віковий склад споживачів.

Центрами лікувально-оздоровчого туризму є санаторно-курортні та оздоровчі заклади.

Санаторно-курортні заклади (санаторії і пансіонати з лікуванням) – це лікувально-профілактичні заклади, що обладнані ліжками і надають реабілітаційне лікування, головним чином, на основі цілющих властивостей природних факторів.

Оздоровчі заклади (будинки, пансіонати, бази та інші заклади відпочинку)- це заклади, призначені для відпочинку населення, в яких відпочиваючі протягом певного терміну розміщуються і харчуються або тільки розміщуються.

В Івано-Франківській області досить широко розвинутий даний вид туризму. Санаторно-курортні та оздоровчі заклади Івано-Франківської області за структурою та призначенням поділяються на:

• санаторії;
• санаторії-профілакторії;
• пансіонати з лікуванням;
• пансіонати відпочинку;
• будинки відпочинку;
• бази та інші заклади відпочинку;
• дитячі оздоровчі заклади.

Всі ці заклади на ринку туристичних послуг орієнтуються на свій сегмент споживачів. Також вищезазначені заклади туристичної інфраструктури функціонують цілорічно або сезонно.

В розпорядженні окремих санаторно-курортних закладів, при наявності достатньої матеріально-технічної бази, функціонують окремі відділення для лікування хворих на глаукому і цукровий діабет, бронхіальну астму, на захворювання спинного мозку, хронічними холециститами та холангітами, жовчекам’яною хворобою, хронічними гепатитами.

Також важливим є створення санаторіїв для хворих на туберкульоз усіх вікових груп, спеціалізація яких залежить від форми, стадії та локалізації туберкульозного процесу.

Станом на 1 жовтня 2011 року в області функціонувало 35 санаторно-курортних (оздоровчих) закладів, з них 11 санаторіїв(31,4%), по 6 – санаторіїв-профілакторіїв(20%), баз та інших закладів відпочинку(17,1%) і дитячих оздоровчо-санаторних позаміських закладів цілорічної дії(14,3%), 4 пансіонати з лікуванням(8,6%), по одному – будинок відпочинку(5,7%) та пансіонат(2,9%). У них нараховувалось 3399 цілорічних ліжок (місць) та 3831 місце у місяць максимального розгортання, що відповідно на 24 менше та 33 більше, ніж у попередньому році[5]. Дані представлені на Рис.3.1.1

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 3.1.1

 

Розподіл  санаторно-курортних  (оздоровчих)закладів  за  типами  у 2010/11  році

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

З 1 жовтня 2010 по 30 вересня 2011 року у цих закладах з метою оздоровлення та відпочинку перебували 43,6 тис.осіб, що на 8,5 тис. більше, ніж у попередньому звітному періоді, з них – 27,6 тис. – протягом тривалого періоду, 16,0 тис. – тривалістю 1-2 дні.

Із загальної кількості з метою оздоровлення та відпочинку у санаторіях перебувало 12,2 тис.осіб (28,0%), на базах відпочинку – 12,2 тис.осіб (28,0%), у пансіонатах відпочинку – 11,3 тис.осіб (25,9%), у дитячих оздоровчо-санаторних закладах цілорічної дії – 3,3 тис.осіб (7,5%), у пансіонатах з лікуванням – 2,4 тис.осіб (5,6%), у санаторіях-профілакторіях – 2,2 тис.осіб (5,0%).

Усіма оздоровленими та відпочиваючими проведено 480,1 тис. ліжко-днів (людино-днів), з них 76,6% – у санаторіях, 7,8% – на базах та в інших закладах відпочинку, 7,0% – санаторіях-профілакторіях, 4,8% – пансіонатах з лікуванням, 2,4% – пансіонатах відпочинку, 1,4% – дитячих оздоровчо-санаторних позаміських закладах цілорічної дії.

Із загальної кількості санаторно-курортних закладів не працювали упродовж 2010/11 року 6 закладів на 181 ліжко (місце), з них 3 – через відсутність коштів на експлуатацію, 2 – перебували на капітальному ремонті, 1 – з інших причин.

У таблиці 3.1.1 представлено динаміку санаторно-курортних та оздоровчих закладів Івано-Франківської області з 1995 по 2010 рр.

 

 

 

 

 

 

 

 

Таблиця 3.1.1 Санаторно-курортні та оздоровчі заклади Івано-Франківської області

1995-2010 рр.*

Роки	Санаторії та пансіонати з лікуванням		Санаторії-профілакторії		Будинки і пансіонати відпочинку		Бази та інші заклади відпочинку		Дитячі заклади оздоровлення та відпочинку
	усього	у них ліжок, тис.	усього	у них ліжок, тис.	усього	у них місць, тис.	усього	у них місць, тис.	усього	у них місць, тис.
1995	12	2,1	16	1,7	4	0,5	7	0,6	58	4,0
1996	13	2,3	15	1,6	4	0,4	7	0,6	40	9,2
1997	13	2,2	14	1,4	4	0,4	7	0,6	61	3,5
1998	16	2,5	13	1,3	2	0,2	6	0,5	71	3,2
1999	16	2,5	13	1,3	2	0,2	7	0,7	74	2,7
2000	17	2,7	13	1,2	2	0,2	9	0,6	84	3,6
2001	17	2,6	10	0,9	2	0,1	9	0,5	71	3,2
2002	20	3,2	10	0,8	2	0,2	9	0,7	114	2,9
2003	21	3,2	9	0,7	2	0,1	13	0,9	222	2,8
2004	16	2,6	9	0,7	6	0,5	12	0,8	842	4,9
2005	16	2,6	9	0,7	4	0,2	13	0,8	845	3,8
2006	14	2,3	8	0,5	4	0,2	11	0,6	846	4,4
2007	14	2,2	7	0,5	3	0,2	11	0,7	915	4,4
2008	15	2,3	7	0,5	3	0,2	10	0,7	876	4,4
2009	15	2,3	7	0,5	3	0,2	11	0,8	764	3,8
2010	15	2,3	6	0,5	3	0,2	12	0,8	768	3,9

 

*  Складена за даними Головного управління статистики у Івано-Франківській області

 

 

 

 

 

 

За даними  табл. 3.1.1  у 2010 році на Франківщині діяло 36 санаторно-курортних та оздоровчих закладів, містськість яких становить 3,8 тис. (без врахування дитячих оздоровчих таборів). Загальна кількість дитячих оздоровчих таборів за 2010 рік складає 768закладів із загальною кількістю місць 3,9 тис. Із загальної кількості санаторно-курортних закладів: 15 санаторіїв та пансіонатів з лікуванням, 6 санаторіїв-профілакторіїв, 3 будинки та пансіонати відпочинку, 12 баз відпочинку та інших закладів розміщення. У галузі відпочинку та оздоровлення перевага належить санаторно-курортному обслуговуванню.

Першими розглянемо санаторії та пансіонати з лікуванням. Санаторій — це лікувально-профілактичний заклад для лікування та оздоровлення з допомогою природних факторів (клімат, мінеральні води, лікувальні грязі, морські купання, сонцелікування тощо) у сполученні з дієтотерапією, фізіотерапією, медикаментозним лікуванням та іншими заходами. Існують санаторії загального типу і спеціалізовані — відповідно до певних груп захворювань. Вони створюються для лікування захворювань органів травлення, кровообігу, обміну речовин, хвороб опорно-рухового апарату, нервової системи, органів дихання (не) туберкульозного характеру, жіночої статевої системи, шкіри, нирок, сечовивідних шляхів, тощо.

Пансіонат - це заклад розміщення, який надає для туристів не менше семи кімнат, готельні послуги та цілодобове харчування.  *( Туристичний бізнес - Мальська М.П.)

Отже, санаторії та пансіонати з лікуванням – це лікувально-профілактичні заклади, що обладнані ліжками і надають реабілітаційне  лікування, головним чином на основі цілющих властивостей природних ресурсів. Усі вони спеціалізовані і можуть бути одно-, багатопрофільними.

В Івано-франківській області представлені як одно-  так і багатопрофільні санаторії та пансіонати з лікування. Популярними з них є санаторій «Черче» , який розташований в селі Черче, він знаходиться на висоті 300 м над рівнем моря, в долині, оточеній карпатськими передгір’ями. Оздоровниця розташована в екологічно чистому районі, подалі від шкідливих промислових підприємств. Основними місцевими природними лікувальними факторами в санаторії є лікувальна сірководнева вода, що використовується для купелів, та торф’яні грязі, які містять біля 80 лікувальних компонентів (включаючи біологічно активні речовини, мікроелементи, домішки сірководню, що надають їм специфічного лікувального ефекту). Торф'яні грязі використовуються для аплікацій. Методи лікування: лікувальна фізкультура (кінетотерапія); бальнеотерапія; гідротерапія (гідропатія); пелоїдо- та тепло терапія; електро- світло терапія та інші види апаратної (штучної) фізіотерапії; лікувальний масаж; інші види терапії: психотерапія, фітотерапія, медикаментозна терапія, голкорефлексотерапія, мануальна терапія. Санаторій увійшов до переліку об'єктів, перевірених на рівень доступності для людей з особливими потребами. До складу санаторію входять: водолікарня (де проводиться більшість лікувальних процедур), поліклініка, спальний корпус, лікувально-діагностичний корпус, фізіотерапевтичний кабінет. В даному санаторії, для людей з обмеженими можливостями, їжу доставляють в номер, що дозволяє усунути проблеми та незручності, що могли б виникнути при пересуванні таких людей до їдальні. Практично всі корпуси санаторію обладнані пандусами, проте не всі вони відповідають вимогам. Загалом, санаторій може приймати осіб з обмеженими можливостями та має досвід такої діяльності.

Також важливу роль у оздоровленні відіграє санаторій "Перлина Карпат" - це спеціалізований санаторій, розташований в підніжжі Карпат, між двома мальовничими річками Свіча та Лужанка, за три кілометри від автотраси Львів - Івано-Франківськ, у лісовому масиві Прикарпатської низовини з помірно-континентальним кліматом. Мальовничі гірські хребти, хвойні і мішані ліси створили тут цілющий мікроклімат, який разом з рослинними та мінеральними ресурсами здавна використовувались для лікування людей. В бювет подається мінеральна вода "Моршинська", яка є ефективним засобом для лікування захворювань шлунково-кишкового тракту та обміну речовин. Відповідно до профілю хворих застосовуються дієтичні та вітамінні столи, відвари лікарських трав. В санаторії лікують: захворювання органів травлення (виразка шлунку, гастрит, диспепсія, синдром післяопераційного шлунка та ін.), захворювання нервової системи (неврастенія, мігрень, розлади сну та ін.), захворювання органів опори та руху (ревматоїдний артрит, подагра, артрози великих та малих суглобів).

В оздоровниці проводяться культурно-розважальні заходи, здійснюються екскурсії по історичних місцях Прикарпаття: до легендарних Скель Довбуша, Гошівського монастиря, в урочище Шандра, до Манявського Скиту, в музей древнього міста Болехова, на Іскристий водоспад, в міста Івано-Франківськ, Львів, Галич, Яремча, Ворохта, Мукачево. Взимку проводяться екскурсії до гірськолижного курорту в с. Вишків.

Для розпорядження відвідувачів санаторію представлені: дискотека, кінозал/ відеосалон/ відеотека, зала універсальна для культурних/ ділових заходів, з аудіо- та відеоапаратурою та ін., бібліотека, більярд, настільний теніс, спортивний майданчик, дитячий майданчик, бар, сауна, масажний кабінет, туристські послуги, екскурсії, бібліотека, автостоянка, що охороняється.

Також важливе значення в туристистичній інфраструктурі Іванофранківщини  відіграє косівський санаторій «Карпатські зорі», який розташований в мальовничому куточку поблизу підніжжя Покутсько-Буковинських Карпат на березі річки Рибниця. Санаторій «Карпатські зорі» одночасно може прийняти 110 чоловік в 26 однокімнатних двохмісних номерах і в 18 "Люкс" номерах, де одночасно може проживати сім'я із 3-х чоловік. В кожному номері телевізор, повний санвузол, холодна і гаряча вода цілодобово, в "Люксах" - холодильники. Повноцінне трьох разове харчування в кафе санаторію. До послуг туристів бар, більярд, сауна, спортивний майданчик, теніс, туркабінет, туристсько-екскурсійна програма, зимою - прокат гірських лиж, санок. Поряд із санаторієм знаходиться канатно-бугельний підйомник на г.Міхалкова довжиною 1400 м. У санаторії лікують: хронічні неспецифічні захворювання верхніх дихальних шляхів: рецидивуючий бронхіт, хронічна пневмонія, астматичні бронхіти стан після гострих запалень легень та бронхітів, захворювання ЛОР - органів: хронічні тонзиліти, риніти, ларингіти, фарингіти, функціональні захворювання органів травлення (дискенизії), хронічні захворювання шлунку, печінки, кишечника у фазі ремісії, зниження відживлення, анемія. В санаторії Карпатські зорі широко використовується фітотерапія, бальнеотерапія (вода "Карпатські зорі" середньої мінералізації з підвищеним вмістом селену, хлоридно-гідро-карбонатна), кліматотерапія, кисневі коктейлі, ванни тощо.

Щодо пансіонатів з лікуванням, то відомим є пансіонат «Карпатські зорі», який знаходиться в м. Косів і розміщений на березі гірської р. Рибниця. У розпорядженні відпочиваючих є: номера «Люкс» та двомісні з усіма зручностями, кафе — 100 місць, конференц-зал, сауна з басейном, бар, більярд, спортивні площадки, настільний теніс, автостоянка. Недалеко розташований гірськолижний підйомник. Різноманітні екскурсійні програми (відвідання музеїв, гуцульського ринку) та походи в гори. Медичні процедури: фітотерапія, бальнео- і кліматотерапія, лікувальні мінеральні ванни.

Дані заклади, що відносяться до туристичної інфраструктури Іванофранківщини, призначені для лікування захворювань, а також однією з функцій цих закладів розміщення є покращення стану здоров’я та самопочуття відпочиваючих.

З рис. 3.1.2 ми бачимо, що динаміка санаторіїв та пансіонатів з лікуванням з роками залишається стабільно незмінною, що дає змогу даним закладам розміщення займати лідируючі положення серед інших закладів санаторно-курортного типу.

 

Рис. 3.1.1.2 Динаміка санаторіїв та пансіонатів з лікуванням у Івано-Франківській області (1995 – 2011 рр.)

З Рис. 3.1.1.2 ми можемо спостерігати, що найбільша кількість санаторіїв та пансіонатів з лікуванням було зафіксовано у 2003 році, їхня кількість становила 21 заклад розміщення, із загальною кількістю ліжок 3,2 тис. Найменша кількість зафіксована у 1995 році – 12 закладів розміщення, із загальною кількістю ліжок 2,1 тис. Щодо кількості ліжок у даних закладах розміщення, то слід сказати, що найбільше їх спостерігається у 2002-2003 роках, а саме – 3,2 тис., найменше – 2,1 у 1995 році. Отже, протягом останніх чотирьох років кількість санаторіїв та пансіонатів з лікуванням залишається відносно стабільною, що є позитивним моментом.

Важливе значення має також відпочинок і оздоровлення в санаторіях-профілакторіях. Дані заклади створені для лікування та профілактики різних видів захворювань. На рис. 3.1.1.3  представлена динаміка санаторіїв-профілакторіїв у Івано-Франківській області в період з 1995 по 2011 роки.

 

Рис. 3.1.1.3 Динаміка санаторіїв-профілакторіїв у Івано-Франківській області (1995 – 2011 рр.)

З рисунку випливає, що даних закладів розміщення з кожним роком стає все менше. Для порівняння можемо сказати, що в 2011 році, в порівнянні з 1995 –  кількість санаторіїв-профілакторіїв скоротилася з 16 до 6, тобто майже в 3 рази. Щодо кількості ліжок у них, то у 1995 році вона становила 1,7 тис., а у 2011 році вона скоротилась майже в 4 рази і складає 0,45 тис. Найменша кількість санаторіїв-профілакторіїв зафіксована в 2010-2011 роках і становить - 6 закладів розміщення. Це свідчить про те, що кількість відвідувачів у закладах данного типу з кожним роком все скорочується і вони припиняють своє існування, причиною цього ми можемо назвати виникнення інших закладів розміщення з більшим спектром надання послуг.

До закладів данного типу ми можемо віднести спеціалізований санаторій-профілакторій «Буковель», який знаходиться в с. Поляниця Івано-Франківської області. Тип курорту: бальнеологічний, кліматичний, питний. Тут лікують та оздоровлюють людей з проблемами опорно-рухового апарату, шлунково-кишкового тракту та сечовивідних шляхів. До методів лікування відносять: кліматотерапія, лікувальна фізкультура (кінезотерапія), внутрішнє застосування лікувальних мінеральних вод, бальнеотерапія, гідротерапія (гідропатія), електро- світло терапія та інші види апаратної (штучної) фізіотерапії, лікувальний масаж, фітотерапія, голкорефлексотерапія, мануальна терапія, ароматерапія, гірудотерапія, загальна кількість ванн: 2, комп'ютерне витягування хребта.

Також популярним є санаторій-профілакторій "Бистриця", що знаходиться в с. Підгір'я, Богородчанського р-ну. Даний заклад має загальнотерапевтичний профіль. Проводить лікування неврозів, захворювань периферійної нервової, серцево-судинної  системи, поліартрити, бронхітів, тонзилітів, захворювань шлунково-кишкового тракту, гінекологічних. До послуг відпочиваючих двомісні кімнати, тенісний корт, волейбольний майданчик, сауна, їдальня. Парафіноозокеритотерапія та грязелікування. Масажний кабінет, кабінет лікувальної фізкультури з тренажерами. Організовує походи в гори, збирання грибів, ягід.

Наступними розглянемо пансіонати і будинки відпочинку. Дані заклади розміщення призначені для відпочинку, в яких відпочиваючі розміщуються і харчуються, або тільки розміщуються. Такі заклади мають сезонний характер, тобто вони можуть діяти протягом цілого року або протягом сезону.

В Івано-Франківській області досить відомим є пансіонат «Карпатська веселка», який розташований в с. Шешори Косівського району, в екологічно чистому місці Українських Карпат. Відстань від м. Коломия 40 км. від Івано-Франківська - 100 км. Місцезнаходження пансіонату бездоганно підходить для повноцінного відпочинку. Тут Ви можете покататися на лижах, поруч розташована діюча канатна дорога. Також здійснити підйом на найвищі вершини Карпат і навіть покататися верхи. До підйомника в с. Шешори 1,5 км. В с. Шешори знаходиться бугельний підйомник в 800 м від пансіонату, а також бугельний підйомник знаходиться в м. Косів, на горі Михалкова, довжина 1000 м. Має 3 спуску 1500м, 700м і 800м.

Щодо інших пансіонатів та будинків відпочинку, то їхню динаміку ми можемо побачити на рис. 3.1.1.4

 

Рис 3.1.1.4 Динаміка будинків і пансіонатів відпочинку в Івано-Франківській області (1995 – 2011 рр.)

З даного рисунку ми бачимо, що кількість будинків та пансіонатів відпочинку є досить малою, але відносно стабільною. Найбільша кількість санаторно-курортних закладів даного типу зафіксована у 2004 році і складала – 6 закладів. Далі ми спостерігаємо невпинне скорочення  і в 2011 році кількість будинків та пансіонатів відпочинку скоротилася до 2. Можемо припустити, що така динаміка складається в результаті великої конкуренції в туристичному бізнесі саме даного профілю, що є негативним чинником у розвитку туристичної інфраструктурі регіону і держави в цілому.

Наступними розглянемо бази та інші заклади відпочинку. На кінець 2011 року їхня кількість складала 12, із загальною кількістю ліжок – 873.

Найбільш відомою є база відпочинку «Легенда Карпат», що розміщується в селі Старі Кути, 4 км від центру міста Косів. Окрім комфортабельних номерів і чудового харчування, пропонує: оздоровчий комплекс: сауна, масаж, солярій, купіль з трав, джакузі, комплексні системи "NUGA BEST", спортивний комплекс: спортивний зал (футбол, баскетбол, волейбол), тренажерний зал, великий теніс, настільний теніс та ін., гральний зал: більярд, караоке, також є школа верхової їзди: катання на конях, в бричці, на санях, прокат спортивного інвентаря: квадроциклів, гірських велосипедів, лиж, санчат, роликів, бадмінтон, дартс, пневмогвинтівки, спортивного лука, електромобілів, екскурсійні програми: автомобільні, пішохідні, кінні, велосипедні маршрути, організація риболовлі, рафтинга.

Досить гарно себе зарекомендувала база відпочинку «Горгани», що знаходиться в м. Яремче Івано-Франківської області. Загальна територія якого складає – 0.5 га., кількість місць – 36, кількість номерів – 15, кількість корпусів – 1 (3 поверхи). До використання: кафе-бар (25 місць), автостоянка, мангал, пункт прокату гірськолижного спорядження та велосипедів, дитячий майданчик, побутова кімната.

Відпочинковий комплекс "Урочище Вишня", розташований в с.Поляниця, Івано-Франківської обл., в урочищі «Вишня», в підніжжі гори «Буковель». Побудований – 2003 року. Кількість місць – 50. Кількість корпусів – 3 (1 корпус (готель, ресторан, бар, сауна), 2 корпус (котедж), 3 корпус (басейн)). Кількість номерів – 16. Категорія номерів – «котедж» - 1, «апартаменти» - 2, «люкс» - 4, «тримісний» - 2, «сімейний» - 4, «двомісний» - 3.  Інфраструктура: ресторан (45 місць), бар, сауна на дровах , басейн, більярдний зал («Американка»), автостоянка (на 6 машин), мангал, 2 альтанки, зона відпочинку з видом на річку та гори, дитячий майданчик. Гірськолижні витяги: витяги для початківців та професіоналів – 200-500 м., с.Яблуниця - 25 км., смт.Ворохта - 23 км., Яремче – 30 км.

Туристичні бази Івано-Франківської області є досить сучасними із розвиненою інфраструктурою, що дає їм змогу прийняти велику кількість відпочиваючих і найповніше  задовільнити потреби споживачів. Дані заклади  пропонують широкий вибір послуг по проведенню відпочинку, а також харчування за місцевими традиціями, що чудово гармоніює з послугами розміщення.

З рис 3.1.1.5  ми можемо побачити динаміку баз та інших закладів відпочинку.

Рис 3.1.1.5 Динаміка баз та інших закладів відпочинку в Івано-Франківській області (1995 – 2011 рр.)

З даного рисунку ми бачимо, що загальна кількість баз та інших закладів відпочинку за останні 9 років залишається відносно стабільною і знаходиться на рівні 12 закладів. Найменша кількість закладів даного типу зафіксована в 1998 році і складала – 6 закладів, а найбільша – у 2003 і 2005 році – 13 закладів. Якщо порівняти 1995 рік з 2011 роком, то кількість баз та інших закладів відпочинку збільшилась з 7 до 12, тобто майже вдвічі, а це є досить позитивним чинником для розвитку туристичної інфраструктури закладів даного типу. Кількість місць для розміщення з роками змінювалась позитивно в бік зростання, так найбільша кількість ліжок зафіксована у 2003 році і складала – 0, 9 тис., а найменша – 0, 5 тис. у 1998 та 2001 роках. Дана тенденція характеризується тим, що у людей з’являється вільний час, який вони хочуть витратити на відпочинок, цим самим підтримуючи функціонування даних закладів розміщення.

Наступними розглянемо дитячі заклади оздоровлення та відпочинку. В умовах динаміки сучасних економічних і соціальних процесів постійно збільшується навантаження на школярів, яким необхідний повноцінний відпочинок. Проблему оздоровлення та повноцінного відпочинку дітей ефективно вирішують дитячі оздоровчі табори. Вони виконують такі важливі функції, як:

ü адаптація дітей до життя в суспільстві;

ü формування загальної культури;

ü організація змістовного дозвілля.

Для того, щоб дозвілля дітей було більш насиченим і яскравим, педагоги й організатори в дитячих оздоровчих таборах, постійно працюють над створенням нових програм змін і форм організації дозвілля, що дає шанс дітям проявити свою самостійність та освіченість, адже первинна мета багатьох таборів є освітній та культурний розвиток.

Дитячий оздоровчий табір розташовується за містом, як на базі стаціонарних споруд, так і на умови похідного туристичного табору. Природне навколишнє середовище табору може дозволити дітям розвинути в собі екологічну культуру.

 

 

Рис 3.1.1.6 Динаміка дитячих закладів оздоровлення та відпочинку в Івано-Франківській області (1995 – 2011 рр.)

Як бачимо, кількість дитячих закладів оздоровлення та відпочинку різко зростає починаючи з 2004 року. Найбільша кількість закладів зафіксована у 2007 році, а саме 915 закладів, а найменша у 1996 році – 40 закладів. Із зростанням кількості даних установ – зростає і кількість ліжок, це пов’язано з тим, що кількість дітей зростає, а тому і постає потреба в організації їх дозвілля.

На сьогодні найбільш популярним є дитячий санаторій «Ясень» імені Митрополита Андрія Шептицького, що знаходиться в с. Ясень, Рожнятівського р-ну. Заклад  надає комплекс лікувально-оздоровчих послуг, що допомагають відновленню порушених функцій в організмі дитини і закріпленню досягнутих результатів у лікуванні. Напрямки санаторію - кардіревматологія, гастроентерологія, загальна терапія. У санаторії лікуються, відпочивають та оздоровлюються діти з усієї України віком від 4 до 18 років.

Також не менш цікавий є дитячий лікувально-оздоровчий комплекс «Сокіл», що знаходиться в одній з мальовничих долин Галицького району, Івано-Франківської області в 150 метрах від кришталево чистої Лімниці. На території комплексу розміщені 4 житлові корпуси, спортивні майданчики (волейбольне, баскетбольне та футбольне поле), їдальня, сауна з басейном, лікувальний корпус, а також у літній період басейн під відкритим небом. Проживання у 2-х та 4-х місних кімнатах. Даний заклад працює цілий рік.  Для дитячого оздоровлення пропонуються наступні процедури: озокирит, парафін; лікувальне болото з м. Черче; різноманітні фізпроцедури; хвойно-соляні ванни; сауна з басейном; масаж, підводний масаж, масажний комплекс "Релакс"; душ Шарко; полівітаміни, мінеральна вода; стоматкабінет тощо.

 

 

3.1.2 Заклади розміщення Івано-Франківської області

Розміщення є одним із найважливіших елементів туризму. Закладами розміщення туристів називають будь-які об'єкти, де туристам надають епізодично чи регулярно місце для ночівлі.

До закладів розміщення туристів належать готелі, мотелі, кемпінги, ботелі, туристичні бази, пансіонати, ротелі, флотелі, бунгало та ін. За міжнародними рекомендаціями (ВТО), заклади розміщення поділяють на три групи : готелі й аналогічні заклади розміщення; комерційні та соціальні заклади розміщення; спеціалізовані заклади розміщення. Готелі й мотелі є основними закладами розміщення, а всі інші - додаткові.

Спочатку під готельним господарством розумілась така господарська діяльність, що виробляла та надавала платні послуги з розміщення. Далі, із зростанням вимог туристів і прагненням готелів розширити комплексність обслуговування, послуги розміщення почали доповнюватись такими, що пов’язані з харчуванням і продажем напоїв. Це дає підстави й сьогодні розглядати готельне господарство у двох напрямах діяльності, тобто в широкому і вузькому розуміннях. У першому випадку готельне господарство включає дві основні групи послуг – розміщення та харчування, а в другому – тільки розміщення.

Попит на готельні послуги має сезонний характер, тому дані заклади розміщення повинні мати достатній резерв номерного фонду, а також матеріальних та трудових ресурсів.

Готелі - це заклади, які мають не менше 10 кімнат, з них не більше 20 відсотків нічліжних місць може бути в кімнатах, більших за двомісні (під готельним закладом розуміють об'єкт, в якому надають готельні послуги, тобто тимчасове винаймання кімнат або надання послуг, пов'язаних з ним).

Кількість таких засобів розміщення ми можемо спостерігати з

табл. 3.1.2.1.

Табл. 3.1.2.1 Готелі та інші місця для тимчасового проживання*

 

	2000	2001	2002	2003	2004	2005	2006	2007	2008	2009	2010
Кількість готелів та інших місць для тимчасового проживання	34	32	35	35	28	33	37	34	35	37	38
Кількість номерів	1188	1229	1303	1300	1180	1142	1290	1469	1395	1560	1587
Житлова площа всіх номерів, тис. м2	20,0	20,6	21,7	21,8	19,7	20,7	25,9	27,1	34,8	38,7	39,5
Одноразова місткість, місць	2305	2304	2362	2315	2075	2092	2444	2899	2804	3774	3846
Обслуговано приїжджих, тис. осіб	58,2	50,8	58,0	65,8	59,1	72,7	68,4	68,5	66,4	65,4	80,7

 

*Складена за даними Головного управління статистики в Івано-Франківській області.

Дані у таблиці представлені за 11 років, а саме з 2000 по 2010 роки. Щодо інформації за 2011 рік, то у статистичному збірнику Івано-Франківської області вона на даний момент відсутня.

З даної таблиці ми бачимо, що у 2010 році у Івано-Франківській області діяло 38 готелів та інших місць для тимчасового проживання, що на 4 заклади розміщення більше, ніж у 2000 році. Номерний фонд в період з 2000 по 2010 рр. збільшився на 399 місць, а це майже в 1, 3 рази. Для детальної характеристики розглянемо рис. 3.1.2.1.

 

 

 

Рис. 3.1.2.1  Готелі та інші місця для тимчасового проживання в Івано-Франківській області (2000 – 2010 рр.)

Отже, на рис. 3.1.2.1 ми бачимо готелі та інші місця для тимчасового проживання в Івано-Франківській області в період з 2000 по 2010 рр. За досліджуваний період загальна кількість  закладів розміщення залишалась відносно стабільною, найменша їх кількість зафіксована у 2004 році, а саме – 28, найбільша зафіксована у 2010 році – 38 закладів. Дана тенденція пояснюється тим, що готелі та інші місця тимчасового проживання, завдяки своїй інфраструктурі, якості обслуговування та наданні послуг підтримують марку та залишаються на досить високому рівні, цим самим створюючи конкуренцію іншим закладам розміщення, що є позитивним фактором для розвитку туристичної інфраструктури регіону.

З таблиці 3.1.2.2 ми можемо переглянути статистичні дані по кількості обслужених  приїжджих  іноземних  громадян  підприємствами  готельного  господарства*.

 

 

 

 

 

Таблиця 3.1.2.2 Кількость обслужених  приїжджих  іноземних  громадян  підприємствами  готельного  господарства*

 

*Складена за даними Головного управління статистики в Івано-Франківській області (2009 – 2010 рр.)

Останнім часом спостерігається суттєве пожвавлення розвитку готельного господарства в Івано-Франківській області. В першу чергу це пояснюється географічним розташуванням (розміщенням з зоні рекреації – Карпатських гір). Особливо зростає готельне господарство в таких населених пунктах області як Яремча, Коломия, Косів, Шешори та ін.

Однак, на сьогоднішній день готельне господарство області ще не

відповідає всім загальносвітовим вимогам, якісних номерів всього кілька

десятків, інші ж бажають бути більш обладнаними технікою та більшою

площею. Даний напрямок вимагає більшого інвестування та сприяння з боку держави. Переважає приватне готельне господарство, та повний або майже повний занепад державного сектору.

Отже, готельна інфраструктура Івано-Франківської області досить потужна і розвинута, що є чудовим показником для розвитку туристичної інфраструктури загалом.

 

 

 

3.1.3 Заклади відпочинку та розваг в Івано-Франківській області

В туристичній індустрії важливим елементом є заклади відпочинку та розваг.

Розваги - це головний мотив туризму і без них не обходиться практично жодна поїздка. Люди відправляються в дорогу за новими враженнями, позитивними емоціями і гострими відчуттями. Для задоволення

цих та інших потреб працюють розважальні заклади, проводяться

різнопланові заходи, спеціально створюються засоби розваг.

В Івано-Франківській області дані заклади представлені закладами культури та мистецтва, до яких можна віднести:

• професійні театри;
• концертні організації;
• музеї;
• бібліотеки;
• демонстратори кіно;
• заклади культури клубного типу.

 

Найбільшого розвитку серед даних закладів набули професійні театри (включаючи театри-студії), концертні організації та музеї (включаючи філіали). Ці заклади займають провідне положення у організації вільного часу, чим збагачують багаж культурних та духовних цінностей населення регіону.

Нижче представлена Табл. 3.1.3.1, в якій відображено заклади культури та мистецтва в Івано-Франківській області.

Табл. 3.1.3.1 Заклади культури та мистецтва в Івано-Франківській області (1995 – 2010 рр.)*

Роки	Професійні театри (включаючи театри-студії)		Концертні організації		Музеї (включаючи філіали)		Масові та універсальні бібліотеки		Демонстратори кіно		Заклади культурного та клубного типу
	Кількі-сть, одиниць	Кількі-сть відвідувань за рік, тис.	Кількі-сть, одиниць	Кількі-сть відвідувань за рік, тис.	Кількі-сть, одиниць	Кількість відвідува-нь за рік, тис.	Кількі-сть, одиниць	Бібліотеч-ний фонд, млн.. примірників	Кількі-сть, одиниць	Кількість відвідувань за рік, тис.	Кількі-сть, одиниць	Кількість місць у них, тис.
1995	4	99,4	1	82,9	8	199,2	846	10076	570	677,0	779	181,1
1996	4	127,8	1	45,1	10	242,9	844	9951	554	214,7	780	177,9
1997	4	109,9	1	38,0	11	228,4	846	9993	543	126,9	780	178,1
1998	4	117,5	1	26,8	12	267,3	838	9878	535	77,7	771	176,0
1999	4	99,5	1	24,1	13	280,0	835	9790	513	60,5	770	176,0
2000	4	129,8	1	18,5	15	326,4	831	9708	520	53,4	764	174,0
2001	4	110,6	1	26,6	15	347,3	826	9609	464	70,0	764	173,7
2002	4	129,6	1	38,4	15	375,7	817	9506	462	50,8	747	170,3
2003	4	112,7	1	65,3	15	402,0	791	9367	347	62,6	738	168,8
2004	4	152,3	1	45,3	16	505,9	785	9286	328	81,6	732	165,3
2005	4	89,7	1	47,3	18	447,5	783	9259	322	65,3	733	164,9
2006	4	98,0	1	41,8	17	426,5	769	9174	326	150,3	731	164,4
2007	4	92,0	1	35,9	17	448,3	770	8964	326	235,5	723	160,9
2008	4	105,6	1	36,4	16	431,2	770	9376	301	215,3	722	159,6
2009	4	148,2	1	31,8	18	422,1	769	8839	285	138,3	721	159,4
2010	4	113,7	2	58,8	21	449,1	771	9035	273	119,9	723	159,7

 

* Складена за даними Головного управління статистики в Івано-Франківській області

 

Театр - різновид мистецтва, що полягає у художньому відображенні життя за допомогою драматичної дії, яку виконують актори перед публікою; значний вплив має сценічне оформлення та режисура; у залежності від репертуару та засобів вираження розрізняють: т. драматичний, пантоміму, балет, оперу, оперету, ляльковий.

З табл. 3.1.3.1 ми бачимо, що станом на 1995 – 2010 роки кількість театрів складала – 4 заклади. Щодо відвідувань, то кількість відвідувачів (за рік) є нестабільною. Найбільша кількість відвідувачів спостерігається у 2004 році, а саме 152,3 тис., найменша  у 2005 році – 89,7 тис. Проаналізувавши кількість відвідувачів починаючи з 1995 по 2010 роки, можна визначити середню кількість відвідувань, вона становить – 114, 8 тис.

Найбільш відомим є Івано-Франківський облмуздрамтеатр ім. І. Франка. Офіційно театр розпочав своє існування 29 грудня 1939 року. Сьогодні театр очолює молодий керівник Ростислав Держипільський.

Також не менш відомим є Івано-Франківський академічний обласний театр ляльок ім. М. Підгірянки, створений 6 березня 1945 року.

Концертні організації – це заклади, які займаються організацією виконання музичних, естрадних, драматичних творів, а також хореографічних номерів. Організацією концертної діяльності як правило займаються музичний менеджер та концертні агентства . Концертні організації включають в себе філармонії та самостійні професійні колективи. З табл. 3.1.3.1 ми можемо спостерігати, що протягом 1995 – 2009 років кількість даних закладів була стабільною і становила – 1, станом на 2010 рік кількість цих закладів збільшилась до двох, із загальною кількість відвідувань – 58,8 тис. осіб на рік. Слід відмітити, що із зростанням кількості концертних організацій, кількість відвідувачів не є найбільшою за останні роки, що є негативним показником для діяльності даних організацій. Найбільше число відвідувачів було зафіксовано у 1995 році і становила – 82,9 тис. осіб.

Найбільш відомою є Івано-Франківська обласна філармонія, створена 1939 року, яка за рік обслуговує понад 31,76 тис. глядачів і показує понад 248 концертів в рік. У складі філармонії працюють: академічний камерний оркестр "Harmonia Nobile"; симфонічний оркестр; солісти - вокалісти та струнний ансамбль. На базі обласної філармонії проводиться щорічний фестиваль майстрів мистецтв "Прикарпатська весна".

Також визначним закладом є Івано-Франківський національний академічний Гуцульський ансамбль пісні i танцю "Гуцулія" , створений 1940 року, за рік обслуговує понад 89,88 тис. глядачів та показує понад 47 концертів в рік.

Важливою галуззю культури та мистецтва у Івано-Франківській області є музеї. Музей - науково-дослідний та культурно-освітній заклад, створений для вивчення, збереження, використання та популяризації музейних предметів та музейних колекцій з науковою та освітньою метою, залучення громадян до надбань національної та світової культурної спадщини.

Найбільше музейних закладів зафіксовано у 2010 році, а саме – 21. Їх кількість за останні 16 років зросла з 8 до 21, а це майже в три рази.  Щодо відвідувань, то найбільша кількість відвідувачів спостерігається у 2004 році і складає 505,9 тис. осіб, а найменша – у 1995 році, а саме 199,2 тис. чоловік. Середня кількість відвідувачів за 16 років становить 362, 49 тис. осіб.

На сьогодні, провідними музейними закладами є: Івано-Франківський краєзнавчий музей. Щороку музей відвідує близько 140 тисяч осіб, проводиться понад двох тисяч екскурсій, організовується близько 40 виставок, також організовує археологічні експедиції, проводить наукові конференції, випускає «Наукові записки» та іншу літературу, а ще дійснює методичне керівництво громадськими музеями. Наступним є Музей визвольних змагань Прикарпатського краю, в якому представлені документальні, речові матеріали, що охоплюють період від ХІ до ХХ ст. і правдиво висвітлюють події визвольної боротьби жителів Прикарпатського краю за незалежність України. Далі - Івано-Франківський обласний художній музей, що є скарбницею образотворчого і народного мистецтва краю. Наступним є Коломийський національний музей народного мистецтва .
Гуцульщини i Покуття ім. Й. Кобринського, в експозиції представлені всі види декоративно-прикладного мистецтва. Також не менш відомим є Коломийський музей «Писанка», який являє собою єдину у світі культурну установу, збудовану  спеціально для збереження і експонування творів писанкового розпису – писанок. Також популярним є Історико-меморіальний музей Олекси Дов6уша, в основі колекції якого – матеріали про національно-визвольний рух на Прикарпатті.

Наступна ланка у нашому дослідженні це – масові та універсальні бібліотеки. Дані заклади призначені для зберігання та використання друкованої літератури в різних формах. Найбільша їх кількість зафіксована у 1995 та  році і становила 846 закладів. Незважаючи на те, що в даний час інтернет-ресурси зіставили велику конкуренцію даним закладам, кількість відвідувачів у масових та універсальних бібліотеках відносно стабільна, що є позитивним фактором в розвитку туристичної інфраструктури галузі, що ми бачимо з табл. 3.1.3.1.

На даний момент потужними бібліотеками Івано-Франківської області є: Івано-Франківська обласна універсальна наукова бібліотека ім. І. Франка, Івано-Франківська обласна бібліотека для юнацтва, Івано-Франківська обласна бібліотека для дітей імені П. Козланюка, науково-технічна бібліотека Івано-Франківського Національного технічного університету нафти і газу.

Наступними закладами культури та мистецтва у Івано-Франківській області є демонстратори кіно, які є суб’єктами кінематографії, що здійснюють демонстрування фільмів. Станом на 2010 рік кількість демонстраторів кіно, в порівнянні з 1995 роком, скоротилася вдвічі і складає – 273 заклади. Це можна легко пояснити тим, що дані заклади поступово втрачають свою популярність, адже не в змозі конкурувати з домашніми кінотеатрами,  інтернет – ресурсами, тощо.

В Івано-Франківській області досить популярними демонстраторами кіно є: театр кіно «Люм'єр» - відпочинковий комплекс, що знаходиться в самому центрі міста Івано-Франківська, зали – Смарагдовий ( 247 місць, Love seats) та Рубіновий (147 місць, VIP-зона з окремим входом); кінотеатр «Космос», що характеризується найбільшим у Західній Україні залом та екраном у 135 квадратних метрів з можливістю переглядів фільмів у форматі – 3D.

Останніми у нашому дослідженні є заклади культури клубного типу. Дані заклади представлені нічними клубами, дискотеками та ін. видами установ даного типу. Щодо кількості, то найбільше їх зафіксовано у 1996 році, а саме 780, а найменше – у 2009 році, а саме 721 заклад клубного типу. Середня кількість місць у закладах культури клубного типу становить 169, 34 тис.

Важливим етапом у нашому дослідженні є порівняльна характеристика динаміки розвитку закладів культури та мистецтва у івано-Франківській області . Досліджуваними періодами є 1995 та 2010 роки.

 

Рис 3.1.3.1 Динаміка закладів культури та мистецтва в Івано-Франківській області за 1995 рік.

Як бачимо, перше місце посідають масові та універсальні бібліотеки, за ними йдуть заклади культури клубного типу, далі демонстратори кіно, потім музеї, професійні театри та концертні організації.

Якщо говорити про кількість, то станом на 1995 рік масових універсальних бібліотек було зафіксовано 846, закладів культури клубного типу 779, демонстраторів кіно 570, музеїв – 8, професійних театрів – 4 та концертних організацій всього 1.

Щодо 2010 року, то тут ситуація дещо змінилась, а саме побачити її зможемо на рис 3.1.3.2.

 

 

Рис. 3.1.3.2 Динаміка закладів культури та мистецтва в Івано-Франківській області за 2010 рік.

За досліджуваний період, в порівнянні з 1995 роком, найбільших змін зазнали демонстратори кіно, музеї та бібліотеки. Щодо концертних організацій, професійних театрів та клубних закладів, то в порівнянні з 1995 роком, їхня кількість залишилась відносно незмінною.

Отже, впродовж 2010 року в області діяло 4 професійні театри (їхня кількість залишалась незмінною), 2 концертні організації, 21 музей, 771 бібліотека, 273 демонстратори кіно (що майже вдвічі менше в порівнянні з 1995 роком) та 723 заклади клубного типу.

 

 

3.2 Територіальні особливості забезпеченості Івано-Франківської області закладами туристичної інфраструктури.

Наші дослідження проводяться на рівні районів та області загалом за допомогою статистичних даних. Для комплексної оцінки стану туристичної інфраструктури області застосовано графічний метод складання діаграм. На яких чітко зазначено забезпеченість районів та області загалом закладами туристичної інфраструктури.

Для найкращої характеристики нами були досліджені такі основні категорії туристичної інфраструктури, як заклади відпочинку та оздоровлення, заклади розміщення та розваг. Досліджуваними роками були 2005 – 2010 роки. Ми характеризували кількість вищезазначених закладів по кожному районі та великих містах області.

Метою дослідження було провести рейтингову оцінку туристичної інфраструктури в Івано-Франківській області. Для цього ми дослідили середньорічну кількість санаторно-курортних та оздоровчих закладів розміщення, готельних закладів розміщення та розважальних закладів культури та мистецтва.

Після визначення кількості закладів туристичної інфраструктури ми оцінили її по кожному регіону відповідно до нашого рейтингу і проставили кількість балів, щодо рейтингових оцінок, то вони варіюються від 1 до 11, відповідно оцінка 1 – найвищий рейтинг, 11 – найнижчий.

Для того щоб якнайкраще охарактеризувати всі досліджувані компоненти – розглянемо кожен з них окремо.

Наше перше дослідження базується на визначенні рейтингової оцінки забезпеченості Івано-Франківської області санаторно-курортними та оздоровчими закладами розміщення. У таблиці 3.2.1 представлена середня кількість даних закладів, яка визначається в одиницях, та рейтинг їх забезпеченості по кожному районі,  у м. Івано-Франківськ та м. Яремче.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Таблиця 3.2.1

Рейтингова оцінка забезпеченості Івано-Франківської області санаторно-курортними та оздоровчими закладами*

 

*        За даними Головного управління статистики в Івано-Франківській області

З даної таблиці ми можемо спостерігати, що не всі райони Івано-Франківської області забезпечені відповідною інфраструктурою.

Для більш чіткої характеристики нами була створена діаграма у вигляді рис. 3.2.1, на якій зображено стан забезпеченості Івано-Франківської області санаторно-курортними та оздоровчими закладами.

 

 

Рис 3.2.1 Забезпеченість  Івано-Франківської області санаторно-курортними та оздоровчими закладами в розрізі адміністративних утворень

 

До районів, в яких відсутні санаторно-курортні та оздоровчі заклади розміщення відносяться: Городенківський, Калуський, Снятинський, Тлумацький райони.

Далі йдуть райони, в яких кількість даних закладів не перевищує 4, вони відносяться до низького рівня забезпеченості санаторно-курортними та оздоровчими закладами, а саме, це: Верховинський (1), Коломийський (1), Надвірнянський (1), Рогатинський (1), Рожнятівський (1), Богородчанський (2), Галицький (2), Тисменицький (2), Долинський (3) райони та м.Івано-Франківськ (3).

Наступними у нашому дослідженні є райони, рівень забезпеченості санаторно-курортними та оздоровчими закладами яких складає від 5 до 10 і відносяться до середньо забезпечених районів. До них відноситься Косівський район (5).

Забезпеченість по області, яка складає від 11 до 15 закладів розміщення зафіксована лише в одному місті, а саме м. Яремче і становить – 13 закладів.

Отже, дослідження показали, що лідером по забезпеченості санаторно-курортними та оздоровчими закладами є м. Яремче. Причиною цього є те, що місто Яремче має значні туристично-рекреаційні ресурси, які слугують передумовою ефективного розвитку туристичної інфраструктури в даному регіоні.

Яремче — низькогірний кліматичний курорт, оточений горами, які на півночі і півдні переходять у мальовничі пагорби, вкриті густим хвойним і листяним лісом. Тут розташовані санаторії для хворих на туберкульоз легенів, будинки відпочинку. Серед найбільш відомих є санаторії: «Яремча», дитячий санаторій «Прикарпатський», пансіонат «Джерело».

Друге місце, хоч із значним відривом, посідає Косівський район, який славиться своїми гірськолижними центрами, що розміщені в м. Косів, с.Шешори та в с. Яворів.

Третє місце у нашому рейтингу посідає м. Івано-Франківськ, в якому знаходиться три санаторно-курортні та оздоровчі заклади.

Наступним у нашій роботі є визначення рейтингової оцінки забезпеченості Івано-Франківської області готельними закладами розміщення. До таких закладів належать: готелі, готельно-офісні центри, мотелі, кемпінги, молодіжні турбази, та інші об’єкти, які пристосовані під готель. З табл. 3.2.2. ми бачимо, що не всі райони забезпечені відповідними закладами розміщення.

 

 

 

 

Таблиця 3.2.2

Рейтингова оцінка забезпеченості Івано-Франківської області готельними закладами*

Райони	Кількість готельних закладів розміщення, одиниць	Рейтинг готельних закладів розміщення, бали
м. Івано-Франківськ	11	1
м. Калуш	4	3
м. Коломия	2	4
м. Яремче	9	2
райони
Богородчанський	2	5
Верховинський	–	–
Галицький	2	6
Городенківський	–	–
Долинський	2	7
Калуський	–	–
Коломийський	1	10
Косівський	2	8
Надвірнянський	1	11
Рогатинський	2	9
Рожнятівський	–	–
Снятинський	–	–
Тисменицький	–	–
Тлумацький	–	–

 

*        За даними Головного управління статистики у Івано-Франківській області

Відповідно до рейтингової оцінки забезпеченості готельними закладами розміщення, що представлені в табл.3.2.2. нами створений рис. 3.2.2., на якому чітко зображено відповідну кількість даних закладів по районах та містах.

 

 

Рис 3.2.2 Забезпеченість Івано-Франківської області готельними закладами в розрізі адміністративних утворень

 

На даному рисунку ми бачимо, що не всі райони Івано-Франківської області забезпечені відповідними закладами розміщення. До таких районів належать: Верховинський, Городенківський, Калуський, Рожнятівський, Снятинський, Тисменицький, Тлумацький райони.

До 5 закладів мають такі райони та міста, як м.Калуш (4), м.Коломия (2), Богородчанський (2), Галицький (2), Долинський (2), Косівський (2), Рогатинський (2), Коломийський (1), Надвірнянський (1) райони. Всі вони мають низький рівень забезпеченості готельними закладами.

До наступної категорії відносяться заклади розміщення, кількість яких по районах та містах складає від 6 до 10 закладів і які відносяться до середньо забезпечених районів, а саме, це м. Яремче, в якому знаходиться 9 відповідних закладів.

До районів з високою забезпеченістю, кількість готелів в яких сягає більше 10 закладів, відноситься м. Івано-Франківськ (11).

Отже, дослідження показали, що лідером по забезпеченості закладами розміщення готельного типу є м. Івано-Франківськ (до 1962 року Станісла́в), обласний центр Івано-Франківської області, економічний і культурний центр Прикарпаття.

Поряд з міським озером та парком розташований чудовий тризірковий готель «Парк Готель», в якому поєднана атмосфера міста у Карпатських передгір’ях та європейський сервіс. Готель пропонує 37 унікально облаштованих номерів, які підкреслюють свою особливість інноваціями, зручністю, комфортом та зможуть задовольнити смаки найвибагливіших гостей. Широкий перелік додаткових послуг: ресторан, бар, конференц-сервіс, сауна, кімнати відпочинку роблять «Парк Готель» ідеальним місцем як для бізнесу, так і для задоволення.

Друге місце посідає м. Яремче, у якому зафіксовано 9 закладів готельного типу. Яремче — найвідоміший кліматичний курорт Прикарпаття, туристичний центр Івано-Франківщини, центр «зеленого» туризму Прикарпаття, також називають обличчям гірськолижної країни Буковель c. Поляниця. У Яремчі можна скористатись такими туристичними послугами, як: вело туризм, тури на квадро циклах, гірський і піший туризм, лижний туризм, кінний туризм, екскурсії по Карпатах, рафтинг. Всі ці послуги є передумовою створення закладів розміщення готельного типу.

Третє місце у нашому рейтингу займає м. Калуш, у якому знаходиться 4 заклади розміщення готельного типу. Калуш - місто на Бойківщині, розташоване на північному заході Івано-Франківської області, центр Калуського району. Одна з головних переваг міста — його вигідне географічне розташування. Добре розвинута транспортна мережа поєднує місто з Центральною Європою та Заходом через залізницю та автомобільні дороги, що в свою чергу надає передумови для створення закладів розміщення.

Наступним і останнім компонентом у нашому дослідженні є дослідження рейтингової оцінки забезпеченості Івано-Франківської області розважальними закладами культури та мистецтва.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Таблиця 3.2.3

Рейтингова оцінка забезпеченості Івано-Франківської області закладами культури та мистецтва*

Райони	Кількість розважальних закладів культури та мистецтва, одиниць	Рейтинг розважальних закладів культури та мистецтва, бали
м. Івано-Франківськ	30	15
м. Болехів	21	17
м. Калуш	13	18
м. Коломия	9	19
м. Яремче	26	16
райони
Богородчанський	76	14
Верховинський	86	12
Галицький	126	2
Городенківський	97	8
Долинський	87	10
Калуський	101	6
Коломийський	154	1
Косівський	102	5
Надвірнянський	82	13
Рогатинський	107	3
Рожнятівський	87	11
Снятинський	103	4
Тисменицький	97	9
Тлумацький	100	7

 

*        За даними Головного управління статистики у Івано-Франківській області

 

З табл. 3.2.3 ми бачимо, що кількість даних закладів є висока, що говорить про те, що інфраструктура Івано-Франківської області є досить розвиненою у сфері розваг і забезпеченою розважальними закладами культури та мистецтва.

Відповідно до рейтингової оцінки забезпеченості закладами культури та мистецтва, що представлені в табл.3.2.3. нами створений рис. 3.2.3., на якому чітко зображено відповідну кількість даних закладів по районах та містах і має назву «Стан забезпеченості Івано-Франківської області закладами культури та мистецтва».

 

 

Рис 3.2.3 Забезпеченості Івано-Франківської області розважальними закладами культури та мистецтва в розрізі адміністративних утворень*

 

Градація проводилась відповідно до кількості даних закладів туристичної інфраструктури і розподілена на такі рівні: 0 - 20, 21 – 50, 51 – 100, 101-150, 151 – 200 закладів.

Першими у нашому дослідженні йдуть райони та міста, в яких кількість розважальних закладів культури та мистецтва становить від 0 до 20, а саме такі міста, як: м. Калуш (13), м. Коломия (9). Дані міста мають дуже низький рівень забезпеченості даними закладами.

Наступною є градація від 21 до 50, сюди відносяться райони та міста з низьким рівнем забезпеченості: м. Івано-Франківськ (30), м. Болехів (21), м. Яремче (26).

Наступною є категорія, яка визначає райони, кількість закладів розваг та культури в яких становить 51 – 100, це такі райони, як: Богородчанський (76), Верховинський (86), Городенківський (97), Долинський (87), Надвірнянський (82), Рожнятівський (87), Тисменицький (97), Тлумацький (100). Рівень забезпеченості даними закладами є середній.

Далі ми досліджували райони, у яких кількість закладів туристичної інфраструктури становить 101 – 150 закладів, сюди ввійшли: Галицький (126), Калуський (101), Косівський (102), Рогатинський (107), Снятинський (103).  Це райони з високим рівнем забезпеченості.

До останньої категорії відносяться райони, кількість даних закладів в яких складає 151 – 200, це райони з дуже високим рівнем забезпеченості, сюди ввійшов один район, а саме – Коломийський, в якому знаходиться 154 заклади даного типу. Це вказує на те, що Коломийський район володіє надзвичайно високим рівнем забезпеченості розважальними закладами культури та мистецтва.

Отже, лідером у дослідженні рейтингової оцінки забезпеченості Івано-Франківської області розважальними закладами культури та мистецтва є Коломийський район, який має багате історичне минуле, про яке свідчать пам'ятки архітектури, що збереглися до наших днів. Найважливіші й найдавніші з них — костел бернардинів, келія монастиря і надбрамна дзвінниця у Гвіздці; церква св. Михайла у Великій Кам'янці; дзвіниця XVIII ст. і школа-дяківка в Печеніжині; церква Вознесіння Господнього у Струпкові; церква св. Юрія та дзвінниця в Баб'янці; костел — пам'ятка готичної архітектури в Отинії, перлина дерев'яної архітектури — Благовіщенська (або Спаська) церква в Коломиї. Також район має значні рекреаційні ресурси, відповідно до яких створюються розважальні заклади, щоб якнайкраще задовольнити потреби туристів.

Друге місце у нашому дослідженні посідає Галицький район, у якому зафіксовано 126 розважальних закладів культури та мистецтва. На території району є такі мінеральні джерела: «Чисте джерело», «Зачарована Христина», «Наша вода», «Міреллі», «Княжа криниця», також близько 8% території району займають ріки (серед них одна з найбільших у Європі — Дністер), озера, ставки;  у національному заповіднику «Давній Галич» знаходиться ряд пам'яток загальнодержавного та світового значення, що також є чудовими передумовами для створення розважальних закладів культури та мистецтва.

Отже, з даних досліджень випливає наступна таблиця 3.2.4, У якій представлений сумарний рейтинг забезпеченості Івано-Франківської області закладами туристичної інфраструктури. Відповідно до неї створений рис. 3.2.4, в якому міститься сумарний рейтинг забезпеченості Івано-Франківської області закладами туристичної інфраструктури.

У першу трійку увійшли: Коломийський, Галицький, Рогатинський райони. Після них ідуть такі райони, як: Косівський, Снятинський, Калуський, Тлумацький. До третьої категорії увійшли: Тисменицький, Городенківський, Долинський, Рожнятівський. До четвертої: Верховинський, Надвірнянський, Богородчанський райони та м. Яремче. До п’ятої категорії увійшли райони, які в нашому рейтингу займають від 16 по 19 місце, а саме: м. Івано-Франківськ, м. Болехів, м. Калуш, м. Коломия.

 

 

 

Табл. 3.2.4 Рейтингова оцінка туристичної інфраструктури Івано-Франківської області

Райони	Кількість санаторно-курортних та оздоровчих закладів, одиниць	Рейтинг санаторно-курортних та оздоровчих закладів, бали	Кількість готельних закладів розміщення, одиниць	Рейтинг готельних закладів розміщення, бали	Кількість розважальних закладів культури та мистецтва, одиниць	Рейтинг розважальних закладів культури та мистецтва, бали	Сумарний рейтинг закладі туристичної інфраструктури, бали
м. Івано-Франківськ	3	3	11	1	30	15	16
м. Болехів					21	17	17
м. Калуш			4	3	13	18	18
м. Коломия			2	4	9	19	19
м. Яремче	13	1	9	2	26	16	15
Богородчанський	2	5	2	5	76	14	14
Верховинський	1	8			86	12	12
Галицький	2	6	2	6	126	2	2
Городенківський					97	8	9
Долинський	3	4	2	7	87	10	10
Калуський					101	6	6
Коломийський	1	9	1	10	154	1	1
Косівський	5	2	2	8	102	5	4
Надвірнянський	1	10	1	11	82	13	13
Рогатинський	1	11	2	9	107	3	3
Рожнятівський	1	12			87	11	11
Снятинський					103	4	5
Тисменицький	2	7			97	9	8
Тлумацький					100	7	7

*Створена за даними головного управління статистики в Івано-Франківській області