Заказать курсовую или диплом

Заказать курсовую, заказать диплом

Бесплатное скачивание работ



АВТОРИЗАЦИЯ






Подробнее о работе:  Дипломная работа. Модифікації тілесності: особливості сприйняття та презентації

Описание:

ЗМІСТ

Вступ……………………………………………………………………………..3

РОЗДІЛ 1. МОДИФІКАЦІЇ ТІЛЕСНОСТІ У ФОКУСІ СОЦІОЛОГІЧНОГО ТЕОРЕТИЗУВАННЯ……………………………….7

1.1 Тілесність як об’єкт соціокультурного аналізу………………….......7

1.2  Модифікації тіла в сучасній культурі: основні форми прояву……..14

РОЗДІЛ 2. СПРИЙНЯТТЯ ТА РЕПРЕЗЕНТАЦІЯ

МОДИФІКАЦІЙ ТІЛЕСНОСТІ …………………………………………...26

2.1 Роль репрезентації в процесах сприйняття

модифікації тілесності ………………………………………………26

2.2  Особливості сприйняття і презентації модифікацій тілесності студентською молоддю……………………………………………….35

РОЗДІЛ 3. ОХОРОНА ПРАЦІ………………………………………………..47

3.1 Охорона праці та її правове забезпечення…………………………….48

3.2 Поняття та функції колективного договору…………………………..51

3.3 Регулювання питань з охорони праці у колективному  договорі….......................................................................................................53

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………..55

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………………….59

ДОДАТОК 1……………………………………………………………………..63

ДОДАТОК 2……………………………………………………………………..70

ДОДАТОК 3…………………………………………………………………….85

ВСТУП

Актуальність. На сьогоднішній день, безумовно, людину ХХІ століття, імідж власного тіла та привабливість хвилюють не менше, ніж безперестанні  протистояння політичних або ж релігійних угрупувань, тож можна говорити про те, що парадигма вивчення тілесного і визнання психосоматичної (психотілесної, психофізичної) взаємообумовленості видається найбільш продуктивною у процесі створення цілісного образу людини, її уявлень про «ідеальне тіло». Отже, закономірним є зміщення акцентів в індустрії здоров’я з медичних засобів відновлення здоров’я на засоби його ефективного збереження через здоровий спосіб життя. Таким чином, актуалізується для сучасної європейської ментальності і питання психотілесного здоров’я людини, підвищення якості життя через культивування тілесності, культури й краси тіла тощо. У центрі цих інновацій стоїть саме тіло зі своїми практиками й формами демонстрації.

Дослідження тілесності є обов'язковим елементом проблеми людини у всіх різноманітних характеристиках його сутності та існування. Інтерес до даної проблематики обумовлений сучасним станом вчення про людину в цілому, антропологічною кризою, необхідністю рефлексії наукових даних про тілесність. Новітні досягнення науки і техніки, новий образ життєвого простору інформаційного суспільства змінюють соціальні відносини виробництва, споживання та комунікації, гостро ставлять проблеми духовних цінностей та розвитку тілесної організації людини. Зміни в культурі, пов'язані з комерційним і споживчим відношенням до людського тіла, розвиток високотехнологічної наукової медицини і генетики породжують складні філософські, правові та моральні питання про статус людського тіла.

Образ тіла конструюється з окремих фрагментів – різних проявів тілесного усвідомлення в різноманітних життєвих ситуаціях, в тому числі і шляхом тілесних модифікацій. Враховуючи все вище сказане можна зробити висновок, що ключовим чинником в модифікації тіла, являється відношення до свого тілесного образу і здатність адекватно рефлексувати з приводу його.

Деякі зарубіжні дослідники відзначають, що в контексті сучасних тенденцій моди конструюється певна система уявлень про модифікації тіла як про способи подолання установлених «рамок», у зв’язку з цим, відбувається розкриття нових вимірювань духовності. Модифікації тіла позиціонують як вишукані способи особистісного зростання.

В останні роки модифікації тіла привертають до себе підвищений інтерес суспільства як нові екстравагантні тенденції сучасної моди. Це пов’язано з впливом масс-медіа, тіло стає об’єктом пильної уваги, яку додатково можна привернути різноманітними видами тілесних модифікацій, іноді модифікації слугують у якості однієї із формо протесту серед окремих соціальних груп, зазвичай – це субкультури, у цьому контексті модифікації тіла перетворюються на мову, розуміння якої доступно лише деяким. Таким чином, пірсинг, татуювання, скарифікація – виконують соціальну функцію визначення кордонів і виразу ідеологічного змісту поглядів субкультурних груп.

Феномен модифікацій тіла займає особливе місце у сфері соціальних досліджень: з одного боку, залишаючись маловивченим і, відповідно, теоретично і методологічно непоясненим, з іншого боку, він, поза сумнівом, є актуальним вимагаючи пильної наукової уваги.  Саме тому в своїй роботі вважаю необхідним звернутися до проблематики тілесних модифікацій. Молодь є найбільш рухливою, активною групою, яка охоче сприймає усі інновації. Не став винятком й процес тілесної модифікації, який найбільш широко сьогодні практикується саме молоддю. Тому у дослідженні цього явища звернемо увагу саме на модифікаційні тілесні практики молоді з метою виявлення особливостей сприйняття і презентації такого явища як модифікації тілесності.

Ступінь розробленості теми: Феномен модифікації тіла, і на сьогоднішній день, є маловивченим і, відповідно, теоретично і методологічно непроясненим, тому він, поза сумнівом, вимагає приділення уваги. Стосовно зарубіжної літератури, можемо відмітити те, що хоч проблема модифікації тіла і не являється віддаленою, однак спеціальних робіт та  соціологічних досліджень не так вже й багато. Переважно це роботи загального змісту, де проблемі модифікацій приділяється мало уваги. Наприклад, ця тема розглядалася у роботі Ж. Бодрійяра «Соблазн» [14], була затронута також Ж. Делезом [18], Є. Тоффлером [19], серед вітчизняних дослідників – у роботах Щепанської Т. Б. [16], Биховської І. М. [7]. Також феномен модифікації розглядався в деяких роботах суміжних наук, наприклад, етнологом І. О. Гинько [13].  У більшості досліджень поняття «образ тіла» розглядається як один з найважливіших компонентів самосвідомості (Бернс Р., Мухіна В. С., Піаже Ж., Рубінштейн С. Л., Сеченов І.М., Меерович Р. І., Соколова Е.Т. та ін.).

Об’єкт: Модифікації тілесності як інноваційна практика у сучасному суспільсві

Предмет: Особливості сприйняття і презентації тілесних модифікації у сучасному суспільстві

Мета роботи: З’ясувати особливості сприйняття і презентації модифікацій тілесності в  сучасних умовах.

Завдання роботи:

  1. З’ясувати, яке місце займають тілесні модифікації у сучасному суспільстві;
  2. Визначити мотиви, що спонукають до подібних тілесних практик;
  3. Виявити яким чином сприймаються модифікації тіла в сучасних умовах
  4. Зафіксувати найбільш поширені способи презентації модифікацій тілесності;
  5. З’ясувати ступінь та причини поширенності модифікацій тілесності на прикладі студентської молоді.

Емпірична база роботи: Авторське емпіричне дослідження «Особливості сприйняття і презентації модифікацій тілесності студентською молоддю (на прикладі студентів ДНУ ім.. О. Гончара)» (2014, N=11) (Див. Додаток 1, 2)

РОЗДІЛ 1. МОДИФІКАЦІЇ ТІЛЕСНОСТІ В СОЦІОЛОГІЧНОМУ ВИМІРІ

1.1. Тілесність як обєкт соціокультурного аналізу

Тіло довгий час сприймалось людством, як щось другорядне, так як на перший план виступала душа людини. Однак тілесність – це, те с чим зіткається людина в процесі свого становлення, через що встановлюється зв'язок з навколишнім світом. Тіло являеться, свого роду, способом «оформлення» особистості, способом самопрезентації [1].

Тілесність – це, те, що є найбільш притаманне людині, і в той же час найменш їй відоме. Саме поняття «тілесність» з’явилось  в словниках російської мови в першій половині ХХ століття. Спочатку у І. О. Бодуена де Куртене, а потім в словниках Ушакова і Ожегова [2].

Проблема тіла і тілесності була вперше сформована в посткласичній філософії, на противагу поняттю трансцендентального суб’єкта, щоб побудувати концептуальну модель для аналізу таких понять, як любов, сексуальність, афект, смерть і т.д. В соціології проблема тіла з’явилась з необхідністю описання повсякденних практик [3].

Взагалі історія формування представлень про «людини тілесну» нараховує не одне тисячоліття. Ця історія є різностороння, багатогранна, так як на підходах, трактовках, оцінках тілесності відображались особливості епох.

Тривала історія вивчення людини здавалось би повинна гарантувати те, що тілесність досліджена вздовж і в поперек, але охоплюючи поглядом сучасну науку про людину, розумієш, що цей феномен – людське тіло – потребує реабілітації, насамперед як об’єкт гуманітарних знань.

І, можливо,  уже двадцять перше століття буде століттям практик і наук не тільки про соціальність, але і про тілесність. Про це свідчить бурхливий розвиток тілесно-орієнтованих соціальних практик (технік будівництва тіла, бодибілдинг, здоровий спосіб життя, відродження танцювальної і фізичної культури, зміна статі, чергові спроби досягнення  безсмерття) і потік різноманітних концепцій тіла та тілесності.

На сьогоднішній день, можна відмітити, і з врахуванням всього вище зазначеного, що тілу і тілесності відводиться уже далеко не другорядна роль. На даному етапі розвитку, тіло стає проблемою, і її актуальність відзеркалюється в загостренні  необхідності ведення здорового способу життя, в бажанні бути індивідуальним.

В працях сучасних вітчизняних дослідників представлена класифікація різноманітних дослідницьких підходів до вивчення феномену тілесності. Так, в соціально-культурологічном аспекті тілесність розглядається І. М. Биховською, і на її думку, в теперішній час противопоставленність «людини тілесної» і «людини духовної» постійно відтворюється у сучасній практиці, в тому числі і в інститутах соціалізації (в сім’ї, в системі освіти і виховання), що закріплють і продовжують цю традицію. Цілком звичайною стала ситуація, коли тілесно-фізичні якості людини являються об’єктом дії самі по собі, без співучасті з етичними, інтелектуальними, эстетичними основами діяльності, і навпаки. [4]

Зрозуміло, у кожного з дослідників мається свій власний погляд на проблему тіла і тілесності. Та все ж більшість з них схиляються до того, що тіло не може розглядатися як всього лише матеріальна основа, яка забезпечує його існування.

В працях французьких мислителів епохи постмодернізму тілесність набула дещо іншого значення, а ніж в сучасній гуманітаристиці.

Тілесність людини сприймалась не тільки як тіло соціальне, але і як знак, як матеріал для виробництва других тіл, до того ж зіставляється живе тіло з неживою реальністю.

На протязі епох проблеми пов’язані з тілесністю розроблялись в самих різних наукових областях: анатомія і фізіологія, антропологія і біомеханіка, психофізіологія і психосоматика, медицина, значна природно-наукова база сформувалась також в таких сферах, як спорт і фізична культура. Але все це відноситься до природно-наукового знання, а не соціологічне.

На відміну від природно-наукового знання, соціологічне – ставить перед собою задачу не тільки знайти відповіді на питання про склад, структуру, функції того чи іншого феномену, а й аналіз змісту, сутності ціністного значення такого явища як тілесність. Будь-яке явище, яке вплетене в соціальне життя, в людську взаємодію, не може розглядатися без врахування цього ціністного аспекту. Але із усього вище сказаного, робимо висновок, що соціокультурний аналіз тілесності не може бути віднесений тільки до напрямків соціологічного знання, та не можна не відмітити ті кроки, які вже були зроблені за для осмислення даної проблеми.

В вітчизняній науці одна із парадигм для такого роду досліджень була задана блискучим спеціалістом в сфері історії культури М. М. Бахтіним. Вивчення культури, – писав він, – повинно включати аналіз проблеми тіла як цінності, проблеми, яка суворо відмежовується від природно-наукової точки зору: від біологічної проблеми організму, психофізіологічної проблеми відносин психологічного і тілесного, і від відповідних натурфілософських проблем [5] . Цей дослідницький напрям не отримав в культурології значного розвитку, а спеціальних досліджень по проблемі «тіло як цінність» у вітчизняном соціокультурном знанні і взагалі ще не існує.

Проблема тіла людини була затронута в ряді досліджень пов’язаних з питаннями фізичної культури, а також в працях, що присвячені всебічному розвитку людини, особистості, де ідея фізичного вдосконалення тілесної культури присутня як деяка констатація без поглиблення в її сутність [6].

Необхідно також врахувати і суміжні з розглянутою проблемою роботи психологів, де проблема тілесності в особсистісному плані не являється установленим традиційним напрямом досліджень, але представлена рядом цікавих робіт, що стосуються питань формування фізичного образу, стилю людини.

Та незважаючи на все вище згадане, можна стверджувати, що у вітчизняній культурологічній літературі відсутні спеціальні аналізи питань, що стосувались би тіла як соціокультурного феномену. Стосовно зарубіжної літератури, можна відмітити те, що хоч проблема тілесності і не являється віддаленою, однак спеціальних робіт, соціологічних досліджень не так вже й багато. Переважно це роботи загального змісту, де проблемі тілесності приділяється мало уваги.

Соціальний аналіз тілесності на заході складався і розвивався в двох основних парадигмах:

-   з наголосом на природну сутність даного феномену, який, будучі розміщений в соціальному середовищі, не втрачає свого природного характеру;

-   з наголосом на соціокультурну сутність тілесності.

Перший з указаних напрямів, зазвичай, пов’язують з традицією, що бере свій початок від фундаментального дослідження Ч. Дарвіна «Вираз емоцій у людини і тварин». Але, як вважають деякі дослідники, саме нерозуміння сутності соціального життя, не дозволило Дарвіну і його адептам відповісти на ті питання, які ж ним і були поставленні.

Друга, вище згадана, традиція пов’язана з іменем Дюркгейма. Саме його послідовники і учні (Роберт Херц, Марсель Мосс) започаткували соціологічний аналіз тілесності в руслі цієї традиції. В їх роботах, що вперше вийшли в 1909 і 1935рр., було принципово поставлене питання про зв'язок між тілом і «тілом соціальним», в цій методології були накреслені, в загальних рисах, основні напрями соціокультурного вивчення тілесності [7].

Та, незважаючи, на те, що в роботах західних дослідників розробка даної проблеми є більш інтенсивною, у порівнянні з вітчизняними, та все ж можна відміти, що цілком наглядною є певна неповноцінність даної області знання у просторі культурологічних досліджень. Значною мірою цьому посприяв європейський менталітет, у розвитку якого довгий час домінувала дихотомія тілесної і духовної субстанції.

Дослідження тілесності в соціокультурному вимірі повинно включати в себе розпізнавання соціально-етичних ідеалів, ціністно-нормативні уявлення груп, а також практику і результати в досліджуваній сфері життєдіяльності, але, враховуючи об’єктивні перешкоди, умова не завжди виконується.

Відмітимо, що не всі культурні прошарки несуть в собі характеристики  феномену тілесності – це пояснюється специфічністю проблеми тіла. В той же час, наявність чи відсутність найменш значущої спроби осмислити феномен тілесності в певному культурному просторі, само по собі служить підгрунттям для ще одного напряму аналізу.

Варто також враховувати ще одну важливу обставину для гуманітарних досліджень – це те, що одні й ті самі процеси, явища, можуть бути розглянуті під різним кутом, тобто, оцінені з різних позицій – з позиції безпосереднього учасника і з точки зору спостерігача. Саме тому соціокультурне дослідження може будуватися в двох парадигмах:

-  через створення дослідником категорій для описання вивчаємої культури;

-  описання творців і носіїв.

Тілесність являється комплексним явищем, тому необхідною умовою для вивчення феномену є принцип міждисциплінарної кооперації. Тож розглядаючи різноманітні концептуальні підходи до проблеми тілесності, потрібно бачити їх відбиток на суміжних наукових напрямах, таких як, наприклад, філософський, психологічний, соціально-психологічний і так далі. Прагнення зберегти, так звану, «чистоту» окремих наукових областей при наявності спільної проблеми значно ускладнює рух до істини, в тому числі і в сфері соціокультурного вивчення тілесності, не кажучи вже про неї як об’єкт наукового аналізу. З цього приводу, влучно сказав М. Мосс, що три виміри людської тілесності – фізіологічний, соціологічний, психологічний – не тільки співіснують, але й утворюють унікальну взаємодію фізичного, соціального і індивідуального в людському тілі, як посередника їх існування [8, c. 72].

Тож підсумовуючи, зазначимо, що проблема тілесності відноситься до числа «вічних». Вона ставилася і досліджувалась різними мислителями, дослідниками, в тому числі і вітчизняними – М. Ф. Федоровим, B. C. Соловйовим, М. О. Бердяєвим, Б. П. Вишеславцевим, І. О. Ільїним, С.Л. Франком, О. Ф. Лосєвим [9], П. О. Сорокіним, П. О. Флоренським.

Підбиваючи підсумки, можна виділити чотири основних типологічних підходу до проблеми людської тілесності. Перший підхід пов'язаний з поданням про первинність тіла по відношенню до душі – тіло служить фундаментом людської психіки. Такий підхід найбільш повно представлений у працях 3. Фрейда і його послідовників. Друга група дослідників відстоює примітивність тілаі по відношенню до душі. При цьому тіло розглядається як просте «вмістилище» духу, який «облагороджує» тіло і відрізняє людину від тварини. Елементи такого підходу можна виявити у М. Шелера. Третій підхід до проблеми тілесності пов'язаний з уявленнями про дуалізм душі і тіла, який найбільш яскраво простежується в працях Спінози. Нарешті, остання група вчених стверджує, що і тіло, і душа не володіють статусом повної суверенності, первинності або автономності. Тіло одухотворене, а душа тілесна. Інакше, тіло і душа – це взаємопов'язані начала єдиної людської істоти, єдиної людської цілісності.

Охоплюючи поглядом сучасну «людинознавчу»  науку, можна дійти до висновку, що феномен людського тіла потребує свого переосмислення.

Аналіз же вітчизняної соціальної теорії і ,відображаючої її, соціальної практики також дозволяє зробити висновки про те, що аксіологія тілесності ще не стала повноцінним напрямом наукового аналізу, а лише існує як дослідницька перспектива. Ця обставина говорить про необхідність реабілітації феномену тілесності як об’єкта наукового гуманітарного аналізу.

 

 

 

 

1.2. Модифікація тіла в сучасному суспільстві: основні форми прояву

 

Для початку необхідно з’ясувати місце модифікацій тілесності в соціо-культурному просторі. І, навряд чи, буде великим перебільшенням, якщо сказати, що до сьогоднішнього дня  в очах більшості європейців модифікації тіла мають маргінальний статус.

Деякі дослідники вважали тілесні модифікації ознакою низького рівня культури , а їх носіїв – загально відсталими. Подібне сприйняття певного елементу культури могло послужити причиною виникнення, і зазвичай, так і ставалося, низки проблем пов’язаних з взаєморозумінням і сприйняттям других культур. Глибоке вивчення модифікації тіл дозволить сприймати їх не просто, як «тілесні ушкодження», а як важливий самостійний елемент світоглядної системи.

Саме вже формулювання єдиного терміну для даного явища і послужило тим важливим кроком до його вивчення.

Модифікації тілесності – феномен універсальний, так як в тій чи іншій формі вони зустрічається практично у всіх культурах. Тож вивчення цього явища посприяє розумінню його місця у сучасному соціумі.

З цим явищем європейці зіткнулися одразу як тільки розпочалася епоха Великих географічних відкриттів, і чим більше земель було відкрито  європейцями, тим яскравішими ставали їх знання  про «дикі» народи, їх культури, і зовнішній вигляд.

В кінці ХІХ століття зміст подібних операцій над людським тілом, тобто модифікацій, був не зовсім зрозумілим, і визначався як «каліцтво».

Пізніше Ф. Ратцель запропонував більш коректне, а головне концептуальне визначення – «тілесні деформації» [10]. Він найближче підійшов до того визначення, яке буде використовуватися в подальшому.

Пізніше був обранний термін «модифікація», так як саме слово модифікація має таке визначення – «змінення, видозмінення, трансформація будь-чого, характеризує появу нових властивостей» [11]. Це досить значний нюанс, оскілки просте «змінення» не обов’язково характеризується новими якісними рисами. При чому мова йде не скільки про анатомо-морфологічні наслідки, скільки про соціокультурні. У переважній більшості випадків модифікації відзначають набуття індивідом нового статусу, його вихід на новий якісний рівень.

В англомовній літературі досить часто можна зустріти термін
«body modification», що позначає штучні зміни тіла [12], що цілком
відповідає терміну «модифікації», однак він з незрозумілих причин практично не використовується для позначення досліджуваного явища в зарубіжній літературі, хоча активно експлуатується в науково-популярних виданнях та ЗМІ.

Другим ключовим моментом є те, що під нове визначення
підпадають не тільки ті модифікації, які за старою традицією називають
«тілоушкодженням». Принциповою відмінністю від старого терміну
є те, що новий охоплює і ті випадки, коли в ході модифікації не
завдається реальна шкода, а лише змінюється зовнішність. Таким чином, сюди можна включати і такі модифікації як деформація черепа або подовження шийних хребців, які з дуже великою натяжкою могли б бути віднесені до категорії «тілоушкодження» [13].

Сьогодні модифікації тіла набули дещо іншого значення, але продовжують привертати до себе підвищений інтерес суспільства як нові екстравагантні тенденції сучасної моди. Феномен модифікацій тіла займає особливе місце у сфері соціальних досліджень: з одного боку, залишаючись маловивченим і, відповідно, теоретично і методологічно непроясненим, з другого боку, він, поза сумнівом, є  актуальним і вимагає пильної наукової уваги.

Зарубіжні дослідники відзначають, що в контексті сучасних тенденцій моди конструюється певна система уявлень про модифікації тіла як про способи подолання «кордонів тіла», спричиняючих за собою розкриття нових вимірювань духовності. Модифікації тіла позиціонують як витончені

способи особистого зростання для обраних.

Оригінальна інтерпретація явища була запропонована Жаном Бодрійяром. На його думку, причина появи самого феномена штучних змін тіла в тому, що людину ніколи не приваблювала природна краса - тільки ритуальна, ритуальна краса і езотерична пов'язана з посвяченням в таїнство, тоді як природна всього лише экспрессивна, спокуса – в таємниці, яку встановлюють полегшені знаки штучності. Саме заради ідеї ритуального спокуси, вважає Бодрійяр, людина готова змінювати своє тіло - звернутися до ритуалу, церемонії, вирядитися, одягнути маску, понівечитися, розмальовувати або виснажувати своє тіло – щоб спокусити: спокусити богів, спокусити духів, спокусити мертвих. Тіло є перша потужна опора цієї грандіозної витівки спокуси». При цьому він підкреслює, що ця штучна, ритуальна краса може досягатися будь-якими доступними засобами, а самі форми, в які це виливається, можуть нам здатися відразливими: нехитрий звичай покривати тіло брудом, деформація черепної коробки або підпилювання зубів, деформація стоп в Китаї, розтягування шиї, надрізи на обличчі, не кажучи вже про татуювання [14].

Деякі вітчизняні дослідники, слідом за Ж. Бодрійяром,
розглядали тілесні модифікації виключно, як засіб досягнення естетичного ідеалу, причому вони відносили штучні зміни тіла тільки до області жіночої культури, що є досить спірним питанням. Деякі з них писали, що розфарбування і татуювання різних частин тіла, деформація черепа і стопи, сплощення грудей, затягування в корсет до деформації ребер, розтягування вушних мочок, чорніння і спилювання передніх зубів і маса інших фантастичних маніпуляцій з жіночим тілом і жіночим обличчям – це ті зусилля, що направлені на досягнення еталонів краси [15].

С. Джефріс виступає з критикою подібних переконань, підкреслюючи, що по суті модифікації тіла є самоушкодженнями - умисними несуїцидальними пошкодженнями, що нерідко практикуються в маргінальних прошарках суспільства: серед гомосексуалістів, інвалідів, дітей і дорослих, потерпілих від сексуального насильства. На думку даного автора, практика самоушкоджень в рамках сучасної індустрії моди набуває нового значення: «модифікації тіла», «декорування тіла», «боді-арт». Для пояснення

самоушкоджень активно притягуються постмодерністські поняття, «переписується» історії тіла. Проте за даними модерністськими

термінами стоять уявлення груп маргіналів, відзначає С. Джефріс, для яких

самоушкодження є реальною, повсякденною і реалізовуваною практикою.

В минулому тілесні модифікації слугували зовсім іншим цілям, ніж в сучасності, насамперед, для соціальної ідентифікації, також в якості оберігів від злих сил, як обов’язкова міра при ініціації і для соціальної диференціації в злочинному світі. Підхід до вибору символіки у вигляді шрамів, татуювань, був надзвичайно серйозним, що  в наш час є майже утраченим, найближче до традиційного нанесення татуювань та шрамів залишаються представники злочинного світу.

За останні десятиліття відмічено відродження інтересу до різного роду тілесних модифікацій. Це пов’язано з впливом шоу-бізнес, тіло стає об’єктом пильної уваги, яку додатково можна привернути різноманітними видами тілесних модифікацій, а також з формою протесту у окремих соціальних груп, у своїй більшості – це субкультури, у цьому контексті модифікації тіла перетворюються на мову, розуміння якої доступно просвяченим. Пірсинг, татуювання, таврування – виконують соціальну

функцію визначення кордонів і виразу ідеологічного змісту поглядів субкультурної групи [16].

Також, як про причину, спалаху «популяризації» тілесних модифікацій, при чому не в первинному їх значенні, можна говорити і про трансформацію тілесності у сучасному світі.

Відмова від матеріальності, речей, субстратів, онтології і заміна їх мовою, текстом і структурою – є початком трансформації предметної моделі світу в інформаційну; переходи від вербального до візуального,
від думки до плоті. Тіло може бути яким завгодно; це може бути якась тварина, тіло звуків, душі або ідеї; воно може бути лінгвістичним тілом, соціальним тілом [17].

Відбувається свого роду метафоризація тілесності – оголошується існування тіла взагалі, але не тіла в його специфічній конкретиці. Універсальне без’якісне тіло є «образовим аналогом» інформації і кількості.
Тіло поступово перетворюється в плоть, як матеріал для функціонування інших систем, наприклад, в медицині мертве тіло використовується для живого, живе для вмираючого, молоде для старого, старе для експериментів. В епоху постмодернізму тіло знаходиться в центрі уваги, але не як в епоху Ренесансу (культивування тіла), а як його деконструкція. Тіло позбавляється властивостей, у тому числі імпульсів, болю і задоволення. Спілкування в мережі Інтернет не передбачає знання і афішування статі,
віку, національності. В мережі циркулює думка, а чисте мислення передбачає трансформацію тілесності. Формується нове тіло – «кібертіло». Тіло без органів – безформене, розчищено-нове для нанесення знаків або вживлення чіпів [18]. Вважається, що поширення моди на пірсинг є, свого роду, пробне впровадження чіпів в людську плоть.

У суспільстві формується кіберкультура, що раніше існувала в продуктах науково-фантастичного напрямку. У кіберкультурі тіло сприймається як проникаюча мембрана. Ще Е. Тоффлер писав, що в майбутньому мініатюрні комп'ютери «будуть імплантовані в наші тіла не тільки для того, щоб компенсувати фізичні недоліки, але і для
того, щоб збільшити можливості людини. Межа між людиною і комп'ютером в якийсь момент остаточно зітреться» [19].

Поступово тіло перетворюється з «самотньої фортеці» в «зону бойових дій», де не припиняються ідеологічні перепалки навколо прав на зміну статі, евтаназію, клонування, пластичну хірургію для ув'язнених, використання тканин ембріонів в медичних цілях.

У ХХІ ст. людство стає свідками тріумфу механістичного погляду на людське тіло. Тіло зникає, стає субстанцією. З одного боку, спостерігається культивування здорового способу життя (бодибілдинг, фітнес, йога, практики), з іншого боку, розчленування тіла.

Збільшується антипатія між тілом і свідомістю. У кіберкультурі історичне неприйняття тіла досягає свого апогею. Свідомість прагне відірватися від тіла. Прагнення перетворити своє тіло стає переслідуваним. Ідеали краси, завдяки цифровим технологіям, стають «постлюдськими»: неймовірно красиві фотомоделі існують в вигляді цифрових фотографій, підретушованих в комп'ютерних програмах. Перевернуте відношення між копією та оригіналом (так званий постмодерністський психоз) проявляється і тут. Образи з рекламних постерів і глянцевих журналів змушують людей відчувати себе незатишно у своїй тілесній оболонці, підданої ожирінню, облисінню і в'яненню [20].

Комп'ютерна графіка використовується для створення еталонів краси і хірургічної переробки у відповідності з ідеалами. Відбувається показовий процес, скажемо так, «барбізації жінок», якщо на початковому етапі виробництва ляльки створювалися за образом кінозірок, то пізніше жінки стали наслідувати образ ляльки [21].

Відбувається перехід від органічного, індустріального суспільства до поліморфної інформаційної системи, в якій техніка змінює полярність світу.

Сучасне тіло зберігається в базах даних інформації, надаючи вплив на фізичне тіло в реальному світі.

Стосовно мотивів, то можна зробити висновки про те, що все вище сказане являється своєрідним підгрунттям, але логічніше почати з розгляду особистісної мотивації, що спонукає до тілесних модифікацій. З точки зору біології прагнення завдати ушкодження своєму організму суперечить здоровому глузду та інстинкту самозбереження, що цілком дозволяє віднести певні види модифікацій до проявів девіантної поведінки, поряд, наприклад, із суїцидальним комплексом. Проте якщо поглянути під іншим кутом, то подібна поведінка не виглядає настільки алогічним. Тут можна згадати теорію статевого відбору Чарльза Дарвіна – переваги самок у зовнішності самців або в чомусь ще майже однозначно призведе до їх зміни; і ці модифікації з плином часу можуть досягати практично будь-якого ступеня сумісного з життям виду». Та в даному випадку не говоримо про успадковання ознак, але чому б індивіду в соціумі не підкреслити свою індивідуальність з метою, наприклад, привернути до себе увагу.

Існує ще одна модель особистісної мотивації, за якої індивід може піти на соматичні модифікації з прямо протилежною метою – не виділятися з соціуму. Якщо в замкнутому колективі модифікації є неодмінним і обов'язковим атрибутом, то будь-якому індивіду, який хоче затвердити свій статус, або просто своє право перебувати в цьому соціумі, необхідно піти на модифікації тілесності. Численні приклади цієї моделі можна знайти в традиційних культурах.

В сучасних субкультурах також можна знайти підтвердження для даної гіпотези. Так Ігор Губерман у своїх тюремних спогадах дуже точно описує аналогічні традиції в середовищі ув'язнених [22].

Якщо говорити про мотиви модифікування тілесності, то не можна обійти і таку досить абстрактну, на перший погляд, область як естетика. Якщо у людини виникає прагнення до прекрасного, і бажання якимось чином змінити цей світ, то його тіло, може бути не тільки засобом подібних змін, але і безпосереднім об'єктом. В цілому, модифікації тіла з повною підставою можна розглядати як якийсь прообраз пластичної хірургії: людина намагалася штучно змінити своє тіло, керуючись певними еталонами краси.

Розглянувши проблематику особистісної мотивації, перейдемо до мотивації соціальної: навіщо соціуму потрібні модифікації тіла та
які їх функції?

Незважаючи на наведені вище індивідуальні біологічні та
психологічні мотивації модифікацій тілесності, вони насамперед
явище соціальне. Як і будь-який соціальний феномен, модифікації тіла поліфункціональні і залежно від культурного контексту мають різні соціальні мотивації.

Виконуючи функцію маркера, модифікації тіла одночасно
несуть на собі ще й дуже важливу для будь-якого соціуму регулятивну функцію.

По-перше, чітко позначаючи соціальну або етнічну приналежність
членів соціуму, вони допомагають уникнути помилок в процесі комунікації.

По-друге, деякі автори відзначають зв'язок між модифікаціями тілесності і регулюванням соціальних відносин.

Ще однією важливою областю, в якій модифікації тіла грають не останню роль, є сфера гендерних взаємин.

Підводячи підсумок короткому аналізу мотивацій і функцій притаманних тілесним модифікаціям, можна зробити цілком певний висновок, незважаючи на те, що вони є надзвичайно важливим елементом у системі невербального спілкування і служать для символічної передачі різноманітної інформації, тим не менш, цим їх роль в соціокультурній системі не обмежується.

Враження, що модифікації тіла являються характерною рисою виключно традиційних суспільств та субкультурних елементів, і належать далекому минулому, є помилковим.

Прояви такого явища як модифікація тілесності, на сьогоднішній день, є вкрай різноманітними, і для того щоб зрозуміти, яке ж значення модифікаціям надається у сучасному світі, розглянемо найпопулярніші на сьогодні види:

Пірсинг:

Одна з форм модифікацій тіла, створення проколу, в якому носять прикраси. Саме поняття «пірсинг» може відноситися як до процесу проколювання, так і до отворів, зробленим за допомогою проколювання.

Пірсинг вух був поширений по всьому світу, особливо в племінних культурах, про що свідчать численні археологічні знахідки. Неодноразово були виявлені муміфіковані тіла з вушними проколами. Найбільш давнє поховання, що свідчить про пірсингу вух датується 2500 роком до н. е. Сережки згадуються в Біблії в Книзі Буття 35:4, де Яків спалює сережки своїх домочадців разом з ідолами [23]. У Ведах також є згадки про сережках, які асоціюються з Індуїстської богинею Лакшмі. Проколи вух також були поширені в Єгипті, за часів XVIII династії, в якості прикрас найчастіше використовувалися золоті висячі кільця.

Проколи носа також сягають корінням в далеке минуле. Цей вид пірсингу був популярний у бедуїнів на Середньому Сході, а також у берберів, африканського народу беджа та австралійськи аборигенів. У багатьох корінних племен Америки і Аляски було поширено проколювання перегородки носа (септума). У Ацтеків, Майя і племен Нової Гвінеї було прийнято використовувати в якості прикрас для проколів носа кістки та пір'я, які символізували здоров'я та (для чоловіків) мужність. Практика проколювання носа дала назву племені не-персі, проте на ділі проколювання носа в цьому племені було не надто поширене.

Проколи, тунелі в губах прийшли з Африканських та Американських племінних культур. Для установки цих прикрас, роблять прокол в губі який, після постійного розтягування, може досягати близько 10 сантиметрів в діаметрі, що в деяких випадках призводить до змін форми щелепи. Подібна практика існує в деяких племенах, і по сей день. Жінки ефіопського племені мурсі носять губні пластини, які досягають 15 сантиметрів у діаметрі.

Історія проколів сосків, живота і геніталій була сильно спотворена через поширення статті Дуга Маллоя «Звіт про пірсинг тіла та геніталій», що містила велику кількість помилок і міфів. Збереглися свідчення про поширення практики проколювання сосків і геніталій у різних культурах до ХХ століття. Проколи сосків служили символом мужності серед римських солдатів. Практика проколювання сосків також була поширена серед американських і британських моряків. Західні жінки XIV століття також проколювали і фарбували соски, через сукні з особливо низьким вирізом, які залишали їх відкритими для стороннього погляду.

Спліт:

Від англійського слова «splitting» - поділ. На практиці - розрізання. Скальпелем або лазером. Найпоширенішою версією є спліт язика.  (Див. Додаток 3, рис.3)

Імпланти:

Імплантація різних предметів під шкіру. Окремий різновид імплантів - мікродермали і трансдермали: металеві пластинки, що вставляються під шкіру, після загоєння на них можна встановлювати різноманітні прикраси. Є також своєрідним видом одностороннього пірсингу. (Див. Додаток 3, рис.1)

Скарифікація (шрамування):

Нанесення художніх шрамів на тіло. Цей вид модифікацій існував ще багато століть тому. У минулому "скарифікація" мала набагато більше значення, ніж сьогодні. Зараз це лише спосіб прикрасити своє тіло.

В африканських племенах шрами - це неодмінний атрибут вступу в статеве життя. На дівочих животах, наприклад, робляться художні надрізи, посипаються попелом, щоб шрами виглядали більш рельєфними. Тільки після цього парі дозволяється залишатися наодинці. (Див. Додаток 3, рис. 2)

Татуювання:

Тату - термін, запозичений з полінезійської мови, на таїтянському діалекті слово «татау» позначає малюнок. В англійську мову це слово ввів видатний англійський мандрівник Джеймс Кук. Він вжив його в звіті про подорож навколо світу, опублікованому в 1773 році. До цього татуювання в Європі було способом прикраси та ідентифікації тіла й, не виділялося окремою назвою.

Перманентний макіяж:

Підшкірне введення високодисперсного пігменту в верхні шари епідермісу для створення єфекту звичайного мейк-апу, контури брів, губ, вік, а також використовується для корекції післяопераційних шрамів, камуфляжу опіків, алопеції брів. (Див. Додаток 3, рис. 5)

Тунелі:

Прикраса великого розміру, які зазвичай встановлюються в мочки вуха (губу, ніс), відрізняються великим діаметром наскрізного отвору. (Див. Додаток 3, рис. 4)

Бодибілдинг:

Процес нарощування і розвитку мускулатури, шляхом заняття фізичними вправами з обтяженнями і високоенергетичного харчування з підвищеним вмістом поживних речовин, зокрема білків, достатнім для гіпертрофії скелетних м'язів.

Дослідження тілесності є обов'язковим елементом проблеми людини у всіх різноманітних характеристиках його сутності та існування. Інтерес до даної проблематики обумовлений сучасним станом вчення про людину в цілому, антропологічною кризою, необхідністю рефлексії наукових даних про тілесність. Новітні досягнення науки і техніки, новий образ життєвого простору інформаційного суспільства змінюють соціальні відносини виробництва, споживання та комунікації, гостро ставлять проблеми духовних цінностей та розвитку тілесної організації людини. Зміни в культурі, пов'язані з комерційним і споживчим відношенням до людського тіла, розвиток високотехнологічної наукової медицини і генетики породжують складні філософські, правові та моральні питання про статус людського тіла [24].

Сутність, існування і особистість людини все частіше розглядаються, зі зверненням уваги на тілесність. Зміни у стосунках між статями, феміністська критика підлеглого положення жінки в суспільстві сприяють підвищенню інтересу до соціокультурних аспектів людської тілесності [25]. Численні дослідження тіла у психології, психофізіології, розробка специфічних тілесних технік для вирішення психотерапевтичних завдань сприяють збільшенню уваги до тіла і тілесності з боку не тільки вчених, але й широкої громадськості.


 

РОЗДІЛ ІІ. СПРИЙНЯТТЯ ТА РЕПРЕЗЕНТАЦІЯ МОДИФІКАЦІЙ ТІЛЕСНОСТІ

2.1. Теорії репрезентації і сприйняття

 

Навіть короткий огляд поняття «репрезентація» дає зрозуміти, що поле його використання надзвичайно широке. Це право, політика, теорія пізнання,
теорія мистецтва і філософія. Однак, незважаючи на цю обширність і
різноманітність тлумачень терміна, у всіх них простежується загальна ідея:
репрезентація завжди, так чи інакше, є вираженням ситуації заміщення.
Тому найбільш загальне визначення, яке застосовують до даного
поняття, – це «представлення одного в іншому за допомогою іншого». При цьому все різноманіття трактувань даного феномена можна, на думку А. Р. Усманової, звести до двох аспектів розгляду: репрезентація як мова «замість» або «за когось», як це має місце в політиці, і репрезентація як «відтворення» (representation) – визначення, що використовується в мистецтві або філософії.

Починаючи з 1970-х років, поняття репрезентації зайняло особливо важливе місце у вивченні культури, що стало результатом так званого «культурного повороту» в соціальному і гуманітарному знанні, по-новому позначившого розуміння культури.

С. Холл, один із ключових представників цього повороту, говорить про
два «традиційних» підходи до визначення культури. Перший визначає
її як сукупність кращих досягнень людства. «Це сума великих ідей, представлених у класичних творах літератури, живопису, музики і філософії – «висока культура» тієї чи іншої епохи» [26, с.4]. Таке протиставлення високої та популярної культури, що несе в собі сильний оціночний аспект, на думку дослідника, багато років було визначальним у структуруванні дебата про культуру.

Другий підхід, характеризується Холлом як «антропологічний», розглядає культуру як специфічний спосіб життя людей, спільнот, націй і соціальних груп. [26, с.5]

«Культурний поворот» у соціальному та гуманітарному знанні висуває
на перший план у міркуваннях про культуру проблему значень і їх
виробництва. «Культура... є не стільки набором речей – романів і
картин, телепрограм і коміксів – скільки процесом, набором практик.
Насамперед, культура пов'язана з виробництвом і обміном значень –
«додаванням і витягом сенсу» – між членами суспільства або групи.
Сказати, що дві людини належать до однієї культури, значить стверджувати, що вони інтерпретують світ приблизно однаковим чином і можуть висловити
себе, свої думки і почуття про світ таким чином, що буде однаково зрозуміло для обох» [26, с.3]. Таке розуміння культури висуває на перший план проблему репрезентації, що розуміється як процес, за допомогою якого суб'єкти культури роблять світ осмисленим, надають речам значення тим,
як їх репрезентують – які слова і сюжети обирають для їх опису,
які візуальні образи використовують, які емоції асоціюють з ними, які
цінності приписують, тобто яким чином і класифікують і
концептуалізують речі.

Репрезентація пов'язує значення і мову з культурою. Холл вказує,
що репрезентація означає використання мови для виробництва
осмисленого висловлювання, це невід'ємна частина процесу виробництва і
обміну значеннями між представниками культури. Вона включає
використання мови, знаків і візуальних образів, які заміщають собою,
або репрезентують, речі. Об'єкти репрезентації не несуть сенсу самі по собі, він народжується в процесі інтерпретації та комунікації, кодування і декодування текстів і залежить від культурного контексту. Холл виділяє дві системи репрезентації:


1. «Ментальні репрезентації», тобто система понять про явища і
різні способи їх групування, систематизації та зіставлення між
собою. Вона становить своєрідну «концептуальну карту», що дозволяє
людині інтерпретувати навколишній його світ. Причому в рамках однієї
культури індивідуальні карти схожі, що дозволяє представникам даної
культури вибудовувати схожі уявлення про світ.


2. Мова, тобто система знаків, за допомогою якої ментальні
репрезентації можуть бути виражені і включені в процес обміну між
людьми (при цьому Холл підкреслює, що «мова» – дуже широке поняття,
не обмежується лінгвістичними феноменами і включає будь-яку
систему знаків).

Таким чином, репрезентація – це процес виробництва значень в
мові. Суть цього процесу полягає у взаємодії трьох складових:
«речей», тобто об'єктів і процесів зовнішнього світу, понять, в яких
зафіксовані уявлення про ці речі, і мову, тобто знаки, в
яких ці уявлення виражаються.

З точки зору Холла, всі існуючі теорії репрезентації можна
звести до трьох підходів:

-         відображаючому;

-         інтенціональному і конструктивістському. [26, с. 24-26]

З точки зору першого, значення вже міститися в об'єктах і явищах навколишнього світу, і завдання мови, подібно до дзеркала, полягає у відображенні цих «справжніх» значень, що вже містяться в світі. Другий підхід відстоює протилежну точку зору. Відповідно з ним, саме автор, який говорить, наділяє своїми значеннями навколишній світ. Слова означають те, що хоче сам автор, щоб вони означали. І третій підхід, якого дотримується і сам Холл, підкреслює соціальний характер мови. Відповідно до цього підходу, «ми не повинні плутати матеріальний світ, в якому існують люди і речі, з символічними практиками і процесами, за допомогою яких працює репрезентація, значення і мова. Конструктивісти не відкидають існування матеріального світу. Однак, не матеріальний світ передає значення, а система мови або будь-яка інша система, яку ми використовуємо, щоб представляти свої концепти» [26, с. 25].

Якщо репрезентація – це завжди певне сполучення між реальністю, сенсом, що вкладаються в реальність, і знаком, який його відображає, то тоді виникає питання про співвідношення цієї реальності та самої репрезентації. У вирішенні цього питання існує два підходи. Перший з них –  традиційний – стверджує, що вищезгадані явища співвідносні. Репрезентація – це відображення реальності, вона виникає, коли ця реальність в силу якихось обставин є недоступною. Тому вона розглядається як дещо запізнене по відношенню до присутності, «тобто репрезентація виникає в силу відсутності (в момент репрезентування) об'єкта, який вона репрезентує» [ 26, с. 651]. Ця ідея співвіднесеності дає можливість перевірки репрезентації на істинність, коли ми можемо міркувати про те, наскільки точно репрезентація відображає реальність чи, навпаки, спотворює її.

Другий підхід – конструктивістський. В ньому виникає та утверджується ідея про те, що, репрезентація – це єдина реальність, з якою доводиться мати справу. Як зазначає А. Р. Усманова «... репрезентація – це ключова культурна практика, яка б не була її негативна сутність, практика перекладу з однієї мови на іншу, або включення до- та поза-семіотичних феноменів в культурний світ: поза-репрезентацією просто нічого не існує. Реальність репрезентації – це єдина реальність, яку ми маємо» [27, с. 53]. Відповідно репрезентація сама виступає конституруючим елементом. Вона створює подію, яка проявляється тільки в самому процесі репрезентації

Не варто думати, що конструктивістськая парадигма призводить до ідеї того, що весь світ являє нагромадження помилкових ілюзорних уявлень. Вона взагалі знімає проблему їх хибності, тому що з точки зору даного підходу, як зазначалося раніше, об'єктивна реальність існує, однак дається тільки в знакових формах, тільки в репрезентаціях. Сенс не міститься в цьому світі, а вноситься в нього в процесі репрезентації.

Конструктивістське розуміння природи і специфіки репрезентації є більш прийнятним. Так як, наприклад, при вивченні  Інтернету воно є більш адекватним по відношенню до специфіки об'єкту, так як в віртуальному просторі доводиться зіткатися з полем конструювання.  Конструктивістський підхід дозволяє зняти проблему істинності або хибності репрезентацій і сконцентрувати увагу на механізмах створення репрезентації і сенсах, вкладених в неї.

Соціокультурний підхід до аналізу соціального сприйняття передбачає інтегроване бачення соціальних і культурних аспектів цього феномену. Акцентуючи нерозривну єдність, взаємозв'язок і взаємозалежність соціального і культурного, соціокультурний підхід дозволяє «розібрати» цю цілісність в суто аналітичних цілях. Як і соціальні властивості сприйняття, так і його культурна природа спочатку досліджувалася в рамках психології. Теоретичні та методологічні підстави дослідження впливу культури на

сприйняття розроблялися в рамках психологічної науки з початку минулого століття.

Введення поняття «соціальне сприйняття» американським психологом

Джером Брунером в середині минулого століття, було викликане необхідністю на рівні наукового поняття зафіксувати явище залежності характеру сприйняття від минулого досвіду індивіда.

Передтечею концепту соціального сприйняття в його сучасному значенні є поняття апперцепції, введене Лейнбніцем і означає обумовленість свідомості, його окремих елементів попереднім знанням.

Ці ідеї були розвинені Кантом, який розумів апперцепцию як властивість самосвідомості мислячого суб'єкта, що забезпечує його апріорні синтетичні функції і, у кінцевому підсумку, визначає єдність чуттєвого досвіду.

Актуалізація соціологічного звучання категорії «соціальне сприйняття» відбувається в роботах П'єра Бурдьє у 70-80-их роках минулого століття в контексті задачі побудови інтегративної соціологічної концепції. «Категорії перцепції соціального світу, - пише він, - є в основному продуктом інкорпорації об'єктивних структур соціального простору» , тобто залежать для агента від досвіду його соціальної позиції [28].

Досвід соціальної позиції набувається індивідом у взаємодії з конкретним соціокультурним співтовариством, яке, з одного боку, представлено для індивіда групой безпосереднього контакту, а з іншого – більш широким контекстом культури (соці льно-територіальної, соціально-професійної, етнічної). За допомогою взаємодії з референтною групою індивід знаходить світ значущих об'єктів і засвоює
набір перцептивних категорій. Іншими словами, становлення людини, здатної жити серед людей, відбувається в конкретному соціокультурному просторі, соціокультурної середовищі, за допомогою переживання (вірніше, проживання) живого реального життя спільноти. Саме тут, через освоєння практик і правил культури групового життя формується його
(індивіда) здатність до практикам, поведінкові установки та емоційні реакції,
знання ритуалів і символів, ціннісних пріоритетів та інтересів.

Характерні риси соціологічного соціального сприйняття Бурдьє представляє, характеризуючи відмінності практичного і теоретичного відношеннь. Центральним моментом наукового підходу до соціальної реальності є тоталізація, тобто подолання та ігнорурвання часу.

Досвід соціальної позиції набувається індивідом у взаємодії з конкретним соціокультурним співтовариством, яке, з одного боку, представлено для індивіда групою безпосереднього контакту, а з іншого - більш широким контекстом культури (соціально-територіальної, соціально-професійної, етнічної тощо). За допомогою взаємодії з референтною групою індивід знаходить світ значущих об'єктів і засвоює набір перцептивних категорій. Іншими словами, становлення людини, здатної жити серед людей, що відбувається в конкретному соціокультурному просторі, соціокультурному середовищі, за допомогою переживання (вірніше, проживання). Саме тут, через освоєння практик і правил культури групового життя формується його (індивіда) здатність до практик, поведінкові установки та емоційні реакції, знання ритуалів і символів, ціннісних пріоритетів та інтересів.

Ключем до цього світу індивіда для зовнішнього спостерігача і є процес соціального сприйняття в його объективациях – різноманітних культурних продуктах і артефактах: від приватної переписки до художньої прози або фільму. «Функція культурного зразка, – стверджує Шютц, – полягає в елімінації трудомісткого дослідження, надання готових керівництв, в заміщенні важко досяжної істини зручними трюїзмами».

Аналіз конфігурації світу повсякденного соціального сприйняття являє Альфред Шютц [29]. Індивід переживає соціальний світ передусім як поле дій, і лише в другу чергу як об'єкт мислення. Звідси повсякденне сприйняття організується в термінах, релевантних його (індивіда) можливому або реальній дії.

Подальші міркування Шютца про знання в повсякденному житті можна розгорнути в характеристиці повсякденного соціального сприйняття. «Воно некогерентно, тільки частково ясно і зовсім не вільно від суперечностей» [30, с.194].

Набір перцептивних категорій та їх конфігурація, що характеризує «картину соціального світу» індивіда, не відповідає вимогам зв'язаності і логічної послідовності. Цей набір визначається набором відповідних об'єктів соціального світу. Практична ефективність преревершує в повсякденному житті над істиною відносин між елементами світу. Зміна ситуації і розвиток особистості, ведуть до зміни ієрархії цих планів і уточненню, деталізації самих перцептивних категорій. Розходження в ступені релевантності окремих об'єктів призводить до неузгодженостей у повсякденному знанні і наявності в ньому однаково значимих і несумісних тверджень.

Така картина світу (конфігурація перцептивних категорій) виявляється достатньою для того, щоб мати шанси розуміти і бути зрозумілим у групі. Вона, за твердженням Шютца, необхідна в якості «рецепту» для дії у типових ситуаціях і схеми інтерпретації.

Підсумовуючи все вище сказане, робимо висновок, що соціальне сприйняття є складним комплекс явищ і процесів, що забезпечують орієнтацію індивіда в зовнішньому соціальному середовищі і забезпечують для нього стан готовності до дії [31, с.308]. Цей комплекс включає як власне перцептивні процеси обробки інформації, що надходить від органів чуття, так і розумові, когнітивні процеси.

Сприйняття не є простим копіюванням навколишнього світу, як часто припускають у повсякденному житті. Сприйняття вибірково, кумулятивно і конструктивно, це «ряд процесів, в ході яких люди звертають увагу і реагують на те, до чого вони вже заздалегідь чутливі, формують гіпотези щодо властивостей об'єкта, з яким вони зіткнулися, і потім підкріплюють свої очікування, здійснюючи подальші спостереження»[32, с.95].

 

 

 

 

 

 

 


 

2.2 Особливості сприйняття і презентації модифікацій тілесності студентською молоддю ( на прикладі студентів ДНУ ім. О. Гончара)

В останні роки модифікації тіла привертають до себе підвищений інтерес суспільства як нові екстравагантні тенденції сучасної моди. Феномен модифікацій тіла займає особливе місце у сфері соціальних досліджень: з одного боку, залишаючись маловивченим і, відповідно, теоретично і методологічно непроясненим, з іншого боку вимагає пильної наукової уваги.

Звернення до проблематики тілесності – характерна ознака онтологічного повороту філософського дискурсу ХХ століття, що виявився принциповим спростуванням властивого модерну принципу десоматизації людини. Утім, цей постійний мотив західної метафізики, як і самий «образ тіла», естетичне ставлення до власного тіла і форм його руху протягом історії людства й історії розвитку спорту формували ту сутнісну вісь, що визначала становлення людини культури взагалі й поступ спеціальної цілеспрямованої діяльності – фізичного виховання зокрема, метою якого було перетворення себе, отримання повноти відчуттів («насолоди зусиль») сильного тіла. Власне, розвиток естетичного ставлення до світу зумовлював становлення тієї чистої форми доцільності у фізичній культурі, що можлива саме як вихідна з уявлень, «образів» досконалості, ідеалу, цінності [33].

Як вже було відмічено раніше, в найбільш узагальненому виді під модифікаціями тіла розумують різні форми і способи видозміни тіла через ушкодження шкіри (нанесення порізів, шрамування, таврування, проколювання, татуювання, ампутації і інші хірургічні втручання), здійснювані добровільно, самостійно або за допомогою фахівців з модифікацій тіла заради досягнення психологічних, естетичних, духовних, ідеологічних цілей.

Деякі учені вважають, що модифікації тіла є, по-перше, одна з новітніх практик екстремальної, "пограничної" поведінки, по-друге результат "культурної патології", по-третє, результат кризи ідентичності, пошуків себе і референтного соціального оточення [34].

У зв'язку з цим збагатилися соціально-знакові функції і мотиви застосування модифікацій. Недавнє порівняльне дослідження (Wohlrab et al., 2007) перераховує десять мотивів: 1) бажання прикрасити тіло, зробити його модним аксесуаром і предметом мистецтва; 2) індивідуалізація, потреба виразити свою несхожість на інших; 3) особистий нарратив, вираження своїх особистих цінностей і життєвого досвіду; 4) прояв фізичного терпіння, здібності перенести біль; 5) позначення групової приналежності і залученості; 6) протест і опір, наприклад, батькам; 7) вираження якихось духовних цінностей і культурних традицій; 8) аддиктивність, психічна залежність від ендорфінів, що виділяються при хворобливих процедурах, або потреба постійно поповнювати свою колекцію татуювань; 9) сексуальних мотивів, особливо характерних для пірсингу статевих органів; 10) відсутність чіткого мотивування, коли рішення приймається імпульсивно. У будь-якому випадку модифікації тіла складають невід'ємну частину сучасного тілесного канону і стають предметом напруженої рефлексії і саморефлексії.

Для того, щоб зрозуміти причини, що штовхають людей на тілесні модифікації, розглянемо, які мотиви є присутніми при фактах модифікації, як її сприймають носії модифікацій і прості люди.

Об'єктом дослідження виступали молоді люди (18-23 року), що мають різні тілесні модифікації (татуювання, пірсинг, шрамування і тому подібне).

Дослідження проводилося у рамках якісного підходу методом глибинного напівструктурованного інтерв'ю. Виходячи з цього, було вирішено не формувати велику вибірку, а детально описати декілька випадків. Об'єктом дослідження були студенти ДНУ ім. О. Гончаря, з двох умовно виділених в роботі  для проведення дослідження груп: ті, які мають тілесні модифікації, і ті, хто їх не має. Первинна гіпотеза дослідження полягала в тому, що має бути присутньою різниця між особливостями сприйняття тілесних модифікацій у представників двох виділених груп. Це дослідження стало добрим приводом відпрацювати і власні професійні навички, і на конкретних прикладах проілюструвати виявлені  раніше тенденції.

Виходячи з гіпотези про те, що молоді люди, що мають різні тілесні модифікації, мають загальні особливості, був вибраний метод, що дозволяє скласти найбільш поширений образ сучасної людини, практикуючої модифікації зі своїм тілом, а також для якіснішого порівняння і аналізу у пошуках загальних особливостей.

В ході інтерв'ю були поставлені питання, що дозволили з'ясувати ставлення респондента до своїх тілесних модифікацій, причини, що штовхнули його на ці зміни, ставлення до нього оточення і тому подібне.

Для опису соціальних портретів було вибрано шість чоловік тих, що мають різні тілесні модифікації (пірсинг, татуювання, тунелі, спліт язику і тому подібне). Не дивлячись на те, що феномен тілесних модифікацій поступово набуває масового поширення, нам не вдалося зібрати велику групу респондентів. На нашу думку, на те є наступні причини: окрім демонстративності, таким людям властива підвищена тривожність, або навіть драівливість пов'язана з темами, що стосуються тіла, і багато з наших потенційних клієнтів, тих, хто спочатку погодився працювати з нами, пізніше відмовилися, дізнавшись, що від них вимагалося. Підбір респондентів здійснювався через соціальні мережі, в яких було розміщено повідомлення про дослідження, що проводилося, з проханням для усіх охочих, хто підходив під вимоги вибірки (наявність тілесних модифікацій) відгукнутися і надати допомогу в проведенні дослідження. Надалі слідували особисті зустрічі із заздалегідь відібраними респондентами для безпосереднього проведення інтерв'ю.

Інтерв'ю проводилось неодноразово, зміст і характер питань варіювався залежно від ситуації. Відповіді на питання фіксувалися письмово в ході бесіди. Результати спостереження і інтерв'ю були оброблені і узагальнені.

Розпочнемо аналіз із представників тієї групи респондентів, що має тілесні модифікації. Головною особливістю, що об’єднує усіх цих представників є виражена демонстративність. Проявляється вона, насправді, по різному, проте є присутньою в усіх відповідях в той чи іншій формі, відкрито чи завуальовано.

Демонстративність, як схильність виставляти напоказ свої особові якості, акцентувати увагу на переживаннях і почуттях, може проявлятися в поведінці людей по-різному. Може набувати, скажімо так, "м'якої форми", а може виглядати як загострена риса. В деяких випадках ми фіксували її як   прагнення клієнта показати свої особливі знання з таких специфічних питань, як техніка та теорія тілесних модифікацій, що і є проявом демонстративності.

Частіше за все ми спостерігали яскравий прояв демонстративності і в зовнішньому вигляді, і в багатослівності, а також в прагненні демонструвати свої почуття, викликаною підвищеною потребою в увазі.

«Захотелось быть не таким как остальные, стало интересно поэкспериментировать над своим телом».(Ілля, 23 роки, інтерв’ю № 8, стр.29-30).

Знову ми помічаємо прояв демонстративності – «не таким как все». Ми спостерігаємо також  високу потребу демонструвати себе: «люблю быть разной», «люблю быть заметной»,  потреба в увазі з боку інших людей.

Інколи респонденти відмічали, що роблять це в першу чергу для себе і не треба демонструвати шрам, тату кожному зустрічному.

Тут ми помітили невідповідність слів з поведінкою: більшість респондентів продовжували носити відкритими місця пірсингу, тату, шрамів,  сидіти із загорненим рукавом, і всі люди, що проходять мимо, могли безперешкодно розглянути їх модифікації.

Це підтверджує наше припущення про демонстративну поведінку, яка навіть не усвідомлюється і не відстежується деякими респондентами.

Навіть більше – вона може відкрито заперечуватися та зневажатися респондентом:

«И: Не боишься, что общество с такой внешностью будет воспринимать тебя несерьезно и негативно?

«Р: Меня это абсолютно не волнует, мне плевать на общество, я делаю это для себя, а не для кого-то!» (Наталля, 22 роки, інтерв’ю № 11, стр. 12-15).

У цих словах чутний виклик, заперечення соціальних цінностей, демонстративність і прихована агресія.

Проте детальніші питання, які торкаються того, чи не заважають модифікації в повсякденному житті, а також прагнення співпрацювати з нами, дозволяє припустити, що соціальні зв'язки, нехай навіть і формальні, значущі для респондента. Тобто соціальний протест, виклик цінностям суспільства не керують поведінкою респондентів, не роблять її асоціальною.

«Понимаешь, я работаю продавцом, и мне положено выглядеть определённым образом, иначе всех клиентов распугаю…»( Ілля, 23 роки, інтерв’ю № 8, стр.16-18).

Знову ж таки невідповідність з нинішнім станом (усі їх бажання, мабуть, тільки на словах, зараз вони нічим не виділяється з натовпу) підтверджує невиражену потребу демонструвати себе, йти проти суспільства.

Демонстративність супроводжує зовнішній образ респондентів, наприклад яскравий макіяж, багато дерев'яних і металевих оздоб, рвані джинси. Ми спостерігаємо демонстративність в зовнішньому вигляді і в багатослівності, що може говорити про підвищену потребу в увазі.

Первинною причиною тілесних змін називають інтерес:

«Хотелось попробовать, что-то новое, захотелось как-то измениться, ну, и друзья тоже себе прокалывали уши, языки, и я решил» (Валєра, 20 років, інтерв’ю № 7, стр. 12-13 ).

«Когда делала пирсинг, мне было просто интересно, увидела, у кого-то и тоже захотелось. А когда шрамирование, то было любопытно, как это будет смотреться на мне и хотелось, что бы на мне была эта тату».( Анна, 22 роки,  інтерв’ю № 9, стр.1-2 ).

Мотивом вибору модифікацій спочатку також називають моду на пірсинг серед однолітків: «В школе все девчонки прокалывали себе пупки, языки, это было так модно и мне захотелось попробовать, тем более мама была не против».

Практики модифікацій здебільшого супроводжуються напруженою рефлексією та саморефлексією:

«Кто идет на это, обладают более тонкой душевной организацией, они более других направлены на познание своего внутреннего мира через эксперименты над телом» (Анна, 12 рік,  інтерв’ю № 10, стр.20-21).

«В нашей жизни человек может распоряжаться только своим телом, только его может контролировать, подчинять, и пирсинг и различные порезы - один из способов почувствовать власть над своим телом». (Анна, 12 рік,  інтерв’ю № 10, стр.10-11).

Ми відмічаємо, також, що більшість тілесних модифікацій глибоко вмотивовані в свідомості респондентів.

Що стосується самосприйняття респондентами свого нового образу, то всі позиціонують його як щось незвичне, своєрідне, унікальне, що дає їм змогу відчувати себе набагато краще та повноцінніше, ніж до нанесення модифікацій. У більшості випадків модифікація тіла – реальний можливий спосіб самовираження та самопозиціонування.

«Я с появлением модификаций стала более уверенной, стала больше себе нравиться. Я стала по-другому ощущать свое тело» ». (Анна, 12 рік,  інтерв’ю № 10, стр.25-26).

«Я считаю, что именно через тату я могу выражать свой внутренний мир. К тому же все эскизы для них я рисую сама, мне важно, что таким образом я буду отличаться от других» (Наталля, 22 роки, інтерв’ю № 11, стр. 23-24).

«Когда я начала меняться внешне, я стала не такой серой, как раньше, стала заметной. Люди на улице внимание обращают, пальцем показывают, мне это даже удовольствие доставляет. Я стала уверенной в себе, общительной, легко иду на новые знакомства, ко мне иногда подходят, интересуются про татуировки, знакомятся, это здорово» (Наталля, 22 роки, інтерв’ю № 11, стр. 6-10).

Нерідко звучить мотив влади над своїм тілом, його пізнання, управління  своїми страхами перед фізичним болем, зміни образу:

«В нашей жизни человек может распоряжаться только своим телом, только его может контролировать, подчинять, и пирсинг и различные порезы - один из способов почувствовать власть над своим телом» ( Анна, 12 рік,  інтерв’ю № 10, стр.10-11)..

«Хотя считаю, что одних телесных изменений не достаточно, я хочу  самосовершенствоваться и внутренне, стремится к самопознанию, через различные духовные практики, стать вегетарианкой, так как считаю это еще одним способом познания тела» (Наталля, 22 роки, інтерв’ю № 11, стр. 13-18).

В опитуванні також ставилося питання стосовно того, як оточуючі сприймають тілесні модифікації респондентів. Отримані результати свідчать про те, що батьки більшості респондентів не схвалюють такі вчинки своїх дітей, так як вважають ці практики безглуздими, не привабливими, необдуманими, навіть відразливими.

«Родители к пирсингу относятся негативно. Они считают, что я выгляжу как подросток, что это некрасиво» (Анна, 12 рік,  інтерв’ю № 10, стр.16-17).

Проте все ж таки, батьки готові миритися з цими особливостями своїх дітей, а деякі навіть самі вдаються до деяких подібних модифікацій, щоб не втратити контакт з дитиною.

«Родители были не очень рады, но я уже взрослый человек и сам могу решать, что мне делать, а что – нет. К тому же это мое тело.И деньги для тату я зарабатывал сам» (Валєра, 20 років, інтерв’ю № 7, стр. 15-17 ).

«…причем даже когда я вторую дополнительную дырку делала, делали это вместе с мамой. Она до сих пор носит, а я давно сняла, поднадоело возиться с серьгами, подбирать там что-то, снимать-надевать... лень стало» (Анастасія, 29 років, інтерв’ю № 7, стр. 30-2).

Більшість же друзів та знайомих наших респондентів або зберігає нейтральне ставлення до практик тілесних модифікацій своїх друзів, або навіть схвалює ці вчинки та всіляко підтримує респондентів – допомагає знайти майстрів з нанесення модифікацій, необхідні малюнки для тату, шрамування, та навіть самі їх інколи й наносять.

«на груди шрам в виде сердца и кошачьей лапки (появился в возрасте 21-го года), который сделала мне моя девушка в честь помолвки».

Таку поведінку друзів можна пояснити тим, що вони також в основному практикують тілесні модифікації. Взагалі, в ході дослідження були виявлена цікава закономірність: не дивлячись на те, що при здійсненні пошуку необхідних для інтерв’ю респондентів ми зіткнулися з проблемою наявності необхідних по вибірці респондентів (з наявністю декількох видів тілесних модифікацій), проте майже всі респонденти (і ті, які мають тілесні модифікації у кількості більше як 2 штуки, і ті, які не мають тілесних модифікацій), відмітили, що мають у своєму оточенні друзів чи знайомих з тілесними модифікаціями. Це дає нам змогу говорити про поширеність даних практик серед студентської молоді.

Якщо говорити про види (типи) тілесних модифікацій, то сучасна студентська молодь дотримується більш поміркованих стандартів модифікацій, не зловживаючи у цьому напрямі і не роблячи своє тілом суцільним полем для експериментування. Найбільш поширені практики – пірсинг, проколювання вуха, тату, рідше – шрамування і тунелі. Це може бути пояснене вже зазначеними раніше причинами, такими як необхідність адекватного сприйняття оточуючими для того, щоб мати можливість нормально навчатись, влаштуватися на роботу. Адже, як зазначають респонденти, ставлення до їх особливого способу самовираження та презентації не завжди отримує толерантну оцінку та ставлення оточуючих.

«а незнакомые люди чаще реагирую негативно. За проколотое ухо и губу на улице приходилось выслушивать немало негативных эпитетов».

Якщо звертатися до гендерного виміру проблематики, то необхідно зазначити, що дівчата більш схильні до практик тілесних модифікацій, ніж хлопці. Це можна пояснити традиційним ставленням до особливості жіночих аксесуарів, таких як сережки, що вимагають проколювання вух. Більшості дівчаток ще в дитинстві батьки одягають сережки, тому й сприйняття цих модифікацій і наступних проколювань вух сприймається досить позитивно. Чого не можна сказати про чоловіків. В ході нашого дослідження ми дійшли висновку, що чоловічі модифікації з проколюванням вух сприймаються неоднозначно у суспільстві.

«Хотел ухо проколоть, но моя девушка сказала, то я буду похож на человека с нетрадиционной сексуальной ориентации и я забросил эту идею». (Антон, 20 років, інтерв’ю № 2, стр. 6-8).

Якщо жінки практикують більш безпечні та менш болючі модифікації – пірсинг, тату, які виглядають більш привабливо і, нерідко, в якості  прикраси, то чоловіки більш схильні до менш привабливих практик модифікацій (тунелі), які до того ж є більш фізично болючими (шрамування). При цьому підкреслюється те, що при нанесенні тату чи шрамування чоловіки намагаються не користуватися знеболювальними засобами.

«И: Шрамирование сейчас набирает популярность. Как думаешь, почему люди соглашаются на эту болезненную процедуру?

«Р: Его и с обезболивающим можно делать, так что не так и больно. Но я делал без него (в словах слышна гордость и вызов), чтобы все по- настоящему было» (Олександр, 22 роки, інтерв’ю № 1, стр. 27-30).

Цим же підтверджується наше припущення про демонстративність: відчути себе особливим, не таким, як усі, без знеболюючого.

Тобто, як показують дані нашого дослідження, у сучасному суспільстві тілесні модифікації втратили свої первинні функції (сакральні, ідентифікаційні, субкультурні); ми спостерігаємо достатню кількість татуйованих і пірсингованних людей, які керуються іншим бажанням, ніж підкреслити або позначити свій субкультурний статус, захиститися від містичних сил і так далі. Головними мотивами тілесних модифікацій сьогодні стають бажання виділятися серед оточуючих, унікальність презентації, реалізація нового способу самовираження.

Тепер необхідно проаналізувати, чи сприймають оточуючі запропоновані модифіковані образи і як саме. З огляду на результати дослідження, ми можемо говорити, що більшість тих студентів, які не мають тілесних модифікацій сприймають їх у інших негативно або нейтрально.

«Не хватает ума для внутреннего самовыражения - приходится выражаться внешне» (Олександр, 22 роки, інтерв’ю № 1, стр. 6-7).

«Не вижу пользы не от этой темы, ни от самих модификаций, но это мое мнение, уж простите….» ((Олександр, 22 роки, інтерв’ю № 1, стр. 11).

Вони визнають за іншими право на самореалізацію і самопрезентацію таким своєрідним чином, проте відмічають, що самі не сприймають цих самопрезентаційних практик як таких, що відображають внутрішній світ індивіда, особливості його моральної самоорганізації, унікальність життєвого досвіду, зразок для наслідування соціального схвалення. Їх ставлення можна назвати умовно толерантне. Умовність полягає в тому, що при усій видимій згоді на право індивіда робити з власним тілом, що йому завгодно і презентувати себе за допомогою тілесних маніпуляції в раках дозволеного («Кто что там делает со своим телом, не моё дело»), при наявності друзів з таким модифікаціями, вказують на абсурдність та безглуздість таких практик, соціальну ізоляцію шляхом недопущення таких людей на високі посади та пристойну роботу, категоричну неприйнятність для себе і своїх дітей.

«На практике у меня все же возникает немой вопрос - и зачем это тебе....?)) Я просто в этом смысла не вижу. А так каждый творит что хочет. Его же тело)»( Катерина, 18 років, інтерв’ю № 5, стр., 13-15).

«Лично мне нет дела до подобных простите извращенцев, но страшно представить какого их родителям? ! Да и думаю работы им приличной не видать. Я тоже очень надеюсь,что не столкнусь с таким у своих детей»

«самовыражаться и по-другому можно» (Катерина, 18 років, інтерв’ю № 5, стр., 18-19).

«Я не думаю, что от этого жизнь ярче становится. Зато внимания куча, восхищения и недоумения, непонимания....» (Антон, 20 років, інтерв’ю № 2, стр 18-19 ).

Не дивлячись на це, деякі респонденти даної категорії не виключають можливості у  майбутньому здійснити тілесну модифікацію, що може завуальовано говорити про позитивне сприйняття ними даних тенденцій і бажання слідувати тенденціям моди. Цікава особливість, яка проявляється у ставленні цієї категорії респондентів до тілесних модифікацій інших, полягає в тому, що вони наполягають проводити дослідження та розвивати дану проблематику у науці, чого не спостерігається у попередній групі. Зазначаючи своє нейтральне ставлення, респонденти все ж наполягають на необхідності прояснення інших, більш прийнятних на їх погляд, способів самореалізації та самопрезентації.

«И: Стоит ли, по Вашему мнению, уделять теме модификаций тела большое внимание?

Р: стоит, чтоб всякая дурь в голову не лезла)))» ((Антон, 20 років, інтерв’ю № 2, стр. 21-23).

«Стоит, чтоб люди понимали, что это не просто баловство, а способ самовыражения, но пономали, что самовыражаться и по-другому можно» (Марина, 21 рік, інтерв’ю № 3, стр. 3-4).

«Мелочи, детали они помогают нам высказать свои вкусы, порой отношения к миру, людям, или чему-то более конкретному. Поэтому, наверное, стоит» (Дарина, 18 років, інтерв’ю № 4, стр. 11-12).

В цілому, увага до тілесних модифікацій і розбіжності в її оцінках більш характерні для тих, хто їх не має, що є свідченням наявності своєрідного  соціального контролю над тими, хто якимось чином намагається виділятися серед загальної кількості. В цьому плані дуже доречним є цитата із інтерв’ю:

«Татуированным людям, в отличие от нетатуированных - совершенно всё равно, что у кого-то нет тату» (Катерина, 18 років, інтерв’ю № 5, стр. 26-27).

Таким чином, ми можемо зробити висновок, що тілесні модифікації у студентському середовищі серед тих, хто їх має сприймаються як зосередження індивідуальності, особистих досягнення, емоційної презентації і приналежності до групи. Дещо іншими є погляди тих, хто не має тілесних модифікацій – вони не вказують на їх позитивну роль, а більшою мірою схильні до оцінки в нейтральних, рідше – негативних контекстах. При усій видимій згоді на право індивіда модифікувати власне тіло, вказують на категоричну неприйнятність таких тілесних практик.

Головними мотивами тілесних модифікацій сьогодні стають бажання виділятися серед оточуючих, унікальність презентації, реалізація нового способу самовираження.

Найбільш поширені практики – пірсинг, проколювання вуха, тату, рідше – шрамування і тунелі. Майже всі респонденти відмітили, що мають у своєму оточенні друзів чи знайомих з тілесними модифікаціями. Робимо висновок про поширеність даних практик серед студентської молоді.

Тобто, підбиваючи підсумки, можемо зазначити, що тілесні модифікації є досить поширеним явищем серед студентської молоді ДНУ ім. О. Гончара та мають актуальну суспільну природу, що підтверджується даними дослідження.


РОЗДІЛ 3. ОХОРОНА ПРАЦІ

Повністю безпечних та нешкідливих виробництв не існує. Завдання охорони праці – звести до мінімуму ймовірність пораження або захворювання працюючого з одночасним забезпеченням комфорту при максимальній продуктивності праці. Реальні виробничі умови характеризуються як правило наявністю певних небезпек та шкідливостей.

Тож поряд з необхідністю покращення умов праці, підвищення її безпеки і нешкідливості, виникає потреба і у створенні умов та механізмів соціального захисту прав працівників.

З проголошенням самостійного державного розвитку і переходом економіки України до ринкових відносин, розпочався процес оновлення сфери регулювання відносин у галузі праці.

Світовий досвід виробив ефективний засіб досягнення рівноваги та соціального миру в суспільстві. Це принцип соціального партнерства на державному,  галузевому та виробничому рівнях –  тобто своєрідний діалог між роботодавцями та найманими працівниками.

Одним із основних регуляторів трудових відносин є колективний договір. Мета укладення колективних договорів – це узгодження інтересів найманих працівників і працевлаштувальників та врегулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин, тож, враховуючи все вище зазначене, робимо висновок, що  вони є дуже важливими на даному етапі розвитку економіки.

В Україні правове регулювання колективних договорів і угод здійснюється відповідно до вимог Конвенції Міжнародної організації праці №98 про застосування принципів права на організацію і ведення колективних переговорів (1949 р), Конвенції №154 про сприяння колективним переговорам (1981 р), які були ратифіковані нашою країною, а також вимог Кодексу законів про працю, Закону України «Про колективні договори і угоди» від 1 липня 1993 р.

3.1 Поняття охорони праці та її правове забезпечення.

Право на безпечні та нешкідливі умови праці визнано в Україні одним з конституційних прав людини і громадянина. Забезпечення цього права здійснюється за допомогою системи правових соціально-економічних організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних лікувально-профілактичних заходів та засобів.

У своїй сукупності нормативні акти про охорону праці – це правила стандарти, норми, положення, інструкції, та ніші документи, яким надано чинність правових норм обов'язкових для виконання. У науковій літературі охорону праці як правову категорію розглядають у широкому, та вузькому значенні.

Легальне визначення охорони праці подається в ст. 1 Закону України від 14 жовтня 1992 р. "Про охорону праці”.

Охорона праці – це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів спрямованих на збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці.

Враховуючи основні міжнародні стандарти у сфері охорони праці, національе законодавство встановлює пріоритетність життя та здоров'я працівників над результатами виробничої діяльності.

Центральне місце у системі законодавства України про охорону праці займає Закон України "Про охорону праці від 14 жовтня 1992 р. № 2694-ХІІ він містить дев'ять розділів, що встановлюють загальні положення з охорони праці.

Особливістю законодавства України про охорону праці, є те, що значна частина питань з охорони праці регулюється нормативно-правовими актами прийнятими на конкретному підприємстві, в установі, організації. Порядок їх прийняття встановлюється централізованим законодавством. За порядком прийняття локальні нормативні акти поділяються на такі, що приймаються працевлаштувальником самостійно або за згодою працівників підприємства та їх представниками, і такі, що приймаються загальними зборами найманих працівників.

Прийняті локальні нормативно-правові акти з охорони праці мають відповідати чинному законодавству України.

До розробки проекту локального нормативно-правового акту залучаються представники працівників – уповноважені трудових колективів з питань охорони праці, представники профспілок, члени комісії з питань охорони праці підприємства, що представляють інтереси найманих працівників. На працевлаштувальника покладається обов'язок розповсюдження інструкцій шляхом їх видання, тиражування, придбання у вигляді брошур, плакатів, тощо. Таким чином, важливе значення у правовому забезпеченні охорони праці на підприємствах, в установах, організаціях належить колективному договору.

Зобов'язання сторін колективного договору з питань охорони праці передбачають систему інженерно-технічних заходів спрямованих на забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці, запобігання виникненню виробничого травматизму і професійних захворювань, зменшення факторів шкідливого впливу на організм працюючих та скорочення кількості робочих місць зі шкідливими та важкими умовами праці, зростання культури виробництва. Такі заходи можуть бути викладені у вигляді додатка до колективного договору.

У колективному договорі також можуть передбачатися механізми економічного стимулювання за активну участь та ініціативу у проведенні заходів з підвищення безпеки та поліпшення умов праці. Сторони колективного договору можуть передбачити й інші пільги та гарантії у сфері охорони праці, але на рівні, що є не нижчим за передбачений законодавством, хоча можливе передбачення на вищому рівні, або ж додаткових гарантій.

Підсумовуючи все вище сказане, відмічаємо, що джерелами по забезпеченню охорони праці в Україні виступають Конституція, Закони України, Укази Президента, Постанови Кабінету Міністрів України, Накази Комітетів по нагляду за охороною праці України та угоди.

 

3.2 Поняття та функції колективного договору.

В умовах ринкової системи господарювання колективний договір без перебільшення слід вважати основним інструментом регулювання соціально-трудових відносин. Як локальний правовий акт, колективний договір конкретизує та доповнює права працюючих, що закріплені в Конституції країни, законодавчих актах про працю, генеральній, галузевих і регіональних угодах, і на практиці регулює більшість питань соціально-трудових відносин між працевлаштувальником і найманими працівниками.

Колективні договори в більшості країн світу є переважним засобом регулювання трудових відносин. При цьому досить часто колективний договір залежить від політики уряду і одержує законодавче обґрунтування. В  колективному договорі закріплюються поняття, широко вживані в житті, тому він став основним засобом реалізації соціальної справедливості і гуманного ставлення до праці .

Поняття колективного договору в наш час є досить відоме і поширене. Та вперше воно було застосоване подружжям Беатрисою та Сіднеєм Вебб в 1891 році, в науковій праці «Кооперативний рух у Великобританії» [37, c. 59].

Колективні договори не становлять єдиний метод врегулювання умов праці чи трудових відносин. Навіть там, де колективно-договірний метод має переважне застосування, існують і ряд інших методів, таких як індивідуальні переговори між працівниками і підприємцями, нормативне регулювання з боку держави або третьою сторони, встановлення розміру заробітної плати та умов праці в односторонньому порядку підприємцем тощо.

На сучасному етапі розвитку трудове законодавство багатьох країн передбачає боротьбу працівників (страйки) з метою покращання умов праці в ході колективних переговорів і укладення колективних договорів. Потенційно можлива або реально здійснювана боротьба працівників і профспілок становить характерну рису сучасних колективних договорів. Відповідно, можна визначити колективний договір як конкретний результат боротьби працівників з підприємцями, що фіксується в залежності від співвідношення сил при колективних переговорах, у вигляді загальних положень про умови праці та соціальні права [38, c. 18]. Необхідними умовами укладання колективного договору мають бути:

-         вільні, без державного втручання, колективні переговори, незалежних від монополій представників працюючих;

-         вільне, без державного регулювання, закріплення в колективній угоді умов праці і соціальних прав, що досягнуті внаслідок співвідношення сил, які склалися між працівниками і підприємцями [39, c. 20].

Основною метою колективного договору є покращення умов праці, розширення соціальних прав працівників. Ведучи боротьбу для досягнення основної мети, працівники і профспілки виступають ініціаторами укладення нових і переукладення старих колективних договорів. До цього їх примушує погіршення умов праці і життя, безробіття, посилення експлуатації, постійна інфляція і зростання вартості життя [40, c. 57].

У розвитку колективно-договірних методів регулювання соціально-трудових відносин на рівні підприємств (організацій), в однаковій мірі зацікавлені як працевлаштувальник, так і наймані працівники, оскільки колективний договір має виконувати важливі функції:

- захист інтересів обох сторін соціально-трудових відносин;

- організація (упорядкування) соціально-трудових відносин;

- стабілізація соціально-трудових відносин.

Правомірним є твердження, що відсутність на підприємстві колективного договору, означає відсутність на ньому основного акта, що має регулювати соціально-трудові відносини між працевлаштувальником і найманими працівниками.

 

3.3 Регулювання питань з охорони праці у колективному договорі.

Колективний договір (угода) є найважливішим документом у системі нормативного регулювання взаємовідносин між роботодавцем і працівником з першочергових соціальних питань, у тому числі з питань охорони праці.

Згідно Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом [41, ст. 47].

Законами України, що входять до Кодексу Законів «Про працю», «Про охорону праці» та «Про колективні договори і угоди», передбачено внесення у колективний договір комплексних заходів стосовно організації безпечних і нешкідливих умов праці.

Колективний договір повинен обов'язково містити зобов'язання сторін щодо захисту прав та соціальних інтересів осіб, які потерпіли на виробництві від нещасних випадків або профзахворювань, а також членів сімей загиблих. Згідно Закону України «Про охорону праці» рекомендовано включати до розділу «Охорона праці» в колективному договорі заходи із поліпшення умов праці інвалідів, жінок, підлітків. Згідно з Законом України «Про внесення змін і доповнень до Кодексу України про адміністративні правопорушення і Кримінального кодексу України», адміністративним правопорушенням вважається ухилення від участі в переговорах щодо укладання, зміни або заповнення колективного договору, угоди; порушення строків переговорів, і передбачає накладення на порушника штрафу. Порушення чи невиконання колективного договору працевлаштувальниками, представниками трудових колективів також передбачає накладання штрафу.

Тож підсумовуючи все вище сказане, робимо висновок, що у розділі  «Охорона праці, режим робочого часу і часу відпочинку» колективного договору, необхідно зафіксувати зобов'язання щодо створення здорових і безпечних умов праці: впровадження інженерно-технічних засобів безпеки праці, нових вентиляційних систем, менш шкідливих і небезпечних технологій, матеріалів тощо; виведення всіх працюючих жінок з важких фізичних робіт з обов'язковим працевлаштуванням, а також обладнання спеціальних робочих місць, дільниць, цехів для вагітних жінок згідно з медичними рекомендаціями; впровадження економічних методів управління охороною праці; надання можливості особам передпенсійного віку працювати за скороченим робочим тижнем зі збереженням заробітної плати; скорочення робочого дня для жінок, починаючи з п'ятого місяця вагітності зі збереженням заробітної плати; виведення жінок із нічних змін без зниження їм заробітної плати; введення режимів роботи з єдиними вихідними днями; введення гнучких режимів праці, роботи з неповним робочим днем; збільшення тривалості щорічної основної відпустки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


ВИСНОВКИ

Тривала історія вивчення людини здавалось би повинна гарантувати те, що тілесність достатньо досліджена, але охоплюючи поглядом сучасну науку про людину, стає зрозумімілим, що цей феномен – людське тіло – потребує реабілітації, насамперед як об’єкт гуманітарних знань.

І, можливо,  уже двадцять перше століття буде століттям практик і наук не тільки про соціальність, але і про тілесність. Про це свідчить бурхливий розвиток тілесно-орієнтованих соціальних практик (технік будівництва тіла, бодибілдинг, здоровий спосіб життя, відродження танцювальної і фізичної культури, зміна статі, чергові спроби досягнення  безсмерття) і потік різноманітних концепцій тіла та тілесності.

Тож, відповідно, і таке явище феномену тілесності як модифікації тіла на сьогоднішній день також лишаються маловивченим. Безумовно, ця тема не лишилася зовсім без уваги, але спеціальних робіт, на даному етапі розвитку гуманітарної науки, не так вже й багато. Зазвичай, це роботи загального характеру, де цікавіа нам проблема, розглядається поверхово, або ж їй приділяється замало уваги.

З’ясувавши місце модифікацій тілесності в соціокультурному просторі, робимо висновок, і , навряд чи, це буде великим перебільшенням, що до сьогоднішнього дня  в очах більшості модифікації тіла мають маргінальний статус. В першу чергу, це стосується тих, хто не має власних модифікацій.

Та все ж, необхідно, відмітити, що все ж таки у сприйнятті модифікацій тілесності відбулися зміни, вони набули дещо іншого значення, але деякі члени суспільства, ще керуються уявлення, що стали вже стереотипними.

Тілесні модифікації продовжують привертати до себе підвищений інтерес суспільства як нові екстравагантні тенденції сучасної моди.

В минулому тілесні модифікації слугували зовсім іншим цілям, аніж в сучасному світі, насамперед, для соціальної ідентифікації, в якості оберігів, як обов’язкова міра при ініціації, та для соціальної диференціації в кримінальному світі. Підхід до вибору символіки чи виду модифікації був надзвичайно серйозним, що  в наш час є не принциповим. І на сьогодні, найближче до традиційного нанесення татуювань та скарифікації залишаються все ж представники злочинного світу, та культурно відсталі племена, де за модифікаціями визначається, наприклад, соціальний статус того, чи іншого представника.

Говорячи ж, про сучасне суспільство, як причину спалаху «популяризації» тілесних модифікацій, при чому не в первинному їх значенні, виділяємо трансформацію тілесності у сучасному світі.

Та все це є своєрідним підгрунттям, яка ж особистісна мотивація?

В ході проведеного дослідження, були поставлені питання , що дозволили з’ясувати причини, які підштовхують до такого способу самовираження.

Виявилося, що головною особливістю, яка об’єднує всих модифікованих людей, на сьогоднішній час, є підвищенна демонстративність. Під демонстративністю, ми розумієм, схильність демонструвати свої «особливі якості», акцентувати всезагальну увагу на своєму внутрішньому світі, що у спосіб модифікування тіла, проектується назовні.

Демонстративність може бути відкритою чи завуальованою, інколи сама людина, не підозрює про наявність цієї риси в своїй поведінці. Завуальована демонстративність простежується у невідповідності відповідей на поставлені нами питання, з поведінкою.

Та все ж, не зважаючи на вище зазначене, не можна обійти, таку абстрактну, на перший погляд, область як естетика. Тобто, чимало людей з наявністю модифікацій вирізняються своїм потягом до прекрасного, тож в даному випадку, тіло стає не лише засобом, а і безпосереднім об’єктом.

Підводячи підсумок мотивацій і функцій притаманних тілесним модифікаціям, можна зробити цілком певний висновок, що все-таки вони є  надзвичайно важливим елементом у системі невербального спілкування і служать для символічної передачі різноманітної інформації, але цим їх роль в соціокультурній системі не обмежується.

Думка, що модифікації тіла являються характерною рисою, виключно, традиційних суспільств та субкультурних елементів, на сьогоднішній день є вже неактуальною.

Стосовно, особливостей сприйняття та презентації модифікацій тілесності, можемо зазначити наступне – як вже вище згадувалося однією з характерних рис презентації осіб, які мають власні модифікації – є демонстративність (відкрита, або ж завуальвона). Стосовно самосприйняття, відмічаємо, що більшість позиціонує наявність модифікації, як щось незвичне, унікальне, що дає змогу відчути себе більш комфортно, аніж до процесу модифікування. У більшості випадків тілесні модифікації – реальний і можливий спосіб самовираження, само позиціонування.

Що ж стосується сприйняття немодифікованими модифікованих, то можемо відзначити, що, насамперед, люди без наявності тілесних модифікацій більш схильні до аналізу цього явища, і, зазвичай, залишають право на подібний спосіб самореалізації, але  їх власне ставлення можна назвати умовно толерантним.

Люди без наявності модифікацій тіла більш схильні до оцінки цього явища, ніж ті хто пішов на цей крок, і, зазвичай, вони не вказують на їх позитивну роль, а виражають свої оціночні судження в нейтральних, а іноді і в негативних контекстах.

Так, як первинне значене тілесних модифікацій є майже втраченим на сьогодні, то виділяються наступні найбільш популярні види серед сучасного суспільства, особливо, серед молоді – пірсинг, татуювання, скарифікація, тунелі.

З проведеного дослідження, зробили висновок, що тілесні модифікації є досить поширеним явищем і мають суспільну актуальну природу. Про це свідчить наявність в оточенні як модифікованих, так і не модифікованих, носіїв тілесних модифікацій.

Поширенність даного явища також пов’язане з сучасними ідеалами, з уявленнями про «ідеальне тіло». Прагнення перетворити своє тіло стає переслідуваним. Ідеали краси, завдяки цифровим технологіям, стають «постлюдськими»: неймовірно красиві фотомоделі існують в вигляді цифрових фотографій, підретушованих в комп'ютерних програмах. Проявляється перевернуте відношення між копією та оригіналом (так званий постмодерністський психоз). Образи з рекламних постерів і глянцевих журналів змушують людей відчувати себе незатишно у своїй тілесній оболонці, підданої ожирінню, облисінню тощо.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

CПИСОК ВИКОРИСТАННОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

  1. Шаломова, О. В. Тело как первак вещь. Практики освоения тела в культуре [Электронный ресурс] – Режим доступа: http://www.taby27.ru/studentam_aspirantam/philos_design/referaty_philos_design/514/458.html
  2. Газарова, Е. Э. Тело и телесность: психологический анализ [Текст] / Е. Э. Газарова – М.: 2007
  3. Жаров, Л. В. Человеческая телесность: философвский анализ [Текст]: Автореферат/ Л. В. Жаров – Ростов-на-Дону, 1988. – 33 с.
  4. Бугуева Н. А.  Телесность человека как социокультурный феномен [Электронный ресурс] – Режим доступа: www.lib.csu.ru/vch/094/66.pdf
  5. Бахтин М. М. Эстетика словесного творчества [Текст] / М. М. Бахтин – М.: Изд-во «Исскуство», 1979. – 423 с.
  6. Быховская, И. М. Человеческая телесность как объект социокультурного анализа (история проблемы и методологические принципы ее анализа) [Текст] / И. М. Быховская / Труды ученых ГЦОЛИФКА: 75 лет: Ежегодник – М.: 1993 – 58-68 с.
  7. Mauss M. The techniques of the Body. L, 1973
  8. Лосев, А. Ф. Дерзновение духа [Текст] / А. Ф. Лосев – М.: Политиздат, - 1988 – 366 с.
  9. Народоведение [Текст]: В 2 ч. / Ф. Ратцель / Пер. с нем. Д. А. Коробчевского – Факсимильное издание 1902 – СПб.: Альфарет – 2008 – 1688 с.

10. Словарь иностранных слов и выражений [Текст] – М.: Изд-ство «АТС», - 1988 – 608 с.

11. White T.D. Human osteology. Academic Press, 1991.; DeMello M. Op.cit

12.  Гринько, И. А. Модификации тела. Эстетика и символика. Соматические модификации в традиционных обществах [Текст] / И. А. Гринько – Изд-ство LAP, - 2010 – 161 с.

13.  Бодрийяр, Ж. Соблазн [текст] / Ж. Бодрийяр / перевод с фр. А. Гараджа – М.: 2000 – 114 с.

14.  Кузнецова, Л. Н. Женщина на работе и дома [Текст] / Л. Н. Кузнецова – М.: Политиздат – 1980 – 231 с.

15.  Щепанская, Т. Б. Молодежные сообщества [Текст]: Современный городской фольклор / Т. Б. Щепанская – М.:РГГУ – 2003- 34-85 с.

16.  Кутырев, Е. А. Философия постмодернизма [Текст] / Е. А. Кутырев – Н. Новгород: Изд-ство Волго-вятской академии гос. Службы – 2006 – 92 с.

17.  Делез, Ж. Логика смысла [Текст] / Ж. Делез – М.: Изд-ство «АСТ», - 1988 – 486 с.

18.  Тоффлер, Э. Шок будущего [Текст] / Э. Тоффлер – М.: Республика – 2004 – 486 с.

19.  Зорина, Л. В. Трансформация образа телесности: от арахаики к современной альтернативной культуре  [Текст]: научная работа, диссертация / Л. В. Зорина – Тюмень, 2013 – 31 с.

20.  Штацн, О. А. Трансформация телесности в современном мире [Текст] / О. А. Штайн / Вестник Удмурдского университета / Философия, Психология, Педагогика – 2010 – Вып. №1 – 99-102 с.

21.  Губерман, И. М. Прогулки вокруг барака [Текст] / И. М. Губерман – М.: ЭКСМО – 2003 – 424-428с.

22.  Косевич, Е. Человек и его тело в свете Ветхого и Нового Завета [Текст] / Е. Косевич / Филосовские науки - №2 – 1992 – 57 с.

23.  Человек и культура: индивидуальность в истории культуры [Текст] / отв. ред. А. Я. Гуревич – М.: Наука – 1990 – 238 с.

24.  История и общество: проблемы развития человека [Текст] – М.: - 1988

25. Hall S. Representation. // Cultural Representation and Signifying Practices (ed. By S.Hall). – SAGE Publication, 1997. – P. 3–74

25.

26.  Усманова, А. Р. Репрезентация как присвоение: к проблеме существования другого в дискурс [Текст] / А. Р. Усманоа – И.: Изд-ство «Топос» - 2001 - №1(4) - 50-66с.

27.  Бурдье, П. Социальное пространство и генезис «классов» [Текст]: Социология политики / П. Бурдье  - М.: Socio-Logos – 1993 – 53-97 с.

28.  Шютц, А. Смысловая структура повседневного мира [Текст] / А.   Шютц / пер. с англ. А. Я. Алхасова – М.: Институт Фонда «Общественное мнение» - 2003 – 336с.

29. Сорока, Ю.Г. Трансформация структур восприятия социального мира  [Текст] / Посткоммунистические трансформации: векторы, измерения, содержание / Ю. Г. Сорока / Под ред. О.Д.Куценко, С.С.Бабенко.- Х.: 2004.- с. 308-327

30.  Шибутани, Т. Социальная психология [Текст] / Т. Шибутани - М.: Прогресс – 1969 – 447 с.

31. Родионова, С. А. Репрезентация [Текст]: Постмодернизм / Энциклопедия / С. А. Родионова – Минск: Интерпрессервис, Книжный дом - 2001. – 651-652 с.

32. Чувин, С.Н. К вопросу о направлениях трансформации тела [Текст]: Социс - 2007 - № 1. - 150-152 с.

33. Гомілко, О. Метафізика тілесності: концепт тіла у філософському
дискурс [Текст] / О. Гомілко – К.: Наук. думка, 2001. – 340 с.

34.  Куракин, Д. Модели тела в современном популярном и єкспертном дискурсе: к культуросоциологической перспективе анализа [Текст] / Д. Куракин – Социологическое обозрение  - т. 10 № 1-2  2011 – 56-74 с.

35. Андреева, Г.М. Психология социального познания [Текст] / Г. М. Андреева - М.: Аспект Пресс - 2000.- 288 с.

36. Жернаков, В. Міжнародний аспект правового регулювання соціально- трудових відносин [Текст] / В. Жернаков В. / Право України. – 2001. –  №4 – 59 с.

37. Лосиця, І. О. Колективний договір в умовах переходу до ринкової економіки [Текст]: Автореф. дис. канд. юр. наук / І. О. Лосиця – Харків, 1997 – 17-18 с.

38.  Кодекс законів про працю: Офіц. видання [Текст] – К.: Концерн «Видавничий дім «Ін Юре», 2008 – 105 с.

39. Прокопенко, В. І. Трудове право України [Текст] / В. І. Прокопенко – Х.: «Консум», 2001 – 480 с.

40.  Конституція України: Офіційне видання [Текст] – К.: Концерн «Видавничий дім «Ін Юре», 2011 – 134 с.

41. Гандзюк, М.П. Основи охорони праці: 5-те вид. перероб. та доп. [Текст] / М.П. Гандзюк, Є.П Желібо, М.О. Халімовський. – К.: Каравела, 2011. – 384 с.

42. Основи охорони праці [Текст] / А.І. Ткачук, С.О. Кононенко, С.М. Богомаз-Назарова та ін. – Кіровоград: КПДУ. – 2012. – 144 с.

43. Зеркалов, Д.В. Охорона праці в галузі: Загальні вимоги [Текст] / Д.В. Зеркалов. – К.: Основа, 2011. – 551 с.


ДОДАТОК 1

 

Програма соціологічного дослідження на тему:

«Особливості сприйняття і презентації модифікацій тілесності студентською молоддю (на прикладі студентів ДНУ ім.. О. Гончара)»

Актуальність.

Сьогодні є очевидним, що цивілізовану людину початку третього тисячоліття стан, «образ» та привабливість свого тіла хвилюють не менше, ніж невгамовні протистояння політичних чи релігійних угрупувань, так що парадигма вивчення тілесного разом із визнанням психосоматичної (психотілесної, психофізичної) взаємообумовленості видається найбільш продуктивною у процесі створення цілісного образу людини, її «образу тіла». Закономірним чином в індустрії здоров’я акценти з медичних засобів відновлення здоров’я зміщено на засоби його ефективного збереження через здоровий спосіб життя, різноманітні режими рухової активності, фітнес тощо. Актуальним для сучасної європейської ментальності виявляється питання психотілесного здоров’я людини, підвищення якості життя через культивування тілесності, культури й краси тіла, зацікавлення психотілесними практиками сходу, східними єдиноборствами тощо. У центрі цих новацій стоїть саме тіло зі своїми практиками й формами демонстрації.

У більшості досліджень поняття "образ тіла" розглядається як один з найважливіших компонентів самосвідомості (Бернс Р., Мухіна В. С., Піаже Ж., Рубінштейн С. Л., Сеченов І.М., Меерович Р. І., Соколова Е.Т. та ін.).

Само поняття "образ тіла" ввів П. Шильдер, визначивши його як "суб'єктивне переживання людиною свого тіла", тобто як просторовий образ, який, на його думку, складається в між особовій взаємодії. Це своєрідна система уявлень людини про фізичну сторону власного "Я", про своє тіло - тілесно-психологічна "карта". При цьому образ тіла не є пасивним і "застиглим", раз і назавжди заданим. Навпаки, він динамічний і суб'єктивний, оскільки формується самою людиною в процесі активної діяльності.

Образ тіла конструюється з окремих фрагментів - різних проявів тілесного усвідомлення в різноманітних життєвих ситуаціях, в тому числі і шляхом тілесних модифікацій. З усього вище сказаного можна зробити висновок, що ключовим чинником в модифікації, являється відношення до свого тілесного образу і здатність адекватно рефлексувати з приводу його.

В останні роки модифікації тіла привертають до себе підвищений інтерес суспільства як нові екстравагантні тенденції сучасної моди. Феномен модифікацій тіла займає особливе місце у сфері соціальних досліджень: з одного боку, залишаючись маловивченим і, відповідно, теоретично і методологічно непоясненим, з іншого боку, він, поза сумнівом, є актуальним вимагаючи пильної наукової уваги.  Саме тому ми в своєму дослідженні вважаємо необхідним звернутися до проблематики тілесних модифікацій, з метою вивчення особливостей їх сприйняття та презентації. Молодь є найбільш рухливою, активною групою, яка охоче сприймає усі інновації та виклики моди. Не став винятком й процес тілесної модифікації, який найбільш широко сьогодні практикується саме молоддю. Тому у дослідженні свою увагу ми звернемо саме на модифікаційні тілесні практики молоді, і, зокрема, конкретніше, студентської молоді, яка найбільше підходить за критерієм доступності та відкритості для нашого дослідження. Окреслена актуальність та проблемна ситуація обумовлюють об’єкт, предмет, мету та задачі дослідження.

Об’єкт дослідження – студентська молодь ДНУ ім. О. Гончара як соціально-демографічна група.

Предмет – особливості сприйняття і презентації модифікацій тілесності як своїх власних, так і модифікацій інших людей.

Мета – виявити особливості сприйняття і презентації студентами модифікацій тілесності.

Задачі:

  1. виявити наявність/відсутність тілесних модифікацій у студента;
  2. визначити ступінь поширеності даних практик серед студентів та їх оточення – друзів, одногрупників, знайомих.
  3. виділити мотиви, які спонукають студентів до практик до подібних тілесних практик.
  4. зафіксувати найбільш поширені види модифікацій серед студентів.
  5. зазначити особливості сприйняття тілесних модифікацій як своїх власних, такі модифікацій оточуючих.
  6. вивчити найбільш характерні способи демонстрації та самопрезентації свої тілесних модифікацій.
  7. визначити, чи відрізняється сприйняття тілесних модифікацій взалежності від того, мають респонденти їх, чи ні.

Гіпотези:

  1. Серед студентів є поширеними практики тілесної модифікації;
  2. Найбільш поширеними є татуювання та пірсинг.
  3. Оточуючі сприймають тілесні модифікації нейтрально.
  4. Головний мотив тілесних модифікацій – самопрезентація та бажання виділитися.
  5. Сприйняття тілесних модифікацій істотно відрізняється взалежності від того, мають респонденти їх, чи ні.

Теоретична інтерпретація основних понять

Мо́лодь — соціально-демографічна група, відокремлена на основі сукупності вікових характеристик і особливостей соціального стану. Молодість як певна визначена фаза, етап життєвого циклу біологічно універсальна, але її конкретні вікові рамки, пов'язаний з нею соціальний статус і соціально-психологічні особливості мають соціально-історичну природу і залежать від суспільного ладу, культури та властивих даному суспільству закономірностей соціалізації.

Студент — особа, яка в установленому порядку зарахована до вищого навчального закладу та навчається за денною (очною), вечірньою або заочною, дистанційною формами навчання з метою здобуття певних освітнього й освітньо-кваліфікаційного рівнів.

Модифікації тіла є різними формами і способами видозміни тіла через ушкодження шкіри (нанесення порізів, шрамування, таврування, проколювання, татуювання, ампутації і інші хірургічні втручання), здійснювані добровільно, самостійно або за допомогою фахівців з модифікацій тіла заради досягнення психологічних, естетичних, духовних, ідеологічних цілей.

Типи (види) модифікації тіла

Пірсинг і тунелі

Татуювання;

Микродермали, скиндайвери;

Імплантати;

Шрамування;

Модифікації зубів : ікла, пірсинг, стрази;

Хірургічні модифікації: обрізання, розтин язику, эльфійські вуха, кастрація.

Емпірична операціоналізація основних понять

Категорія

Індикатор

Наявність/відсутність тілесних модифікацій

Количество телесных модификаций.

Ставлення до тілесних модифікацій

Считаете ли Вы тему модификаций тела актуальной?

Как Вы относитесь к людям с модификациями тела?

Если бы Ваш друг/подруга решил сделать модификацию тела, Вы бы продолжили общаться с ним как раньше?

Стоит ли, по Вашему мнению, уделять теме модификаций тела большое внимание?

Отношение родителей, друзей и окружающих.

Есть ли планы дальше модифицировать свое тело?

Ступінь поширеності

В Вашем окружении есть люди с модификациями тела?

Знаете ли Вы места, где производят различные модификации тела?

 

Види (типи) тілесних модифікацій

Назовите виды телесных модификаций, которые присутствуют у Вас.

Какую модификацию Вы бы сделали?

 

Мотиви нанесення тілесних модифікацій

Какие причины толкнули модифицировать свое тело?

Как Вы думаете, почему каждый 4-ый в наше время имеет модификации тела?

 

Особливості сприйняття тілесних модифікацій

Отношение к себе, ощущения, положение в обществе после появления модификаций?

Как Вы относитесь к людям с модификациями тела?

Хотели ли Вы когда-нибудь сделать какую-нибудь модификацию?

 

Соціально-демографічні характеристики

Стать, вік, профіль навчання

 

Методами дослідження виступили:глибинне полуструктуроване інтерв’ю.

Вибірка: представники двох груп: ті, які мають тілесні модифікації (у кількості більше як 2 штуки)  – 6 чоловік, ті, які не мають тілесних модифікацій – 5 чоловік. Всього опитанно 11 чоловік.

Тип вибірки: стратифікаційна, цільова.

Робочий план

Дата

Пункти плану

02.04.14- 01.05.14

Вивчення літератури, присвяченої методу анкетування і літератури по темі дослідження

02.5.14-05.05.14

Написання методологічного розділу програми дослідження

06.05.14- 10.05.14

Написання методичної частини програми дослідження, розробка опитувальника

11.05.14-30.05.14

Проведення інтерв’ю

01.06.14-05.06.14

Обробка результатів

06.06.14-10.06.14

Аналіз отриманої інформації, складання другого розділу диплома

 

 

 

 

 

Бланк-опитувальник для респондентів з наявністю тілесних модифікацій

  1. Ваш возраст, курс, профиль обучения.
  2. Количество и виды телесных модификаций.
  3. В каком возрасте, и при каких обстоятельствах появились первые модификации?
  4. Какие причины толкнули модифицировать свое тело?
  5. Отношение родителей, друзей и окружающих.
  6. Отношение к себе, ощущения, положение в обществе после появления модификаций?
  7. Есть ли планы дальше модифицировать свое тело?

 

Бланк-опитувальник для респондентів з відсутністю тілесних модифікацій

  1. Ваш возраст, курс, профиль обучения.
  2. Какие модификации тела Вы знаете?
  3. Считаете ли Вы тему модификаций тела актуальной?
  4. Как Вы относитесь к людям с модификациями тела?
  5. В Вашем окружении есть люди с модификациями тела?
  6. Хотели ли Вы когда-нибудь сделать какую-нибудь модификацию?
  7. Какую модификацию Вы бы сделали?
  8. Знаете ли Вы места, где производят различные модификации тела?
  9. Если бы Ваш друг/подруга решил сделать модификацию тела, Вы бы продолжили общаться с ним как раньше?

10. Как Вы думаете, почему каждый 4-ый в наше время имеет модификации тела?

11. Стоит ли, по Вашему мнению, уделять теме модификаций тела большое внимание?


ДОДАТОК 2

 

Тексти інтерв’ю

Интервью №1.

И.: Добрый день! Назовите Ваше имя, Ваш возраст, курс, профиль обучения.

Р.: Добрый день! Саша, 22 года, 5 курс, юрист.

И.: Какие модификации тела Вы знаете?

Р.: Модификации тела?А что это?

И.: Ну там пирсинг, тату Вам знакомы?

Р.:А это у вас так называется (смеется)….Да много всяких разных знаю, и те, что Вы назвали и ще другие – тунели, например.

И.: Как вы относитесь к телесным модификациям?

Р.:В людях — нейтрально, в друзьях — спокойно. Личное дело каждого, что ему делать со своим телом, будь то спицы, трубы, серьги, кольца, шпильки, гвозди или камни. В близких девушках — в зависимости от того, мешает оно или нет в повседневной жизни. Некоторые штуки начинают цепляться за одежду, волосы и ювелирные украшения в самый неподходящий момент (улыбается).

И.: Считаете ли Вы тему модификаций тела актуальной?

Р.:Для Африки- да, для них это шикарно, это их украшения. По погоде. А. для нас лучше тряпочки модные купить и носить, поэтому нет, не считаю.

И.: В Вашем окружении есть люди с модификациями тела?

Р.:Да, есть некоторые друзья, знакомые, но у них все более-менее по-божески выглядит.

И.: Хотели ли Вы когда-нибудь сделать какую-нибудь модификацию?

Р.:Нет, не горю желанеим.

И.: Знаете ли Вы места, где производят различные модификации тела?

Р.:да, друг рассказывал, когда тутушку делал, и так по городу едеш – видно вывески «Татуаж-макияж» всякий то тут, то там.

И.: Если бы Ваш друг/подруга решил сделать модификацию тела, Вы бы продолжили общаться с ним как раньше?

Р.:Ну общаюсь же!!!(смеется)

И.: Как Вы думаете, почему каждый 4-ый в наше время имеет модификации тела?

Р.:не хватает ума для внутреннего самовыражения - приходится выражаться внешне

И.: Стоит ли, по Вашему мнению, уделять теме модификаций тела большое внимание?

Р.:Мне все равно, честно, это Ваша тема и Вы ею занимаетесь – ну и занимайтесь, не вижу пользы не от этой темы, ни от самих модификаций, но это мое мнение, уж простите….Но разяснять все же нужно.

И.: Спасибо за внимание и за искренние ответы!До свидания!

Р.:Пожалуйста!До свидания!

 

Интервью №2

И.: Добрый день! Назовите Ваше имя, Ваш возраст, курс, профиль обучения.

Р.:Добрый день! Антон, 20 года, 3 курс, биолог.

И.: Какие модификации тела Вы знаете?

Р.:Ну самые распространенные – тату, пирсинг, бодиарт, тунели, кастрацию еще знаю обрезание.

И.: Как Вы относитесь к людям с модификациями тела?

Р.:Хреново! Не потому, что взор мой оскорбляет! Страшно прижать к себе девченку! Все время думаешь, как бы не задеть этот пирсинг, и вместо улыбки увидеть гримассу боли. Шрамирование - это от некоторой робости (почти трусости) , а имплантанты хороши для киборгов, и для тех, у кого нет выхода, а пожить еще хочется. я конечно за увеличение сисек)) но против увеличения губ..за проколы в теле, но против тоннелей..за тату, но без фанатизма и смурфиков на попе(был опыт...смурфетка блин)) так что считаю что тут 50 на 50))

И.: В Вашем окружении есть люди с модификациями тела?

Р.:Да, у меня девушка таким страдала, но я поменял девушку (смеется)

И.: Хотели ли Вы когда-нибудь сделать какую-нибудь модификацию?

Р.:да, хотел.

И.: Какую модификацию Вы бы сделали?

Р.:Хотел ухо проколоть, но моя девушка не та – другая (смеется), сказала, то я буду похож на человека с нетрадиционной сексуальной ориентацией и я забросил эту идею.

И.: Знаете ли Вы места, где производят различные модификации тела?

Р.:всякие салоны красоты, в поликлинике можно, наверное уши ребенку проколоть…

И.: Если бы Ваш друг/подруга решил сделать модификацию тела, Вы бы продолжили общаться с ним как раньше?

Р.:продолжил бы,  но если б это было моя девушка – еще не понятно, чем бы все это закончилось…

И.: Как Вы думаете, почему каждый 4-ый в наше время имеет модификации тела?

Р.:Я не думаю, что от этого жизнь ярче становится. Зато внимания куча, восхищения и недоумения, непонимания.... В этом даже есть некая зависимость: сделал одну дырку и понеслось…

И.: Стоит ли, по Вашему мнению, уделять теме модификаций тела большое внимание?

Р.:стоит, чтоб всякая дурь в голову не лезла)))

И.: Спасибо за внимание и за искренние ответы!До свидания!

Р.:Пожалуйста!До свидания!

 

Интервью №3

И.: Добрый день! Назовите Ваше имя, Ваш возраст, курс, профиль обучения.

Р.:Добрый день! Марина, 21 год, 4 курс, экономист.

И.: Какие модификации тела Вы знаете?

Р.:Разные. Вы конкретно спрашивайте.

И.: Как Вы относитесь к людям с модификациями тела?

Р.:По-разному. Качественные, красивые татуировки ооочень нравятся, также большинство видов пирсинга, кроме пирсинга-корсета, от одного взгляда на него дурновато становится. На тоннели, шрамирование и раздвоение языка тоже смотреть неприятно как-то.

И.: В Вашем окружении есть люди с модификациями тела?

Р.:нет, не припомню, разве только уши проколоты.

И.: Хотели ли Вы когда-нибудь сделать какую-нибудь модификацию?

Р.:У самой пока ничего нет, ну кроме проколотых ушей, хотя есть в планах, но планы вот обламываются... Вроде вышла на контакт с художникам по эскизам для тату, но что-то она меня задинамила, когда почти договорились. Ну я пока не надоедаю особо, мало ли, дела какие у человека. Чувствую, что если и будет у меня татуировка, то не к лету, как я хотела, а следующему новому году.

И.: Если бы Ваш друг/подруга решил сделать модификацию тела, Вы бы продолжили общаться с ним как раньше?

Р.:Еще больше бы сним общалась – инетрересно же как оно у него происходило, где делал, брал эскизы и т д.

И.: Как Вы думаете, почему каждый 4-ый в наше время имеет модификации тела?

Р.:Есть немало людей, которые находят в этом красоту. Они не ограничиваются внутренней красотой. Естественно кого-то красит, кого-то нет, кто-то делает тату и пр. чисто из любви к этому занятию, а ктото вроде по моде - выделиться из толпы. Просто человек так хочет и никто ему не может запретить и навязывать своё мнение, хотя оно тоже имеет место быть. 
"от пирсинга местп проколов гноятся. а тату зачастую потом никак не снять с кожи" абсолютно не согласна, при правильной установке и уходе всё приживается без всяких проблем, а тату... можно свести, но шрамы всё же остаются. Прежде всего нужно иметь голову на плечах.

И.: Стоит ли, по Вашему мнению, уделять теме модификаций тела большое внимание?

Р.: стоит, чтоб люди понимали, что это не просто баловство, а способ самовыражения, но пономали, что самовыражаться и по-другому можно.

И.: Спасибо за внимание и за искренние ответы!До свидания!

Р.:Пожалуйста!До свидания!

 

Интервью №4

И.: Добрый день! Назовите Ваше имя, Ваш возраст, курс, профиль обучения.

Р.:Добрый день! Даша,  18 лет, 1 курс, социолог.

И.: Какие модификации тела Вы знаете?

Р.:Ой, очень много.

И.: Как Вы относитесь к людям с модификациями тела?

Р.:Имплантанты и втыкание всяких железячек в себя - вообще-то отрицательно. С точки зрения случайного травматизма, да и на мой вкус неэстетично. Скарификация (шрамирование) - тоже негативно, так как любое глубокое повреждение сосудов и меридианов здоровья не приносит. 
А вот насчёт татту - да, приемлю. Мы привыкли воспринимать татушки как тюремные и армейские наколки - сейчас же некоторые изображения создаются как целые художественные картины, много очень красивых и оригинальных работ. Да и технологии не стоят на месте - сводят бесследно лазером.

И.: В Вашем окружении есть люди с модификациями тела?

Р.:Да у моих подружек есть тату, а у ребят серьги в ушах.

И.: Хотели ли Вы когда-нибудь сделать какую-нибудь модификацию?

Р.:У меня только уши проколоты. Может быть когда-нибудь сделаю небольшую татуировку. Все остальное для себя не приемлю. На других людях модификации особых эмоций не вызывают, спокойно отношусь, и да, кому-то идет, кому-то не очень.

И.: Если бы Ваш друг/подруга решил сделать модификацию тела, Вы бы продолжили общаться с ним как раньше?

Р.:К модификациям тела у других людей отношусь спокойно, считаю, что каждый волен творить с собой то, что ему вздумается.

И.: Как Вы думаете, почему каждый 4-ый в наше время имеет модификации тела?

Р.:Кто что там делает со своим телом, не моё дело.

И.: Стоит ли, по Вашему мнению, уделять теме модификаций тела большое внимание?

Р.:Если честно - это только мое мнение - человек выражает себя во всем, одежде, вещах которые покупает, даже лак для ногтей. Мелочи, детали они помогают нам высказать свои вкусы, порой отношения к миру, людям, или чему-то более конкретному. Поэтому, наверное, стоит.

И.: Спасибо за внимание и за искренние ответы!До свидания!

Р.:Пожалуйста!До свидания!

 

Интервью №5

И.: Добрый день! Назовите Ваше имя, Ваш возраст, курс, профиль обучения.

Р.:Добрый день! Катя,  18 лет, 1 курс, социолог.

И.: Какие модификации тела Вы знаете?

Р.:Пирсинг и тоннели,татуировка; имплантаты; шрамирование, модификации зубов : клыки, стразы, хирургические модификации.

И.: Как Вы относитесь к людям с модификациями тела?

Р.:Каждому своё. Но многое смотрится не очень. Ну и если, к примеру, женщина воспитательницей работает, то наверное тоже не очень. А знаете, какое выражение я недавно слышала? "Татуированным людям, в отличие от нетатуированных - совершенно всё равно, что у кого-то нет татту". А со временем не будет-ли это нелепо выглядеть ? Кожа сохнет, сморщивается. Видела я дядьку сморщенного, весь зататуированный, смотрится одним большим тёмным пятном и все рисунки исказились. Но это не игрушки...передумаешь, потом красиво дырку в носу не заделают  hoho

И.: В Вашем окружении есть люди с модификациями тела?

Р.:Да, и очень много – это в основном друзья из универа.

И.: Хотели ли Вы когда-нибудь сделать какую-нибудь модификацию?

Р.:год назад я прям вот уже совсем собралась тату сделать, даже на компе валяются в папке картинки, которые мне понравились. но с прискорбием отказалась от этой идеи

И.: Как Вы думаете, почему каждый 4-ый в наше время имеет модификации тела?

Р.:если речь о рожках, соленых бугорках под кожу и прочих дани моде, то я лично совсем не агрессивна в этом плане, у каждого должно быть право на самовыражение. но это все в теории, на практике у меня все же возникает немой вопрос - и зачем это тебе....?)) Я просто в этом смысла не вижу. А так каждый творит что хочет. Его же тело)

И.: Стоит ли, по Вашему мнению, уделять теме модификаций тела большое внимание?

Р.:Лично мне нет дела до подобных простите извращенцев, но страшно представить какого их родителям? ! Да и думаю работы им приличной не видать. Я тоже очень надеюсь,что не столкнусь с таким у своих детей

И.: Спасибо за внимание и за искренние ответы!До свидания!

Р.:Пожалуйста!До свидания!

Интервью №6

И.: Добрый день! Назовите Ваше имя, Ваш возраст, курс, профиль обучения.

Р.:Добрый день! Анастасия, 20 лет, 3 курс, политолог.

И.: Количество и виды телесных модификаций.

Р.:уши проколоты. потом еще делала дополнительные две дырки в левом ухе, мне оч нравилось, причем даже когда я вторую доп.дырку делала, делали это вместе с мамой. она до сих пор носит, а я давно сняла, поднадоело возиться с серьгами, подбирать там что-то, снимать-надевать... лень стало. был пирсинг в пупке. очень по нему скучаю, чуть не со слезами с ним рассталась... эх... все тешу себя мыслью опять проколоть.

И.: В каком возрасте, и при каких обстоятельствах появились первые модификации?

Р.:в 18 лет, с мамой вместе решили экспериментировать.

И.: Отношение родителей, друзей и окружающих.

Р.:Ну мама –то явно не против была (смеется)…а так, все окружающие тоже ничего вроде бы нормально восприняли.

И.: Отношение к себе, ощущения, положение в обществе после появления модификаций?

Р.:Будем исходить из того, что понятие про пирсинг вам уже известно. но должна уточнить, что это не просто тупое прокалывание своего тела во всех мыслимых и немыслимых местах. piеrcing – это прежде всего искусство. оно является одним из подразделений такой великой и древней науки которая носит название bodyart. чаще всего люди заблуждаются в своих суждениях о пирсинге вынося смертельный приговор тем кто решил слегка разнообразить и приукрасить тело данное нам природой, из-за того что не совсем правильно понимают причины, результаты, магические свойства, и прежде всего истоки пирсинга. это не дурость и не показатель незрелости или отсталости индивидума. люди очень давно и с завидным постоянством проделывают в себе различные отверстия, чтобы что-то в них вставить, так что к данному моменту достигли в этом практически совершенства. именно сейчас мы подошли к тому, чтобы правильно и красиво это делать. опыт предков и достижения современной науки и техники дали нам незаменимое нынче средство самовыражения.

И.: Есть ли планы дальше модифицировать свое тело?

Р.:ну я же говорила – мечтаю вернуть пирсинг на пупок.

И.: Спасибо за внимание и за искренние ответы!До свидания!

Р.:Пожалуйста!До свидания!

Интервью №7

И.: Добрый день! Назовите Ваше имя, Ваш возраст, курс, профиль обучения.

Р.:Добрый день! Валера, 20 лет, 3 курс, дизайнер.

И.: Количество и виды телесных модификаций.

Р.:Тату на лопатке и запястье, всего 2 получается.

И.: В каком возрасте, и при каких обстоятельствах появились первые модификации?

Р.:В 20 лет и появились одновременно. Просто захотелось чего-то нового, чтоб быть необычным, иметь что-то свое, не такое как у всех- быть интересным и уникальным.

И.: Какие причины толкнули модифицировать свое тело?

Р.:ну причины я уже назвал, не было  особых причин…просто захотелось попробовать и все.

И.: Отношение родителей, друзей и окружающих.

Р.:Родители были не очень рады, но я уже взрослый человек и сам могу решать, что мне делать, а что – нет. К тому же это мое тело.И деньги для тату я зарабатывал сам.

И.: Отношение к себе, ощущения, положение в обществе после появления модификаций?

Р.:Я знаю не много любителей этого искусства… жалко конечно, но в каждой избушке свои погремушки) мне вот радостно, что сейчас тату — это уже не отголоски типовых дурацких наколок, а настоящее искусство, в которое вкладывают душу художник и носитель рисунка на коже. возможно те, кто против, просто никогда не встречали действительно красивых, наполненных смыслом картин на коже.а между тем это искусство все развивается и приобретает все больше почитателей из числа даже самых интеллигентных и благородных людей. согласен, тем, кто видел, как у нас в стране это зарождалось, как одно время все только и трындели о «тюремных значениях» татуировок, сложно престроиться и увидеть положительную сторону тату. ну так никто ведь и не заставляет)) не нравится — не делайте, но и других тогда не порицайте только.

И.: Есть ли планы дальше модифицировать свое тело?

Р.:Пока нет, ну а там что будет дальше  - время покажет.

И.: Спасибо за внимание и за искренние ответы!До свидания!

Р.:Пожалуйста!До свидания!

Интервью № 8

И.: Добрый день! Назовите Ваше имя, Ваш возраст, курс, профиль обучения.

Р.:Добрый день! Илья, 23 года, 5 курс, механик.

И.: Количество и виды телесных модификаций.

Р.:У меня имеются следующие телесные модификации: прокол уха, 3 шрамирования; пирсинг в носу.

И.: В каком возрасте, и при каких обстоятельствах появились первые модификации?

Р.:В 15 лет проколол ухо; в 18 нанёс первый шрам: на руке 6 полос, таким образом, хотел зафиксировать 6 значимых событий, произошедших в это время. Сделал себе сам, остальные делали другие люди. Сделал просто полосы, так как не знал, какой выбрать рисунок, и не смог бы сам сделать себе что-то сложное. Следующее шрамирование было сделано в 20 лет. Это рисунок, изображающий кошку. Шрам символизирует образ любимой девушки. Рисунок расположен на плече. Вообще все шрамы отображают что-то значимое, например, на груди шрам в виде сердца и кошачьей лапки (появился в возрасте 21-го года), который сделала мне моя девушка в честь помолвки.

И.: Какие причины толкнули Вас модифицировать свое тело и Вашу девушку Вам в этом помагать?

Р.:Пометила меня таким образом. (смеется)… В школе в старших классах все что-то себе делали, парни прокалывали уши, что бы быть похожими на рок звезд. Захотелось быть не таким как остальные, стало интересно поэкспериментировать над своим телом

И.: Отношение родителей, друзей и окружающих.

Р.:Родные относятся к модификациям спокойно; окружающие - по-разному: друзья воспринимают положительно, им нравится, а незнакомые люди чаще реагирую негативно. За проколотое ухо и губу на улице приходилось выслушивать немало негативных эпитетов.

И.: Отношение к себе, ощущения, положение в обществе после появления модификаций?

Р.:Все просто супер! Я сейчас помогаю другим людям меняться, делая разнообразные модификации. Работаю на дому, делаю пирсинг, шрамирование, татуировки и т.п. В будущем хочу открыть собственный салон.

И.: Есть ли планы дальше модифицировать свое тело?

Р.:В ближайшее время планирую сделать еще татуировку, и хотел бы сплит (разрез) языка, но понимаю, что это может помешать учебе и работе, так как каждый день приходится взаимодействовать с большим количеством людей, которые могут воспринять меня из-за этого негативно. Понимаешь, я работаю продавцом, и мне положено выглядеть определённым образом, иначе всех клиентов распугаю…

И.: Спасибо за внимание и за искренние ответы!До свидания!

Р.:Пожалуйста!До свидания!

 

Интервью № 9

И.: Добрый день! Назовите Ваше имя, Ваш возраст, курс, профиль обучения.

Р.:Добрый день! Анна, 22 года, 5 курс, биолог.

И.: Количество и виды телесных модификаций.

Р.:1 шрамирование (на руке), 5 дырок в ушах, проколот пупок.

И.: В каком возрасте, и при каких обстоятельствах появились первые модификации?

И.: Какие причины толкнули Вас модифицировать свое тело?

Р.:Когда делала пирсинг, мне было просто интересно, увидела, у кого-то и тоже захотелось. А когда шрамирование, то было любопытно, как это будет смотреться на мне и хотелось, что бы на мне была эта мелодия

И.: Отношение родителей, друзей и окружающих.

Р.:Мама относится к шраму нормально, но иногда когда мы начинаем ссориться, она говорит, что ей не нравится, что ее дочь делает такое с собой. Друзья относятся с пониманием, у многих тоже есть какие-либо модификации. Одногруппники относятся с любопытством, без негатива.

И.: Отношение к себе, ощущения, положение в обществе после появления модификаций?

Р.:Желание быть не такой как все, побудило идти наперекор своему телу, терпеть боль и неприятности, связанные с заживлением шрама. Вообще я считаю, что делала это в первую очередь для себя и не нужно демонстрировать шрам каждому встречному

И.: Есть ли планы дальше модифицировать свое тело?

Р.:Делать себе, что-то еще не планирую, что для меня и  этого достаточно. К тому же у меня низкий болевой порог, первые порезы переносила сложно (обычно шрамирование делается в несколько этапов и в несколько встреч), но желание быть не такой как все победило, и я стала делать дальше. К тому же сейчас все не очень хорошо заживает, рисунок сместился, тело как будто сопротивляется. Мечтаю о технологических имлантах. И да, считаю это более-мение нормально. Кто так не считает выньте сережки из ушей, носа и прочих частей тела. смойте косметику и снимите одежду - это все модификация тела.

И.: Спасибо за внимание и за искренние ответы!До свидания!

Р.:Пожалуйста!До свидания!

 

Интервью № 10

И.: Добрый день! Назовите Ваше имя, Ваш возраст, курс, профиль обучения.

Р.:Добрый день! Анна, 21 год, 5 курс, филолог.

И.: Количество и виды телесных модификаций.

Р.:Имеются следующие телесные модификации: пирсинг в языке, множество дырок в ушах, 2 дырки в брови.

И.: В каком возрасте, и при каких обстоятельствах появились первые модификации?

Р.:В 15 проколола уши; В 19 бровь и язык, сделала себе своеобразный подарок на день рождение.

И.: Какие причины толкнули Вас модифицировать свое тело?

Р.:Мотивом выбора модификаций изначально было желание экспериментировать со своим телом, подчинить свое тело таким образом. В нашей жизни человек может распоряжаться только своим телом, только его может контролировать, подчинять, и пирсинг и различные порезы - один из способов почувствовать власть над своим телом. Важен тот, кто мне прокалывает, с ним, таким образом, устанавливается особая связь.

И.: Отношение родителей, друзей и окружающих.

Р.:Родители к пирсингу относятся негативно. Они считают, что я выгляжу как подросток, что это некрасиво. Друзья же считают, что у меня  оригинальная внешность, и разнообразный пирсинг мне очень идет. У многих моих друзей так же есть различные телесные модификации, и я считает, что те, кто идет на это, обладают более тонкой душевной организацией, они более других направлены на познание своего внутреннего мира через эксперименты над телом.

И.: Отношение к себе, ощущения, положение в обществе после появления модификаций?

Р.:Я с появлением модификаций стала более уверенной, стала больше себе нравиться. Я стала по-другому ощущать свое тело.

И.: Как это «по-другому» для тебя?

Р.:Ну…по-новому как-то…мне сложно объяснить.

И.: Есть ли планы дальше модифицировать свое тело?

Р.:В планах сделать себе татуировку и хотела бы проколоть нос, но считаю, что это может помешать мне устроиться на работу. Мне и так перед собеседованиями приходится снимать пирсинг из брови и в ушах оставлять по минимуму.

И.: Спасибо за внимание и за искренние ответы!До свидания!

Р.:Пожалуйста!До свидания!

Интервью № 11

И.: Добрый день! Назовите Ваше имя, Ваш возраст, курс, профиль обучения.

Р.:Добрый день! Наталья, 22 года, философ.

И.: Количество и виды телесных модификаций.

Р.:Имеются следующие телесные модификации: сплит (разрез) языка, 3 татуировки, 3 пирсинга, тоннели в ушах.

И: Не боишься, что общество с такой внешностью будет воспринимать тебя несерьезно и негативно?

Р: Меня это абсолютно не волнует, мне плевать на общество, я делаю это для себя, а не для кого-то!

И.: В каком возрасте, и при каких обстоятельствах появились первые модификации?

Р.:В 16 лет проколола пуп по разрешению мамы.В 18 лет сделала татуировку на запястье и проколола нос.В 20 лет еще 2 татуировки: 3 звезды на груди, крылья на спине, тоннели в ушах.В 21 разрезала язык и сделала еще одну дырку в носу (септум-прокол центральной носовой перегородки).

И.: Какие причины толкнули Вас модифицировать свое тело?

Р.:Я считаю, что именно через тату я могу выражать свой внутренний мир. К тому же все эскизы для них я рисую сама, мне важно, что таким образом я буду отличаться от других . В школе все девчонки прокалывали себе пупки, языки и мне стало интересно попробовать, тем более мама была не против. Но было не интересно когда всего один нос проколот, как-то это уже обычно, а вот когда много чего, это уже точно не так, как у других.

И.: Отношение родителей, друзей и окружающих.

Р.:Мама, хотя сначала была не против первых татуировок и пирсинга, теперь реагирует негативно. Она считает, что девушка не должна так выглядеть, но я думаю по-другому. Друзья сами имеют какие-либо модификации, поэтому поддерживают мое желание меняться.

И.: Отношение к себе, ощущения, положение в обществе после появления модификаций?

Р.:Когда я начала меняться внешне, я стала не такой серой, как раньше, стала заметной. Люди на улице внимание обращают, пальцем показывают, мне это даже удовольствие доставляет. Я стала уверенной в себе, общительной, легко иду на новые знакомства, ко мне иногда подходят, интересуются про татуировки, знакомятся, это здорово.

И.: Есть ли планы дальше модифицировать свое тело?

Р.:В ближайшее время планирую сделать себе еще несколько татуировок.

Хотя считаю, что одних телесных изменений не достаточно, я хочу  самосовершенствоваться и внутренне, стремится к самопознанию, через различные духовные практики, стать вегетарианкой, так как считаю это еще одним способом познания тела. По примеру многих друзей, планирую попробовать такую телесную практику, как подвешивание (это когда человека подвешивают над землей на крюках, продетых под кожу).

И.: Спасибо за внимание и за искренние ответы!До свидания!

Р.:Пожалуйста!До свидания!

 


 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ДОДАТОК 3

 

Рисунок 1

Рисунок 2

 

Рисунок 3

 

Рисунок 4

 

Рисунок 5


ДЕТАЛИ ФАЙЛА:

Имя прикрепленного файла:   Модифікації тілесності особливості сприйняття та презентації (на прикладі студентської молоді).zip

Размер файла:    423.83 Кбайт

Скачиваний:   167 Скачиваний

Добавлено: :     10/28/2016 11:10
   Rambler's Top100    Š ⠫®£ TUT.BY