Роль лізингу в оновленні технічної бази виробництва

Вступ

Перетворення під впливом науково-технічного прогресу сфери виробництва та обігу, глибокі зміни економічних умов господарювання викликають необхідність пошуку та впровадження нетрадиційних для господарства нашої країни методів оновлення матеріально-технічної бази та модифікації основних фондів суб’єктів різноманітних форм власності. Одним з таких методів і являється лізинг.

До початку 60-х років лізинг в зарубіжних країнах в основному торкався роздрібних компаній, які часто орендували свої приміщення. Протягом останніх трьох десятиріч популярність лізингу стрімко зросла; замість того, щоб позичати гроші на купівлю комп’ютера, автомобіля, судна чи супутника, компанія може взяти його в лізинг.

Актуальність розвитку лізингу в Україні, включаючи формування лізингового ринку, обумовлена передусім нестприятливим станом устаткування: значна питома вага морально застарілого устаткування, низька ефективність його використання, немає забезпеченості запасними частинами тощо. Одним з варіантів рішення цих проблем може стати лізинг, який об’єднує всі елементи зовнішньо-торгівельних, кредитних та інвестиційних операцій. Перехід до ринкової економіки поставив перед промисловими підприємствами ряд проблем, головною з яких являється наступна: як затвердитися в умовах зростаючої конкуренції, скорочення ринку збуту через невисокі ціни продукції та неплатоспроможність, складність пошуку постачальників сировини, матеріалів та обмеженості фінансових ресурсів.

В наш час більшість українських (та й не тільки українських) підприємств відчувають нестачу оборотних коштів. Вони не можуть оновлювати свої основні фонди, впроваджувати досягнення науково-технічного прогресу і вимушені брати кредити. Існують різноманітні види кредитування: іпотечне, під заставу цінних паперів, під заставу партій товару, нерухомості. Однак підприємству при необхідності оновлення своїх основних фондів вигідніше брати устаткування в лізинг. При цьому економія коштів підприємства у порівнянні зі звичайним кредитом на придбання основних засобів доходить до 10% від вартості устаткування за увесь строк лізингу, який складає, як правило, від одного до п’яти років. Теперішня економічна ситуація в Україні, на думку багатьох експертів, сприяє лізингу.

Форма лізингу примирює протиріччя між підприємством, у якого немає коштів на модернізацію, і банком, який неохоче надавати цьому підприємству кредит, так як не має достатніх гарантій повернення інвестованих коштів. Лізингова операція вигідна усім учасникам: одна сторона отримує кредит, який виплачується поетапно, та потрібне устаткування, інша сторона - гарантію повернення кредиту, так як об’єкт лізингу є власністю лізингодавця чи банка, що фінансує лізингову операцію, до надходження останнього платежу.

Лізинг є однією з найцікавіших форм інвестування, що здатні значно пожвавити процес оновлення виробництва і посприяти входженню економік країн співдружності до структури світового ринку. Лізинг може дати потужний поштовх процесам приватизації, оновлення технологічного парку існуючих підприємств і створення нових виробництв, оптимізувати використання наявного машинного парку і на вигідних умовах отримати найсучасніше вітчизняне та зарубіжне устаткування.

Успіх лізингового бізнесу в будь-якій галузі багато в чому залежить від правильного розуміння його змісту та специфічних особливостей, їх адекватного відображення в методичних рекомендаціях та практичних рішеннях.

1. Сутність та економічне значення лізингу

.1 Поняття та класифікація видів лізингу в сучасних умовах

Відносно економічної сутності лізингу досі ще не існує єдиної думки економістів. Його зміст та роль в теорії трактуються по різному. Одні розглядають лізинг як одну з форм кредитування підприємницької діяльності, другі цілком ототожнюють його з довгостроковою орендою або однією з її форм, яка в свою чергу зводиться до відносин найму або підряду, треті вважають лізинг способом купівлі-продажу засобів виробництва або права користування чужим майном, а четверті інтерпретують лізинг як дії за чужий рахунок, тобто управління чужим майном за дорученням. Лізинг в широкому значенні являє собою організаційну форму підприємницької діяльності, яка відображає відносини власності, як уособлену систему господарювання. Проте, як і будь-яке самостійне явище, як економічна категорія, він має свій власний зміст та різноманітні форми прояву.

Лізинг (англ. leasing - оренда, майновий найм) - підприємницька діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна. Таке майно є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Лізинг - це довгострокова оренда машин і обладнання, видача обладнання напрокат. Лізинг дозволяє промисловим, торговим, транспортним та іншим підприємствам (орендаторам) отримувати в комерційних банках і лізингових компаніях (орендодавців) за певну орендну плату в довгострокове користування широкий перелік основних засобів.

Головною обов’язковою умовою лізингу є те, що об’єкти, які передаються в лізинг, можуть бути використані лише для підприємницьких цілей. Згідно з діючим законодавством об’єктом лізингу може бути будь-яке нерухоме і рухоме майно, яке може бути віднесене до основних фондів відповідно до законодавства, в тому числі продукція, вироблена державними піприємствами (машини, устаткування, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка, системи телекомунікацій тощо), не заборонене до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг. Лізингодавцем може бути будь-який суб’єкт підприємницької діяльності, котрий здійснює лізингову діяльність, тобто передає в користування майно за договором лізингу. Лізингодавцями можуть бути: банки та їхні філії, фінансові компанії, кредитні установи, в яких передбачений цей вид діяльності; лізингові компанії: фінансові, що спеціалізуються тільки на фінансуванні угоди (оплата майна), або універсальні, що надають не тільки фінансові, а й інші види послуг, які пов’язані з реалізацією лізингових операцій (технічне обслуговування, навчання, консультації ).

У світовій практиці використовуються різні підходи до визначення лізингу як специфічної форми економічних відносин. У деяких країнах лізинг розглядається як одна з форм кредитування чи позики, в інших - як різновид оренди, у третіх - як форма фінансування засобів виробництва. Існують також погляди на лізинг як фінансову угоду. Форму інвестиційної діяльності, фінансову чи господарську операцію, підприємницьку діяльність, а також як сукупність економічних та правових відносин або власне цивільно-правові відносини. Це можна пояснити різноманітністю концепцій надання лізингових послуг, яких додержуються в різних країнах світу.

У Бельгії, Італії та Франції обов’язковою умовою надання лізингових послуг є опціон, тобто продаж майна після закінчення дії договору лізингу за наперед визначеною ціною. У Великобританії та США продаж майна після закінчення договору лізингу не є обов’язковим , а обумовлюється окремо. При цьому в США лізинг має форму фінансової угоди, що використовується поряд із кредитними й позиковими угодами. У Франції компанії, які виготовляють предмет лізингу, не можуть бути лізингодавцями.

В Україні також існують різні, й часто суперечливі, погляди на визначення змісту й ролі лізингу як економічної категорії, що пояснюються перебуванням системи надання лізингових послуг на етапі становлення, змінами, які відбуваються в економіці країни, відсутністю єдиної методики визначення лізингової діяльності. Лізинг у сучасних умовах має триєдину економічну основу та зберігає ознаки кредитної угоди, інвестиційної й орендної діяльності, які взаємопов’язані та утворюють при цьому нові економіко-правові відносини.

При розгляді видів лізингу ми будемо виходити з таких класифікаційних ознак: склад учасників угоди; тип переданого до експлуатації обладнання; ступінь його окупності; умови амортизації; об’єм обслуговування; сектор ринку, де проводяться операції; відношення до податкових та амортизаційних пільг; характер лізингових платежів.

Частинним випадком прямого лізингу можна вважати зворотній лізинг, коли власник майна передає право власності на нього майбутньому лізингодавцю на умовах купівлі-продажу, тобто продає, і одночасно вступає з ним у відносини у якості користувача цього майна. До цього виду лізингу звертаються передусім підприємства із складним фінансовим станом: коли вони потребують цього майна, але відчувають гостру потребу у фінансових ресурсах, вони можуть продати це майно лізинговій компанії та, уклавши лізинговий договір, продовжувати користуватися ним. Це не виключає можливості наступного викупу цього майна.

За типом майна виділяють лізинг нерухомості та лізинг рухомості (машинно - технічний лізинг).

За ступенем окупності майна виділяють: лізинг з повною окупністю, при якому впродовж строку дії одного договору відбувається повна виплата лізингодавцеві вартості майна, що здається в лізинг; та лізинг з неповною окупністю, коли впродовж строку дії одного договору окупається тільки частина вартості майна.

В залежності від умов амортизації розрізняють:

лізинг з повною амортизацією та відповідно з повною виплатою вартості об’єкта; лізинг з неповною амортизацією, що означає з частковою виплатою вартості.

У відповідності до наведених вище ознак класифікації, що нерозривно поєднані одна з одною, виділяють такі форми лізингу, як фінансовий та оперативний лізинг.

Фінансовий лізинг - представляє собою лізинг майна з повною виплатою його вартості і строком передачі майна у користування, що співпадає із строком його повної амортизації. За законом України «Про лізинг « фінансовий лізинг визначається як договір лізингу, в результаті укладання якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує у платне користування від лізингодавця об’єкт лізингу на строк, не менший строку, за який амортизується 60% вартості об’єкту лізингу, визначеної в день угоди.

Оперативний лізинг - при ньому строк договору коротший за строк амортизації об’єкта лізингу; відбувається часткова виплата вартості орендованого майна, тобто лізингодавець відшкодовує тільки частину вартості обладнання і тому він вимушений передавати його у тимчасове користування декілька разів, як правило, різним користувачам. За законом України «Про лізинг « оперативний лізинг визначається як договір лізингу, в результаті укладання якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує у платне користування від лізингодавця об’єкт лізингу на строк, менший строку, за який амортизується 60% вартості об’єкту лізингу, визначеної в день угоди.

При оперативному лізингу зростає ризик лізингодавця по відшкодуванню залишкової вартості об’єкта лізингу при відсутності попиту на нього.

За обсягом обслуговування переданого у лізинг майна виділяють:

а) чистий лізинг, якщо все обслуговування переданого майна бере на себе лізингоодержувач; лізинг з повним набором послуг, коли повне обслуговування майна бере на себе лізингодавець;

б)лізинг з частковим набором послуг, коли на лізингодавця покладаються лише окремі функції по обслуговуванню майна;

в)мокрий лізинг- при якому технічне обслуговування обладнання, його ремонт, страхування, навіть забазпечення робочою силою та інші операції виконуються лізингодавцем.

В залежності від сектору ринку, на якому проводяться лізингові операції, виділяють: внутрішній лізинг- коли всі учасники угоди представляють одну країну; зовнішній (міжнародний) лізинг- до таких угод відносяться ті, де хоча б одна сторона належть іншій країні. Зовнішній лізинг у свою чергу поділяють на експортний та імпортний лізинг. При експортному лізингу закордонною стороною є лізингоодержувачу, а при імпортному - лізингодавець.

По відношенню до податкових та амортизаційних пільг виділяють:

фіктивний лізинг- коли угода носить спекулятивний характер і укладається лише задля отримання найбільшого прибутку шляхом отримання необґрунтованих податкових та амортизаційних пільг;

справжній лізинг - коли при укладанні угоди наведена вище мета не є основною та визначаючою.

За характером лізингових платежів виділяють:

лізинг з грошовими виплатами - коли всі платежі відбуваються у грошовій формі;

лізинг з компенсаційними платежами, коли платежі відбуваються у формі поставок продукції, виробленої на даному обладнанні, або у формі здійснення зустрічної послуги;

лізинг із змішаними платежами, коли виплати відбуваються обома вищезгаданими способами.

Треба відмітити, що у законі України «Про лізинг» також дається визначення такого виду лізингу, як пайовий: це здійснення лізингу за участю суб’єктів лізингу на основі укладання багатостороннього договору та залучення одного або кількох кредиторів, які беруть участь у здійсненні лізингу, інвестуючи свої кошти. При цьому сума інвестованих кредиторами коштів не може становити більше 80% вартості набутого для лізингу майна. Цей вид лізингу застосовується у досить крупних та дорогих угодах, що охоплюють багато сторін. Для нього властивим є складне багатоканальне фінансування.

В залежності від складу учасників розрізняють: прямий лізинг, при якому власник майна самостійно здає об’єкт у лізинг (двостороння угода) та непрямий лізинг, коли передача майна відбувається через посередника. У даному випадку може мати місце класична трьохстороння угода або при дуже складних угодах (багатостороння) - число учасників від 4 до 6-7.

1.2 Переваги та недоліки лізингу для різних суб’єктів господарства

Лізинг як економічне явище характеризується низкою функцій, які активізують виробничу діяльність, а саме:

фінансова функція, суть якої полягає у звільненні лізингоотримувача від оплати повної вартості предмету лізингу;

виробнича функція, що визначається оперативним розв’язанням виробничих завдань шляхом використання, а не купівлі цінного предмету лізингу, який може швидко морально застаріти;

функція збуту, що полягає в розширенні кола споживачів компаній, які виготовляють предмети лізингу , та освоєнні компаніями нових ринків збуту;

функція одержання податкових та амортизаційних вигод;

Перелічені функції в основному визначають переваги використання лізингу для сторін, задіяних у лізинговій угоді (лізингоотримувача, лізингодавця та продавця виробника) майна -предмету лізингу).

Для лізингоотримувача такими перевагами є:

-        економія оборотних коштів(як правило, угоду лізингу фінансує лізингодавець);

-        оптимальне управління капітальними витратами завдяки можливості відносити на валові витрати до 70% платежів;

-        розширення можливостей купувати нову техніку (при цьому не треба виводи з обороту власні кошти або використовувати позикові);

доступність лізингових послуг для підприємства-новачка, який ще не має власних оборотних коштів і кредитної історії для одержання коштів через позику;

гнучкість виплат за лізинговою угодою, оскільки платежі здійснюються згідно з попередньою домовленістю та є індивідуальними для кожного клієнта лізингової компанії лізингоотримувача);

використання прискореної амортизації предмета лізингу , що дає можливість оперативно оновлювати застаріле устаткування, а отже, зменшувати оподаткований прибуток;

термін лізингу не обмежується в часі та може значно перевищувати терміни надання кредитів;

податкові пільги:зменшення оподаткованого прибутку, митних зборів і платежів та податків за операціями міжнародного лізингу;

збільшення виробничого потенціалу підприємства, адже лізингова угода на відміну від кредитної не потребує застави;

можливість удосконалювання технології виробництва за рахунок вивільнених коштів;

зниження ризиків експлуатації одержаного за договором лізингу майна (ризики повністю чи частково бере на себе лізингодавець).

Надання лізингових послуг має свої переваги і для лізингодавця, а саме:

-        право власності на предмет лізингу залишається за лізингодавцем, що гарантує безпеку укладеної угоди і зменшує ризики лізингодавця;

-        витрати й доходи від інвестицій погоджуються в часі;

платежі здійснюються у встановлений строк, а в разі неможливості подальшого здійснення лізингоотримувачем платежів предмет лізингу повертається лізингодавцю;

зменшуються негативні наслідки коливання кон’юнктури ринку: установлюються довгострокові відносини з користувачем і відносно стабільні лізингові платежі;

виникає можливість використання податкових пільг.

Продавець (виробник) також має свої переваги при використанні цього продукції як предмет лізингу, якими є:

-        оперативне виявлення недоліків устаткування, що випускається;

-        можливість співпраці з постійним перевіреним на надійність клієнтом, який гарантує оплату;

використання лізингу як ефективної рекламної й маркетингової політики виробника;

прискорення реалізації продукції та її модернізації;

збільшення попиту на додаткове устаткування;

зменшення впливу наслідків коливання кон’юнктури ринку.

Особливе значення розвиток ринку лізингових послуг має і для держави, яка при цьому отримує такі переваги: пожвавлення інвестиційної активності, мобілізація фінансових коштів саме під інвестиційні проекти, гарантоване їх використання для переоснащення виробництва тощо. Держава через використання механізмів стимулювання лізингової діяльності (податкові пільги, прискорена амортизація) може значно зменшити бюджетні витрати на фінансові інвестиції, сприяти збільшенню виробничого й експортного потенціалу країни, а також розвитку малого й середнього бізнесу. [12, 48]

Але лізинговими операціями властиві і недоліки:

Орендар не виграє на підвищенні залишкової вартості устаткування

Якщо це фінансовий лізинг, а науково-технічний прогрес робить

виріб застарілим, проте орендні платежі не припиняються до

кінця контракту;

Складність організації;

Вартість лізингу більше позики, але не можна забувати, що ризик

застарілого устаткування лягає на орендодавця, а тому він бере

велику комісію для компенсації.

2. Аналіз розвитку ринку лізингових послуг в Україні

.1 Етапи здійснення лізингового процесу комерційними банками в Україні та оцінка ризику лізингових операцій 

ринок лізинговий виробництво

З самого початку розгляду етапів здіснення лізингового процесу комерційними банками України треба відмітити, що на практиці українські банки частіше виступають засновниками власних лізингових компаній. Окремі банки реалізують лізингові проекти як кредитори, рідше як лізингодавці.

Треба відмітити, що проведення лізингових операцій банками (при використанні безпосередньої форми участі банку у лізингових операціях) у своїй структурі відрізняється від проведення таких операцій лізинговими компаніями тим, що при цьому особа лізингодавця і банку «злита в одну « (за виключенням випадків особливо складних угод, коли у їх фінансуванні приймають участь декілька банків), отже, є відсутніми відносини кредиту лізингодавця та фінансуючої банківської установи, та відповідними випливаючими з цього особливостями сплати лізингових платежів (величина плати за використані кредитні ресурси відсутня, є тільки комісійні виплати).

 підготовка та обгрунтування лізингової угоди;

 юридичне оформлення лізингової угоди;

 моніторинг виконання лізингової угоди.[10,96; 10,100]

На першому етапі здійснюється необхідна підготовча робота для укладання юридичних договорів. Це важливий етап, який вимагає детального вивчення всіх умов і особливостей кожної угоди. Лізингові операції, що здійснюються на даному етапі, оформляються у таких документах:

Етапи:

 заявка про надання лізингових послуг, яку отримує банк-лізингодавець від майбутнього лізингоодержувача ;

 висновки про платоспроможність лізингоодержувача та ефективність лізингової угоди;

 замовлення-наряд, що подається постачальникові банком-лізингодавцем .

Процес закріплення лізингової угоди здійснюється на другому етапі. При цьому лізингові процедури оформляються у таких документах:

 лізинговий договір банку з підприємством

 договір купівлі-продажу майна, що передається в лізинг;

 акт прийняття об’єкта лізингу у експлуатацію ;

 договір про технічне обслуговування переданого в лізинг майна;

 договір про страхування об’єкту лізингу.

На третьому етапі здійснюється експлуатація об’єкта лізингу. Лізингоодержувач забезпечує збереження лізингового майна, утримання його у робочому стані, здійснює лізингові платежі. На даному етапі лізингові операції відображаються у бухгалтерському обліку та звітності, а після закінчення строку лізингу оформляються відносини щодо подальшого використання майна.

Отже, для здійснення лізингових операцій банк-лізингодавець проводить попередню організаційну роботу з вивчення лізингового ринку, його основних тенденцій, виявлення попиту на певні види устаткування, проведення рекламної кампанії про свою діяльність.

Ініціатива в укладанні лізингової угоди надходить, як правило, від лізингоодержувача. Разом з тим лізингоодержувач може звернутися до лізингодавця з проханням підібрати постачальника майна, хоча останнє слово залишається за лізингоодержувачем. Подальші відносини між сторонами базуються на основі заявки від лізингоодержувача на купівлю майна і передачу його у тимчасове користування. Заявка повинна містити назву підприємства, технічні характеристики, кількість одиниць обладнання, його економічні параметри, назву підприємства-виробника (постачальника) об’єкта лізингу, пропозиції по сплаті та ін. Одночасно із заявою потенційний лізингоодержувач надає банку-лізингодавцю копію свого статуту та всю необхідну інформацію про свій економічний стан та перспективи його розвитку. В свою чергу лізингодавець здійснює перевірку платоспроможності свого ймовірного клієнта та аналіз лізингового проекту з точки зору можливості повторної здачі майна у лізинг чи його продажу у випадку дострокового розірвання угоди.

При оцінці платоспроможності лізингоодержувача банк може користуватися загальною схемою, прийнятою для оцінки платоспроможності своїх клієнтів, але його передусім цікавить здатність лізингоодержувача виконувати свої зобов’язання на перспективний період, що ускладнює цей аналіз, включаючи до нього крім коефіцієнтів покриття, ліквідності та додаткових показників кредитоспроможності аналіз загальної економічної стійкості підприємства, можливості технічного переозброння, оновлення асортименту продукції і т.ін. Далі у випадку прийняття позитивного рішення про укладання лізингової угоди банк-лізингодавець заключає з постачальником договір купівлі-продажу і направляє постачальникові замовлення-наряд на поставку об’єкта угоди. У ньому повинна бути вказана назва, місце розташування та номер розрахункового рахунку лізингодавця, опис обсягів робіт, строків їх виконання, вартість робіт, порядок їх здачі-прийняття та ін. Як правило, паралельно відбувається і юридичне оформлення лізингової угоди.[5,10]

Основним документом лізингової угоди є договір лізингу. Він укладається між лізингодавцем та лізингоодержувачем про надання останньому в тимчасове користування за плату для підприємницької діяльності об’єкта лізингу. Цей договір має бути укладений у письмовій формі і містити дані про:

 найменування сторін;

 об’єкт лізингу;

 строк, на який укладається договір;

 доставку і прийом в експлуатацію об’єкта лізингу;

 розмір та порядок сплати лізингових платежів;

 використання та утримання обладнання;

 умови повернення об’єкта лізингу;

 умови страхування об’єкта лізингу;

 права та обов’язки сторін;

 відповідальність сторін;

 порядок вирішення спірних питань;

 форс-мажорні обставини;

 різне та додатки.

Лізинговий договір вступає в силу тільки з дати підписання акту прийому обладнання як об’єкта угоди в експлуатацію. Після підписання акту прийняття обладнання в експлуатацію банк-лізингодавець зобов’язується провести загальну оплату вартості поставки. У разі наявності дефектів, що не підлягають усуненню, лізингоодержувач має право відмовитися від прийняття обладнання і повинен у письмовій формі сповістити про це лізингодавця, що дасть можливість останньому вимагати заміни обладнання або розірвати договір купівлі-продажу.

Після підписання акту на лізингоодержувачач переходять такі права та обов’язки:

 лізингодавець звільняється від відповідальності перед лізингоодержувачем за якість і придатність майна, за гарантійні зобов’язання постачальника, за втрати, що виникають в результаті використання майна;

 ризик випадкової втрати, псування, крадіжки майна тощо переходить на лізингоодержувача;

 всі права лізингодавця по відношенню до постачальника, що дають можливість прямо пред’являти претензії щодо якості майна, ремонту і його гарантійного обслуговування, переходять до лізингоодержувача.

Лізинговий договір має обов’язково містити розділ (чи підрозділ) про страхування. Договір страхування лізингових операцій укладається за участю трьох сторін: страхової компанії, власника (банку) та лізингоодержувача, при цьому останній виступає як страхувальник (із відповідною сплатою страхових внесків), а банк- як застрахований, або правонаступник.

Сьогодні в Україні діють понад 20-ти лізингових компаній, які пропонують свої послуги. І кожна з них використовує страхування як інструмент конкурентоспроможності та захисту своїх майнових інтересів. Проте страхування об’єктів (майно, транспорт) має ряд специфічних особливостей.

При укладанні договору лізингу предмет лізингу передається лізингоодержувачу, але в той же час право власності на предмет лізингу зберігається за лізинговими компаніями. Виходячи з цього, страхувальником, як правило, виступає лізингова компанія - на відміну від страхування предметів застави за кредитними договорами, при яких страхувальником завжди виступає позичальник. Той факт, що страхувальником лізингових об’єктів виступає лізингова компанія, має очевидно плюси для лізингоотримувача, так і для самої лізингової компанії. Лізингова компанія гарантовано знає про те, що предмет лізингу, що предмет лізингу застрахований: перед передачею лізингоодержувачу предмет лізингу має поліс, який забезпечує страхове покриття. Лізингова компанія сплачує страхові платежі, наслідком чого є те, що немає перерви в страхуванні (таке можливо, якщо позичальник не внесе або не вчасно внесе черговий страховий платіж). При цьому потрібно розуміти, що лізингова компанія оплачує страховку з лізингових платежів, які сплачує лізингоодержувач. [5,16]

Лізингова компанія при узгодженні умов договору страхування прагне зробити максимальне покриття для предметів лізингу, оскільки її цікавить у першу чергу якість страхового захисту. Це виходить з природи лізингових правовідносин:

а) Лізингова компанія - власник предмету лізингу на термін дії лізингового договору;

б) Лізингова компанія є лише опосередкованим платником страхових платежів (кінцевим платником є лізингоодержувач).

Але в будь-якому випадку потрібно передбачити в договорі страхування лізингових об'єктів наступні умови:

1.Страхування без урахування амортизаційного зносу. Договори фінансового лізингу укладаються на        тривалий період (більше 3-х років), тому дана умова дозволяє отримувати страхове відшкодування в розмірі вартості відновлювального ремонту без урахування вирахування амортизаційного зносу, тоді як стандартний і договір страхування передбачає при настанні страхової події вирахування зносу, якщо предмет страхування старше 2-х років.

2.Обмеження розміру франшизи. Лізингова компанія стимулює лізингоотримувачів відновлювати пошкоджене майно тим, що встановлює мінімальний розмір франшизи, як правило, від 0% до 1%. Це сприяє тому, що лізингоотримувач зацікавлений відновлювати предмети лізингу за рахунок страхової компанії, якщо відбувається страховий випадок.

Практика показує, що наявність відносно високою франшизи призводить до того, що по дрібних збитках, які покриваються договором страхування. лізингоотримувач не звертається в страхову компанію.

3.Єдиний страховий тариф на весь період дії договору лізингу. При розрахунку щомісячної суми лізингових платежів використовується єдиний страховий тариф. Тому вкрай важливо, щоб у другий і наступні роки дії договору лізингу (і страхування) не піднімався страховий тариф, і в той же час страхування було без урахування зносу. Проте в разі високого рівня збитковості лізингоодержувача (якщо збитковість із конкурентному лізингоодержувачу перевищує 75% від платежів) можливе підвищення франшизи на наступний період страхування.

.Збільшене (у порівнянні зі стандартним) співвідношення розміру (вартості) шкоди до страхової суми при тотальної загибелі майна - понад 85%. Ця умова дозволяє збільшити дохід ЛК від конкретного лізингового договору, оскільки лізингова компанія зацікавлена, щоб лізинговий договір діяв повний період.[6,44]

На страховому ринку України існують страхові компанії, які працюють виключно з великими корпоративними клієнтами, до яких, без сумніву, належать і лізингова компанія. Дані страхові компанії відрізняються високою платоспроможністю і фінансовою стабільністю. Таким чином. лізингові компанії мають можливість розміщувати ризики в компаніях, які недоступні окремим лізингоодержувачам. Крім того. Лізингова компанія як корпоративний клієнт може розраховувати на ще одну перевагу - більш низький тариф.[6,46]

2.2 Регулювання лізингових відносин у сільському господарстві

Ефективна та стабільна робота аграрної галузі є гарантією продовольчої безпеки країни та політичної стабільності у суспільстві. До того ж це єдина галузь, що залежить від дії природно-економічних факторів, які дуже важко спрогнозувати та впровадити адекватні стратегії щодо нейтралізації їх негативного впливу. Розвиток сільського господарства значною мірою визначається рівнем його технічного потенціалу, який є невід'ємною складовою виробничого потенціалу аграрного сектору і основою технічного прогресу в галузі. Адже загальновідомо, що якою б досконалою не була технологія в системі землеробства, вона залишиться нездійсненною мрією, якщо не буде забезпечена такою ж досконалою технікою. Тому актуальною є проблема оптимізації процесу оновлення матеріально-технічної бази і забезпечення її ефективного використання. Навантаження на техніку значно зросло за останні роки. Аграрні підприємства основними сільськогосподарськими машинами забезпечені на 40-58 %, понад 90% з яких відпрацювали свій амортизаційний строк. Якщо в Україні на 1000 га ріллі припадає 9,4 трактора, то в Польщі - 93,3, Німеччині - 87,4, Франції - 68,7, Великій Британії - 84,7 шт. Зернових комбайнів на 1000 га посівів зернових в Україні у 4-5 разів менше. Глибока кризова ситуація охопила сільськогосподарські підприємства Сумської області. Статистичні дані свідчать, що в 2005 р. на один трактор припадало ріллі більше порівняно з 2000 р. на 41 %, площі посівів зернових культур на один зернозбиральний комбайн збільшилося на 30 %, відповідно навантаження на один кукурудзозбиральний комбайн збільшилося майже у б разів, навантаження посівів цукрових буряків на один кормозбиральний комбайн збільшилось у 1,5 раза. [2,75]

Уся застаріла техніки вимагає значних грошових вкладень для підтримання її відносно робочого стану. Відповідно якість виконуваних нею робіт є низькою, призводячи до значних втрат урожаю та простоїв у роботі через проведення ремонтних і налагоджувальних робіт. Незаперечним є той факт, що за останні 10 років у світі відбулося подвоєння середньої потужності і продуктивності нового покоління сільськогосподарських машин при скороченні їх загального випуску удвічі, тобто світові лідери сільгоспмашинобудування на два, а той на три кроки йдуть попереду вітчизняних. Практика 2008 року показала, що майже всі кошти, одержані після збору урожаю, спрямовуються господарствами на фінансування оборотного капіталу, зокрема на придбання мінеральних добрив, насіння, засобів захисту, паливно-мастильних матеріалів, закриття кредитних ліній, відкритих напередодні проведення весняно - польових робіт. Як наслідок, все частіше господарства звертаються до сторонніх організацій для виконання основних технологічних операцій, що призводить до зниження показників прибутковості.

Спираючись на досвід інших країн, розглянемо можливі шляхи розв'язання поставлених задач, об'єднавши їх. Питання довгострокового (на 4-5 років) банківського кредитування нині в Україні активно обговорюють. Однак банки ігнорують пропозиції виробництва. При цьому питання відновлення техніки стане більш реальним у випадку, якщо в бюджеті майбутнього року буде закладена значно більша сума коштів на сплату державою частини взятого кредиту сільськогосподарським підприємствам та на компенсацію банкам частки ставки кредитування порівняно з минулими роками. Альтернативним варіантом для України придбання сільгосптехніки є фінансовий лізинг.Час і гроші - це те, що економить лізинг і цінує справжній господар, який має чітко вироблену стратегію і бізнес-план. Потенційний попит на лізингові операції в Україні оцінюється фахівцями Світового банку від 12 до 50 млрд дол. США. За їхніми прогнозами саме лізинг може стати інвестиційним вливанням в економіку країни, враховуючи, що основні засоби різних галузей амортизовані на 40-90 %, а внутрішній ринок поступово відкривається для вільного руху товарів і капіталів перед вступом до СОТ. [2,86] Україна суттєво відстала у розвитку лізингу від своїх сусідів, насамперед через відсутність послідовної державної політики та низьку активність державних інститутів протягом кількох останніх років.

У Росії та інших країнах СНД, на відміну від України, лізинг став основним інвестиційним інструментом для оновлення основних фондів. Так, у Російській Федерації діє потужна державна лізингова компанія ВАТ „Росагролізинг", яка закуповує не лише сільгосптехніку, а й агротехнології, племінних тварин і передає їх у лізинг на 5-10 років під 7 % залежно від об'єкта лізингу.

На вітчизняному фінансовому ринку у сфері сільського господарства працює близько 40 компаній і банків. Найпривабливіші умови фінансового лізингу і одну з найширших мереж сервісно-технічного забезпечення техніки і обладнання, яке надається в лізинг, має єдина державна лізингова компанія НАК "Украгролізинг". [ 9,5]

В Україні розвитку лізингу, окрім відсутності фінансування, перешкоджає також ряд законодавчих проблем. Так, Закон України „Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти" суперечить ідеології та основним вимогам Закону України „Про фінансовий лізинг" і Цивільного кодексу України. Згідно із Законом України „Про фінансовий лізинг" саме лізингоодержувач має право не тільки вільного вибору об'єкта лізингу, а й постачальника (заводу- виробника), а проведення торгів на умовах, передбачених Законом України „Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти", обмежує права лізингоодержувача у виборі. Вибір тієї чи іншої моделі буде залежати від фінансових можливостей споживачів і конкурентоспроможності конструкцій машин їх виробників. [7,215] Однак економічні інтереси держави віддають перевагу техніці вітчизняного виробництва. Проте застарілі технології і обладнання та низька якість конструкційних матеріалів не дозволяють виготовляти конкурентоспроможну техніку. Склалася парадоксальна ситуація, коли в цілому Закон „Про стимулювання розвитку вітчизняного сільгоспмашинобудування для агропромислового комплексу" , на жаль, не стимулює, а гальмує розвиток, оскільки зі всіх позитивних положень закону працює лише стаття, яка позбавляє державної підтримки підприємства, що освоюють виробництво техніки спільно із закордонними інвесторами. На думку директорів аграрних наукових установ, реальним вихідом із ситуації, який забезпечить вітчизняне машинобудування інвестиціями, а аграріїв - потрібною технікою, буде створення на базі українських заводів спільних із іноземними компаніями підприємств. Однак для цього необхідно створити відповідні умови, зокрема, цьому сприятимуть внесення змін до Закону України „Про стимулювання розвитку вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу", які пропонує Міністерство аграрної політики та HAK „Украгролізинг". Враховуючи, що потреба у державній підтримці найбільш необхідна у період освоєння нових видів техніки, пропонується диференціювати граничні розміри питомої ваги витрат вітчизняного походження за роками освоєння: у перший рік з дати завершення приймальних випробувань (сертифікації) даного виду продукції - не менше 10 %, у другий - 15 %₉ у третій - 20 %, четвертий - 40 %, у п'ятий і подальші роки - не менше 50 %. [3,90]

Роль HAK "Украгролізинг" (як державної лізингової компанії) у цій системі - це поєднання між Мінагрополітики, Мінпромполітики і споживачем техніки; від її діяльності виграють всі учасники процесу. На відміну від інших форм державної підтримки технічного забезпечення (здешевлення кредитів комерційних банків, 30-відсоткова компенсація вартості складної сільськогосподарської техніки) фінансовий лізинг працює на зворотній основі, а отже, не обтяжує держбюджет, а також економічно вигідний сільгоспвиробнику. При цьому вже в перший рік до бюджету повертається четверта частина коштів, які знову залучаються в оборот на відміну від інших програм підтримки сільгоспвиробника.

3. Удосконалення функціонування ринку лізингових послуг

3.1 Сучасні проблеми, які гальмують розвиток лізингових послуг

На сучасному етапі розвитку економічної системи лізинг - це успішна форма взаємодії банківських структур з реальним сектором економіки. У світовій практиці лізингові послуги широко використовуються та є однією з вими економічними умовами для його розвитку. Підприємницькі структури країн мають підтримку держави, шо дало змогу підприємствам розвиватися за рахунок інвестицій через лізинговий механізм. Однією з найістотніших переваг інвестування через механізм лізингу є можливість віднесення лізингових платежів на собівартість продукції.

Рівень розвитку лізингових послуг у країні визначають: нормативно-правове регулювання ринку лізингу; державна підтримка; макроекономічні умови; стан інвестиційного ринку; можливості бухгалтерського і податкового обліку.

Порівняно з динамікою розвитку лізингу в західних країнах в Україні спостерігаються низькі темпи становлення ринку лізингових послуг. До цього часу в нашій країні лізингова форма кредитування не досить поширена. Одна з головних причин - великий попит на кредитні ресурси за досить високого рівня інфляції робить для банків більш привабливими короткострокове кредитування за високими відсотками, що дає можливість швидкого отримання високих прибутків. [8,75]

На сьогоднішній день в Україні існує приблизно півсотні зареєстрованих лізингових фірм, з яких насправді працює менше десяти. Вони (як й інші компанії, які не спеціалізуються на цій діяльності, але займаються нею) лише розробляють лізингові програми і поступово приступають до їх реалізації. Лізингові компанії є фінансово слабкими, оскільки повністю залежать від засновників, їм нерідко бракує коштів на придбання саме того обладнання, яке цікавить виробників як потенційних лізингоодержувачів.

Багато заводів, підприємств, фірм готові реалізувати устаткування, транспортні засоби, техніку, але не можуть цього зробити через відсутність споживачів. При кредитуванні чи гарантуванні лізингових угод банками перевага надається високорентабельному обладнанню чи продукції, яка приносить швидкий прибуток.

Варто створити таку систему управління, яка здатна забезпечити ефективність, динамічність виробництва й адаптивність до різноманітних потреб споживачів і постачальників. Менеджмент лізингу є найбільш ефективним засобом управління вільними засобами на підприємствах. Важливу роль у механізмі регулювання фінансів на сьогоднішній день відіграє процес розвитку лізингу. На українському ринку до цього часу актуальною залишається тема «Як розвивати виробництво за допомогою лізингу». Для цього необхідна фіксація і реєстрація позитивного досвіду впровадження лізингу за кордоном, тобто придбання досвіду проведення лізингових операцій, аналіз зв'язків сторін-учасників лізингових відносин.

Досвід передових країн показує, що ефективне проведення лізингової діяльності повинно бути обов'язковим елементом державної програми розвитку лізингу.

Через відсутність цілеспрямованої державної політики з розвитку лізингу темпи оновлення основних засобів і нематеріальних активів в Україні є надто низькими. Для активізації лізингу потрібно створити сприятливі умови у банківській сфері. На сьогодні банки віддають перевагу опосередкованій участі у лізинговому бізнесі - створюють лізингові компанії.

Лізинговий ринок України знаходиться на етапі формування. Спостерігаючи за темпами становлення і розвитку лізингового ринку, які не є досить значними, можна зробити висновок про складність ситуації, шо склалася.

Насправді перешкод, які заважають розвитку досить багато. Серед них можна виділити такі групи:

макроекономічні проблеми, які створюють несприятливий інвестиційний клімат у країні в цілому;

- недосконалість законодавчої бази;

відсутність пільг, спрямованих на підтримку лізингу.

Перша група проблем обумовлена відсутністю довгострокового кредитування, інфляційними процесами, які негативно відбилися на економіці країни в цілому. Одним із способів усунення такої ситуації може стати розумна грошово-кредитна політика Національного банку України.

Друга група проблем спричинена недосконалою законодавчою базою, що призводить до подвійного трактування термінів, неузгодженості законодавчої бази тощо. В даному випадку Верховній Раді України необхідно усунути суперечності у законах, які регулюють цей вид діяльності.

Не менш важливою є третя група проблем. Саме запровадження податкових пільг примусить учасників лізингової угоди «закрити очі» на вишеперера- ховані проблеми. Позитивні зміни можливі лише при використанні прискореної амортизації з коефіцієнтом 2 (і більше), скасуванні податку на прибуток з лізингодавачів і фінансово-кредитних інститутів, які беруть участь у лізинговій угоді, термін якої перевищує 3 роки.

Крім перелічених вище проблем, негативною також є обмеженість термінів дії лізингових угод. У вітчизняній практиці переважають договори середньострокової дії на відміну від зарубіжних компаній, де лізингові угоди укладаються на довгостроковий термін.

Не менш важливу роль відіграє слабкий розвиток інфраструктури ринку та відсутність інформації й реклами шодо лізингових послуг. Інфраструктура лізингового ринку повинна включати широку мережу лізингових компаній, консалтингові фірми, інформаційну систему, банківські установи, маркетингові компанії, страхові й рекламні послуги, а також структури збуту. Недостатній інфраструктурний ринок лізингу спричиняє інші проблеми - брак кваліфікованих кадрів і недостатню інформованість потенційних споживачів лізингових послуг. [11,103]

На жаль, вітчизняне законодавство не відповідає нормам міжнародного лізингового права. Спостерігається яскраво виражена тенденція залежності вітчизняного лізингового ринку від імпорту: близько 80% лізингових операцій є операціями міжнародного лізингу.

Слід зазначити, що нестабільна економічна ситуація в країні є головною причиною короткотерміновості дії укладених угод. У нинішніх нестабільних економічних умовах лізингодавці не можуть дозволити розстрочити виплати за лізинговими угодами на 5-7 років, що знецінює переваги лізингу, наприклад, у порівнянні з кредитуванням.

Але поки ситуація на лізинговому ринку залишається критичною. Комплексний лізинговий проект, який охоплює всі види лізингу з гнучкою системою платежів, може бути реалізований лише за умови надання податкових пільг на період розвитку даного виду бізнесу. У зв'язку з цим за останній період нагромадилось багато зауважень і пропозицій, ведеться робота над удосконаленням податкової політики у сфері лізингу.

3.2 Шляхи підвищення ефективності розвитку лізингу в технічній базі виробництва України

Однією з основних умов виходу економіки України з кризи є структурна перебудова народного господарства. Ця перебудова можлива за рахунок постійного збільшення інвестицій у різні галузі народного господарства. Подоланню промислового спаду можуть сприяти лізингові операції як ефективний метод інвестування в основні фонди українських підприємств.

Потрібно зазначити, що лізинг в Україні має досить гарні перспективи, оскільки дозволить вирішити проблему нестачі у підприємств оборотних коштів. Проте прискорення розвитку лізингу в Україні повинно здійснюватися передусім шляхом державного регулювання і підтримки. Тому повноцінний розвиток лізингу як ефективного інструменту прискорення науково-технічного прогресу можливий лише на фоні загального оздоровлення всього господарського організму. А відповідні державні органи повинні приділити цьому інструменту більше уваги.

Якщо оцінювати перспективи розвитку лізингу в Україні, то необхідно зазначити. що комерційні банки неспроможні надати весь комплекс послуг із лізингу. Тому постає питання про необхідність створення спеціальних лізингових фірм за аналогією у розвинутими країнами. Створення лізингових фірм за допомогою комерційного банку сприятиме формуванню нової концепції постачання і збуту, яка орієнтується на ринкові відносини.

Лізингові фірми, крім оренди техніки і обладнання, могли б взяти на себе вивчення ринку збуту виготовленого на підприємствах обладнання і надавати лізингові кредити його покупцям. Для багатьох підприємств при переході до ринкових відносин проблема збуту продукції стала особливо актуальною. В такому випадку поряд із фінансовим лізингом може застосовуватися лізинг - повне обслуговування, коли здійснюється постачання і надаються додаткові послуги. Характер додаткових послуг залежить від особливостей наданого в лізинг обладнання. [11,98]

Лізингові послуги насамперед є найефективнішими у галузях, продукція яких перебуває на високому технологічному та якісному рівні, вирізняється високою конкурентоспроможністю. Україна за допомогою лізингу могла б відродити свою авіабудівельну промисловість, виходячи з того, що повітряні вантажі - найбільш прибуткові, а Україна володіє найкращим у світі вантажним літаком АН-225 «Мрія» і має найбільш зручне геополітичне розташування. [1,182]

Не менш важливе значення в активізації лізингової діяльності має проведення активної пропаганди. Постає питання популяризації лізингу як ефективного інструменту формування сучасної матеріально-технічної бази підприємств, гармонізації вітчизняних та міжнародних законодавчих актів і норм, удосконалення податкової системи з лізингу. Розв'язання цих проблем потребує комплексного підходу й можливе лише за умови прийняття урядом програми розвитку ринку лізингових послуг. Основними напрямами в межах цієї програми мають стати:

1.Удосконалення законодавчої бази, узгодження її з міжнародними нормами.

2.Зниження вартості кредитних ресурсів до рівня, який би не перевищував 20% річних, для забезпечення ефективності'лізингових операцій.

.Зниження вартості нотаріальних послуг з оформлення договорів лізингу з метою послаблення фінансового навантаження на учасників лізингової угоди.

4.Створення розвитку інфраструктури ринку лізингових послуг.

5.Розвиток системи гарантій і страхування предметів лізингу.

6.Розробка комплексу заходів для збільшення іноземних інвестицій під програми лізингу.

7.Посилення зацікавленості банків через систему пільг у довгостроковому кредитуванні лізингових угод.

.Створення лізингових центрів, які б спеціалізувалися на обслуговуванні малих підприємств.

.Організація при обласних лізингових центрах відділів з формування бази даних про попит і пропозицію на обладнання та устаткування.

11.Реформування податкового законодавства в частині стимулювання лізингових операцій - запровадження пришвидшеної норми амортизації для об'єктів лізингу, надання інвестиційних пільг при оподаткуванні прибутку підприємств, застосування спрощеної процедури повернення майна. [1,190]

Україні необхідні інвестиції, але не спекулятивного, а довгострокового характеру, які формують стабільну економіку. Найбільш привабливими галузями для українського лізингового бізнесу можуть стати будівництво, авіа- та судноперевезення, сільське господарство, мале підприємництво та інші сфери бізнесу.

Слід шукати прогресивні методи фінансування у сфері природокористування, орієнтувати новітні фінансові технології на вирішення екологічних проблем та на їх підґрунті створювати взагалі нову, екологоорієнтовану фінансову технологію, яка була б універсальним та унікальним „інноваційним товаром", попити на який не є потенційним, він вже конкретний у всьому світі.

Світовий досвід переконує в тому, що сучасний розвиток аграрної економіки незалежно від соціально-економічної орієнтації країн та способу виробництва стає все більше екологоорієнтованим. Щільний зв'язок сільськогосподарського виробництва з природою в умовах індустріалізації агросфери призвів до масштабних негативних змін природного середовища. Нинішня екологічна криза в сільському господарстві України, як і економічна, характеризується відсутністю цільових фінансових ресурсів, призначених для їх подолання. Еколого-економічні проблеми в аграрній сфері є наслідком домінування пріоритетів екстенсивного розвитку сільського господарства в минулому, відсутності ефективної політики в напрямку екологізації агропромислового виробництва. Реалізація екологічної політики потребує певного фінансового забезпечення. Але в нових ринкових умовах це вже означає активний пошук нових методів фінансування інвестицій на екологічний розвиток держави.

Мета інвестицій, спрямованих на підвищення економічної ефективності ведення сільського господарства з урахуванням екологічних інтересів (тобто, еколого- економічних інвестицій) у сільському господарстві, на наш погляд, повинна полягати не у руйнації елементів попередньої системи аграрного виробництва, а у їх переході на якісно новий рівень, який би відповідав сучасним вимогам розвитку суспільства. Сутність такого переходу - кількісне нагромадження якісних змін у елементах системи підвищення платоспроможного попиту на техніку та створення сучасної ринкової інфраструктури, вдосконалення нормативно-правового забезпечення, зміни і доповнення до відповідних нормативно-правовоих актів мають бути спрямовані на підтримку і захист вітчизняного виробника відповідно до норм, які мають західноєвропейські виробники сільгосппродукції.

Здійснення зазначених заходів забезпечить відродження та розвиток галузі машинобудування для АПК, переоснащення аграрного сектору сучасною конкурентоспроможною технікою вітчизняного виробництва, підвищення врожайності сільгоспкультур та збільшення валового виробництва продукції та надходжень до бюджетів усіх рівнів. При цьому політику в агропромисловому комплексі та у сфері матеріально-технічного забезпечення села формує Міністерство аграрної політики, а Міністерство промислової політики є інструментом втілення її в життя.

Висновок

У сучасних умовах господарювання, коли основні виробничі фонди практично в більшості галузей народного господарства морально і фізично застаріли і потребують зміни, лізинг як новітня форма ринку засобів виробництва має важливе значення для оновлення технічної бази виробництва.

Лізинг дає можливість залучати у виробництво найновіші досягнення

західної економіки за відсутності власних вільних коштів.

Активізація лізингових операцій безумовно мала б позитивний ефект на макроекономічному рівні: для підприємств багатьох галузей (машино- і літакобудування) лізинг є важливою формою стимулювання попиту на продукцію, активізації взаємодії виробників і споживачів на ринкових засадах.

Цікавим є дослідження напряму фінансування як самої програми розвитку ринку лізингових послуг, так і створення консультаційних центрів, що має здійснюватися частково за рахунок державного бюджету, зацікавлених підприємств і компаній, а також за можливої участі у фінансуванні міжнародних фінансових організацій.

Для всебічного розвитку економічних процесів у країні, активізації підприємницької діяльності, розвитку малого та середнього бізнесу необхідно впроваджувати нові методи фінансування реального сектору економіки, здійснювати оновлення матеріально-технічної бази. Одним із таких методів фінансування є лізинг.

Лізинг розглядається як особливий вид інвестиційної діяльності. Це пояснюється тим, що держава, регулюючи податкові та амортизаційні ставки, управляючи різними видами пільг, розширює чи звужує інвестиційні надходження в ті чи інші галузі виробництва. На загальнодержавному рівні стимулювання лізингових операцій - це стимулювання капітальних вкладень в основні засоби. Цей вид фінансових операцій застосовується насамперед тоді, коли вирішується проблема швидкого промислового освоєння технічних інновацій, які потребують значних капіталовкладень. Як правило, лізинг значно вигідніший ніж використання позичкових коштів.

Отже, на загальнодержавному рівні розвиток лізингу - це не лише засіб стимулювання реалізації нової техніки, пришвидшення оновлення основних фондів, а й інтенсифікація розвитку національної економіки в цілому, підвищення її якісного рівня.

Список використаної літератури

1. Бадзим О.С. Удосконалення функцiонування ринку лiзингових послуг // Актуальнi проблеми економіки,-2010.-№9.-С. 182-190.

2. Брус С.І. Розвиток ринку лiзингових послуг в Українi // Фiнанси України,-2008.- №11.-С. 75-86.

.Гринчук, Ю.С. Методологiчнi засади дослiдження лiзiнгової дiяльностi сiльськогосподарських підприємств //Економiка АПК,- 2005.-№24.-С. 90-94.

4. Дорофєєва О.В. Методика страхування портфельних ризикiв лiзiнгових компанiй // Актуальнi проблеми економіки,-2003.-№9.- С.34-42.

5. Кір'ян Т.К. Управлiння лiзiнгом робочої сили // Україна: аспекти праці,-2004.-№3.-С10-16.

. Косенков А.Р. Страхування лiзiнгових об'єктiв. Українськi особливості // Страхова справа,- 2010.-№2.-С. 44-46.

. Лукаш С.М. Регулювання лiзингових вiдносин у сiльскому господарствi //

Механiзм регулювання економіки,-2008.-№2.-С. 215-221.

. Підлісецький Г.М. Фiнансовий лiзинг як механiзм державної пiдтримки технiко-технологiчного забезпечення сiльського господарства // Економiка АПК,- 2011.-№4.- С. 75-78.

. Подік А.В. Використання лiзингу як фiнансового iнструменту iнвестування розвитку економіки // Iнвестицiї: практика та досвід, - 2008.-№9.- С. 5-9.

. Сисоєва Л.Ю. Взаємодiя лiзингових компанiй з банкiвськими установами щодо iнвестицiйного забезпечення вiдтворення економіки // Формування ринкових вiдносин в Українi, -2010.- №4.- С.96-100.

. Радіоненко О.М. Стан та перспективи розвитку лiзiнгу в сiльському господарствi України // Економiка АПК,-2003.-№4.- С.98-103.

1.